Характеристика сімей, які виховують дітей з особливими потребами.

Date: 2014-02-28; view: 925.

Лекція 4.

Список литературы

Вопросы для самопроверки

1. Что собой представляет внутренняя среда корпорации?

2. Каковы основные свойства корпоративной культуры?

3. Каковы основные принципы построения корпоративных норм?

4. Как формируется система корпоративных ценностей?

5. В чем проявляется влияние государства на систему корпоративных норм и корпоративных ценностей?

6. Каково влияние кадрового потенциала на систему корпоративных ценностей?

7. Назовите наиболее эффективные методы деловых коммуникаций.

8. Какова роль конфиденциальности в обеспечении безопасности бизнеса?

9. В чем состоят приоритеты развития корпоративных информационных систем?

10. В чем основные проблемы соблюдения баланса интересов участников внутри-и межкорпоративных отношений?

1. Кашанина Т.В. Корпоративное право (право хозяйственных товариществ и обществ). – М.: ИНФРА-М, 1999.

2. Корпоративное управление. Владельцы, директора и наемные работники акционерного общества / Пер. с англ. – М.: Джон Уайли энд Санз, 1996. – 240 с.

3. Наумов М. Организационная культура как фактор долгосрочной конкурентоспособности // Управление компанией. – 2002. – № 7(14).

4. Селезнев В.А. Гарантия соблюдения прав акционеров – раскрытие информации о корпорации. // Экономические и правовые аспекты микро- и макропроцессов в Казахстане: Сборник научных трудов преподавателей, аспирантов и студентов. – М.: МИПП. – 2003.

5. Селезнев В.А. Организация финансового контроля в корпоративных структурах. // Экономические и правовые аспекты микро- и макропроцессов в Казахстане: Сборник научных трудов преподавателей, аспирантов и студентов. – М.: МИПП. – 2003.

6. Спивак В.А. Корпоративная культура. – СПб: Питер, 2001. – 352 с.

Тема 1.4. Особливості педагогічної взаємодії дошкільного закладу з різними типами сімей.

Логіка викладу:

1. Характеристика сімей, які виховують дітей з особливими потребами

2. Сім’я, яка порушує морально – правові вимоги суспільства і не задовольняє повною мірою право дитини на виживання, захист і розвиток у сім’ї, на освіту. (самостійно)

3. Запобігання і попередження насильства щодо дітей у сім’ї.

4. Умови успішної взаємодії сім’ї та дошкільного закладу.

Сімї, що мають дітей з порушеннями фізичного і/чи психічного розвитку, представляють одну з найбільш уразливих груп населення. Соціальна підтримка таких сімей - це вирішення цілого комплексу проблем, пов'язаних з допомогою дитині: з її виживанням, лікуванням, освітою, соціальною адаптацією й інтеграцією в суспільство. Батьки в подібних родинах відчувають вплив різноманітних негативних факторів, який можна означити як сімейний стрес. Сімейний стрес може носити несподіваний і/чи хронічний характер, але завжди створює напруженість усередині сімейної групи, що порушує її стійкість. Соціальне нездоров'я такої родини вимагає додаткових видів соціальної роботи, спрямованих на допомогу батькам. Це соціальна реабілітація і соціальна інтеграція родини, тобто відновлення її соціального статусу.

Успішність вирішення цих проблем прямо пов'язана з цілеспрямованою соціальною та соціально-педагогічною роботою, котра включає широкий спектр довгострокових заходів допомоги родині комплексного характеру - медичного, правового, психолого-педагогічного, економічного. Зміст цих заходів спрямований на:

- -розширення контактів родини, подолання ізоляції, включення її в громадське життя;

- - надання адекватної інформації про специфічні потреби і перспективи розвитку дитини, сприяння в організації комплексної діагностики і раннього початку освітнього процесу;

- надання повноцінної інформації про соціальні інститути допомоги, сприяння фахівцям у складанні освітнього й абілітаційного маршруту на основі індивідуальної програми розвитку дитини;

- налагодження сімейного мікроклімату;

- організація психологічної підтримки батьків;

- організація правової підтримки сімї: інформування та захист законних прав і інтересів тощо.

Система соціально-педагогічної допомоги повинна бути спрямована не на підміну родини, а на розвиток її власних ресурсів та ініціативи, тому що тільки перетворення родини в активного суб'єкта соціально-педагогічної діяльності є вирішальним чинником ефективності процесів реабілітації й інтеграції дитини. Багато в чому це залежить від типу внутрішньосімейних відносин і стилю сімейного виховання. За цими ознаками родини, що мають дітей зі значними відхиленнями розвитку (з інвалідністю), можна диференціювати на чотири групи.

Перша група - батьки з вираженим розширенням сфери батьківських почуттів. Характерний для них стиль виховання - гіперопіка, коли дитина є центром усієї життєдіяльності родини, у зв'язку з чим комунікативні зв'язки з оточенням деформовані. Батьки мають неадекватні уявлення про потенційні можливості своєї дитини, в матері відзначається гіпертрофоване почуття тривожності і нервово-психічної напруги. Як головну причину порушень сімейного мікроклімату в цих родинах можна назвати систематичні подружні конфлікти. Такий стиль сімейного виховання негативно впливає на формування особистості дитини, що виявляється в егоцентризмі, підвищеній залежності, відсутності активності, зниженні самооцінки дитини.

Друга група сімей характеризується стилем холодного спілкування - гіпопротекцією, зниженням емоційних контактів батьків з дитиною, проекцією на дитину з боку обох батьків чи одного з них власних небажаних якостей. Батьки акцентують зайву увагу на лікуванні дитини, пред'являючи завищені вимоги до медичного персоналу, намагаючись компенсувати власний психічний дискомфорт за рахунок емоційного відторгнення дитини. Саме в цих родинах найбільш часто зустрічаються випадки латентного (прихованого) алкоголізму батьків.

Подібний стиль спілкування в родині веде до формування в особистості дитини емоційної нестійкості, високої тривожності, нервово-психічної напруженості, породжує комплекс неповноцінності, емоційну беззахисність, непевність у своїх силах.

Третю групу сімей характеризує стиль співробітництва - конструктивна і гнучка форма взаємовідповідальних стосунків батьків і дитини в спільній діяльності. Як спосіб життя, такий стиль виникає при вірі батьків в успіх своєї дитини і сильні боки її природи, при послідовному осмисленні необхідного обсягу допомоги, розвитку самостійності дитини в процесі становлення особливих способів її взаємодії з навколишнім світом.

Батьки з цієї групи сімей відзначають, що народження такої дитини не стало фактором, що погіршив відносини між подружжям - «лихо згуртувало», об'єднало в екстремальній ситуації, зміцнило взаємодопомогу, «опору один на одного». Батьки цієї групи мають найбільш високий освітній рівень у порівнянні з представниками інших груп, мають досвід переживання стресогенних ситуацій. Такий стиль сімейного виховання сприяє розвитку в дитини почуття захищеності, впевненості в собі, потреби в активному встановленні міжособистісних відносин як у родині, так і поза домом.

Четверта група родин має репресивний стиль сімейного спілкування, що характеризується батьківською установкою на авторитарну лідируючу позицію (частіше батьківську). Як спосіб стосунків, це виявляється в песимістичному погляді на майбутнє дитини, у постійному обмеженні її прав, у твердих батьківських розпорядженнях, невиконання яких карається. У цих сімях від дитини вимагають неухильного виконання всіх завдань, вправ, розпоряджень, не враховуючи при цьому рівень її рухових, психічних і інтелектуальних можливостей. За відмову від виконання цих вимог нерідко вдаються до фізичних покарань.

При такому стилі виховання в дітей відзначається афективно-агресивна поведінка, плаксивість, дратівливість, підвищена збудливість. Це ще у більшій мірі ускладнює їх фізичний і психічний стан.

Структура і функції кожної сімї видозмінюються з плином часу, впливаючи на способи сімейних відносин. Життєвий цикл сімї включає певні стадії розвитку, у кожній з яких стиль життєдіяльності сімї відносно стійкий і кожен член сімї виконує окремі завдання індивідуального розвитку відповідно до свого віку. Зазвичай виділяється сім стадій життєвого циклу будь-якою сімї: шлюб, народження дітей, шкільний вік, підлітковість, "випуск або виліт пташенят із гнізда ", постбатьківство, старіння. Сімї дітей-інвалідів повинні бути готові до переживання таких стадій розвитку, які можуть бути унікальні і не притаманні звичайним сімям. Діти з обмеженими можливостями повільніше досягають певних етапів життєвого циклу, а деякі з таких дітей можуть зовсім не досягти їх. Маленькі діти з недоліками розвитку живуть не в ізоляції. Сім’я як первинне для них соціальне оточення, сама заглиблена в більш широкий соціальний контекст. Сімя як один із видів соціальних систем складається із наступних підсистем: мати /батько, мати /дитина-інвалід, мати /здорова дитина, батько /дитина-інвалід, батько /здорова дитина, дитина-інвалід /здорова дитина. З цієї точки зору проблеми, які виникають в сімях з дітьми-інвалідами, можна розглядати як такі, що потрапляють в ту чи іншу підсистему внутрішньосімейних контактів.

1.Мати /батько. Індивідуальні проблеми батьків, їх шлюбу до народження хворої дитини; проблеми прийняття, які виникають після народження дитини-інваліда.

2.Мати /дитина-інвалід. Мати, за традицією, несе на собі більшу частину тягару опіки по догляду за дитиною-інвалідом і організації її життя. В неї часто проявляється депресія, почуття вини.

3.Мати /здорова дитина. Мати повинна брати до уваги те, скільки часу вона приділяє здоровій дитині, утримуватись від того, щоб обмежувати здорову дитину надмірною відповідальністю і опікою про дитину з порушеним розвитком.

4.Батько /дитина-інвалід. Проблема в цій підсистемі полягає в тому, наскільки задіяний батько у спілкуванні з хворою дитиною і з сімєю в цілому або він відсутній у ній психологічно й інструментально.

5.Батько /здорова дитина. Потенційне проблемне поле подібне на те, що виникає в підсистемі мати /здорова дитина.

6.Дитина-інвалід /здорова дитина. Брати і сестри хворої дитини стикаються з почуттям вини, сорому і страху " заразитись " тією ж хворобою; дитина-інвалід прагне "поневолити" брата або сестру; діти формують нормальне амбівалентне ставлення до брата або сестри з обмеженими можливостями.

Розв'язати ці складні завдання можна лише тоді, коли батькам буде надана своєчасна соціальна і психологічна допомога.