Людей, людські спільноти від тваринного світу відрізняють насамперед ідея, ідеологія.

Date: 2015-10-07; view: 378.

Основу будь-якої ідеології, як відомо, становлять такі основ­ні ознаки:

• духовні або культурні (характер світосприйняття, духов­но-моральні засади існування суспільства);

• економічні (ставлення до власності, економічних засад іс­нування суспільства);

• політичні (ставлення до реальної влади, тієї, що домінує, владарює в суспільстві);

• основні гасла (програмні, виборчі, мітингові), які викорис­товує певна політична сила задля того, щоб довести свої переваги над іншими.

Людина була й залишається певним суб'єктом і об'єктом політики відповідно до вислову Протагора стосовно того, що "людина є виміром усіх речей". Іншими словами, "виміром полі­тики" є людина з усіма її запитами, потребами, проблемами, ціннісними орієнтаціями.

Проблема "людина і політика" існує з того часу, коли люди­на (за Аристотелем) стала людиною політичною,тобто усвідо­мила, що її життя залежить не лише від неї, а й від того, в який спосіб на нього впливають інші люди.

Серед найперших і найґрунтовніших досліджень проблеми "людина і політика" були праці Конфуція, Платона і Аристотеля.

Конфуційрозробив патерналістську концепцію держави. Він вважав, що існує нерівність людей щодо їх політичного статусу.

Тому Держава — це не що інше, як велика патріархальна сім'я, влада в якій належить правителю-батьку. Громадяни ж поділя­ються на старших (аристократи, чиновники) і молодших (пере­січні люди). За таких обставин молоді люди повинні повністю підкорятися старшим. Старші ж, і особливо монарх, повинні ро­бити все, щоб якнайкраще жили молодші.

Виходячи з концепції Конфуція неважко зрозуміти, що в ній людина, особистість постає півсвідомим суб'єктом політики, їй відводиться другорядна роль в усіх суспільних процесах.

Нині в багатьох країнах, особливо високорозвинених, демок­ратичні ідеї патерналістської держави практично непопулярні і, навпаки, вони практично втілені у країнах, що розвиваються, авторитарних і тоталітарних.

У таких державах, як правило, є вождь — диктатор, якого репрезентують не просто вождем, а саме батьком нації, який ніби-то є захисником усіх і вся, особливо бідних і нужденних. Фактично ж диктатура такого керівника держави найчастіше відкрито жорстка.

Концепція людини в політиці за Платоном— це концепція тоталітарної особистості. Ідеальною, за твердженням Платона, є держава, де налагоджено верховенство цілого (держави) над час­тиною (індивідом). При цьому колективізм і однодумство в такій державі покликані встановлювати мудрий цар і аристократія. Вони регламентують життя громадян, спостерігають за тим, щоб усі думали і діяли правильно та організовано. Зрозуміло, що за таких умов виключаються свобода, автономність особистості, людина виявляється об'єктом політичного впливу, маніпулю­вання.

Аристотелю належить антропологічне трактування влади. Людину він вважав політичним єством за її природою, позаяк вона не може жити інакше, як серед собі подібних, не спілкую­чись з іншими людьми. Спочатку основою для спілкування, життєдіяльності людини є сім'я, населення і вже потім — дер­жава як вища форма такого спілкування. Аристотель вважав, що держава базується на співжитті рівних і вільних громадян на відміну від сім'ї, де діти підкоряються батькам, або раба, що під­леглий господарю. За Аристотелем, рівність громадян у державі не створює їх рівності з державою. Держава всеодно превалює над людиною, особистістю, позаяк саме держава спроможна ре-

алізувати вищу мету — зробити індивіда органічною частинкою, невіддільною складовою великого суспільного політичного об'єднання — держави.

За змістом політика включає:

• певні дії, спрямовані на владу, її завоювання, утримання;

• практичну і теоретичну діяльність у сфері відносин між окремими громадянами, соціальними групами, політич­ними партіями, громадськими об'єднаннями, організація­ми тощо з виявлення і регулювання їх інтересів шляхом використання влади, насамперед державної;

• процес розробки, прийняття і практичної реалізації обов'язкових для громадян, суспільства рішень.

Політика має певні якості, основними з яких є такі:

• універсальність, всеосяжність;

• відносна автономність;

• наявність власної логіки розвитку.

Політика має доволі складну структуру, складові якої тісно переплітаються у процесі практичної взаємодії. Розглянемо ос­новні з них.

Політичний процес.Без нього політична діяльність немож­лива, оскільки завдяки інтересу затим приходить усвідомлення мети, цілей політичної діяльності.

Політичний процес — це форма функціонування політичної системи суспільства, яка постійно еволюціонує у просторі й часі [138,с. 271-272].

За характером, змістом, специфікою політичний процес іс­тотно відрізняється від економічного, правового, ідеологічного, духовно-культурного та інших процесів. Це — системна взає­модія насамперед суб'єктів політики, яка забезпечує розвиток або спричинює застій, занепад, а то й розпад політичної системи суспільства.