Принципи побудови маршрутів проектування

Date: 2015-10-07; view: 482.

Основні принципи побудови маршрутів проектування: розділення складної задачі синтезу повного комплекту конструкторсько-технологічної документації на більш прості задачі синтезу проміжних проектних рішень; чергування процедур синтезу і верифікації; ітераційність проектування; посилення старанності аналізу (багато варіантність, ускладнення моделей) у міру наближення до остаточного проектного рішення.

Розчленовування складної задачі синтезу на ряд простих виконується відповідно до розглянутих положень блочноієрархічного підходу до проектування. Розчленовування дозволяє розподілити роботу між відповідними підрозділами проектного підприємства, організувати паралельно-послідовне виконання проектних процедур колективом розроблювачів.

Чергування процедур синтезу і верифікації обумовлене тим, що для більшості задач структурного синтезу відсутні методи, що забезпечують безпомилкове одержання проектних рішень, що задовольняють вимогам ТЗ. Це зв'язано з труднощями формалізації задач синтезу, тому основні рішення приймає людина на основі евристичних прийомів. При цьому неможливо врахувати все різноманіття якісних і кількісних вимог і уникнути помилок. Тому результати запропонованих при синтезі проектних рішень контролюються виконанням верифікації.

Ітераційність проектування обумовлена двома факторами. По-перше, вона випливає з особливостей блочно-ієрархічного підходу. Дійсно, при спадному проектуванні на n-м ієрархічному рівні можна лише приблизно судити про властивості не спроектованих елементів, що будуть розроблятися на наступному (n+1)-м рівні. При висхідному проектуванні невизначеність зв'язана з вимогами ТЗ, коректність яких може бути встановлена тільки при виконанні процедур самого верхнього ієрархічного рівня. Тому помилковість чи не оптимальність рішень, отриманих на попередніх етапах, виявляється в наступному, що вимагає повернення до попередніх етапів для перепроектування. По-друге, ітераційність зв'язана з чергуванням синтезу і верифікації, що представляє собою послідовне наближення до прийнятного проектного рішення. Очевидно, що на перших ітераціях синтезовані варіанти гірше з погляду виконання ТЗ, чим наступні. Тому на перших ітераціях за допомогою досить наближених моделей отримані варіанти оцінюються швидко і просто. Чим ближче черговий варіант до остаточного рішення, тим більше точне і всебічне дослідження потрібно для його оцінки. Отже, у процедурах верифікації потрібно використовувати не одну модель об'єкта, а ієрархічний ряд моделей, що розрізняються складністю і точністю.

Посилення старанності аналізу в міру наближення до остаточного рішення виражається також у тому, що перевірка виробляється по все більшому числу показників, що обмовляються в ТЗ, найчастіше з урахуванням статистичного характеру параметрів і нестабільності зовнішніх умов.