ФЕДОРОВ ІВАН

Date: 2015-10-07; view: 572.

(бл. 1525 – 1583 рр.)

Зсновник книгодрукування в Україні. Народився близько 1525 року в Москві. До 1553 року був дияконом у московській церкві Миколи Гостунського. Близько 1552 р. в Москві запроваджено друкарський верстат і літери, привезені із західноруських земель, і під керівництвом данського місіонера-протестанта Місінгейма та за допомогою диякона Івана Федорова, його підмайстрів Петра Мстиславця та Маруші Нефедьєва розпочато друкарську справу. 1564 року вийшла перша книга московського друку за участю Івана Федорова та Петра Мстиславця – «Апостол». Іван Федоров і Петро Мстиславець закладають друкарню в Заблудові. 1568 року вийшло «Заблудівське Євангеліє», пізніше «Псалтир» та «Часословець». 1572 року Іван Федоров переїжджає до Львова, де з допомогою духівництва, міщан та ремісників закладає нову друкарню. 25 лютого 1573 року друкар Іван Федоров почав друкувати першу відому нам друковану книгу в Україні – «Апостол». 15 лютого 1574 року «Апостол» побачив світ. Того року вийшов також «Буквар», перший навчальний посібник з граматики старослов'янської мови. 12 липня 1580 року в Острозькій друкарні Іван Федоров надрукував «Острозьку Біблію», наклад якої вийшов 12 серпня 1581 року. Великі борги та судові справи з кредиторами підірвали здоров'я Івана Федорова, і 15 грудня 1583 року він помер. Поховано його на цвинтарі Онуфріївського монастиря у Львові. У наш час у Львові діє Поліграфічна академія імені Івана Федорова, встановлено пам'ятник видатному українському та російському просвітителю.

ХВОЙКА ВІКЕНТІЙ ВЯЧЕСЛАВОВИЧ

(1850-1914)

Український археолог. Чех за походженням. Жив у Києві, працював викладачем. Відкрив і дослідив перші пам'ятки трипільської, зарубинецької, черняхівської культури, пам'ятки палеоліту (Кирилівська стоянка). Вивчав скіфські городища та пам'ятки часів Київської Русі. Дотримувався концепції автохтонності слов'янського населення Середнього Подніпров'я.

ШАЯН ВОЛОДИМИР

(1908 – 1974)

Людина енциклопедичних знань, яка сягнула висот у різноманітних сферах діяльності: санскритолог, філософ, поет, автор багатьох наукових праць із порівняльного релігієзнавства, з питань української праісторії та відродження української духовності, організатор і перший президент Європейської президії Української Вільної Академії наук, голова Орієнталістів і Спілки вільних журналістів, заступник голови Британської ліги свободи і ПЕН. У своїй філософській концепції В. Шаян був послідовником Г. Сковороди і присвятив своєму вчителеві історіософські праці: «Сковорода і духове обличчя України у ХVІІІ сторіччі», «Григорій Сковорода – Лицар Святої Борні». Змістовою проникливістю характерні праці вченого про Т. Шевченка, І. Франка, Лесю Українку. О. Ольжича. Про давні українські писемні пам'ятки – «Аналіза Влес Книги», «Слово про похід Ігоря» та про усні пам'ятки в їх порівнянні з величними пам'ятками, записаними санскритом.

ШЕВЧЕНКО ТАРАС ГРИГОРОВИЧ

(1814-1861)

Український поет, художник, мислитель. У 1832 р. в Петербурзі, в 1838 р. викуплений з кріпацтва. В 1845 р. здобув звання художника. Повернувся в Україну. Працював у київській Тимчасовій комісії для розгляду давніх актів. У 1846 р. вступив до Кирило-Мефодіївського товариства, очолив його ліве крило. Після розгрому Кирило-Мефодіївського товариства в 1847 р. було заарештовано і заслано в солдати в Оренбурзький окремий корпус. В 1857 р. звільнено з заслання. Помер у своїй майстерні в Петербурзі. В травні 1861 р. прах його перевезено в Україну, до Канева, поховано на Чернечій (тепер Тарасова) горі. У творах на історичну тему поет показав боротьбу українського народу проти соціального й національного поневолення. Протестував проти царату, кріпосництва, національної обмеженості, ідеалізації минулого, схиляння перед іноземщиною. Збірка поезій «Кобзар» (1840), поема «Гайдамаки» (1841), драма «Назар Стодоля» (1843), рукописна збірка «Три літа» (1843-1845), до якої увійшли поеми «Сон», «Наймичка», «Кавказ», «Єретик», послання «І мертвим, і живим...», вірш «Як умру...» («Заповіт»).

ЯВОРНИЦЬКИЙ МИТРО ІВАНОВИЧ

(1855-1940)

Український історик, археолог, етнограф, фольклорист і письменник. З 1902 р. завідував Музеєм старожитностей Катеринославської губ. (тепер Дніпропетровський історичний музей імені академіка Д.І. Яворницького). У 1920-1933 рр. працював у ін-ті народної освіти – завідував кафедрою українознавства (Катеринослав). З 1927 р. – відповідальний керівних постійного археологічного нагляду і археологічних розкопок на території Дніпрогесу. Більшість його праць присвячено історії Запорозької Січі. Головні з них – «Історія запорозьких козаків», «Дніпрові пороги». На основі зібраного фольклорного, етнографічного і лексикографічного матеріалу видав праці «Запорожжя в залишках старовини та переказах народу», «Словник української мови». Автор археографічного видання «Джерела для історії запорізьких козаків». Зібрав 75 тис. експонатів до колекції матеріальних пам'яток Південної України. Як письменник розвивав традиції української класичної літератури (збірка поезій «Вечірні зорі», 1910; повісті «За чужий гріх», 1907, і «Де люди – там і лихо», 1911).

ЯРОСЛАВ МУДРИЙ

(978-1054)

Великий князь київський з 1019 р. Державний діяч Київської Русі. Після смерті батька Володимира Святославича (1015) боровся за великокнязівську владу проти зведеного брата Святополка Окаянного. Виборовши престол, об'єднав під своєю владою землі на схід від Дніпра. За князювання його було складено збірник законів давньоруського права «Руська правда», остаточно утвердилося християнство на Русі, сформувалася руська православна церква, було засновано руську православну митрополію, що підлягала константинопольському патріархові, розвивалася культура (будівництво Софійського собору, Золотих воріт, створення бібліотеки Софійського собору тощо). Боровся з печенігами, зміцнював степові кордони, будуючи «гради» понад Россю. Про міжнародний авторитет Київської Русі свідчать, зокрема, родинні зв'язки з правителями багатьох європейських країн. Сам він був одружений з дочкою шведського короля Олафа – Інгігердою, його дочка Єлизавета була в шлюбі з королем Норвегії Гаральдом Суворим, друга дочка – Анна – стала дружиною французького короля Генріха І, дочка Анастасія була дружиною угорського короля Андраша І. Похований у Софіївському соборі в Києві. Після смерті князя землі було поділено між п'ятьма його синами – Ізяславом, Святославом, Всеволодом, Ігорем, Вячеславом.