Психологія електоральної поведінки

Date: 2015-10-07; view: 486.

Політична поведінка та її типи

Політична поведінка — це будь-яка форма участі у здійсненні влади (впливу на владу) або протидія її здійсненню.

Основні концепції політичної поведінки: ситуативний підхід (Д.Істон) підкреслює важливість малих ситуативних факторів на повед ;

теорія політичного обміну (П.Блау) підкреслює що учасники пол. є сторонами що змагаються, а пол. повед розгул як резул раціон рішення щодо того що найбільш вигідно конкретному індив ;

теорія конфлікту (Г.Екстайн) характеризує пол повед яка запрограмована на конфл ;

плюралістична концепція – існує не один цент а багато іде боротьба за владу.

Згідно критеріям:

1. Відповідно суб'єктів політичної поведінки виділяють – індивідуальну, групову, класову, національну, партійну, масову, у натовпі тощо.

3. Відповідно до ситуаційного контексту – стабільна, кризова, революційна, воєнна, конфліктна поведінка.

Електоральною поведінка - політичні пріоритети виборців, що висловлюються ними в ході голосувань на виборах та референдумах.

Ключовим аспектом електоральної поведінки є мотивація.

Громадяни намагаються забезпечити свої базові потреби через участь у голосуванні. Тобто, виборці обирають того політичного лідера, який найбільш повною мірою може задовольнити їхні нагальні вимоги.

Стійкість або ж мінливість політичних позицій електорату спостерігається при різних типах виборів, від парламентських чи президентських до місцевих представницьких органів.

Виборець може мати як усталені політичні погляди та переконання, так і взагалі невизначені електоральні симпатії, які можуть змінюватися та формуватися протягом певного періоду часу.

Провідну роль в електоральній поведінці відіграє мотивація як процес пробудження людини до здійснення тих чи інших дій. Виборець, надаючи перевагу тій чи іншій політичній силі, керується певними особистими міркуваннями та виходить із своїх власних потреб.