Дівчина лише покачала головою.

Date: 2015-10-07; view: 424.

Спершу, погравши в мовчанку й виказавши всім своїм образом кривду, дівчина відкрила рота щось сказати, але Берні, будучі кмітливим у розмовах і побачивши знак спілкування, одразу звернувся до неї.

На перехресті біля булочної Берні наштовхнувся на пішохода: по боковій вулиці рухалась дівчина, теж у капюшоні, міркуючи «про своє». Заміркувавшись по певної ланки, вона пізно відреагувала на раптову перешкоду. Цією перешкодою й став Берн, який, саме в цей час, помітивши пред собою калюжу, вирішив перескочити над нею та, добряче відштовхнувшись, врізався в дівчину, тим самим збивши її зі шляху та думок.

Охопивши одним поглядом вулицю, людей і машини, підтримуючи взяту швидкість, Іван продовжив рухатись ритмічним поступом до булочної, яка чекала на свого відвідувача в двох - трьох хвилинах пішої ходи. Саме такою ходою йшов Іван, споглядаючи поперед себе візерунки тротуару. На голові в нього був капюшон, з-за якого широта зору була значно звужена.

На голові в Івана було стояче чорне кріпке здорове волосся, випростане природою в шикарну зачіску. На овальному обличчі розташовувався невеликий шрам, який простягнув свій слід під лівим оком прямою полосою. Коли Берн посміхався, цей шрам надавав його обличчю шарму, збираючись у маленьку зморшку. Також його характерними рисами були чоловічі скули, прямий ніс із плоскою площадкою посередині й ясний глибокий погляд темних очей. Шкіра була трохи смуглявою.

Як Ви вже здогадались, дами серця в Івана не було. Натомість, були великі амбіції та вільна житлова площа. В останній, час-від-часу показували свій тендітний носик леді з клубу, кофейні й інших закладів, де можна було знайомитись. Іван трохи розумівся на жінках, тому серед його вродливих гостей зустрічались навіть молоді відвідувальниці бібліотек, напару з секретарками – зібрані та кмітливі (саме такими вони себе бачили).

Тогочасна самосвідомість Берна співпадала з реаліями його життя. Друзів у нього майже не було (щонайменше, Берн так вважав). Натомість була ціла когорта знайомих, що займали різноманітні місця в суспільному житті. Молодий чоловік мешкав у однокімнатній знімній квартирі. Вона була майже без стін: велика кімната-студія була схрещена з кухнею та коридором. Ті частини стін, які залишились, були переобладнані в декоровані полиці та барну стійку. Це, на погляд її тимчасового власника, надавало екстравагантності та незвичайності помешканню холостяка.

В Івана був маленький акваріум із крихітними рибками, декілька кімнатних рослин і механічний фотоапарат. Йому була притаманна повага до естетики. Також Берн знався на соціальній поведінці, будувавши життя по «зеленій лінії» - здоровим, повним та різнобічно-насиченим усілякими подіями, вчинками та іншим єкшеном.

Стоячи біля дзеркала, Берн незадовільно провів долонею по щоці, що заросла темним жорстким волоссям. Він вдягнув кавові вельветові брюки, сірий трикотаж та темно-сірий реглан. Зверху додав темну куртку. Взув гостроносі високі джерсі та майже вийшов за темну дверчину (яка була обтягнута тканиною, під якою, між головним полотном з дерева та обгорткою, була напхана технічна вата). Ця дверчина також мала глазок, крізь який можна було бачити тільки одну людину одночасно. Берн ледь на забув клацнути по кнопці вимикача світла. Він вже встиг переступити однією ногою за поріг, але, трохи відхилившись назад, виправив недолік...

Це був теплий весняний ранок. Сніг вже зійшов і крізь настил тогорічних сухих трав із листками деінде проглядувала свіжа зелень. Інколи можна було зустріти пролісок. У повітрі ще вітав прохолодний вітерець, на узбіччях доріг залишились калюжі - це було все, що залишила по собі зима, та до чого встигла прикласти ніжну й, водночас працьовиту руку весна.

Gjxfnjr

VOLNY STYL

БЕРНІ ТА МАРТА. ІСТОРІЯ БЕЗКОШТОВНОГО ЖИТТЯ

«Після кінця світу»

Сказка – ложь, да в ней мечта.

Відкривши очі, Берні звернув увагу на вікно, занавіски якого були розчинені. Точніше, вікно дивилось на Берні – таким яскравим було сонячне світло в той ранок. Пробудження сталось як від відчуття голоду, так і від насичення здоровим сном. Прокрутивши в пам`яті інформацію, що збереглась із вчорашнього дня, Берні (це було вигадане ім`я, справжнє - Іван, йому мало йшло за темпераментом) дістався висновку, що в нього бракує хлібу. Той, що залишався – був схожим на окам`янілі крихти стародавніх дерев, ніж на хліб. «Без хлібу немає сніданку» – цей принцип наставив хлопця потягнутися, трохи похрустівши шиєю та піднятись із ліжка.

Зараз, поки Іван, прихильник здорового образу життя спускається по сходах, ми трохи розглянемо його особистість. Маючи двадцять п`ять років від народження, він на той час мешкав у великому місті, яке було, водночас, обласним центром. До того Берн встиг закінчити вищій навчальний заклад із фінансово-економічним профілем, а розом із тим отримати пристрасть до математики, фінансових схем, плануванню майбутнього та вигадувань усіляких історій по прикладу «що було-б, якби..?».

Але зараз повернемося до самого героя. Скрипнувши дверцятами під`їзду, Берні вийшов з дому. Він одразу потрапив на тротуар широкої вулиці з триполосним рухом автомобілів – дім мав змогу відкривати двері своїх під`їздів у обидві сторони: надвір і в зовнішню сторону. Спосіб виходу одразу на вулицю приваблював мешканців будинку. Зазвичай, Берн користувався тільки цим ходом, хоча двір був добрячим: бесідки, дитяча ділянка, спортивне приладдя, лави зі спинками, поле для футболу , асфальтована баскетбольна площадка...

- Чи Ви не забились? - І, одразу поміркувавши перепросити, змовчав, очікуючи відповідь на перше питання.

- Мені не слід було так швидко, - майже пошепки промовила шокована молода...