Понятие бюджета, его необходимость и условия возникновения

Date: 2014-04-05; view: 1005.

Зрозуміло, що перелік конкретних завдань стосовно організації системи безпеки фірми залежно від специфіки її діяльності може бути більшим або меншим, але він завжди має бути достатнім та обгрунтованим.

Сукупність конкретних завдань, що стоять перед службою безпеки фірми, зумовлює певний набір виконуваних нею функцій. Загальні функції, що звичайно покладаються на службу безпеки фірми (підприємства, організації), наведено на рис. 18.2.

Рис. 16.1. Основні причини банкрутства підприємств

Аналіз зарубіжної практики свідчить, що в країнах із розвинутою економікою та сталою політичною системою, як правило, 1/3 банкрутств спричиняється зовнішніми, а 2/3 — внутрішніми причинами. Очевидним є й те, що фактори банкрутства для вітчизняних підприємств є іншими, похідними від кризового стану національної економіки.

Саме необгрунтована економічна політика уряду, некеровані інфляційні процеси, тотальна економічна криза, політична нестабільність суспільства, спад ділової активності в економіці найбільш впливають на результати діяльності підприємств передовсім через недосконалість законодавчої бази.

Рух до кризового стану починається в момент виникнення кумулятивного зростання величини відхилення тих чи тих показників, які характеризують стан зовнішнього та внутрішнього середовища функціонування фірми, від довгострокових тенденцій динаміки цих показників. Наприклад, якщо обсяг продажу товару коливався в межах ±3% середньомісячної величини від середньоквартальної, а наступного місяця впав на 10% і негативна тенденція наростає, то маємо вже певні симптоми кризового стану.

Існують і цілком конкретні симптоми настання тотальної заборгованості та повної неплатоспроможності підприємства. Найбільш характерні з них показано на рис. 20.2.

Процес зростання процентних ставок і цін зумовлює подорожчання сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, яке випереджає підвищення цін на готову продукцію, збільшує за інших однакових умов кредиторську заборгованість підприємства. Усе це потребує додаткових кредитних ресурсів і, як наслідок, призводить до негативних змін у структурі зобов'язань підприємства через підвищення середньої вартості пасивів.

У дальшому наростають кризові явища (більш явні ознаки банкрутства), які зумовлено різкими змінами структури балансу підприємства, а саме: труднощі з готівкою та різке зменшення грошових коштів на рахунках; збільшення дебіторської заборгованості (різке зниження її теж може бути негативним явищем, бо свідчитиме про труднощі зі збутом, зростання запасів готової продукції); збільшення кредиторської заборгованості; зниження обсягів продажу (хоча перед ліквідацією підприємства можливий повний розпродаж його продукції). Крім того, характерною є затримка з поданням звітності, наявність конфліктних ситуацій на підприємстві.

Умови й механізм визнання юридичних осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, суб'єктами банкрутства (банкрутами) та порядок задоволення претензій кредиторів визначено законодавче. Основні етапи порушення справи про банкрутство того чи того суб'єкта господарювання показано на рис. 16.3.

Згідно із законом України «Про банкрутство» суб'єктом банкрутства може бути будь-яка юридична особа, що не спроможна своєчасно задовольнити вимоги кредиторів та сплатити податки і є зареєстрованою як суб'єкт підприємницької діяльності. Боржником є юридична особа, проти якої порушено справу про банкрутство, а банкрут — це боржник, що перебуває в процесі ліквідації.

Як кредитор може виступати будь-яка українська або іноземна юридична чи фізична особа, що має вимоги (претензії) до боржника на підставі як майнових, так і немайнових зобов’язань останнього.

Заяву про банкрутство можуть подати кредитори (крім кредиторів, майнові вимоги яких повністю забезпечено заставою), органи державної податкової служби, органи державної контрольно-ревізійної служби, сам боржник.

Якщо до одного боржника мають майнові вимоги два або більше кредиторів, останні утворюють так звані збори кредиторів. Заява про банкрутство подається до Арбітражного суду за місцем знаходження боржника.

Заяву кредитора може бути відкликано заявником до прийняття арбітражним судом рішення про визнання боржника банкрутом. Відкликання заяви боржником можливе тільки за згодою кредитора.

Будь-яка фізична чи юридична особа (у тім числі сам боржник чи кредитор), які бажають взяти участь у реструктуризації або санації боржника, у той самий строк повинні подати до Арбітражного суду заяви з письмовим зобов'язанням про переведення на них боргу, а також указати умови проведення процесу реструктуризації або санації.

У даному разі санація є процедурою, що включає угоду між санатором та кредиторами, спрямовану на врегулювання боргів та фінансове оздоровлення юридичної особи боржника.

Отже, першим етапом санації є перехід до санатора боргів боржника; другим — узгодження умов реструктуризації юридичної особи боржника; третім — узгодження між санатором та кредиторами умов виплати боргу.

Будь-який план санації має включати черговість задоволення претензій (вимог) до боржника відповідно до умов пропозиції про санацію. За браком пропозицій щодо проведення санації або в разі незгоди кредиторів з умовами проведення санації боржника Арбітражний суд визнає боржника банкрутом і з цього приводу ухвалює відповідну постанову.

Для успішного господарювання на ринкових засадах суттєво важливим є можливість оцінки ймовірності банкрутства суб'єктів підприємницької та іншої діяльності. В Україні, де протягом багатьох десятиріч панувала позаринкова система господарювання, що виключала офіційне визнання банкрутства як економічного явища, нема загальновизнаної вітчизняної методики визначення ймовірності банкрутства суб'єктів господарювання. У зв'язку з цим доводиться користуватися зарубіжними методичними підходами, в основу яких покладено факторні моделі прогнозування банкрутства підприємств та організацій.

Найпростішою є двофакторна модель оцінки ймовірності банкрутства підприємства (організації). Вона передбачає обчислення спеціального коефіцієнта Z і має такий формалізований вигляд:

Z = - 0,3877 – 1,0736 К_зл + 0,579 q пк

де Kзл — коефіцієнт загальної ліквідності; q пк — частка позикових коштів у загальній величині пасиву балансу.

За двофакторною моделлю ймовірність банкрутства будь-якого суб'єкта господарювання є дуже малою за будь-якого від'ємного значення коефіцієнта Z і великою — за Z > 1.

Причини ліквідації (припинення діяльності) підприємств та організацій можуть бути різними. Головними є такі: 1) вартість майна боржника господарювання продовжує знецінюватися, і бракує будь-якої можливості її відновлення; 2) жодна юридична чи фізична особа не звернулася до відповідного органу із заявою про проведення реструктуризації або санації боржника; 3) жодний з поданих реструк-туризаційних чи санаційних планів не було схвалено кредиторами; 4) запропонований план виходу підприємства (організації) з кризового стану з тих чи тих причин неможливо реалізувати.

Рішення про ліквідацію боржника може ухвалити суд з власної ініціативи чи на клопотання розпорядника майна, кредитора, зборів чи комітету кредиторів. Відтак Арбітражний суд приймає відповідну постанову про визнання боржника банкрутом, яка надсилається всім учасникам, причетним до цього процесу. Цією постановою призначаються також ліквідатори з представників зборів кредиторів, банків, фінансових органів, а також з Фонду державного майна, якщо банкрутом визнано державне підприємство або організацію.

Призначені арбітражним судом ліквідатори утворюють ліквідаційну комісію, якій надаються широкі повноваження. До ліквідаційної комісії переходить право розпоряджання майном банкрута і всі його майнові права та обов'язки. Ліквідаційна комісія: управляє майном банкрута; здійснює інвентаризацію та оцінку майна; визначає ліквідаційну масу і розпоряджається нею; вживає заходів для стягнення дебіторської заборгованості; реалізує майно збанкрутілого підприємства (організації) і здійснює інші заходи, спрямовані на задоволення вимог кредиторів.

Ліквідаційною масою є майнові активи банкрута, на які, з метою погашення боргу, може бути звернене стягнення на вимогу кредиторів.

Оцінка ліквідаційної вартості збанкрутілого підприємства має певні особливості, зумовлені характером незвичайної ситуації.

У світовій практиці розрізняють поняття упорядкованої та примусової ліквідації, а також відповідно терміни «упорядкована ліквідаційна вартість» і «вимушена ліквідаційна вартість». За упорядкованої ліквідації продаж активів здійснюється протягом визначеного (розумного) строку з тим, щоб одержати за них найвищу можливу ціну. Для найбільш неліквідних активів цей період може становити до двох років. Вимушена ліквідація передбачає негайний розпродаж активів, як правило, усіх одночасно (на одному аукціоні). Спеціалісти розрізняють також ліквідаційну вартість припинення функціонування активів підприємства. У цьому разі активи списуються.

Для визначення ліквідаційної вартості активів використовуються дані балансу підприємства, розраховується ринкова вартість земельних ділянок, вартість інших активів за різними методами оцінки (акумуляції активів, порівняльним або ринковим, дохідним).

Визначення ліквідаційної маси здійснюється з метою реалізації активів банкрута і за необхідності майна інших осіб, які відповідають за його зобов'язаннями, для розподілу виручених коштів між кредиторами.

Визнання в установленому порядку боржника банкрутом має певні юридичні наслідки:

· по-перше, припиняється підприємницька діяльність такого боржника (підприємства, організації);

· по-друге, до ліквідаційної комісії переходить право розпоряджання майном банкрута і всі його майнові права та обов'язки;

· по-третє, вважаються такими, що минули, строки всіх боргових зобов'язань банкрута;

· по-четверте, припиняється нарахування пені й відсотків на всі види заборгованості підприємства-банкрута (організації).

Рішення про продаж майна банкрута за погодженням зі зборами (комітетом) кредиторів приймає ліквідаційна комісія, яка визначає порядок продажу названого майна (склад, умови і строки придбання майна).

Реалізація майнових активів банкрута провадиться через викуп у разі надходження лише однієї пропозиції; якщо пропозицій надходить дві або більше, то призначається проведення конкурсу чи аукціону.

У разі, коли суб'єктом банкрутства є унітарне державне підприємство або господарське товариство, у статутному фонді якого переважна частка майна належить державі, проведення аукціону (конкурсу) здійснюється органом приватизації. У разі, коли суб'єктом банкрутства є юридична особа, заснована на недержавній формі власності, ліквідаційна комісія може або безпосередньо проводити аукціон, або доручити його проведення спеціалізованому ліцензованому підприємству (установі).

Усі форми продажу майна банкрута (через викуп, на аукціоні, за конкурсом) оформляються договорами купівлі-продажу, який укладається між ліквідаційною комісією від імені підприємства-банкрута та покупцем.

Кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення претензій кредиторів (рис. 16.4). Вимоги кожної наступної черги задовольняються після повного задоволення вимог попередньої. За браком майна для повного задоволення всіх вимог однієї черги претензії задовольняються пропорційно сумі, належній кожному кредиторові.

Рис. 16.4. Черговість задоволення претензій кредиторів.

Вимоги, не задоволені за браком майна, уважаються погашеними. Не розглядаються і вважаються погашеними також вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для пред'явлення претензій.

Майно (крім коштів державних підприємств-банкрутів), що залишилося після задоволення вимог кредиторів і членів трудового колективу, передається власникові або відповідному органу приватизації для реалізації, якщо арбітражний суд прийняв ухвалу про ліквідацію юридичної особи-боржника.

Після завершення реалізації майнових об'єктів, що входять до складу ліквідаційної маси і є необхідними для повного задоволення всіх вимог кредиторів, та розподілу виручених сум між кредиторами ліквідаційна комісія складає й подає в Арбітражний суд ліквідаційний баланс.

Результати розгляду арбітражним судом ліквідаційного балансу становлять кінцевий етап ліквідаційної процедури. Арбітражний суд виносить ухвалу про затвердження ліквідаційного балансу в разі, коли ліквідаційна комісія належним чином здійснила заходи для виявлення та реалізації всіх майнових активів, що підлягали включенню до ліквідаційної маси, і в установленому порядку розподілила одержані суми між кредиторами.

Якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна і не надійшло будь-яких заперечень, арбітражний суд виносить ухвалу про ліквідацію цієї юридичної особи.

Справа про банкрутство вважається закритою тільки після затвердження плану реструктуризації чи санації майна боржника або після затвердження ліквідаційного балансу.

Згідно з чинним законодавством, якщо майна банкрута вистачило, щоб задовольнити всі вимоги кредиторів, він уважаєть-ся вільним від боргів і може продовжити свою підприємницьку діяльність. Арбітражний суд має право винести ухвалу про реорганізацію (ліквідацію) юридичної особи тільки тоді, коли в неї залишилось майнових активів менше, ніж потрібно для її функціонування згідно із законодавством, або на клопотання власників її майна.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Абчук В. Задачник по зкономике. 300 бизнес-шансов.— С.—П.: Деан,1999.- 168 с.

2. Бляхман В. Зкономика фирмы. Учеб. пос.— С.— П.: Изд-во Михай-лова, 1999.- 279 с.

3. Бойчик І. М., Харів П. С., Хопчан М. І. Економіка підприємств. Навч. посібник.— Львів: "Сполом", 2000.— 212 с.

4. Вихрущ В. П. Бізнес-план — основа успіху.— Тернопіль: Лілея, 1996.— 83с.

5. Витвицкая М. С., Киселев А. П. Методические рекомендации по составу затрат, включаемых в себестоимость продукции, работ и услуг на предприятиях, фирмах й других структурах.— К., 1993.

6. Вихрущ В. //., Тирпак 1. В. Економіка нових форм господарювання.— Бучач, 1994.- 120 с.

7. Вихрущ В.П. "Основи бізнесу"— Підручник.— Том 1.— Тернопіль: Збруч, 1998.- 200 с.

8. Воєводин С. А. Экономический механизм управления промышленным производством. — К.: Вища школа, 1991. — 166 с.

9. Гальчинський А. С., Єщенко П. С., Палкін Ю. І. Основи економічних знань: Навч. посібник.— К.: Вища школа, 1999.— 544 с.

10. Гризунов В. Экономика предприятия. Учеб. пос.- М.: Финансы и статистика, 1999.- 208 с.

11. ГаврилюкЛ. І. Економіка підприємства: Навч. посібник для самостій­ного вивчення дисципліни.— Житомир: ЖІТ1, 2000.— 152 с.

12. Глухов В. В. Экономика малого предприятия.— М.: Смолин плюс,2000.- 270 с.

13. Горфинкель В. Я. й др. Экономика предприятия. Учебник для вузов.— М.: ЮНИТИ, 2000.- 742 с.

14. Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. /Редкол.: ... С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін.— К.: Видавничий центр "Академія", 2000.— 840с.

15. Економіка підприємства. Збірник практичних задач і конкретних ситуацій: Навч. посібник / С. Ф. Покропивний, Г. О. Швиданенко, О. С. Федонін та ін. / За ред. д-ра екон. наук, проф. С. Ф. Покропивного.- КНЕУ, 2000.- 328 с.

16. Економіка підприємства. Навч.-метод, пос. для самостійної роботи.— К.: КНЕУ, 2000.- 248 с.

17. Економічний аналіз діяльності промислових підприємств / За ред. Шкарабана С. І., Сапачова М. І. — Тернопіль, ТАНГ, 1995.— 224 с.

18. Економічний словник — довідник / За ред. Мочерного С. В. — К.: Феміна, 1995.— 368с.

19. Економіка підприємств / За ред. Вихруща В. П., Харіва П. С. — Тернопіль, 1995.—203с.

20. Економіка підприємств / За ред. Покропивного С. Ф. В 2т.- К.: Хвиля-Прес, 1995. - 782 с.

21. Економическая теория: Учеб. для студ. вьісш. учеб. заведений /Под ред. В. Д. Камаева.— 5-е изд.,перераб. и доп –М: Гуманит.изд.Владос,1999-640 с.

22. Економіка харчової промисловості / За ред. Кошелока С. П. - К.: Вища школа, 1994.- 334с.

23. Зайцев Н. Экономика промышленного предприятия. 3-є изд. М.: ИНФРА-М., 2000.- 358 с.

24. Загородній А. Г., Павлішевський І. В. Бізнес-план.— Львів: ІНВТ "Політекс", 1993.— 40с.

25. Закон України "Про банкрутство" // Нове законодавство України. Випуск 4,- К., 1993.

26. Закон України "Про власність "//Нове законодавство України. Випуск 2.- К., 1992.

27. Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємства" від 14 січня 1999 р.

28. Закон України "Про внесення змін до статті 4 Закону України "Про підприємництво" 'від 12 січня 1999 р.

29. Закон України "Про господарські товариства"// Нове законодавство України. Випуск 3.— К., 1993.

30. Закон України "Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України" // Голос України. 5 трав­ня 2000 р.

31. Закон України "Про оплату праці" // Нове законодавство України. Випуск 3.- К., 1993.

32. Закон України "Про підприємництво"// Нове законодавство України Випуск 2,- К., 1992.

33. Закон України "Про підприємства в Україні" // Нове законодавство України. Випуск 3.— К., 1992.

34. Закон України "Про цінні папери і фондову біржу".— К.: Парламентське видання, 2000.

35. Зубовский В. Економіка підприємства.— К.: Уфімб, 1999.— 64 с.

36. Іванов Ю. Б., Кравченко Ю. І., Хоменко М. М. Вступ до бізнесу.— К • Лібра, 1995.- 122 с.

37. Інвестиціійнийсловник-довідник/ М. І. Передірієнко, Л. А. Швай­ка, С. М. Янковська.— Львів: "Вільна Україна", 1997.— 84 с.

38. Кейлер В. Экономика предприятия. Курс лекций.— М.: ИНФРА—М, 1999.- 132 с.

39. Киперман Г. Экономика предприятия. Словарь.— М.: Юрист, 2000.— 272 с.

40. Ковальов Д., Сухорукова Т. Економічна безпека підприємства // Економіка України.— 1998.— № 10.

41. Котлер Ф. Основи маркетинга.— М.: Прогрес, 1990.— 736 с.

42. Краткий курс по экономике предприятия.— К.: Генеза, 1998.— 302 с.

43. Курс рьіночной экономики / Под ред. Рузавина Г.И.— М.: Банки й биржи, 1994.— 244 с.

44. Львов Ю. А. ОсновьІ зкономики и организации бизнеса.— Санкт-Пе­тербург: ГМП "Форника", 1994. — 383 с.

45. Минх Є. В., Ференц І. Д. Економічний аналіз: Навч. посібник.— Львів: "Армія України", 2000.— 240 с.

46. Михасюк 1. Р., Мельник А. Ф., Крупка М. І., Залога 3. М. Державне регулювання економіки / За ред. д-ра екон. наук, проф., акад. УР Михасюка. Підручник, -К: Атіка,Ельга –Н,2000,-592с.

47. Мокий М. Экономика предприятия. Конспект лекций.— М.: МАЗП,1999.- 120с.

48. Ніколенко Ю. В. та ін. Основи економічної теорії. Підручник: У 2 кн. / За ред. Ю. В. Ніколенка.- К., 1998.- 400 с.

49. Пелих А. С. Экономика предприятия и отрасли промьішленности.— М.: РнД, Феникс, 1999.— 322 с.

50. Пелих А. С. Зкономика предприятия. 100 зкзаменационньїх советов. М.: Март, 2000.362 с.

51. Петрович Й. М. Атаманчук Р. П. Производственная мощность и экономика предприятия. — М.: Экономика, 1990.— 110с.

52. Петрович Й. М., Будіщева І. О., Устінова 1. Т., та ін. Економіка виробничого підприємництва. Навчальний посібник.— Львів: Ок-сарт, 1996.— 416 с.

53. Платонов Ю. Й. Экономика предприятия. Конспект лекций в схе­мах.- М.: Приор, 1999.- 112 с.

54. Плоткін Я., Лісовська Л. Забезпечення конкурентоспроможної про­дукції підприємства // Економіка України.— 1999,— № 2.

55. Плоткин Я. Д., Янушкевич О. К. Организация и планирование приборостроительного производства.— Львов: Свит, 1992 — 324 с.

56. Покропивний С. Ф. Економіка підприємства. Підручник.— К.: КНЕУ.,2000.- 528 с.

57. Покропивний С. Ф., Колот В. М. Підприємництво, стратегія, організа­ція, ефективність: Навч. посібник,— К.: КНЕУ, 1997.— 244 с.

58. Прауде В. Р., Білий О. Б. Маркетинг.— К.: Вища школа, 1994.— 256 с.

59. Примак Т. О. Економіка підприємств.— К.: МАУП, 1999.— 108 с.

60. Примак Т. О. Економіка підприємства: Навчальний посібник.— К.: Вікар, 2001.-178 с.

61. Пруссова А. Г. Основи рыночной экономики.— К.: РПО "Полиграф", 1993.- 304с.

62. Про діяльність підприємств, які змінили форму власності, за 1999 р. //Державний комітет статистики України.— К., 2000,— 344 с.

63. Пушкар М. С. Планування і організація підприємств, об'єднань і комплексів. Навч. посібник. — К.: НМК, 1992 — 414 с.

64. Раицкий К. Экономика предприятия. Учебник для вузов.— М.: Мар­кетинг, 1999.- 693 с.

65. Сафронов Н. А. Экономика предприятия. Учебник.— М.: Юність, 1998.- 584 с.

66. Сергеев М. В. Экономика предприятия. Учебное пособие.— М.: Финансы и статистика, 1994.— 304 с.

67. Словник-довідник бухгалтера, підприємця / Укл. В. Г. Мельник,— Тернопіль: НДУ "Проблеми людини", 1993.— 127 с.

68. Федоровский В. Аналитическая экономика современного предпри­ятия.— Николаев: "ЗОЛИС", 1996.— 104 с.

69. Хопчан М. 1., Харів Л. С., Бойчик 1. М., Латиш О. Я. Організація і планування виробництва: Теорія і практика. Навч. посібник.— Тер­нопіль: Марком, "Нова генерація", 1996 — 194 с.

70. Швандар В. А., Прасолова В. П. Зкономика предприятия. Тесты, задачи, ситуации.— М.:ЮНИТИ, 1997.— 222 с.

71. Швиданенко Г. О., Оголь О. В., Заїкіна В. В. Приватизація державних підприємств: Навч. посібник.— К.: ІЗМН, 1996.— 224 с.

72. Штефанич Д, А.,Вашків П. Г., Штєфанич О. Д. Бізнес-план фірми.Тернопіль, 1997, 144 с.

73. Экономика предприятия / Под ред. Горфинкеля В. Я., Купряко-ва 3. М- М.: ЮНИТИ, 1996. - 367 с.

74. Зкономическая стратегия фирмы. Учебное пособие / Под ред. Грозо­ва А. П.— Санкт-Петербург, 1995.— 414 с.

75. Зкономика предприятия. Учебник / Под ред. А. Добрьінина,— С.— П.: Питер ком, 1999.— 448 с.

76. Зкономика предприятия. Конспект лекций в схемах.— М.: Приор, 1999.- 112с.

77. Зкономика предпринимательства. Курс лекций. Учебное пособие для студентов вузов.— М.: Владос, 1999.— 240 с.

Понятие бюджета, его необходимость и условия возникновения

2. Сущность государственного бюджета. Бюджет как финансовый план и фонд денежных средств

~1~ Понятие бюджета, его необходимость и условия возникновения

Учение о бюджете – область знаний о развитии бюджетной сферы распределительных отношений. Она включает финансовые отношения, опосредующие формирование и использование централизованного фонда денежных средств государства.

Бюджет зародился на ранних этапах общественного развития не как финансовая категория, а в виде обособленной системы общественных отношений, связанных с мобилизацией определенных доходов в форме материальных ценностей для создания бюджетного фонда (государственной казны) и осуществления государственных расходов. Трансформация бюджета в финансовую категорию происходила постепенно с развитием государства и товарно-денежных отношений. Изначально формирование бюджетного фонда было связано с объективной необходимостью совместного удовлетворения общественных потребностей посредством государства.

Древний период и начало Средних веков принято считать эпохой начального развития общественных потребностей. Позже люди стали образовывать различные союзы, которые на первых парах носили временный или случайный характер. Одним из первых таких союзов были крестьянские земледельческие общины, затем городские общины и церковные; в более позднее время – государство.

Исторически два обстоятельства привели к росту общественных потребностей:

1) рост населения;

2) увеличение хозяйственной занятости людей, растущее общественное и международное разделение труда;

3) развитие товарно-денежных отношений;