Парламент

Date: 2015-10-07; view: 374.

ЛАТВІЯ

ЛИТВА

ЛАТВІЯ

Перші поселення на нинішній території Латвії з'явилися близько 9 тис. років до н.е. У першій половині другого тисячоліття до різдва Христового на ці землі прийшли племена древніх балтів - пращурів латиського народу.
На початку н.е. територія сучасної Латвії стає відомим місцем перетину торговельних шляхів. Із Скандинавії до Русі і Візантії через Латвію по річці Даугаві пролягав прославлений шлях, що згадується у давніх хроніках під назвою "з варяг у греки".

Древні балти брали активну участь у торговельних відносинах. Узбережжя Латвії на всьому континенті було відоме як місце видобутку бурштину. У стародавні часи і в середні віки у багатьох місцях бурштин був дорожчим за золото. Латвійський бурштин знали навіть у давній Греції і в Римській імперії.
На початку X ст. у древніх балтів поступово формуються культури окремих балтійських племен: латгалів, куршів, селів, земгалів. Найбільш численним було плем'я латгалів, яке випередило інші племена у створенні своєї державності. У свою чергу курші у XII і XIII ст.ст. жили за рахунок інтенсивного завоювання та пограбування інших територій, тому на західному узбережжі Балтійського моря їх називали "балтійськими вікінгами". Племена земгалів і селів були відомі як миролюбні і заможні селяни.
З приходом німецьких хрестоносців припинився розвиток своєрідної культури племен давніх латишів і процес становлення їх державності.
У кінці XII ст. на території сучасної Латвії з'явилися німецькі купці, за якими прийшли проповідники християнської релігії. Останні хотіли навернути у християнство язичницькі балтійські й угро-фінські племена. Язичники балти без особливого захоплення прийняли чужу віру і всіляко чинили опір хрещенню. Це стало відомо Папі Римському, який вирішив організувати хрестовий похід проти непокірних Балтійських народів. Поступово долаючи опір, німецькі хрестоносці підкорили ливів і в 1201 році заснували Ригу, яка стала столицею архієпископа (а також найбільшим і наймальовничішим містом на північно-східному узбережжі Балтійського моря) і плацдармом для підкорення нових земель.

У XIII столітті на території, що перебувала під владою німців, утворилася конфедерація феодальних держав, яку назвали Лівонією (Livonia). До її складу входили сучасні Латвія й Естонія. У 1282 році Ригу, а пізніше і Цесис, Лімбажі, Кокнес і Валмієру прийняли до так званого "Ганзейського союзу" північно-німецьких торгових міст. З цього моменту Рига стала важливим торговельним пунктом між заходом і сходомXIV-XV ст. проходили під знаком боротьби Лівонського ордена хрестоносців і ризького архієпископа. На початку XVI ст. протестантизм переміг у Німеччині і Прибалтиці. Однак з середини XVI ст. права на Прибалтику почали оспорювати Литва і Росія. У 1559 р. війська царя Івана Грозного дійшли до Риги. Проти Росії виступила Литва в союзі з Польщею. У результаті Лівонської війни (1558-1583 рр.) російські війська залишили Прибалтику, а Латвію поділено між Річчю Посполитою і Швецією.

У свою чергу Рига, в 1621 році, після польсько-шведської війни (1600-1629 рр.), потрапляє під владу шведів і стає найбільш розвинутим містом Швеції. Відземе у цей час називають "хлібною коморою Швеції", оскільки вона забезпечує зерном більшу частину Шведського королівства.

У XII ст. відбулася консолідація латиської нації. У результаті злиття окремих народів (латгалів, селів, земгалів, куршів і ливів) утворився культурно єдиний народ (латиші), який розмовляє однією мовою.
На початку XVIII ст. відбувається Велика Північна війна, розвиток подій якої найтісніше пов'язаний з територією нинішньої Латвії і територіальними домаганнями Російської імперії. Протягом століття Росії вдалося підпорядкувати й інші частини території Латвії. Приєднання Росією іншої частини прибалтійського регіону було завершене у 1795 р., коли імператриця Катерина Велика викупила герцогство Курляндське.
У кінці XVIII ст. почала бурхливо розвиватися промисловість. Територія нинішньої Латвії стала однією з найбільш розвинутих провінцій Росії.
У XIX ст. в Латвії сталися важливі зміни. У 1816-1819 рр. за рішенням імператора Олександра I остзейські барони звільнили своїх кріпаків. На початку 1860-х рр. селяни отримали можливість купити землю; їм була надана свобода пересування..

У 1868 р. була заснована Ризька латиська асоціація, однак латиські націоналісти не отримали підтримки з боку державної влади. Навпаки, російський уряд у 1880-х рр. приступив до активної русифікації. Подвійний тиск з боку німців і росіян посилив латиський націоналізм і вимоги щодо створення незалежної держави.

Ідея незалежності набула особливої актуальності на початку XX ст. Це пов'язано з подіями Першої світової війни (1914-1918 рр.), яка безпосередньо торкнулася латишів. Післявоєнна плутанина прискорила утворення самостійної держави. Одразу після закінчення Першої світової війни, 18 листопада 1918 року, Латвія була оголошена незалежною державою. Першою незалежність Латвії визнала Радянська Росія, яка назавжди відмовилася від зазіхань на цю територію (але подальші події показали, що це були лише порожні обіцянки). 26 січня 1921 року незалежність Латвії була визнана міжнародним співтовариством. У цьому ж році Латвія стала повноправним членом Ліги Націй і повністю увійшла до співтовариства демократичних держав. На той час світ вже знав про Латвію як державу, яка піклується про права національних меншин.

Після здобуття незалежності Латвія переживає економічний підйом, і вже в 30-х роках ця країна вважається однією з найкращих у Європі за рівнем життя.

15 травня 1934 року у державі стався переворот. Діяльність Парламенту (Сейму) і всіх політичних партій була заборонена, і владу захопив прем'єр-міністр Карліс Улманіс. Під час диктатури Улманіса було зроблено спробу створити "камералістську економіку", що складається з секторів ("камер"), керованих урядом (аналогічно моделі "корпоративної держави", реалізованої в Італії).
23 серпня 1939 р., після підписання так званого пакту "Молотова-Ріббентропа", Латвія потрапила до сфери інтересів СРСР. Внаслідок таємної змови між Росією і Німеччиною вже 17 червня 1940 року радянські війська окупували територію Латвії. Кількома місяцями пізніше Латвія увійшла до складу СРСР.
На початку Другої світової війни, у липні 1941 року, територію Латвії зайняли окупаційні війська Німеччини. У 1944 році в межах цієї держави тривали запеклі бої між німецькими і радянськими військами. У цьому ж році частина території Латвії знову переходить до рук радянських окупаційних сил.

У післявоєнний період у Латвії насаджувався радянський порядок господарювання і цілеспрямовано руйнувався той, який сформувався у 20-30-х роках. У селах почалася примусова колективізація.
У 1957 році за наказом радянської влади був придушений Опір партизан, так званих "лісових братів".

У середині 80-х рр. у СРСР почалася лібералізація комуністичного режиму. Використовуючи цю можливість, у Латвії одразу ж з'являється декілька суспільно-політичних організацій . У вересні 1991 року СРСР визнає незалежність Латвії. Через деякий час Латвія стає членом ООН і починає повертатися до співтовариства демократичних держав світу.

У травні 1992 року Латвія вступає до Міжнародного валютного фонду.
За останні після відновлення незалежності роки Латвія провела серйозні економічні реформи, ввела власну валюту (лат) в 1993 році, провела приватизацію і повернула власність колишнім власникам (реституція). Також було взято курс на відхід з-під впливу Росії і інтеграцію з європейськими структурами. З 2004 року Латвія є членом НАТО і Європейського Союзу.
Нинішній розвиток Латвійської Республіки орієнтований на головні зовнішньополітичні цілі: добробут народу і загальний розквіт вбачається у складі Європейського Союзу, а також в інтенсивній співпраці з державами Балтії і з країнами Балтійського регіону.

В основі етногенезу литовців - процеси розвитку древніх племен, аукштайтів (“литва” давньоруських літописів) і жемайтів (літописна "жмудь"), а також ятвяги, частина земгалів, куршів і селів. Жемайти і аукштайти ще й досі зберігаються як етнографічні групи литовців, що суттєво відрізняються мовою і культурою.
Предки литовців - айсти (Балти) проживали на узбережжі Балтійського моря вже в ІІ тисячолітті до нашої ери. Уперше про них згадує римський історик Тацита в праці „Німеччина”. Територія, на якій жили Балти, простиралася від Вісли до Даугави і від Балтійського моря до Дніпра. З часом Балти розділилися на різні племена, серед яких були курши, жемайти, аукштайти, литовці, йотвинги (ятвяги), прусси, сели, скалви, латгали, земгали. Основою формування литовської нації були племена аукштайтів і жемайтів, а також частково куршів, земгалів і селів. Перше згадування про Литву зустрічається в Кведлінбургських анналах під 1009 роком (14 лютого).Ці землі були об'єктом суперечки між Болеславом і Київським князем Володимиром, що вже в 983 р. змусив йотвингів визнати свою владу над ними.

ПОВСТАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ДЕРЖАВИ.
Історія державності Литви починається з короля Міндаугаса, якому 750 років тому вдалося об'єднати литовські і деякі інші племена. Міндаугас прийняв християнство в 1251 році; за це, у 1253 році, він одержав від папи Інокентія ІV королівську корону, але визнав васальну залежність Литви від римської курії. Період його правління був відзначений великими військовими походами, під час яких були приєднані деякі землі, на яких проживали слов'янські племена. Міндаугас був гарним дипломатом, особливо проводячи переговори з Тевтонським орденом, який безліч разів нападав на литовські землі. Литовська держава, посилена реформами Міндаугаса, отримала міжнародне визнання і новий титул. У 1253 році Міндаугас був коронований королем Литви.

ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО ЛИТОВСЬКЕ. В умовах боротьби з хрестоносцями Велике князівство Литовське вступило в союз з Польським королівством, уклавши Кревську унію (1385). До складу Литовської держави входили тривалий час українські і білоруські землі, та й з пануванням на цих теренах Золотої Орди було покінчено значною мірою зусиллями Великого князівства. У другій половині ХV століття Велике князівство Литовське перетворилося із своєрідної федерації українських, білоруських та власне литовських князівств на централізовану державу. І тільки Київське князівство зберігало тоді автономний статус. У грудні 1470 року Великий князь Литовський Казимир Четвертий Яґайлович ліквідував Київське князівство і призначив київським воєводою литвина-католика Мартина Ґаштольда.

Унії з Польщею, продиктовані необхідністю знайти союзників у боротьбі з німецькою експансією, призвели до доволі жорсткої полонізації литовців. Верхівка литовського суспільства досить швидко полонізувалася, вважаючи рідну мову ознакою низького соціального статусу. На охорону литовської мови стали тоді протестанти. Для боротьби з протестантами представники ордена Ісуса (єзуїти) теж почали видавати полемічну літературу литовською мовою.
Українська і білоруська мови того періоду мали де-факто офіційний статус у Литві. Власна литовська писемність виникла лише в ХУІст. З часів білорусько-українського культурного домінування у великому князівстві Литовському зберігся значний державний архів документів, написаних мовами цих двох слов'янських народів. Литовське князівство успадкувало чимало елементів культури і державності стародавнього Києва

У 1569 Литва і Польща об'єдналися в двоєдину державу - Річ Посполиту. Протягом визвольної війни в Україні під керівництвом Хмельницького Литву окупували російські та шведські війська, що призвело до загибелі майже половини її населення. Під час північної війни часів Петра І у Литві загинуло 30% населення.

Наприкінці XVІІІ ст. держава була розділена між Росією, Австрією і Пруссією, причому велика частина території Литви ввійшла до складу Російської імперії.
У 1817 у Вільнюсі, який на той час входив до складу Російської імперії, було засновано патріотичне студентське товариство філоматів і філаретів, у діяльності якого брав участь відомий поет Адам Міцкевич.

У 1830-1831 на Литву поширилося визвольне повстання, що почалося у Варшаві. Після придушення повстання польська конституція була скасована, сейм розпущений, закриті Варшавський і Вільнюський університети. Литовські землі одержали назву "Північно-Західний край". У січні 1863 у Польщі і Литві почалося повстання, яке готували майже цілий рік і яке потім перекинулося і на білоруські землі. У Литві керівниками повстання були ксьондз Антанас Мацкявічюс , Костянтин Калиновський і Зиґмунд Сераковський . На придушення повстання були спрямовані війська; призначений генерал-губернатором Литви Михайло Мурах отримав надзвичайні повноваження. З повсталими він розправлявся з такою жорстокістю, що отримав прізвисько "вішальник". Після придушення повстання (1864) його керівники були страчені, багато учасників відправлені до Сибіру. Мурах став проводити русифікаторську політику, закриваючи польські і литовські школи, заохочуючи російську колонізацію і підтримуючи російське духівництво.
ПЕРША ЛИТОВСЬКА РЕСПУБЛІКА (1918-1940).
Крах Російської імперії дав можливість відродити незалежну литовська державу. До складу Ради (Тариби) Литви увійшли відомі люди литовської культури і науки. Ця Рада 16 лютого 1918 року формально проголосила Акт Незалежності. На деякий час владу в Литві захопили комуністи, але в серпні 1919 р. тут перемогли національні сили, що створили незалежну Литовську державу. У 1923 Ліга Націй визнала захоплення Вільнюса Польщею. Період незалежності протривав небагато більше над 20 років, до 1940 р. Але це був дуже важливий час. Були створені основи сучасної демократичної держави. Литовська республіка була єдиною державою, що надавала фінансову допомогу ОУН, вважаючи її союзником у боротьбі з Польщею.
ПЕРША РАДЯНСЬКА ОКУПАЦІЯ (1940-1941).
У 1940 СРСР окупував Литву. Тисячі литовців були піддані репресіям, 14-17 червня 1941 відбулася перша масова депортація. У вересні-жовтні 1940 була проведена земельна реформа, школи стали державними, світськими.
НІМЕЦЬКА ОКУПАЦІЯ (1941-1944).
У перший тиждень війни (червень 1941) Литва була окупована фашистською Німеччиною - її землі ввійшли до так званого "Східного краю". Частина литовського населення підтримала Фронт литовських активістів (сформований у листопаді 1940, у Берліні), який спочатку співпрацював з німецькою владою. При генеральному комісарі Литви А. фон Рентельне було створено т.зв. Литовське самоврядування.
РАДЯНСЬКА ОКУПАЦІЯ (ЛитРСР, 1944-1990).
Після включення Литви знову до СРСР, прихильники відновлення незалежності литовської держави продовжили збройну боротьбу, що до середини 50-х років була подавлена. У жовтні 1988 відбувся Установчий з'їзд Литовського руху за перебудову ("Саюдис"). З лютого 1989 "Саюдис" узяв курс на досягнення Литвою державної незалежності.

ВІДРОДЖЕННЯ ЛИТОВСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ.
Комуністична Партія Литви, очолювана А.Бразаускасом, вийшла зі складу КПРС. У березні 1990 перемогу на виборах у Верховну Раду отримали прихильники незалежності. Головою ВР став лідер "Саюдиса" В.Ландсбергіс. 11 березня був прийнятий Акт про відновлення незалежності Литовської держави - Литовської Республіки. Початок дипломатичного визнання Литви відбувся в серпні 1991 року. 25 жовтня 1992 року була прийнята Конституція Литовської Республіки. У 1993 році відбулися перші демократичні вибори президента. Першим президентом Литви був обраний Альгирдас Бразаускас. На виборах 1998 переміг громадянин США литовського походження Валдас Адамкус.
1 травня 2004 року Литва стала членом Євросоюзу.
14. Політико-правові системи країн Балтії

Державний устрій — республіка. Глава держави — Президент. Глава уряду — Прем'єр-міністр. Законодавчий орган — однопалатний Сейм.

Членство у міжнародних організаціях — ЄС, ООН, НАТО, Рада Європи, ОБСЄ, МБРР, МВФ, Світовий банк, ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ, Міжнародна федерація Червоного Хреста і Червоного Півмісяця (МФЧХіЧП).

Основні політичні партії та блоки — Єдність, Центр злагоди, Союз зелених і селян, Національне об'єднання «Все для Латвії!»—"Батьківщині та Свободі/ЛННК", Партія реформ Затлерса.

Політична структура Латвії - парламентська унітарна республіка. Основа політичного устрою країни - Конституція, або Сатверсме прийнята 15 лютого 1922 р., відновлена ​​у дії в 1990-1993 рр.. Юридично, Латвія розглядає себе як продовження Латвійської Республіки, яка існувала в 1918-1940 рр..; Правонаступності з Латвійської РСР не визнається, оскільки остання, за офіційною версією, була окупаційним режимом.

Глава держави - Президент держави (з 2011 року - Андріс Берзіньш), що обирається простою більшістю Сейму закритим голосуванням на 4 роки.

Сейм - парламент Латвії, який обирається на 4 роки громадянами, складається з 100 депутатів. Система голосування - пропорційна, але обираються депутати по 5 виборчих округах; існує 5%-й бар'єр проходження в Сейм (для участі в розподілі мандатів списку необхідно набрати 5% від тих хто брали участь у виборах по країні в цілому).