Війни під час розпаду Югославії

Date: 2015-10-07; view: 464.

Югославія стала соціалістичною федерацією з шести союзних республік (нині незалежні держави: Сербія, Чорногорія, Хорватія, Словенія, Македонія, Боснія і Герцеговина) під назвами Демократична Федеративна Югославія (з 1945), Федеративна Народна Республіка Югославія (ФНРЮ) (з 1946), Соціалістична Федеративна Республіка Югославія (СФРЮ) (c 1963).

Після війни Йосип Броз Тіто передбачав створення «Великої Югославії» в рамках реалізації планів створення Балканської Федерації, які розглядалися їм спільно зі Сталіним і Дімітровим. Титовська національно-державна реформа призвела до певних успіхів: стали поступово забуватися етнічні чистки воєнних років, в країні знизився накал міжетнічних відносин. Керівництво країни заявило про появу нової наднаціональної етнічної спільності - югославського народу. Кількість людей, які вважають себе югословенамі (як правило, це були люди, народжені в змішаних шлюбах), збільшувалася від перепису до перепису, до моменту розпаду Югославії їх частка в населенні країни перевищила 5%.

У пострадянський період загострюються міжнаціональна напруженість, що виражається в ряді воєн (Хорватська, Боснійська та Косівська війна, конфлікт в Македонії) і надалі параді суверенітетів: з'являються нові освіти Республіка Македонія (1991), Чорногорія (2006), Косово (2008).

Факторами розпаду Югославської федерації стали смерть Тіто і фіаско проведеної його наступниками економічної і національної політики, розпад світової соціалістичної системи, сплеск націоналізму в Європі (причому не тільки в країнах Центрально-Східного регіону). У 1990 році у всіх шести республіках СФРЮ були проведені місцеві вибори. Перемогу на них усюди здобули націоналістичні сили.

Зважаючи на наростання національних розбіжностей, за заповітом Тіто після його смерті пост президента країни був скасований, а на чолі країни встала Президія, члени якого (глави союзних республік і автономних областей) щорічно змінювали один одного по черзі. Короткочасне економічне диво в середині 1980-х рр.. закінчилося стрімкою інфляцією і розвалом економіки, що призвело до загострення відносин між економічно більш розвиненими Сербією, Хорватією і Словенією, і іншими республіками.

У ході громадянської війни і розпаду від Великої Югославії в кінці XX століття відділилися чотири з шести союзних республік (Словенія, Хорватія, Боснія і Герцеговина, Македонія). Тоді ж на територію спочатку Боснії і Герцеговини, а потім автономного краю Косово були введені миротворчі сили ООН під керівництвом США. Для врегулювання, згідно з рішенням ООН, міжетнічного конфлікту між сербським та албанським населенням Косова край був переведений під протекторат ООН. Тим часом Югославія, в якій на початку XXI століття залишалося дві республіки, перетворилася в Малу Югославію (Сербію і Чорногорію): c 1992 по 2003 р. - Союзна Республіка Югославія (СРЮ), з 2003 по 2006 р. - конфедеративний Державний Союз Сербії і Чорногорії (ГССХ). Югославія остаточно припинила існування з виходом з союзу Чорногорії 3 червня 2006 р.

Югославські війни або Війна в Югославії — низка військових конфліктів, що відбувалися на території колишньої республіки Югославії у період між 1991 та 2001 роками і були проявом дезінтеграційних процесів в державі, що полягали у прагненні народів Югославії здобути свою державну незалежність та у прагненні переважно сербських сил не допустити цього. Завершились війни утворенням нових незалежних держав.

Югославські війни головним чином відбувались між сербами, які прагнули зберегти Югославську державу та народами, що добивались незалежності від неї — хорватами, боснійцями, словенцями та албанцями, а також між хорватами і боснійцями у Боснії та Герцеговині і між македонцями та албанцями в Республіці Македонія. Югославські війни відбувались на території усіх шести колишніх республік Югославії і призвели до перетворення їх на незалежні держави. Безпосереднім результатом конфлікту стало проголошення сьомої незалежної держави Косова. Югославські війни стали одним з наймасштабніших військових конфліктів XX століття, вони супроводжувались значними руйнуваннями, великими людськими жертвами та великою кількістю скоєних військових злочинів.

Югославські війни можна розділити на дві основні групи:

Війни під час розпаду Югославії:

1. Війна Словенії за незалежність (1991) (Десятиденна війна)

2. Війна Хорватії за незалежність (1991—1995) (хорв. Domovinski rat, Вітчизняна війна)

3. Боснійська війна (1992—1995)

4. Операція НАТО в Боснії та Герцеговині (1995)

Конфлікти в регіонах населених албанцями:

1. Війна в Косові (1998—1999)

2. Операція НАТО в Югославії (1999)

3. Конфлікт у Південній Сербії (2000-2001)

4. Конфлікт в Македонії (2001)

50.Специфіка історичного розвитку мікро-держав Європи (Андорра‚ Ватикан‚ Ліхтенштейн та Монако), причини та шляхи збереження цими державами суверенітету в сучасній системі міжнародних відносин.

До класичних мікродержав Західної Європи зазвичай відносять п'ять «карликових» країн: Андорру, Ліхтенштейн, Монако, Сан-Марино і Ватикан. Всі вони, не кажучи вже про їх дуже малі розміри, мають і певні спільні риси, пов'язані з особливостями їх історичного розвитку, становища в сучасній світовій політиці та економіці.

Історія більшості мікродержав йде корінням у часи середньовіччя, феодальної епохи, реліктами якій вони в якійсь мірі і є. Протягом століть ці країни перебували, можна сказати, на задвірках політичної та економічної життя Західної Європи, але в останні десятиліття переживають період помітного підйому. За показником ВВП з розрахунку на душу населення мікродержави фактично не поступаються більшості інших країн Західної Європи або навіть перевершують їх (в Ліхтенштейні - 25 тис., в Монако - 30 тис., в Сан-Марино - 34 тис., в Андоррі - 39 тис . дол). У літературі по відношенню до цих держав часто вживається вираз «податковий рай».

Поряд із зазначеними спільними рисами кожна з мікродержав має й індивідуальні риси, пов'язані в першу чергу з особливостями географічного положення, складу населення, форми правління, шляхів політичного та економічного розвитку.