Правова держава та її принципи

Date: 2015-10-07; view: 433.

Категорія “громадянське суспільство” одна з наймолодших у вітчизняній політології, проте у світовій суспільствознавчій думці вона вже достатньо ґрунтовно розроблена. Термін вперше з'явився в Англії у 1594 р., своє специфічне значення набув у Шотландії в ХVII ст. У Франції під час революції наприкінці ХVIIІ ст., коли поняття “громадянин” було протиставлено поняттю “підданий”, та в Німеччині у ХІХ ст. В Україні, під час перебування у складі Російської імперії, зародження елементів громадянського суспільства почалося після реформ Олександра ІІ та після 1905 р. у вигляді клубів, земств, спілок підприємців, товариств милосердя, науки, освіти і т.ін., розвиток яких було припинено революцією у 1917 р. Становлення сучасної держави в Україні, що характеризується в Конституції як правова держава, неможливе без громадянського суспільства.

Поняття та сутність громадянського суспільства

Тема 10. ГРОМАДСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО ТА ПРАВОВА ДЕРЖАВА

Історія виникнення громадянського суспільства починається разом із розвитком капіталістичних відносин, під час розповсюдження секуляризації (витиснення релігії з різних сфер суспільного життя). Виникненню громадянського суспільства сприяли: становлення ринкової економіки та приватної власності, яка поширювалася не тільки на нерухоме та рухоме майно, засоби виробництва, але й на цінні папери, інтелектуальну власність тощо .

Громадянське суспільство та правова держава виникли і розвивалися як альтернатива ідеалу середньовічної теократії, затвердивши світський початок громадськості замість релігійного авторитету, скасувавши взаємозв'язок релігії з політикою, наукою, мистецтвом. Лідери Реформації – М.Лютер та Ж.Кальвін підвели грунт під заперечення ієрархічності в релігійній та світській сферах, що сприяло формуванню принципу свободи совісті. Релігія, з виникненням в Європі великої кількості протестантських церков, замість однієї – Римсько-католицької, стала виражати не спільність, а розділення і, переміщається із сфери публічного в сферу приватного права. Політичне мислення Заходу не пішло від дихотомії церков – держава, надавши місце церкви громадянському суспільству. Не менш важливим був розвиток ідей гуманізму Нового часу таких, як: природні, невід'ємні права людини на життя, свободу, прагнення щастя, плюралізм поглядів та переконань, уявлення про громадянина як мети діяльності держави; створення держави в результаті укладання суспільного договору.

Ж.-Ж. Руссо вбачав у державі, яка заснована на “суспільному договорі” “таку форму асоціації, що захищає та охороняє усією загальною силою особистість та майно кожного з членів асоціації і завдяки якйї кожен, з'єднуючись з усіма, підкоряється, однак, тільки самому собі та залишається незалежним, як і колись”. Суспільний договір означає, що індивід передує суспільству, і суверенні індивіди з міркувань корисності вирішили вступити у зв'язок між собою і утворити суспільство. Але очевидно, що цей принцип будувався на припущеннях, які носили нормативний характер, який був зв'язаний з відбиттям світовідчуття буржуазії, що протистояла феодальній державі.

Філософія політики наполегливо намагалася осмислити і зробити вибір між принципом колективного блага, що відстоювався абсолютистською державністю, яка втручається в життя громадян, але здатною припинити нескінченні громадянські чвари (Т.Гоббс), і принципом індивідуального блага, що представляє політичний еквівалент ринкових відносин, який відстоює третій стан (Дж.Локк). Дж.Локк вважав, що в основі процесу формування громадянського суспільства лежить приватна власність, яка є економічною гарантією його свободи та незалежності. За Г.В.Ф.Гегелем, громадянське суспільство – це спілка приватних власників, які незалежно від статусу, релігійних та політичних поглядів, етнічної приналежності і т.і. юридично рівноправні перед законом. Члени громадянського суспільства мають право згідно із законом, переслідувати свої інтереси, обирати рід занять, професію, місце проживання і т.ін. Б.Констан відзначав, що “метою стародавніх був розділ суспільної влади між усіма громадянами країни. Ось це вони і називали свободою. Мета наших сучасників – безпека власної сфери; вони називають свободою гарантії, які утворюють суспільні інститути у своїх цілях”.

Термін “громадянське суспільство” не зовсім коректний – сукупність громадян складає державу, громадянин – політико-правовий статус особи, тоді як дане поняття відбиває дещо інший смисл. Згідно з ліберальною теорією, держава охороняє невід'ємні права людини, а громадянське суспільство стримує її прагнення до необмеженої влади над суспільством. Громадянське суспільство є чимось зовнішнім щодо держави, воно протистоїть їй в яких ось моментах. Відносини між громадянським суспільством та державою повинні будуватися на договірній основі, втіленій в конституції. Громадянське суспільство та держава доповнюють один одного, разом створюють умови для задоволення базових людських потреб, при цьому зберігається свобода людини як індивідуального члена суспільства і підтверджується цінність особистості. Згідно з К.Марксом, громадянське суспільство забезпечує права людини, а держава – права громадянина.

Базуючись на досвіді країн, де було проведено одержавлення власності засобів виробництва або власність міцно контролювалась державою, приватна власність відмежувалася , а всі важелі політики та економіки зосереджувалися в руках держави. Напроти, умовою виникнення та існування громадянського суспільства стало розмежування економічної та політичної влади. Свобода вибору в найважливіших сферах життя розуміє свободу економічного вибору, що в свою чергу, передбачає наявність альтернативних джерел отримання коштів існування. Система майнових відносин, відносини купівлі-продажу фіксуються в системі громадянського права. Держава впливає на громадян не прямо, а через різні групи, в які вони входять.

У ліберально-демократичній суспільно-політичній системі виділяють взаємозв'язані підсистеми: виробничу (економічну), політичну, соціальну і духовну. Соціальна і духовна підсистеми разом утворюють громадянське суспільство. Від громадянського суспільства залежать характеристики як економічної, так і політичної підсистем.

Структура громадянського суспільства:

· сім'я;

· сусідська община;

· професійні організації;

· творчі інститути;

· соціальні верстви;

· громадські об'єднання;

· релігійні організації;

· групи інтересів;

· сфера виховання та недержавної освіти;

· недержавні засоби масової інформації.

Основні ознаки наявності громадянського суспільства:

· забезпечення прав і свобод людини;

· самоврядування;

· конкуренція структур та організацій, що утворюють громадянське

· суспільство;

· інформованість суспільства, суспільна думка, що вільно формується;

· наявність вільних власників засобів виробництва, гарантії приватної власності, обмеження впливу держави на економіку, її багатоукладність;

· розвиток демократії як засобу організації і регулювання відносин між основними елементами соціальної структури.

Наприклад, основу сучасного громадянського суспільства в США складають добровільні організації (волонторіат). До компетенції добровільних організацій належить: благодійність, охорона здоров'я, сфера культури та освіти, сфера щоденного життя, сфера параполітичної та міжнародної діяльності. Ця форма суспільного життя розглядається, як прагнення громадян наповнити життя духом взаємодопомоги та самоврядування, тобто відображає потяг до реальної демократії у формах, що неможливі на рівні держави. У громадянському суспільстві, на відміну від держави, переважають горизонтальні зв'язки.

Функції громадянського суспільства:

· забезпечує гарантії прав людини, тобто автономність людини та можливість реалізації приватних інтересів незалежно від держави;

· забезпечує відтворення соціального життя;

· забезпечує економічну та політичну свободу;

· забезпечує релігіям, науці, мистецтву та іншим духовним феноменам право існування з відмовою від політичного характеру;

· служити досягненню консенсусу між різними соціальними силами та інтересами;

· виступає соціальною основою демократії та правової держави.

Термін “правова держава” з'явився в першій третині ХІХ ст., коли буржуазні демократії в Європі та Америці вже сформувалися. Вперше його було використано в працях німецьких філософів – К.Т.Велькера та Р. фон Моля. У подальшому він був широко розповсюджений, у тому числі, в Росії, де був використаний у працях Б.Н.Чичерина, П.І.Новгородцеві, І.А.Покровського та ін. В англомовній літературі використовують еквівалент терміна “правова держава” – “правління права” (rule of Law).

Історичні ідеї правової державності з'явилися ще в античному світі (справедливість устрою полісу, розподіл повноважень між органами держави, розподіл правильних і неправильних форм правління, визначальна влада закону у відносинах між державою та громадянином тощо.), а теоретично розвинуті концепції було сформовано в умовах переходу від феодалізму до капіталізму. Це відбувалося в загальному руслі розвитку нового (антифеодального та антиклерикального) юридичного світогляду, критики феодального свавілля, абсолютистських режимів, затвердження ідей гуманізму, свободи, рівності всіх людей, пошуку державних форм, що направлених проти узурпації публічної політичної влади, її безвідповідальності перед суспільством і т.ін. Важливою віхою в розвитку ідей правової державності стала розробка концепції розподілу влади, де три гілки влади суть особливе виявлення єдиної народної влади (Ш.-Л.Монтеск'є “Про дух законів” 1748 р.) та уявлень про народ як єдине джерело влади. Значний внесок в розробку теорії правової держави зробили філософи Дж.Локк, І.Кант, Г.В.Ф.Гегель, які у центрі теорії заклали уявлення про перевагу права над державою, про право як утілення свободи.

У визначенні сутності права можна зустріти багато думок, тобто до сих пір воно однозначно не виявлено, хоча коли говорять про право, його в юридичному підході розуміють як міру свободи, рівності та справедливості (для порівняння, в російській мові однокореневими слова “право” виступають “правда”, “праведність” і т.ін.). Сьогодні поширене тлумачення права як загальної волі, яка є результатом узгодження загальних та приватних інтересів, а також виражена в законі і виступає загальним регулятором поведінки та діяльності людей.

Виникненню поняття “правова держава” сприяло:

буржуазні революції XVIII – XIX ст., під час яких ідеї правової держави отримали широке розповсюдження та увійшли в політико-правову практику (Конституція США 1787 р., французька Декларація прав людини і громадянина 1789 р.). У Німеччині поняття “правова держава” було вперше використано у Паулькірхенській конституції (1848 р.) та Веймарській конституції (1919 р.), і, включаючи ФРН, усі політичні режими характеризували себе як “правова держава”.

Принципи правової держави:

· усі закони, норми та дії держави повинні йти від права.

· Принцип законності: “Ні для однієї людини, яка знаходиться у громадянському суспільстві не може бути зроблено винятку із законів цього суспільства” (Дж.Локк).

· Розподіл влади, теорію якого розробляв Ш.-Л.Монтеск'є в напрямку пошуку засобів забезпечення волі людини. Три гілки влади повинні бути незалежними у своїх діях, але разом з тим, їх функції взаємопов'язані необхідністю. Тому незалежність стає основою для взаємного стримування, створюється система противаги (ідея запозичена з ньютонівської картини світу, що збалансована системою противаги), що перешкоджає якій-небудь одній гілці влади нав'язувати виключно свою волю.

Відкриття науки XVII ст. змінили філософське сприйняття людини і світу, звідки напряму стали виводитися моделі будування суспільства і держави. Лейбніц і Ньютон дали механічне, атомістичне уявлення про всесвіт, соціум і людину. Мальтус представив боротьбу за існування як основний закон розвитку суспільства, де знищуються “бідні та нездатні” і виживають сильніші. Мандевіль замінив мораль економікою, заохочуючи себелюбство, якщо воно є економічно корисним. А.Сміт писав про заміну політики і релігії економікою та мораллю. Еволюційна теорія Ч.Дарвіна стала передумовою для створення соціал-дарвінізму, який відіграв, як звісно, вирішальну роль у виправданні “наукою” економічного лібералізму та раннього капіталізму. Як писав І.Ільїн, органічне розуміння держави, що має за основу патерналістську концепцію влади, дивилось на неї від загального до приватного – від національної єдності і загальних релігійних цінностей до осіб та сімей. Механічне розуміння навпаки, йде від приватних осіб та їх інтересів, до загального. Механічний погляд побачив в людині, передусім, інстинктивну особу, яка має власні “бажання” та “потреби”.

Тому коли на початку ХХ ст. принципи правової держави одержали визнання та були закріплені у практиці європейських держав та США, а реальне їх втілення трудящі маси не відчули, виникла концепція соціальної держави.

Формування, і в остаточному підсумку, завершення утворення правової держави пов'язують із забезпеченням прав і свобод людини, відповідальністю держави перед громадянином, а громадянина перед державою, з підвищенням авторитету закону та суворим його виконанням усіма державними органами, колективами та громадянами, з ефективною роботою правоохоронних органів.