Політичне вчення анархізму.

Date: 2015-10-07; view: 434.

Анархіз́м (від дав.-гр. αναρχω — від ἀν, ан, «без» + ἄρχή, архе, «влада» + -ізм) — суспільно-політична течія, що прагне до максимально можливого визволення особистості, виступає за негайне знищення всякої державної влади шляхом стихійного бунту мас і створення федерації дрібних автономних асоціацій виробників і споживачів (союзи громад). Мета анархізму — створення вільної організації суспільства з інститутами громадського самоуправління, яке обходиться без влади людини над людиною. Анархізм є антидержавною ідеологією,котра пропагує бездержавність. Ідеї анархізму остаточно сформувалися в 19 столітті. Анархізм не треба плутати з нігілізмом (він заперечує суспільство і спрямований на його руйнування); в цілому анархізм це пацифістський рух. Хронологічно анархізм поділяють на індивідуалістичний анархізм — представники: П. Прудон, М. Штірнер; колективістський —М. О. Бакунін; комуністичний — П. О. Кропоткін. В сучасному світі поняття «анархізм» втратило свій первісний зміст і часто вживається як синонім хаосу, безвладдя, дезорганізації.

Анархізм — ідея про те, що суспільство може і повинно бути організоване без державницького примусу. Крім того конкретні анархісти можуть мати додаткові критерії того, що включає в себе анархізм, і вони часто не згодні один з одним відносно цих критеріїв.

1. Витоки анархізмусягають давньогрецького філ.. Зенона, який висунув ідею існування бездержавності, як ідеального устрою для сусп., яку виводив із первинних зародків світу, із хаоса.

Відсутність уряду у Зенона – це протоанархізм.

Першим, хто вжив термін «анархізм» був Луї Арман де Лаонтан (1666 – 1715) (відсутність уряду, держави).

Анархізм , як політична теорія зародилася у 18 ст. ., і пов'язана із зародженням націоналізму.

Вільям Годвін (1756 – 1836) – «Дослідження відносно політ справедливості та її впливу на добробут та щастя»

Ідея невеликих …, які діють без контролю , сильно вплинула на Фур'є, тому він розробляв цю ідею надалі ідея про картельний устрій суспільства.

П'єр Рудон (1809 – 1865).

В 1840 р. – «Що таке власність?»

«Система ек протиріч , або філософія власності»

Анархія – відсутність суверенітету.

Прудон відкидає державу , як утв.

Він пропонує замінити їх системою кооперації та співробітництва між промисловцями та аграріями.

Він відкидає систему грошей, яку пропонує замінити трудовими чеками.

Обмінний курс чеків буде визн завдяки визначеній праці.

Він критикував централізоване правління, авторитет офіційних осіб, а також зафіксовані, загальні правила, які не враховують правила, яка прийняла держава.

Макс Штірнер.

Держава сприймає людей , як колективи, а не як індивідів, з їх унікальними особливостями, і це є насильство.

Тема: «Неомарксизм»

Лінійно розвивається марксизм, основа та надбудова.

Перша причина виникнення:

Капіталізм згниє , цей прогноз не справдиться.

Капіталізм дозволяє накопичувати багатство.

Співвідношення базису та надбудову. Базис (економіка) рулює всім

Е. Бернштейн – представник соціал –демократії, Нім, 20 ст.

Ідеї:

1. Капіталізм – єдина система накопичувати багатство, треба її не руйнувати, а вдосконалювати.

2. Соціал – демократи запозичують ідеї з лібералізму, всі зміни мають відбуватися в правових межах.

3. Саме держава може скоректувати недоліки капіталістичної системи – автономія держав.

Для марксистів – політика – це надбудова.

4. Єдине, що їх поєднувало з марксистами , капіталізм – неправильна, ущерблена система.

Бернштейн – буржуазія і пролетаріат – неправильний поділ праці; ставка на середній клас; «ціль – ніщо, рух – усе»

Антоніо Грамші «Тюремні зошити» 7 томів:

- Будь- який істор розвиток не може бути сприйнятий виключно лінійно, як пропонує Маркс, це занадто просто і не враховує суб'єктів факторів, які впливають на історію.

- Приватна власність на засоби виробництва є необхідною, але не єдиною основою капіталізму.

- Слід враховувати культ, реліг чинники, а також ідеологічний вибір класової боротьби

- Висуває концепцію гегемонії (ідеологічна складова в його розумінні, панування здійснюється не лише через примус, алей через згоду населення, без врахування обох елементів , гегемонія не можлива).

Гегемо́нія (грец. ηγεμονία — провід, керівництво) — провідна роль якоїсь держави, міста у відносинах з іншими (наприклад, Афін чи Спарти серед грецьких міст); — або ж провідна роль якоїсь верстви населення в управлінні державою (скажімо, аристократії).

Гегемо́нія - провідна роль, перевага в силі, впливі, керівництві.^[1].

- Основна увага Грамші – інтелігенція (сільська – вчитель, священник, лікер, фельдшер; міська – професура, люди – вчені).

Франкфурська школа – М. Хоркхаймер, Теодор Адорно, Г. Маркузе, Ханна Арендт, Ю. Хабермас, Е. Фромм

1923 р. виникла школа, охоплювала представників різних напрямків, євреї.

Ханна Арендт «Джерела тоталітаризму»

Еріх Фромм «Втеча від свободи» - все сусп. ділиться на 2 типа: мазохісти, садисти , страх людини перед свободою та відповідальністю.

Югент Хабермас – на відміну від позитивістів (будь-яка дія з точки зору природності), на людську діяльність та її вплив на соціал структуру, слід робити наголос у соціалізмі.

Природні закони не можуть пояснити сутності людської поведінки.

Акцентування на нераціональності людської поведінки.

Розумне та раціональне потрібно розглядати (асвєнцев).

6 – для іудеїв священне число,

7 – для християн.

Незважаючи на те, що сучасне життя здається дуже раціональним критична теоріяжиття Хабермаса сриймає її- наповнена ірраціональністю.

Прихильники говрять – ірраціональність формальної раціональності, глупо думати,що світ раціональний.

Г. Маркузе вважає: «що хоча сучасність і здається втілення раціональності, але на справді суспільство ірраціональне»

Раціоналі́зм (від лат. ratio — розум) — філософська точка зору, яка наголошує першість і компетентність розуму (логічного ходу міркування) в пошуках правди. В історії філософії раціоналізм протиставляється емпіризму — філософській установці, яка кладе в основу пошуків істини досвід.

До видатних представників раціоналістичної школи мислення належали Бенедикт Спіноза, Рене Декарт, Готфрід Лейбніц. Особливе місце посідає філософія Іммануїла Канта, який намагався виділити апріорне знання, тобто ту частину знання людини, яку неможливо отримати з досвіду.

Ірраціоналізм (лат. irrationalis — несвідоме, нерозумне) — філософські течії, що проголошують верховенство почуттєвого начала і роблять його основною характеристикою як самого світу, так і світосприйняття.