Сутність та структура політичної системи суспільства

Date: 2015-10-07; view: 383.

Тема 7. ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА

Розділ ІІІ. ПОЛІТИЧНІ СИСТЕМИ ТА ІХ ОСНОВНІ ІНСТИТУТИ

Поняття “політична система” є одним із ключових у сучасній

політології. Уперше його увів до наукового обігу в 1953 р. американський

політолог Девід Істон. Політична система суспільства – це упорядкована на основі права та інших соціальних норм укупність таких інститутів, як державні органи, політичні партії, рухи, громадські організації, у межах якої проходить політичне життя суспільства і здійснюється політична влада. Отже, категорія “політична система” відображає політичну діяльність, підкреслює системний характер політичного життя. На відміну від інших систем ( економічних, соціальних, духовних) політичну систему суспільства характеризує ряд рис: участь у розв'язанні загальнонаціональних завдань, досить складна внутрішня будова, здійснення політичного керівництва й управління суспільством.

У сучасній політичній науці намітилися різноманітні підходи до з'ясування суті і структури політичної системи. В їх основі лежить різне розуміння феномена політики. Визначним теоретиком системного аналізу є Д.Істон. У працях “Політична система”, “Системний аналіз політичного життя” він уперше в політичній науці застосував системний аналіз до вивчення політичного життя, згідно з яким система складається з ряду різноманітних елементів, елементи пов'язані різними залежностями, які всі разом становлять її структуру. Система має свої межі. Дії, що впливають на неї ззовні, називаються входом у систему, а дії, які система спрямовує на оточення – виходом. Основним призначенням політичної системи є здійснення функції розподілу цінностей і спонукання до його обов'язкового прийняття більшістю членів суспільства. Отже, Д.Істон стверджує: політичний розподіл цінностей має владну основу і здійснюється шляхом владного рішення, є обов'язковим і вимагає покори. Д.Істон розкриває також вплив різноманітних факторів на політичну систему, а також вплив останньої на них. Так, середовище, яке впливає на політичну систему, Д.Істон поділяє на “внутрішьосуспільні системи (економічна, культура, соціальна) і позасуспільні, тобто, які перебувають за межами даного суспільства (міжнародна торгова система, різноманітні міжнародні співтовариства). Якщо система не вживає заходів що до “руйнівного” впливу середовища і якщо цей вплив настільки деструктивний, що влада не має змоги виконувати свої рішення, то політична система розпадається.

Американський політолог Дж.Алмонд, у працях “Порівняльні політичні системи”, “Порівняльний політичний аналіз” на відміну від концепції Д.Істона, приділяє відносно більше уваги такій проблемі, як політична культура. Дж.Алмонд розрізняє політичні системи на основі їхніх структур і культур, вказуючи на їх взаємодію. Згідно з Дж.Алмондом, кожна політична система є системою дій. Акцент на дію означає, що при вивченні політичних систем не можна обмежуватися переліком їхніх юридичних та ідеологічних норм, а необхідно враховувати взаємозв'язки і взаємозалежності всіх елементів політичного життя.

Проблематика політичної системи досліджується і в соціально-класовому, конкретно історичному контексті. Зокрема, в марксистській літературі вказується, що політична влада здійснюється в рамках політичної системи суспільств, під якою необхідно розуміти відносно замкнуту систему, яка забезпечує інтеграцію всіх елементів суспільства, як цілісного організму, що управляється політичною владою.

Політична система має свою структуру. До структури політичної системи включають: політичні відносини, політичні інститути (організації), політичні і правові норми, політичну свідомість і політичну культуру. У структурі політичної системи можна виділити такі структурні рівні:

Політична система в суспільстві виконує ряд функцій: владно-політичну, національної інтеграції, стабілізації соціально-політичного життя, соціально-політичної модернізації, управління, правову.

7.2. Держава як головний елемент політичної системи.

Держава посідає особливе місце в політичній системі, надаючи їй

цілісності і стійкості, зорієнтованості на важливі суспільні справи.

Держава володіє багатьма ознаками, властивими всім інститутам політичної системи. Водночас вона виступає базовим елементом, визначає її функціонування:

-По-перше, суверенітет держави. Тільки держава поширює

свої дії на всю територію країни, офіційно представляє

суспільство в середині і за межами країни

-Держава уособлює публічну владу

-Держава за допомогою права регулює суспільні відносини

-Держава завдяки наявності спеціального професіонального апарату

виконує основний обсяг управління справами суспільства

-Держава – це організація публічної політичної влади, яка

покликана захищати інтереси людей певної території

Держава виникла як результат процесів, які відбувалися в суспільстві, реагуючи на розвиток його потреб. Є різні погляди на походження держави:

Суть держави виявляється в її функціях як основних напрямках діяльності. Це спрямування внутрішньополітичної і зовнішньополітичної діяльності, регулювання економічного життя, захист прав людини, забезпечення обороноздатності країни, створення різноманітних організацій, які називаються механізмом держави.

Держава характеризується не тільки своєю суттю, функціями, механізмом, вона має також певні форми:

Форма держави – це спосіб організації і здійснення державної

влади. Її основними елементами є форма правління,

державний устрій

Форма правління – це організація верховної влади, порядок

утворення її органів і їх взаємовідносини з населенням. Згідно

з цим усі держави поділяються на монархії і республіки

-верховна влада повністю чи частково

зосереджується в руках одноособового глави

держави (короля, царя), причому влада переважно є

основні ознаки спадковою

монархії

-монархії поділяються на необмежені й

обмежені. В обмежених монархіях поряд із

главою держави верховна влада здійснюється

якимось представницьким органом (наприклад,

парламентом)

У республіці вищі органи державної влади колегіальні й переважно виборні. Республіки поділяються на:

· президентську,

· напівпрезидентську,

· парламентську.

- Президентська республіка характеризується тим, що глава держави (президент) одноособово або з наступним схваленням парламенту, формує склад уряду, яким сам керує (Аргентина, США, Швейцарія);

- напівпрезидентська – голова держави (президент), особисто пропонує склад уряду, насамперед кандидатуру прем'єр-міністра, який підлягає затвердженню парламентом (Франція);

- парламентська республіка – голова держави (президент), не може впливати на склад і політику уряду, який формується виключно парламентом і підзвітний лише йому (Італія, ФРН). Розрізняють три форми державно-територіального устрою:

· унітарна держава

· федерація

· конфедерація.

-Унітарна держава, це форма державного устрою, при якому територія підрозділяється на адміністративно-територіальні одиниці (області);

-федерація – форма державного устрою, при якому штати, землі, маючи певну політичну самостійность, об'єднуються в одну союзну країну;

-конфедерація – форма, за якою держави, створюючи конфедерацію, повністю зберігають власну незалежність, об'єднані органи створюються для координації деяких сфер діяльності (військова, зовнішньополітична).