Специфіка та структура політичної діяльності.

Date: 2015-10-07; view: 455.

Політична діяльність – (політ. дія, політична поведінка) – це сукупність дій як окремих індивідів, так і великих соціальних груп, спрямованих на реалізацію їхніх політичних інтересів, насамперед завоювання і утримання влади.

Політична дія – це свідоме втручання окремої людини, або групи людей у відносини влади.Політична поведінка – це будь-які реакції людини на політику і в політиці. Політична діяльність є одним з різновидів людської діяльності взагалі. Риси політичної діяльності: - визначеність політичної діяльності по відношенню до задоволення безпосередніх потреб людей - політична діяльність є публічно-владною діяльністю - політична діяльність є специфічно творчою діяльністю

У ПД поєдн раціон та ірріаціонал чинники: ПД як наука і як мистецтво. ПД – є діяльн по регулюв суп інтересів.

Рівні мотиваціїПД: - заг. Благо – самореалізація - задоволення індивід інтересів

З точки зору включеності люд в політ процес:

1. політ участь – це тимчасові дії, які направлені на виявл тих чи інш інтересів або на вплив на політ владу.

Форми виявл політ участі: Процедура виборів – передача владних повноважень, мітинг – колективні збори, маніфестація, демонстрація.

2. політичне функціонування – здійсн життєдіяльності інститутів політики: кадрова політика, розробка та прийн політ рішень (проектув, планув, організація)

З т.з стиля ПД – манери та форми ПД

1.екстримістський (повстання, переворот, терор)

2. компромісно-консенсусний

За Вебером ПД: 1. випадкова участь у ПД 2. участь у політ за сумісництвом 3. участь у політ як професія

З т.з. інтенсивності ПД: 1. реакція на політ процеси 2. участь у період діях 3. діяльн у політ організаціях 4. викон політ функцій у рамках політ інститутів 5. пряма ПД напрямл проти існуючої політ системи.

Політична діяльність має, на думку А. Колодій, такі особливості. Перша - специфічний зв'язок позитивних політичних дій і негативних політичних впливів. Друга - особливе співвідношення виявів вмотивованої цілеспрямованої активності політичного суб'єкта й неусвідомленоі спонтанної участі людей у політиці. Третя - парадоксальність наслідків політики.

До структури політичної діяльності входять:

- об'єкти (політична влада, політико-владні структури);

- суб'єкти (політичні партії, суспільні рухи, лідери, державні службовці);

- процес діяльності (конкретні окремі дії).

Процес політичної діяльності проходить такі стадії: а) визначення мети, б) політичне прогнозування; в) політичні рішення; г) політична мобілізація; ґ) реалізація цілей, коригування тактики; д) контроль; є) підведення підсумків; є) визначення нової стратегії.

Рівні політичної діяльності виділяють за місцем суб'єктів у політичній ієрархії:

- елітарний рівень пов'язаний із регулюванням діяльності стосовно самих себе, суспільних груп, основних сфер суспільного життя;

- рівень масової участі здійснюється через різні форми і структури: право контролю народу за діяльністю владних структур, який формулює свої вимоги на індивідуальному та груповому рівнях.

За кількістю суб'єктів виділяють таку політичну діяльність:

- індивідуальна: особисті акції протесту, індивідуальний відкритий прояв незгоди, самостійна протестна відставка політика;

- колективна: спільні індивідуальні дії з незначним ступенем організації (стихійні демонстрації, перекриття руху транспорту);

- групова: основними суб'єктами такої діяльності є суспільні групи, класи, верстви із значною організацією, чіткою програмою дій (повстання, політичний страйк);

- загальносуспільна (еволюція, визвольна боротьба, національний рух).

Політичну діяльність класифікують також за основною спрямованістю:

- на здобуття влади або розширення владних повноважень;

- на вдосконалення, підвищення ефективності або заміну владних структур;

- на зміну або модифікацію політичних курсів, напрямків розвитку політичної системи, суспільства в цілому.

З огляду наслідків політичних дій виділяють інноваційну, стабілізуючу, консервуючу, реставраційну, революційну, трансформаційну діяльність.

Політичну діяльність характеризують як раціональну, коли суб'єкт дії має чітке уявлення про цілі й методи їх досягнення, та ірраціональну, якщо суб'єкти не досягають мети через намагання втілити свої догматичні схеми чи утопічні ідеї. Політичні дії розглядають як творчі та інерційні. До перших відносять ту діяльність, яка вносить у політику прогресивні зміни, нову динаміку. До других - дії, які зберігають існуючий стан, нічого нового не вносять у розвиток політичної системи. Політична наука поділяє діяльність на стихійну й організовану. Однак у реальній політичній боротьбі завжди співіснують дії свідомі (продумані) й елементи непередбачених і неконтрольованих дій.

До основних видів політичної діяльності належать революції, контрреволюції, реформи, політичні перевороти, путчі, військові заговори, маніфестації, пікетування, походи, протести, референдуми, виборчі кампанії.