Функції грошей (Г).

Date: 2015-10-07; view: 505.

Гроші - це специфічний товар, який виконує роль загального еквівалента. Під функцяіми Г розуміють конкретне призначення їх в екон. Звичайно виділяється декілька ф-цій: міра вартості, засіб обігу, засіб платежу, засіб нагромадження, світові Г. Хоча іноді виділяють лише 3 ф-ї: міри вартості, засобу обігу, засіб збереження.

Міра вартості – Г забезпечують вимірювання вартості тов. і послуг і визначають її у формі ціни (тарифу). Завдяки цьому тов. і послуги стають порівняльними. Ціни тов. виражаються в певній кільк. Г-го товару, золота. Кількість золота, (його маса) вимірюється його вагою. Певна вагова кільк. металу приймаєтося за одиницю його маси, яка, якщо встановлюється державою в якості Г одиниці, наз. масштабом цін . Вартість Г – це та кільк. тов., які можна обміняти на Г одиницю.

Засіб обігу – Г обслуговують реалізацію тов., тобто виступають як посередник в обігу. Г, виконуючи цю ф-ю, постійно приводять в рух тов., зумовлюючи їх обіг. Після кожного акту купівлі-продажу тов. вибувають з обігу, переходять у сферу споживання, а Г продовжують рух в сфері обігу. Спочатку золото виконув. цю ф-ю в злитках., пізніше – в формі монет. Подальший розвиток призвів до появи паперових Г.

Засіб нагромадження – Г накопичуються і зберігаються як скарб. Тобто, коли продавець отримував за свій тов. Г, але не витрачав їх на купівлю речей, процес обігу переривався і Г ставали скарбом. Цю ф-ю спочатку виконувало золото, а пізніше вартість почала нагромаджуватись у формі заощаджень.

Засіб платежу – Г обслуговують погашення боргових зобов'язань, які виникають між суб'єктами екон. в процесі відтворення; боргові зобов'язання виникають, коли платіж відділяється у часі від передачі продавцем товару покупцю. В цій ролі Г використовуються і поза сфери тов. обігу в випадках, якщо виплачується з/п, виконуються різні фін. зобов'язання (податки, за оренду землі). Боргові зобов'язання породжують нову форму Г – кредитну. Банки почали випускати банківські білети, які випускались на круглі суми, мали золоте забезпечення, мали велику здатність до обігу.

Світові Г – обслуговують екон. відносини суб'єктами екон. різних країн. Такі відносини складаються у зв'язку з зовнішньою торгівлею, туризмом, кредитними, культурними, політичними, зв'язками між країнами. Якщо нац. валюта країни вільно конвертується, то вона спроможна безперебійно обслуговувати платежі не лише на внутр. ринку, а на зовн. - в тих самих ф-ях Г. Для зовн. зв'язків не потрібна якась нова форма Г, крім нац. валюти. Якщо ж нац. валюта в країні вільно не конвертується, то зовн. зв'язки обслугов. іноземн. валютою, яка і виступає в формі світових Г. Як світові Г використовуються іноз. валюти, які мають найбільшу довіру на світ. ринку ($, марка Німеччини, фунт стерлінгів і т.д.), а також міжнародні валюти: СДР, ЕВРО.

9. Економічна система: сутність та структурні елементи.

Конкретна історична сукупність економічних відносин, що відповідає системі продуктивних сил і взаємодіє з нею, розвивається на основі дії як об'єктивних економічних законів, так і суб'єктивних факторів, визначає сутність економічної системи суспільства.

Отже, економічна система – це сфера функціонування продуктивних сил і економічних відносин, взаємодія яких характеризує сукупність організаційних форм та видів господарської діяльності.

Структурні ланки, що утворюють різноманітні економічні системи, за своїм змістом неоднорідні. Вони поєднують у собі загальні та специфічні, основні та похідні, нові, що народжуються, та відмираючі старі, перехідні та проміжні економічні форми, кожна з яких функціонує на основі спільної для всієї системи і разом з тим власної логіки розвитку. Цим визначається необхідність структурної диференціації складових ланок економічної системи суспільства, без якої неможливо пізнати об'єктивні закони та принципи її функціонування.

Будь-яка економічна система характеризується ієрархічністю, прагне набути стану цілісності та органічності.

Ієрархія системи визначається місцем її елементів в соціальній структурі та механізмом їх субординації. Тип взаємозв'язку елементів системи може бути “вертикальним” або “горизонтальним”. Вертикальна залежність виявляється у відносинах примусу, влади – підкори, керованості – підлеглості. Горизонтальні зв'язки є партнерськими, добровільними, конкурентними.

Наявність не тільки необхідних, а й достатніх елементів для саморозвитку, самовідтворення, поліфункціональної діяльності системи характеризує її цілісність, самодостатність. Ознака органічності системи вказує на внутрішню, родинно-генетичну єдність, чистоту, нечужинність її елементів. Чим більше в економічній системі перехідних, змішаних явищ, форм та процесів, тим нижчий ступінь її органічності, чистоти.

Економічна система характеризується різними сферами функціонування, рівнями господарювання її суб'єктів. Сучасна економічна система складається з 4 рівнів: глобально-економічний, макроекономічний, метаекономічний, мікроекономічний. Розвиненість, взаємодія та взаємодоповнення економічних рівнів є запорукою стійкості, динамічності та ефективної результативності системи.

Економічна система має 3 основні ланки, підсистеми: економічну структуру продуктивних сил суспільства, систему економічних відносин і механізм господарювання.

Продуктивні сили – це система економічних факторів, які в процесі суспільного поділу праці забезпечують перетворення навколишнього середовища, створюють блага для задоволення потреб людини і суспільства, визначають рівень продуктивності суспільної праці.

Економічні відносини – являють собою сукупність соціально-економічних та організаційно-виробничих зв'язків між господарюючими суб'єктами в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ, послуг і доходів.

Механізм господарювання – узгоджує функціонування і розвиток ланок економічної системи, приводить у відповідність продуктивні сили і економічні відносини і являє собою сукупність конкретних форм господарювання, організаційно-інституціональних систем, методів та важелів регулювання економічних процесів.

Специфіка економічної системи суспільства визначається соціально-економічними виробничими відносинами, які мають складну і багатогранну структуру, що грунтується на відносинах власності.

Важливим питанням є класифікація економічних систем. Її класифікація залежить від різних критеріїв, головними з них є домінуюча форма власності, технологічний спосіб виробництва, спосіб управління і координації економічної діяльності.

Багатокритеріальним є поділ економічних систем на ринкові та адміністративно-командні системи.

10. Продуктивні сили як матеріальна основа виробництва та їх складові елементи.

Якщо розглядати загальну для всіх суспільно-економічних формацій структуру продуктивних сил, то до їх складу входять засоби виробництва і люди, які володіють виробничим досвідом і приводять у рух засоби виробництва. Основною продуктивною силою є людина. Предмети праці входять до складу продуктивних сил тією мірою, якою вони йдуть на продуктивне споживання і використовуються як джерела енергії. До структури продуктивних сил в усіх формаціях належать також використовувані людьми сили природи: вітер, сонце тощо.

В сучасних умовах до складу продуктивних сил включають також науку (як специфічну продуктивну силу), форми і методи організації виробництва. Окремим елементом продуктивних сил стає інформація. Сучасні продуктивні сили – це складна система, що включає матеріальні й духовні (за складом), об'єктивні й суб'єктивні (за характером відтворення і специфікою функцій), суспільні й природні елементи. В процесі історичного розвитку їх склад у цілому, як і окремі елементи, постійно збагачується, наповнюється якісно новим змістом. На ранніх етапах розвитку капіталізму потреби виробництва задовольняли робітники з низьким рівнем освіти і кваліфікації. Нині робітники, як правило, мають високий рівень освіти, кваліфікації. Сучасний етап автоматизації виробництва вимагає не лише більшого залучення фізичних і розумових здібностей робочої сили, а й творчих обдарувань особистості, її організаторських здібностей, духовних компонентів.

У результаті постійно поновлюваного процесу взаємодії усіх елементів продуктивних сил вони перебувають між собою у діалектичній єдності, кількісній та якісній функціональній залежності. Між ними існують суперечності, які розв'язуються відносно незалежно від виробничих відносин. Системі продуктивних сил властиві свої внутрішні закони розвитку. Такими, зокрема, є закони переміщення функцій від особистих до матеріальних факторів виробництва, або закони випереджаючого зростання обсягу уречевленої праці в структурі сукупної праці, відповідності живої й уречевленої праці, переміни праці, зростання продуктивності праці та ін. Дія цих законів, пронизана внутрішніми суперечностями, зумовлює зміни в розвитку продуктивних сил, якісні зрушення в їх змісті. Продуктивні сили виражають відношення людини до природи, процес праці, спільний для всіх суспільних способів виробництва.

Отже, продуктивні сили – це фактори, які забезпечують перетворення речовин природи відповідно до потреб людей, створюють матеріальні й духовні блага і визначають зростання продуктивності суспільної праці.

11. Суспільний поділ праці і структура продуктивних сил.

Суспільний поділ праці в еволюційному розвитку економічних систем відіграє вирішальну роль. Він визначає не тільки структуру та організаційну побудову продуктивних сил, комбінацію факторів виробництва, а й базові відносини, що виникають між суб'єктами господарювання. Це складне багатоаспектне економічне явище, яке виявляється у співіснуванні різних видів конкретної праці та характеризується певною структурою суспільної організації виробництва. Представлений в часі, суспільний поділ праці виступає як процес.

Суспільний поділ праці може бути класифікований за вертикальними рівнями н/г структури; основними організаційно-економічними формами реалізації; сферами суспільного виробництва; видами.

За вертикальними рівнями н/г структури суспільний поділ праці можна зобразити як триповерхову піраміду, в основі якої знаходяться численні економічно самостійні суб'єкти господарського життя – підприємства та підприємці. Над ним розташована розгалужена надбудова (галузевий або частковий рівень). Верхній поверх становить невелика кількість господарських галузей, об'єднаних загальним рівнем суспільного поділу праці.

Основними організаційно-економічними формами реалізації суспільного поділу праці є: спеціалізація виробництва, його кооперація, концентрація та комбінування.

Спеціалізація виробництва виражається у зростанні кількості самостійних виробництв, що відбувається завдяки їх техніко-економічному відокремленню і формуванню у них сталих внутрішніх зв'язків.

Кооперація – це відносини зв'язку окремих виробників, їх обміну різними видами діяльності та продукцією. Там, де існує спеціалізація, має бути і кооперація. Ці організаційно-економічні форми взаємопов'язані й зумовлюють одна одну, перетворюють процес виробництва на суспільну комбінацію праці.

Концентрація виробництва виявляється в досягненні певного обсягу чи масштабу спеціалізованих підрозділів загальної кооперації виробництва. Концентрація засобів виробництва і робочої сили в окремому підприємстві здійснюється завдяки процесам нагромадження капіталу і формування кількісних пропорцій обміну.

Комбінування виробництва є формою раціоналізації виробничої кооперації в межах окремих складних виробництв. Основною метою комбінування є найбільш ефективне використання всіх факторів виробничого процесу на підприємстві, створення безвідходних технологій.

Суспільне виробництво поділяється на сфери матеріального і нематеріального виробництва; переважно розумової і переважно фізичної праці. Ще одним важливим аспектом суспільного поділу праці є його видова специфіка.

Структура продуктивних сил включає такі елементи:

Ø Людина:освіта, кваліфікація, здібності, здоров'я, культура, психічний стан, національна свідомість.

Ø Засоби праці (машини, устаткування, земля, труби, бочки, тара та ін.) та предмети праці (дані самою природою, піддані попередній обробці /сировина/) формують засоби виробництва.

Ø Використовувані людьми сили природи: вогонь, вітер, сонце, ядерна енергія, вода.

Ø Форми і методи організації виробництва: система Тейлора, система Мейо, автономні бригади, участь в управлінні.

Ø Наука: прикладна, фундаментальна, природнича, гуманітарна.

Ø Інформація: економічна, науково-технічна, політична.

12. Економічні відносини: суть та їх класифікація

Будь-яке виробництво має суспільний характер – це означає, що в процесі виробництва люди вступають у відносини не лише з природою, але й між собою і ці відносини отримали назву виробничих або економічних відносин.

Виробничі відносини не слід розуміти лише як виробництво, що виникають між людьми безпосередньо в процесі виробництва матеріальних благ або послуг, а це є весь процес відтворення, який включає в себе 4 ланки: безпосередньо виробництво як процес створення матеріальних благ (послуг); розподіл, в результаті якого кожен учасник суспільного виробництва отримує свою частку у виробленому національному продукті; обмін, в процесі якого отримана частка при розподілі обмінюється на необхідні конкретні засоби існування; споживання – тут вироблений продукт завершує свій рух, відбувається його кінцеве споживання, й тим самим дається поштовх до розпочинання нового виробничого циклу.

Суть і основу названих відносин складають відносини власності на засоби виробництва. Тому що вони характеризують: по-перше, суспільний спосіб поєднання робітника із засобами виробництва, по-друге, відносини між людьми з приводу привласнення засобів і результатів виробництва; по-третє, умови розпорядження і використання факторів і результатів виробництва, тобто ту суспільну форму, у якій відбувається виробництва. Отже, відносини власності визначають, у чиїх інтересах ведеться виробництво, тип суспільства, а також його класову і соціальну структуру. Ця група виробничих відносин отримала назву соціально-економічних відносин.

Проте виробничі відносини виникають не лише з приводу виробництва, розподілу, обміну й споживання матеріальних благ або привласнення засобів і результатів виробництва. Вони виникають також і в процесі організації виробництва та управління ним. Ця група відносин називається організаційно-економічними відносинами. Вони характеризують лише стан виробництва, відображають особливості розвитку факторів виробництва, їх суспільну комбінацію.

Отже, структура виробничих відносин суспільства неоднорідна. Вона включає в себе соціально-економічні та організаційно-економічні відносини. Основою ж усіх виробничих відносин виступають відносини власності. В сукупності всі ці відносини складають систему виробничих відносин суспільства.