Педагогічна майстерність викладача вищого навчального закладу

Date: 2015-10-07; view: 428.

Педагогічна майстерність — сукупність якостей особистості, які забезпечують високий рівень самоорганізації професійної діяль­ності педагога.

Складовими професійної майстерності є професійні знання, педагогічна техніка, педагогічні здібності, педаго­гічна моральність, професійно значущі якості, зовнішня культура.

Професійні знання є фундаментальною основою педа­гогічної майстерності і охоплюють три блоки навчальних дисциплін: психолого-педагогічні, фахові, соціально-гума­нітарні.

Педагогічна техніка передбачає наявність трьох груп умінь: здійснювати навчально-виховний процес, виховну роботу; взаємодіяти зі студентами, управляти ними в про­цесі різноманітної діяльності; управляти собою, своїм емоційним станом, мовленням, тілом, що виявляється у поведінці. Педагогічні вміння допомагають формуванню професійної позиції викладача, дають змогу отримати ре­зультат, адекватний цілям, задумам.

До педагогічних здібностей належать комунікативність, креативність (творчість), рефлексія (аналіз власного психічного стану); перцептивні (здібності до сприйняття нового), інтелектуальні, організаторські.

Педагогічна моральність передбачає гуманістичну спрямованість особистості викладача і охоплює його цін­нісні орієнтації, ідеали, інтереси. Втілюється вона в педа­гогічній позиції викладача, у виборі конкретних завдань навчально-виховного процесу, впливає на стосунки із студентами, визначає гуманістичну стратегію педагогіч­ної діяльності.

До професійно значущих якостей відносять добро­зичливість, об'єктивність, вимогливість, самостійність, самоконтроль, порядність, оптимізм, наявність педаго­гічних здібностей. Ці якості підвищують продуктивність та ефективність педагогічної діяльності.

Зовнішню культуру викладача формують одяг, зачіс­ка, макіяж, осанка, мова, форми невербального спілкуван­ня тощо.

Усі ці компоненти-характеристики створюють перед­умови для перетворення педагогічної діяльності на мистец­тво. Досягнення цього є тривалим і складним процесом. У цьому процесі виокремлюють кілька етапів (Р. Піонова).

1. Професіоналізм. Ним володіє випускник вищого пе­дагогічного закладу. У процесі самостійної роботи в на­вчальному закладі триває його професійне зростання, вдосконалення, але інтенсивніше й цілеспрямованіше. Ефективність цього процесу залежить від установки на самоосвіту і самовиховання, від наявності відповідної програми. Крім того, викладач може вчитися в педагогів-майстрів, аналізувати роботу досвідчених колег, відвіду­вати семінари, курси, брати участь в наукових і практич­них конференціях.

2. Педагогічна майстерність. У процесі діяльності пси-холого-педагогічна культура викладача зростає. Окрім репродуктивної діяльності, він займається педагогічним моделюванням, пошуком нових елементів в навчально-ви­ховному процесі, його вдосконаленням. Одночасно розви­ваються педагогічні здібності, якості, збагачується мето­дичний арсенал. Однак розвиток структурних компонен­тів педагогічної майстерності відбувається нерівномірно. До педагога-майстра звертаються за порадою та досвідом менш досвідчені колеги.

3. Педагогічне новаторство. Викладач-новатор вно­сить принципово нові ідеї у навчально-виховний процес, розробляє нові методичні системи, створює нові педаго­гічні технології. Внаслідок цього не лише підвищується продуктивність професійної підготовки студентів, а й змі­нюється її якість. Стати педагогом-новатором допомага­ють високий рівень теоретичної і практичної підготовки, інтелектуальні здібності, творчий склад розуму.

Особистісні якості викладача вищого навчального за­кладу відіграють важливу роль у вихованні і навчанні студентів, оскільки він постійно перебуває у сфері уваги молодих людей. Викладач є для студента і взірцем, і за­собом виховного впливу на нього. Студент, наслідуючи викладача, переймає його знання, вміння, манери тощо. Знання педагога, його кращі моральні й вольові якості є потужним засобом переконання і впливу на студента.

Лекція № 3. Виховна робота у вищій школі