Типологія і рекрутування політичної еліти

Date: 2015-10-07; view: 631.

Політична еліта неоднорідна, внутрішньо диференційована й істотно відрізняється в різних країнах і на різних історичних етапах. Усе це ускладнює її типологію.

Серед еліт розрізняють правлячу, тобто таку, що безпосередньо має державну владу, й опозиційну (контреліту)

Правляча політична еліта суспільства не ідентична таким поняттям, як “керівництво країни” й “”уряд”. Останні становлять собою лише частину політичної еліти суспільства, а саме таку, що наділена повноваженнями публічної, тобто державної влади. Сюди входять президент країни, члени уряду, керівники великих державних відомств, парламентарії, що підтримують курс президента й уряду.

Інша частина політичної еліти перебуває поза межами державних структур. Це, передусім, лідери політичних партій, рухів, профспілок, різних політичних організацій, фондів, асоціацій, відомі політологи, публіцисти, втягнуті в політику відомі письменники, телерадіооглядачі. У багатьох країнах до перерахованих груп політичної еліти приєднуються представники фінансово-промислового капіталу і військово-промислового комплексу, що виконують роль груп тиску на уряд і парламент країни для того, щоб політика держави не йшла всупереч інтересам відповідних галузей економіки. У позаурядовій частині еліти можуть формуватися лобі, “тіньовий” уряд, політична опозиція тощо.Політична еліта суспільства не становлять собою одну однорідну групу людей не лише тому, що одна їх частина входить в уряд, а інша – ні. Еліта, як правило, плюралістична за своєю політичною орієнтацією і розділяється на різні угруповання, очолювані відомими політичними діячами. Стосунки між ними іноді ворожі, іноді партнерські, але завжди конкурентні. Практично різні угруповання політичної еліти є свого роду політичними корпораціями, об'єднаннями політичних діячів, що конкурують між собою на своєрідному політичному ринку.

Залежно від джерел впливу еліти поділяються на спадкові, наприклад, аристократія, ціннісні – особи, що займають високопрестижні і впливові громадські й державні позиції, владні – ті, що безпосередньо мають владу і функціональні – професіонали-управлінці, що мають необхідну для керівних посад кваліфікацію. Політологи виділяють також відкриту еліту, що рекрутується із суспільства, і закриту, яка відтворюється із власного середовища, наприклад, дворянство.

Сама еліта поділяється на вищу й середню. Вища еліта безпосередньо впливає на прийняття рішень, що мають значення для всієї держави. У західних демократіях на кожний мільйон мешканців припадає приблизно 50 представників вищої еліти. Серед найвищої еліти часто виділяють ядро, що нараховує зазвичай 200-400 осіб. До середньої еліти відносять приблизно 5% населення, що виділяються одночасно за трьома ознаками – доходом, професійним статусом і освітою.

До політичної еліти, що бере безпосередню участь у процесі прийняття рішень, долучається еліта адміністративна, яка призначається для виконавчої діяльності, але насправді має великий вплив на політику.

У сучасному демократичному суспільстві контроль за елітами здійснюють партії, державні й громадські інститути. До таких інститутів належать вибори, ЗМІ, опитування громадської думки, групи тиску тощо.

На соціальне представництво, якісний склад, професійну компетентність і результативність еліти в цілому великий вплив здійснюють системи її рекрутування (відбору). Існують дві основні системи рекрутування еліт: гільдій та антерпренерська (підприємницька). У чистому вигляді вони трапляються досить рідко. Антерпренерська система переважає в демократичних державах, система гільдій – у країнах адміністративного соціалізму, хоча її елементи широко розповсюджені і на Заході, особливо в економіці і державно-адміністративній сфері.

Кожна з цих систем має свої специфічні риси. Так, для системи гільдій характерні:

· закритість, відбір претендентів на більш високі посади, головним чином, з нижчих прошарків самої еліти, повільний, поступовий шлях нагору. Прикладом тут слугують складні чиновницькі сходи, що передбачають поступове просування численними сходинками службової ієрархії;

· високий ступінь інституціоналізації процесу відбору, наявність численних інституціональних фільтрів – формальних вимог для зайняття посад. Це можуть бути партійність, вік, стаж роботи, освіта, характеристика керівника тощо;

· невелике, відносно закрите коло селекторату (осіб, що здійснюють відбір). Як правило, до нього входять лише члени вищого керівного органу або один перший керівник – голова уряду, фірми і т.д.

Антерпренерська система рекрутування еліт багато в чому протилежна системі гільдій; її відрізняють такі характерні риси:

§ відкритість, широкі можливості для представників будь-яких суспільних груп претендувати на зайняття лідируючих позицій;

§ невелика кількість формальних вимог, інституціональних фільтрів;

§ широке коло селекторату, яке може включати всіх виборців країни;

§ висока конкурентність відбору, гострота суперництва на зайняття керівних посад;

§ першочергова значимість особистісних якостей, індивідуальної активності, вміння знайти підтримку широкої аудиторії, привабити її гарними ідеями і програмами.

Ця система більше цінує видатних людей. Вона відкрита для молодих лідерів і нововведень. У той самий час певними недоліками її використання є більша ймовірність ризику й непрофесіоналізму в політиці, порівняно слабка передбачуваність політики, схильність лідерів до надмірного захоплення зовнішнім ефектом. У цілому, як показує практика, антерпренерська система еліт добре пристосована до динамізму сучасного життя.

Система гільдій також має свої полюси й мінуси. До її сильних сторін належить врівноваженість рішень, менший ступінь ризику під час їх прийняття і менша ймовірність внутрішніх конфліктів, більша передбачуваність політики. Головні цінності цієї системи – консенсус, гармонія і спадковість. У той самий час система гільдій схильна до бюрократії, організаційної рутини, консерватизму, а також ускладнює виправлення помилок і усунення недоліків за ініціативою знизу. Без доповнення конкурентними механізмами ця система веде до поступової дегенерації еліти, її відриву від суспільства і перетворення на привілейовану касту.

Сьогодні в Україні відбуваються складні політичні процеси, формується нова політична система, а з нею і всі компоненти цієї системи, в тому числі і політична еліта. Саме від ступеню єдності політичної еліти, особливостей її формування, розвитку і поведінки залежить стабільність політичної системи і суспільства в цілому. Проблема формування політичної еліти в Україні має свою специфіку. Споконвічна суперечливість умов формування і розвитку політичної еліти України породила не менш суперечливі оцінки її характеру і можливостей.

Для незалежної України характерна змішана система відтворення політичної еліти. Домінування у складі еліти господарників і адміністраторів значною мірою обумовлює величезну роль адміністративних каналів “входження у владу”. Однак в Україні ще не склалася система підготовки вищих (елітних) адміністраторів, подібна до тієї, що існує в більшості західноєвропейських країн.

Очевидно, що процес формування нової політичної еліти незалежної української держави – процес тривалий, складний і суперечливий. Його не варто надмірно драматизувати або, навпаки, романтизувати. Поки що сучасна правляча українська політична еліта не повністю відповідає якісним рисам цього поняття. У той самий час, на думку українських політологів, йде досить динамічний процес формування ядра політичної еліти України.

Серйозною проблемою в Україні залишається вибір оптимальної моделі відтворення політичної еліти, що дозволяє подолати чи хоча б пом'якшити регіональні протиріччя і забезпечити політичну стабільність українського суспільства. Від того, яка модель формування і відтворення політичної еліти запанує, багато в чому залежатиме динаміка позитивних тенденцій у політичному розвитку суспільства.

У своєму подальшому становленні і розвиткові українська політична еліта має відрізнятися єдністю, вмінням рекрутувати у свою сферу молодих, енергійних, компетентних людей, порівняною соціальною однорідністю, високою політичною культурою, компетенцією, професіоналізмом, освіченістю, динамічністю і плюралізмом.