Сутність та основні типи політичних режимів.

Date: 2015-10-07; view: 436.

Політ режим характеризує спосіб функціонування політ системи.

Політ режим – певний порядок здійснення політичної(державної) влади в суспільстві.

4 підходи до розуміння політ режиму:

1.загальносуспільний (політ режим-сукупність елементів ідеологічного, інституціонального, соціологічного характеру, які сприяють формуванню політ влади певної країни на певний період

2.акцент на формах втілення держ влади. Форми здійснення держ влади: - через призму форм правління (монархічні політ режими і республіканські політ режими), через форми держ устрою (федеративний, унітарний, конфедеративний політ режими), - через призму співвідношення законодавчої і виконавчої гілок влади (режими з розрізненням гілок влади (президентські (суто президентський і президентивістський), парламентарні (дуалістичний, моністичний, раціоналістичний)) і режими змішаного типу ( режим асамблеї, авторитарний режим),

3.через призму методів здійснення державної політ влади (політ режим – система методів здійснення держ влади, яка відображає стан демократичних прав і свобод, відношення органів держ влади до правових основ її діяльності, 4.через призму зв'язку держави і ГС (демократичний, авторитарний, тоталітарний)

Політичний режим (франк від лат. – управління) є одним із базисних понять політології Порівняно і іншими категоріями, які розкривають форми держави, – «форма державного правління» і «форма державного устрою» – поняття «політичний режим» є найменш визначеним. Це пов'язано значною мірою із близькістю понять, із тим, що одні й ті самі явища і процеси політичного життя стосовно чогось одного можуть характеризуватись як форма державного правління, а щодо іншого – як політичний режим Так. під президентським режимом в одних випадках мають на увазі політичний режим, а в інших – президентсько-рсспубліканську форму державного правління. під парламентським режимом також розуміють і політичний режим, і форму правління Такий підхід, який не розмежовує форму державного правління і політичний режим, по суті, знімає питання про ступінь демократизму держави. Форма правління сама по собі може нічого не говорити про демократизм у здійсненні державної влади. Так, у сучасному світі окремі монархії є більш демократичними державами, ніж деякі республіки. Про ступінь демократизму у здійсненні державної влади свідчить саме характер політичного режиму. Якщо виходити з того, що форма правління визначається відносинами між центральними органами держави, то поняттям «політичний режим» доцільно позначати характер цих відносин, здійснення державної влади в цілому, насамперед в аспекті демократизму цього процесу. Відповідно, політичний режим визначається як система методів і засобів здійснення політичної (державної) влади. Поряд із поняттям «політичний режим» використовується також поняття «державний режим» як узагальнена характеристика форм і методів здійснення державної влади в тій чи іншій країні. Хоча політичний режим і державний режим часто визначаються практично однаково, між ними існує і певна відмінність. Полягає вона в тому, що політичний режим виходить за межі держави як інституту і охоплює також інші політичні інститути. Він не може бути зведений до методів діяльності державних органів, а стосується й діяльності політичних партій, масових громадських об'єднань і суспільних рухів, функціонування засобів масової інформації тощо. У цьому значенні політичний режим виступає як функціональний аспект політичної системи суспільства в цілому, тоді як державний режим у точному його розумінні характеризує функціонування лише держави Враховуючи відмінності між політичним і державним режимами, між політичною і державною владою, перший із них доцільніше було б визначати як систему методів і засобів здійснення політичної влади, а другий – державної. Виходячи з того, що методи й засоби здійснення державної влади можуть істотно відрізнятися за однакових форм державного правління, деякі науковці вважають, що категорія «політичний режим» стосується не форми здійснення державної влади, а її змісту, тобто що політичний режим не с формою держави. Так, російський правознавець К. В. Арановський зазначає, що «політичний режим не можна зараховувати до форм державності Це змістовна, а не формально-юридична характеристика». Політичний режим, справді, більшою мірою стосується змісту державної влади, ніж форма державного правління чи форма державного устрою. Проте єдина за своєю сутністю і змістом державна влада може здійснюватись різними методами й засобами. Відмінності між цими методами й засобами визначають різновиди політичних режимів, які стосовно державної влади виступають саме формою, а не змістом. На основі структурних елементів політичного режиму виокремлюються його основні ознаки: спосіб формування органів влади; співвідношення законодавчої, виконавчої і судової влади, центрального уряду та місцевого самоврядування; становище й роль громадських організацій і партій, правовий статус особи; встановлена законодавча система; зміст і співвідношення дозволеної і забороненої політичної діяльності; рівень економічно-господарського розвитку; політична стабільність суспільства; порядок функціонування правоохоронних та каральних органів; історичні й культурні традиції, моральні звичаї народу в ставленні до влади. Найважливішими ознаками політичного режиму є вживані процедури та способи організації установ влади і врядування, стиль прийняття публічних, тобто загальних і обов'язкових для всіх, рішень, відносини між державою і громадянами. Важливою характеристикою політичного режиму є його легітимність (від лат. – законний).

Типологія політичних режимів дає змогу віднайти спільне й відмінне в багатоманітних методах і засобах здійснення державної влади як у різні історичні епохи, так і в різних країнах Як і будь-яка типологія, вона може здійснюватись за різними ознаками, залежно від яких розрізняють ті чи інші типи політичних режимів. Автократичний режим передбачає існування автократа, тобто особи, котра персоніфікує інститут, від імені якого діють усі ті, хто наділяється частиною або часточкою публічної влади. У разі наслідування автократії наявна комбінація автократичного принципу з аристократичною тенденцією, а в разі виборної автократії – комбінація автократичного принципу з демократичною тенденцією. Ліберальний режим характеризується більш-менш досконалою організацією виборчої системи Для нього характерно тс, що закон грунтується на згоді більшості громадян, а функціонери, які прямо чи опосередковано призначаються підлеглими, є тимчасовими й відповідальними у своїх діях перед законом. На думку Г. Моски. автократичні режими є більш стійкими, ніж ліберальні, оскільки останні можуть функціонувати лише за сприятливих умов, як правило, в періоди економічного процвітання та інтелектуального розвитку. Він визнавав, що важко знайти політичний режим, у якому в абсолютно чистому вигляді проявлявся б тон чи інший принцип або тенденція, однак був переконаний, що переважання автократії чи лібералізму, аристократичних або демократичних тенденцій слугує фундаментальним критерієм для визначення типу політичної організації будь-якого суспільства. Г. Моска не довів до кінця свою типологію політичних режимів. Деякі західні дослідники, підбиваючи підсумки ного міркуванням, наголошують, що виокремлені Г. Москою два принципи організації влади, комбіновані з двома тенденціями поповнення політичного класу, визначають чотири типи політичних режимів: 1) аристократично-автократичннй (абсолютна монархія); 2) аристократично-ліберальний (парламентарна, конституційна монархія); 3) демократично-автократичний (президентська республіка) демократично-ліберальний (парламентарна республіка). В узагальненому вигляді такий поділ політичних режимів передбачає виокремлення режиму злиття влади (абсолютна монархія), режиму поділу влади (президентська республіка) і режиму співпраці гілок влади (парламентарна республіка і парламентарна монархія) Найпоширенішим у сучасній політології є поділ політичних режимів за ознакою демократизму на демократичні і недемократичні Останні, у свою чергу, поділяються на тоталітарні та авторитарні. Термін «тоталітарний» (від лат. – увесь, повний і – цільність, повнота; вживається для позначення державного ладу, який здійснює всеосяжний (повний, тотальний) контроль над усіма сферами суспільного життя та особистим життям громадян, спираючись при цьому на систематичне використання насильства. Першими цей термін на початку 20-х років XX ст. ввели до наукового вжитку італійські критики Б. Муссоліні, під керівництвом якого в Італії почала формуватися однопартійна фашистська система. Та незабаром Б. Муссоліні іі сам перехопив це слово й увів його до політичного лексикону, проголосивши своєю мстою створення «тоталітарної держави». Пізніше термін «тоталітарна держава» (також у позитивному значенні) використовували нацистські правознавці в Німеччині. Паралельно формувалося уявлення про тоталітаризм як негативне політичне явище, яке характеризує не лише фашизм, а й політичний лад в СРСР. Авторитаризмом (франц. від лат. – вплив, влада) пази вається політичний режим, який характеризується зосередженням державної влади в руках однієї особи чи групи осіб або в одному її органі. Авторитарним політичним режимам притаманні такі ознаки: скасування або значне звуження політичних прав і свобод громадян; обмеження діяльності політичних партій та громадсько-політичних організації!, особливо опозиційних; відсутність поділу влади, зосередження державної влади у виконавчій гілці, наділення її функціями нормотворчості; звуження сфери гласності й виборності державних органів, сувора регламентація їх діяльності; рекрутування політичної еліти шляхом призначення згори; застосування політичних репресій. Демократичний політичний режим найповніше проявляється за республіканської форми державного правління парламентарного чи президентського типу. Цілком демократичними можуть бути й парламентарні монархії. Проте за будь-якої форми державного правління до числа важливих спільних рис демократичних режимів належить пріоритет прав людини над правами держави, що означає визнання пріоритету громадянського суспільства над державою. У цьому полягає принципова відмінність у стосунках між державою і громадянським суспільством за демократичного політичного режиму. Якщо за авторитарного режиму громадянське суспільство зберігається, але підпорядковується державі, то в умовах демократії держава і громадянське суспільство виступають партнерами. Вони на паритетних засадах беруть участь у вирішенні тих чи інших суспільних проблем. За демократичного політичного режиму громадянське суспільство здійснює ефективний контроль над державою через засоби прямої і представницької демократії, свої політичні інститути – політичні партії, групи інтересів, засоби масової інформації.