ТЕМПЕРАМЕНТ

Date: 2015-10-07; view: 545.

Завдання та проблемні ситуації

Семінарське заняття

1. Властивості вищої нервової системи та типи темпераменту.

2. Основні властивості темпераменту.

3. Особливості поведінки екстраверта та інтроверта.

4. Темперамент і трудова діяльність людини.

Питання до самостійної роботи

1. Що ви знаєте про конституційну теорію темпераменту?

2. Які поєднання властивостей вищої нервової діяльності І. Павлов зробив засадовими стосовно поділу темпераментів на типи?

3. Як темперамент позначається на формуванні рис особистості?

4. Чи можна виховати темперамент?

1. Чи можна зробити висновок про темперамент особистості за яскравими, але епізодичними проявами її поведінки? В яких життєвих ситуаціях темперамент розкривається найповніше?

2. Чи є тотожними поняття типу вищої нервової діяльності та темпераменту?

3. Чи є екстравертованість або інтровертованість особистості закономірним проявом певного типу темпераменту?

4. Чи може темперамент людини зазнати істотних змін упродовж життя?

Темперамент – індивідуально-психологічні особливості людини, які визначають динаміку її психічної діяльності та поведінки та впливають на стиль діяльності, темп і ритм її, але не на результат.

Вже давно було помічено, що люди відрізняються одне від одного своєю поведінкою: по-різному виражають свої почуття, по-різному реагують на подразники зовнішнього середовища, знаходяться в різних стосунках з навколишнім світом (наприклад, можуть бути замкнутими, або, навпаки, - відкритими). Питання, які основи цих відмінностей, що їх важко було пояснити тільки відмінностями у впливі зовнішнього середовища, здавна цікавило філософів та лікарів.

У виділенні поняття “темперамент”, початку його вивчення та аналізу в психологічній науці найбільшу роль відіграли два протилежно спрямовані довічні бажання людини: об'єднатися у психологічні групи за принципом типологічної схожості та відділитися за принципом індивідуалізації від інших людей.

Отже, індивідуально особлива, природно обумовлена сукупність динамічних проявів психіки називається темпераментом людини. Термін “темперамент” вперше був введений ще в античній науці. Давньогрецька медицина, в особливості її найкращий представник – Гіппократ (V ст. до н.е.), вважав, що стан організму залежить головним чином від кількості «соків» або «гуморів» (через що ця теорія стала називатися гуморальною), які змішуються в організмі (кров, слиз, жовч). Пропорційність в змішуванні цих соків називалася «красис» і свідчила про нормальний (без відхилень) темперамент людини. Римські лікарі називали це поняття латинським словом temperamentum, від якого і пішов термін “темперамент”. Римський анатом і лікар Гален, який жив в II ст. до н.е., у творі “De temperamentum”, дав першу розгорнуту класифікацію темпераментів. Пізніше представниками античної медицини число типів темпераментів було зменшено до чотирьох.

Змішування рідини в організмі, де перевищує кров було названо сангвінічним темпераментом (з лат. “sanhwis” – кров), змішування, при якому переважає лімфа – флегматичним темпераментом (з гр. flehmcny - слиз); змішування з перевищенням жовтої жовчі – холеричним темпераментом (з гр. chole – жовч); змішування з переважанням чорної жовчі – меланхолічним темпераментом (з гр. melane chole – чорна жовч).

Спостерігаючи за поведінкою дітей та дорослих, за тим, як вони працюють, вчаться, граються, як реагують на зовнішню дію, як переживають радощі, горе, ми, безперечно, звернемо увагу на великі індивідуальні відмінності між ними стосовно активності, рухливості, емоційності.

Тепер виділяють два основні показники динаміки психічних процесів і поведінки (темпераменту): активність та емоційність. Активність – це, перш за все, динаміко-енергічна напруженість поведінки людини, яка проявляється в її взаємовідносинах з природнім і соціальним світом. Активність виражається в різного ступеня прагненні активно діяти, проявляти себе в різноманітній діяльності, в швидкості та силі протікання психічних процесів, в різноманітному ступені рухової (чи моторної) рухливості, швидких чи уповільнених реакціях. Прояви активності у різних людей різні. Можна відмітити дві крайності: з одного боку, велика енергія, пристрасність та імпульсивність у психічній діяльності, рухах і мові, а з іншого боку, - пасивність, інертність, повільність, в'ялість психічної діяльності, рухів і мови.

Другий показник динамічності – емоційність – виражається в різному ступені емоційної збудливості, у швидкості виникнення та силі емоцій людини, у вразливості (сприйняття емоційних впливів).

Емоційність – це швидкість і глибина емоційної реакції людини на ті або інші події, включає в себе все багатство та різноманітність афектів і настроїв людини: враження, чуйність, імпульсивність, емоційну збудливість, емоційну стійкість, лабільність, а також домінування одного з провідних настроїв (радості, гніву, страху і суму).

Емоційність – це формальна динамічна складова темпераменту, яка виражає знак або характер ставлення людини до предметного світу, суспільства і до себе. Таким чином, темперамент можна визначити як формально-динамічну складову поведінки людини, яка проявляється в загальній активності взаємодії людини з оточуючим світом і емоційному ставленні до цього процесу і результатів.

Темперамент характеризує динамічність (рухливість) особистості, але не визначає її переконань, поглядів, інтересів, не є показником більшого чи меншого суспільного характеру особистості, не визначає її можливостей (не слід змішувати якості темпераменту з якостями характеру чи здібностями). Люди різних темпераментів можуть досягнути дуже великих успіхів в одному і тому ж виді діяльності. Якщо взяти великих письменників, то О.І.Герцен був типовим сангвініком, І.А.Крилов – флегматиком, О.С.Пушкін – холериком, а М.В.Гоголь – меланхоліком, але всі вони мали покликання творця.

Німецький психіатр Е. Кречмер описав три типи будови тіла людини чи її конституції:

1. Астенічний. Найбільша товщина тіла – в профіль при середньому чи вище середнього зрості. Астенік – це, зазвичай, худа людина, через що здається, що вона вища, ніж є насправді. У цих людей тонка шкіра лиця і тіла, вузькі плечі, тонкі руки, подовжена і плоска грудна клітина із слаборозвиненою мускулатурою і слабким жировим накопиченням. Жінки цього типу переважно низькорослі.

2. Атлетичний. Сильно розвинений скелет і мускулатура. Переважно середнього чи високого росту, з широкими плечима, потужною грудною кліткою.

3. Пікнічний. Відрізняється сильно розвиненими порожнинами тіла (голови, грудей, живота), схильністю до ожиріння при слабко розвиненій мускулатурі і опорно-руховому апараті. Така людина середнього зросту з короткою шиєю.

Ще Е. Кречмер, а пізніше і наші сучасні дослідники показали, що тип будови тіла людини пов'язаний зі схильностями до психічних захворювань (наприклад, до шизофренії більше схильні астеніки і атлетики). Виходячи з цього, Е. Кречмер вводив свої терміни. Тих людей, які за своїми психічними особливостями нагадували шизофреників, він називав “шизотимними”, тих, хто нагадує хворих з маніакально-депресивним психозом “циклотиміками”. Таким чином він пояснював, що “шизотимікам” притаманні такі риси темпераменту, як аристократичність і чутливість, схильність до відволікаючих роздумів і відчуження, холодність, егоїстичність, сухість і відсутність емоцій. “Циклотиміки” описуються ним як люди, що володіють веселістю, безперечністю, задушевністю, енергійністю, схильністю до жартів і легкого сприйняття життя.

Теорія, розвинута Е.Кречмером і У.Шелдоном, отримала назву конституційної.

І.П.Павлов висунув гіпотезу на основі досліджень (умовно рефлекторні реакції собак) сили процесів збудження і гальмування, вважаючи їх двома незалежними якостями нервової системи. І.П.Павлов виділив 2 основних типи нервової системи: сильну та слабку. В своїй типології він брав за основу силу нервових процесів, розпізнаючи сильні та слабкі типи. У результаті було виділено 4 типи темпераменту:

1. Сильний, врівноважений, інертний тип – флегматик.

2. Сильний, врівноважений, рухливий тип – сангвінік.

3. Сильний, неврівноважений тип, збудження переважає над гальмуванням – холерик.

4. Слабкий тип – меланхолік.

І.П.Павлов розумів тип нервової системи як вроджений, що відносно слабко піддається змінам під дією навколишнього оточення і виховання.

Типологія І.П.Павлова стала джерелом великої кількості досліджень в цій галузі, зокрема такими його послідовниками, як Б.М.Теплов, В.Д.Небиліцин, В.С.Мерлін, В.М.Русалов, В.В.Білоус, ін.

В чистому вигляді темпераменти зустрічаються дуже рідко. Звичайно у людини переважають риси якого-небудь одного темпераменту, але при цьому можуть спостерігатися і окремі риси, притаманні іншому темпераменту.

Для практичних потреб цілком можливо виходити із загальної оцінки темпераменту, орієнтуючись на його основну характеристику.