Формування світової системи: історія та сучасність

Date: 2015-10-07; view: 427.

Сучасна світова система є результатом багатовікової традиції

міжнародної взаємодії. З давніх часів люди почали формувати досвід

політичного міжнародного спілкування. Спочатку це були регіональні

відносини які характеризувались наявністю сильної, домінуючої в регіоні

держави (Давній Егіпет, Персія, Давній Китай, Давня Індія, Давня

Греція і Рим). Великі географічні відкриття, починаючи з середини ХVст.

розширили межі міжнародного спілкування і виділили перших світових

лідерів – Португалію, Нідерланди, Іспанію, Англію, Францію. Чим

систематичнішими ставали взаємозв´язки між народами, тим більше

зростала необхідність регулювати цей процес. У ХVст. в Італії з´явились

перші зовнішньополітичні представництва. Поступово формувався

міжнародно-правовий звичай – праобраз міжнародного права. У 1648р. після

закінчення Тридцятирічної війни в Європі був підписаний Вестфальський

договір, який заклав принципи нової світової системи, названої державно-

центристською. У рамках Вестфальської моделі світу сформувались

міжнародні системи, які послідовно змінювали одна одну.

Після війн Наполеона I з 1815 р. і до початку I Світової війни (1914р.)

існувала Віденська система МВ (Європейський концерт). У період між двома

світовими війнами була сформована Версальско-Вашингтонська система

МВ. Післе Другої світової війни склалась Ялтинсько - Постдамська система

МВ, яка характеризувалась конфронтацією між двома наддержавами - СРСР

і США, названою «холодною війною». З розпадом у 1991р. Радянської

системи закінчився етап біполярного протистояння і почалося формування

нової системи МВ.

Сучасна система МП ще не має загальноприйнятої назви. Частіше за все її іменують як Поствестфальську, однополярну або постбіполярну. Російський учений О.Неклесса характеризує її як динамічну глобальну систему світових зв´язків (intra-global relations) на противагу стабільній біполярності.

Нові тенденції сучасного світопорядку :

регіоналізація (посилення конфліктів у регіонах) й

інтернаціоналізації

(збільшення кількісті, втягнення у конфлікт сторін). Збільшилась кількість

конфліктів міжнародного рівня на етно-релігійній підставі. З´явились нові

тенденції і в засобах регулювання світових конфліктів. У першу чергу світові

конфлікти відрізняються тим, що досить складно регулюються. З кінця

ХХ ст. при вирішенні багатьох міжнародних проблем застосовувся в

основному силовий, а не правовий варіант урегулювання. Прикладом

цього можуть бути бомбардування Іраку (80-ті, 90-ті рр.) і Югославії

(1999р.), антитерористичні війни в Афганістані (з 2001р.) та Іраку (з 2003р.).

Кількість міжнародних конфліктів у1980-1990-ті рр. збільшилось

порівнянно з періодом біполярності, а з середини.90-х рр.почала

знижуватися, з кінця 90-х тримається на одному рівні.

· Однією з найбільш серйозних загроз для людства є ядерна зброя.

Особливу небезпеку становить підвищення інтересу до ядерної зброї

екстремістських режимів та угрупувань, а також можливість її

застосування у регіональних конфліктах та війнах (на Близькому та

Середньому Сході, на Корейському півострові, в Індії, Пакистані і тощо.)

«пороговими державами» (нестабільними країнами з ядерним потенціалом).

· Включення у сферу міжнародної безпеки не тільки, військового

параметру, що став традиційним, але і ряду нових параметрів: екологічного,

технологічного, демографічного, економічного, соціокультурного, етно-

релігійного.

Перед світовим співтовариством по-новому постали глобальні проблеми, які неможливо було б вирішити силами тільки однієї суверенної системи. До них належать міжнародный тероризм (особливо після подій 11 вересня 2001р. у Нью-Йорку), трафік наркотиків, міжнародна злочинність. * Ігнорування та порушення державами міжнародно-правових норм (суверенітету, кордонів, принципу незастосування сили, самовизначення та ін.).

· Неефективна діяльність ООН. Відповідальність за міжнародну безпеку

перебуває поза межами її компетенції. Найбільш впливовими

стають країни-лідери регіонів та регіональні організації (НАТО, ЄС,

ЛАД, ОІК, ОАЄ та ін.), які намагаються самостійно гарантувати безпеку

в регіонах.

· Активізація зовнішньополітичної діяльності та розширення географії

воєнної присутності США. Після розвалу СРСР, США об´єктивно посіли

місце одноосібного лідера в системі МВ. Вони мають найпотужніший

силовий та економічний потенціал. Розвиток сучасної СП залежить від

стратегічних інтересів США.

* Культурно-ідеологічне протистояння незахідних держав універсальним (західним) цінностям. Це протистояння не завжди має мирний характер (наприклад, протистояння ісламських держав).

Таким чином, формування світової системи, перебуває під впливом багатьох факторів, які сприяють формуванню нового типу спілкування і регуляції акторів МВ в зміненому середовищі.