Теоретичні аспекти дослідження політичного режиму Аргентини

Date: 2015-10-07; view: 454.

Один з важливих принципів політики — система багатопартійності як гарантія політичної свободи. Зараз у Національному Конгресі представлені 28 політичних партій. У Бразилії дуже звичайно переходити з однієї партії до іншої, тому розміри та вплив партій часто змінюються.

Судова влада Бразилії здійснюється федеральними судами, які представлені як у столиці, так і у всіх штатах. Крім того, штати мають власні суди, але з дещо іншою юрисдикцією.

Відкриті питання бразильської зовнішньої політики включають кілька неврегульованих ділянок кордону з Уругваєм, невизнані бразильські зони інтересів в Антарктиці, що перекриваються з британською та аргентинською зонами, спроби розширити морську економічну зону уздовж бразильських берегів, та спроби разом з Німеччиною, Японією та Індією стати постійними членами Ради Безпеки ООН.

89.Особливості бразильського федералізму.

Традиції існування федеративної форми держави в Бразилії почали діяти лише з 1890 p., коли Установчі збори обговорювали це питання і внесли його до проекту нової Конституції 1891 р. Федеративна модель політико-територіального устрою створювалася під впливом США. Разом із тим, увагу спеціалістів привертали і деякі аспекти швейцарського федералізму. На відміну від США, Швейцарія об'єднала в складі федерації штати, які вже там існували і були республіками, тоді як Бразилія перетворювалася на федерацію з унітарної монархії.

Бразильська федерація має свої особливості: як її складові частини називають не тільки штати і федеральний округ, а й адміністративно-територіальні одиниці, на котрі розділені штати - муніципії. Згідно із ст. 1 Конституції Бразилія - “непорушна єдність” штатів, федерального округу і муніципій. Федеральний закон передбачає також можливість створення федеральних територій, які б управлялися з центру. Після прийняття Конституції 1988 р. дві федеральні території були перетворені на штати або приєднані до них. Сьогодні в Бразилії 26 штатів і федеральний округ (остання територія Фернамбуку теж перетворена в штат, хоча в Конституції зберігаються норми, які детально регулюють правовий стан територій), а також приблизно 4300 муніципій, які поділені на штати.

Бразильська федерація, з одного боку, побудована на основі концепції кооперативного федералізму, однак з іншого - особливо на практиці - це висококонцентрована федерація.

Найважливіше питання всякої федерації - розмежування компетенції між центром і суб'єктами - в Бразилії був вирішений за європейською схемою, а саме на прикладі ФРН. В основу був покладений принцип кооперативного федералізму. Сьогодні в Бразилії розрізняють три основні сфери компетенції: виключна компетенція Союзу, спільна компетенція Союзу, штатів, федерального округу і муніципій, і остання, спільна компетенція союзу, штатів і федерального округу (без муніципій). Остання характеризується в Конституції як спільна компетенція цих утворень (Союзу, штатів, округу) згідно “із законодавством”. Крім того, поряд із загальним положенням про компетенцію Союзу в Конституції йдеться також про виключну компетенцію союзного законодавства.

Виключна компетенція союзу викладена в 24 пунктах, деякі з яких розділені на підпункти. Це відносини з іноземними державами і міжнародними організаціями, питання війни і миру, оборони країни, податки, управління зв'язком і багато інших питань. До виключної компетенції Союзу слід також віднести цивільне, торговельне, кримінальне, процесуальне, виборче, аграрне, морське, повітряне і трудове право, цивільна і військова реквізиція за надзвичайних умов під час війни, вода, енергія, інформатика, теле-і радіомовлення, поштова служба, організація судів, прокуратури тощо.

Спільна компетенція Союзу, штатів, федерального округу, муніципій викладена в 12 пунктах, серед яких: захист Конституції, законів, демократичних інститутів; охорона публічної власності; збереження культурних цінностей і історичних документів; забезпечення доступу до науки і освіти; збереження лісів, фауни і флори. Детальне розмежування повноважень також здійснюється додатковим законом.

Третя сфера - спільна компетенція Союзу, штатів та федерального округу - містить: податкове, фінансове, пенітенціарне право, освіту, культуру, соціальне забезпечення, захист юнацтва тощо (всього 16 пунктів). У цій сфері Союз встановлює тільки загальні принципи, а детальне регулювання здійснюється штатами та федеральним округом.

Штати мають свої конституції, а система їх органів нагадує федеральну систему. В штатах створюються органи законодавчої влади (однопалатні законодавчі збори), органи виконавчої влади (губернатор та віце-губернатор, які обираються терміном на 5 років), органи судової влади (суди штатів). Суверенітету штати не мають і права виходу з федерації теж не мають. Питання про створення нових штатів (а також територій), їх розподіл вирішується федеральним законом, їх кордони затверджуються сенатом, штати мають право тільки висловлювати свою думку.

Становище федерального округу практично таке саме, як і становище штатів, однак округ очолює не губернатор, а обраний префект. Відповідно до Конституції федеральна територія має власну адміністрацію, суди, які, однак, призначаються з центра. Якщо на території проживають понад 100 тис. чоловік, населення обирає територіальні збори із консультативною функцією при губернаторі.

89. + Військова диктатура 1964-1985 рр. Бразилії

Політичний режим 1964—1985 років відрізнявся авторитарністю, що дещо пом'якшилася починаючи з 1979 року. За цей період змінилося п'ять президентів: всі вони були військовими генералами. Перший з них, Кастеллу Бранку прийшов до влади при підтримці великої частини населення, особливо середнього класу, що стояв на антикомуністичних позиціях. Його основною задачею була стабілізація політичної й економічної ситуації в країні. З цією метою, за допомогою додаткових поправок до конституції, уряд розширив свої повноваження і залучив додаткові механізми. У подальші 15 років, з 1968 по 1983, уряд випустив декілька Інстітуційних актів, які насправді були президентськими декретами. Багато колективних й індивідуальних прав тимчасово обмежувалися. Суворі заходи позначилися на політичному та економічному житті нації. Були відмінені колективні договори, право на страйк і заборонені демонстрації.

До 1968 року, періоду правління президента Артура да Кости і Сілви, стало видно, що плоди економічної стратегії військових виправдали її. З іншого боку, політична система в країні набувала все більш репресивного характеру. Генерал Еміліу Гаррастазу Медіси у 1969 році змінив президента Коста і Сілву. 1967—1974 роки характеризуються найвищим показником економічного зростання у світі з внутрішнім валовим продуктом (ВВП) — 14 % в 1973.

В області політики з середини 70-х років при президентові Ернесту Гейзеле почався процес лібералізації режиму, який з 1979 року, коли президентом став генерал Жоау Батисту Фігейреду, поступово набирав силу. Під час цього процесу відновлювалися політичні права, було дозволено повернення в країну політичних засланих. Цей період характеризувався також посиленням тиску з боку народу, який вимагав відновлення демократії. У 1982 році, уперше після 1965 року, губернатори штатів були вибрані прямим голосуванням.

У 1984 році по всій країні прокотилися демонстрації на користь проведення прямих президентських виборів. У січні 1985 року Колегією виборців президентом був обраний Танкреду ді Алмейда Невіс. Його обрання стало знаменним фактом не лише тому, що він став першим цивільним президентом країни протягом 21 року, а також тому, що він був кандидатом від опозиційної коаліції в уряді. Напередодні урочистої дати вступу в посаду Танкреду Невіс був доставлений в лікарню з важким захворюванням. Після його смерті обов'язки президента перейшли до віце-президента Жозе Сарнею. Як пріоритет президент Жозе Сарней встановив скликання Національної Засновницької Асамблеї для розробки нової Конституції. У роботі над основним законом країни взяла участь велика частина населення, і, нарешті, через 18 місяців, 5 жовтня 1988 вона була проголошена.

90. Політико-правова система Аргентини

Особливостями вивчення політичної системи і режиму Аргентини є її швидкий трансформаційний перехід від авторитаризму до демократії і активна розбудова інститутів демократії за домінуючої лівої ідеології. Аргентина розвивається швидкими темпами з бідної країни до потужної індустріальної країни, яка стала одним з регіональних лідерів в Латинській Америці і в майбутньому може стати новим центром сили в світовій політиці.

Тип політичного режиму Аргентини – демократичний, де інститути демократії та громадянського суспільства почали формуватися ще в середині ХХ ст., але не стабільна політична ситуація, гострі економічні, соціальні проблема, як наслідок, – низка державних переворотів, які дезбалансували політичну систему країни. Демократичні цінності почали закріплюватися в аргентинському суспільстві в 1983 році, коли в Аргентині був повалений авторитарний режим і була встановлена влада цивільних, тобто громадянське правління. З цього періоду в країні розпочався складний трансформаційний перехід від авторитарних та нестабільних політичних режимів до демократичного.