Вірменія

Date: 2015-10-07; view: 401.

При Сталіні в країні була встановлена диктатура, супроводжувана форсованою колективізацією сільського господарства та індустріалізацією, швидкою урбанізацією, жорстким переслідуванням релігії та встановленням офіційної "партійної лінії" в усіх областях життя

Хоча Вірменія і не була ареною бойових дій в роки Другої світової війни, у лавах Червоної Армії служило близько 450 тис. вірменів.

Після смерті Сталіна у 1953 р. почався хоча й повільний, але стійкий підйом добробуту народу. У 1960-ті роки Вірменія з переважно сільскогосподарської перетворилася в індустріальну країну з високим рівнем урбанізації.
За керівництва М.С.Горбачова (1985-1991 рр.), який проголосив програму проведення радикальних реформ, населення Вірменії відкрито висловило бажання об`єднати країну з областю компактного проживання вірменів - Нагірним Карабахом, який волею Сталіна у 1923 р. був переданий Азербайджану. 23 вересня 1991 р. Республіка Вірменія проголосила незалежність, а 21 грудня того ж року приєдналася до Співдружності Незалежних Держав (СНД). Перший Президент Вірменії Тер-Петросян став особливо непопулярним, коли запропонував сміливе компромісне рішення карабахського конфлікту і узяв за основу план міжнародної спільноти, згідно з яким Нагірний Карабах формально залишається у складі Азербайджана, але отримує повну автономію і самоуправління. Навіть найближчі політичні соратники відвернулися від Тер-Петросяна. Після виборів президентом Вірменії став Роберт Кочарян, колишній керівник Нагірного Карабаху. Політика Кочаряна у карабахському питанні виявилася менш гнучкою, але уряд вирішив взятися за викорінення корупції і налагодження відносин з опозицією (партія Дашнакцутюн знову була легалізована).

Вірменія перший час незалежності відчувала труднощі в зв'язку з Землетрусом 1988 року, зруйнував всю інфраструктуру регіону, також через війну в Нагірному Карабасі, а також блокадою кордонів з боку сусідніх Азербайджану і Туреччини.