Педагогічна діяльність викладача ВНЗ.

Date: 2015-10-07; view: 502.

План

1. Педагогічна діяльність викладача ВНЗ.

2. Сучасні вимоги до викладача ВНЗ.

3. Педагогічна майстерність викладача ВНЗ.

Педагогічна праця викладача ВНЗ є особливою формою висококваліфікованої розумової діяльності творчого характеру. Вона спрямована на навчання, виховання і розвиток студентів, формування у них професійних знань, умінь та навичок, виховання активної життєвої позиції. Нині в Україні навчально-виховний процес забезпечують понад 90,5 тисяч викладачів.

Педагогічна діяльність у ВНЗ – діяльність, спрямована на підготовку висококваліфікованого спеціаліста, здатного знайти своє місце на ринку праці, активно включитися у політичну, суспільну, культурну та інші сфери життя суспільства.

Об'єктом педагогічного впливу у ВНЗ є юнаки і дівчата із певними задатками, потребами, нахилами, інтересами, інтелектом, волею, почуттями.

Відповідно до нової філософії освіти викладач вищої школи в сучасних соціокультурних умовах вбачається не просто транслятором інауково-культурного й професійного досвіду (з цим успішніше можуть справлятися новітні інформаційні технології), тим більше носієм незаперечної істини, яка має бути засвоєна студентом. Головним у педагогічній культурі викладача є індивідуальність та індивідуальна свідомість, визнання права на власну думку та позицію іншого, незалежно від соціально-рольової позиції, яку він обіймає.

Ще П.П.Блонський писав: «Ми не збираємося навчити студента «всьому», але ми повинні навчити його самоосвіті, навчити його самостійно, про­тягом усього майбутнього життя, коли поряд не буде ні лекторів, ні викладачів, вивчити все, що йому потрібно».

Гуманістично зорієнтована суб'єкт-суб'єктна модель навчального процесу у вищому навчальному закладі вимагає відмінної педагогічно-психологічної системи взаємодії між студентом і викладачем, зміщення акцентів у побудові професіограми особистості викладача та розробки критеріїв його педагогічної майстерності.

Вже недостатньо лише поєднувати педагогічну спрямованість своєї діяльності з науково-пошуковою активністю, важливо також те, на якому ментально­-духовному тлі це відбувається, наскільки викладач здатний проявляти моральний професіоналізм. Гуманістична парадигма передбачає концентрування навчального процесу не на навчальній дисципліні, а на особистості студента, його професійному становленні та особистісному зростапні. Задля цього сам викладач повинен мати високий рівень самоактуалізованості, особистісної й громадянської зрілості.

Викладач вищого навчального закладу свою педагогічну діяльність здійснює у кількох напрямах: навчальна, методична, дослідницька, виховна.

Визначальною функцією праці викладача є навчаль­на діяльність, яка спрямована на організацію процесу навчання відповідно до нормативних документів. Вона поєднує теоретичну складову, пов'язану з розкриттям сутності науки, нових закономірностей, і практичну, яка спрямована на розв'язання педагогічних завдань. Викладач визначає мету і завдання навчання з конкрет­ного предмета у взаємозв'язку з іншими дисциплінами; обмірковує зміст навчання, сучасні форми і методи, що сприяють активізації навчально-пізнавальної діяльності студента, форми контролю. (Основними видами цієї ді­яльності є лекції, лабораторні, практичні, семінарські заняття, консультації, заліки, екзамени, рецензування, організування захисту курсових робіт і проектів, керівництво практикою та навчально-дослідною роботою сту­дентів, керівництво дипломними роботами тощо).

З навчальною роботою тісно пов'язана методична ді­яльність щодо підготовки навчального процесу, його за­безпечення та удосконалення. До неї відносять: підго­товку до лекційних, лабораторних, практичних, семі­нарських занять, навчальної практики; розроблення і підготовку до видання конспектів лекцій, збірників вправ і задач, лабораторних практикумів, методичних матеріалів з курсових і дипломних робіт; поточну роботу щодо підвищення педагогічної кваліфікації (читання методичної і навчальної, науково-методичної літерату­ри); вивчення передового досвіду з представленням звіт­ності і рецензування конспектів лекцій, збірників задач і лабораторних практикумів; складання методичних роз­робок, завдань, екзаменаційних білетів, тематики курсо­вих робіт; розроблення графіків самостійної роботи сту­дентів тощо.

У процесі методичної роботи підвищується рівень май­стерності самого викладача: він засвоює зміст нових на­вчальних програм, технологій і реалізовує їх; постійно ознайомлюється з досягненнями психолого-педагогічних наук і методик викладання навчальних дисциплін; вивчає і впроваджує передовий педагогічний досвід; удосконалює власні навички самоосвіти тощо.

Важливе місце в діяльності викладача навчального закладу належить організаційно-методичній роботі: робо­та на підготовчому відділенні, у приймальній комісії, організація педагогічних практик, підготовка матеріалів на засідання кафедри, ради факультету, ради вищого на­вчального закладу, робота з підготовки науково-методич­них семінарів та ін.

Педагогічна діяльність викладача має поєднуватись з дослідницькою, яка розвиває творчий потенціал, підвищує науковий рівень знань. У свою чергу педагогічна діяльність спонукає до глибоких узагальнень і систематизації матеріалу, до досконалішого формулювання ідей, висновків і нових гіпотез.

Хороший викладач, щоб краще й глибше оволодіти своїм навчальним предметом, ознайом­люється з новою науковою літературою, стежить за роз­витком цієї науки за кордоном, аналізує основну методич­ну літературу, уважно опрацьовує науково-методичні журнали зі свого предмета, вивчає досвід навчально-ви­ховної роботи своїх колег за фахом, експериментально пе­ревіряє доцільність запровадження у власну практику пе­дагогічних новацій. Працюючи над науковим матеріалом, викладачеві слід його переосмислити, виявити те, що до­цільно застосувати у своїй навчально-виховній діяльності.

Виховну діяльність викладач здійснює передусім у про­цесі навчання, використовуючи потенційні можливості навчальних дисциплін, а також під час спілкування у позааудиторний час. Важливо, щоб кожен викладач усвідомив важливість свого виховного впливу на майбутніх фахівців і реалізував цю функцію не лише через співбесіди, куратор­ську роботу, керівника клубів, роботу в гуртожитках, про­ведення вечорів, екскурсій тощо, а й на власному прикладі.

Усі розглянуті функції викладача виявляються в єднос­ті, хоча у різних викладачів може одна превалювати над іншими: у деяких переважає педагогічна спрямованість, в інших — дослідницька, у третіх — однаково виражена педагогічна і дослідницька.

Професіоналізм викладача вищого навчального закла­ду виявляється в умінні на основі аналізу педагогічних си­туацій бачити і формулювати педагогічні завдання та зна­ходити оптимальні способи їх розв'язаня. А це вимагає творчого підходу до педагогічної діяльності.

Для ефективного виконання педагогічних функцій сучасному педагогу важливо усвідомлювати основні компоненти психолого-педагогічної структури своєї діяльності, а також педагогічні дії і професійно важли­ві вміння та психологічні якості, необхідні для її реа­лізації.

Психолого-педагогічна структура діяльності — система дій педа­гога, спрямованих на досягнення поставлених цілей через розв'язання педагогічних завдань.

У цій системі виокремлюють такі функціональні ком­поненти (Н. Кузьміна): гносеологічний, конструктивний, організаційний, комунікативний.

Гносеологічний (пізнавальний) ком­понент охоплює вивчення кожного студента і колективу; визначення сфери застосування усіх методів навчання й виховання; вивчення методичних вказівок та інструкцій, розмежування в них об'єктивного і суб'єктивного; ана­лізування власного досвіду і досвіду інших викладачів, узагальнення його і перенесення ефективних форм, методів і прийомів у практику своєї роботи; самоосвіта і само­виховання.

Конструктивний компонент передбачає добір і ком­позицію навчальної інформації, яку слід донести до сту­дентів; планування діяльності студентів щодо цієї інфор­мації; проектування власної діяльності і поведінки для взаємодії зі студентами. (Молодим педагогам слід передусім навчитися констру­ювати навчальний матеріал, виділяти в ньому головне і правильно розподіляти за часом, щоб цей матеріал легко сприймався аудиторією).

Організаційний компонент охоплює: структурування інформації в процесі її повідомлення студентам; організа­цію різних видів діяльності студентів таким чином, щоб результати відповідали цілям системи; організацію влас­ної діяльності і поведінки в процесі безпосередньої взаємо­дії зі студентами.

Комунікативний компонент передбачає налагоджен­ня педагогічно доцільних стосунків з тими, на кого спря­мований вплив (визнання моральної, інтелектуальної і по­літичної вищості як керівника і організатора — «взаємини по горизонталі»); встановлення правильних відносин з ти­ми, хто виступає в ролі керівників даної системи (дисциплі­нованість, принциповість, творчість — «взаємини по верти­калі») і партнерів; співвіднесення своєї діяльності з держав­ним завданням, доведеним до керівника як громадянина.