Ліберально-демократичні

Date: 2015-10-07; view: 364.

Національно-демократичні

Політичні партії України

Місцеві органи влади

Система рад народних депутатів (обласні, міські, районні, сільські). Ради і їхні вико­навчі комітети очолювали голови, що обираються прямим голосуванням.

Місцеві державні адміністрації.

Процес формування органів державної влади продовжився після прийняття Конституції України, що визначила функції і права всіх галузей влади.

З 1991 р. стрімко зросла кількість політичних партій в Україні, навесні 2000 р. їх було 97.

Таблиця познайомить вас з найбільш популярними партіями України, що були створені в 1991 - 2000 рр.

Українська республіканська партія.

Українська християнсько-демократична партія.

Українська селянсько-демократична партія.

Народно-демократична партія.

Рух (створений у 1989 р. як суспільний рух, у 1992 р. перетворився в політичну

партію).

Українська соціал-демократична партія. Демократична партія України. Об'єднана соціал-демократична партія. Партія зелених. Партія демократичного відродження України.

Конституційний процес в Україні. Конституція 1996р.

Конституційний процес (підготовка і прийняття Конституції) в Україні тривав з 1988 по1996 р. Конституційний процес можна умовно розділити на кілька етапів:

1. 1988 —1991 рр. У 1988 році Верховною Радою УРСР прийняте рішення про створення Конституційної комісії для підготовки проекту Основного Закону республіки, тому що Конституція 1978 р. застаріла, не відповідала змінам, іцо відбулися за час перебудови. Конституційна комісія втравні 1991 р. представила парламенту для обговорення концепцію Конституції України, що передбачала:

• Створення президентської республіки.

• Поділ влади на законодавчу, виконавчу, судову.

• Створення президентських адміністрацій в областях (замість обласних рад).

• Збереження органів місцевого самоврядування (міських, районних, сільських рад).

• Уведення демократичної виборчої системи на основі багатопартійності.

• Формування професійного парламенту, що складається з депутатів-законодавців.

• Незалежність суддів і т.п.

Ця концепція зустріла різку критику з боку переконаних комуністів і націонал-радикалів і не булаприйнята Верховною Радою. Конституційна комісія продовжила роботу.

2. 1992 — 1993 рр. У липні 1992 р. Конституційна комісія подала на розгляд Верховної Ради проект Конституції. У Верховній Раді виникло політичне протистояння між депутатами, думки яких розділилися на протилежні:

• Зберегти радянську систему (влада Рад різних рівнів). Цю точку зору висловили комуністи.

• Створити парламентську республіку. За формування такої політичної системи виступали націонал-радикали.

• Створити президентсько-парламентську республіку. Цей варіант підтримала помірна опозиція.

Через те, що досягти розумного компромісу депутатам не вдалося, проект Конституції не був прийнятий. У Конституцію 1978 р. Верховна Рада внесла виправлення і зміни (часто вони суперечили одне одному).

3. 1994 - 1995 рр. У березні 1994 р. відбулися дострокові вибори Верховної Ради. Було обрано 338 (з 450 місць) депутатів. Більше 25% депутатів представляли КПУ. Більшість депутатів були безпартійними (170 чол.). Президентом України був обранийЛ. Кучма.Верховна Рада затвердила новий склад Конституційної комісії, співголовами якої стали Президент Л. Кучма і Голова Верховної Ради О. Мороз. З огляду на те, що конституційний процес знаходився вкризовому стані, Л. Кучма запропонувавпроект Конституційного Закону про владу і органи місцевого самоврядування. Запропонований Президентом закон дозволяв чітко розмежовувати повноваження законодавчої, виконавчої, судової влади, Президента України. Верховна Рада під тиском Президента погодилася на прийняття Закону. 8червня 1995 р. між Верховною Радою і Президентом був укладений Конституційний Договір про основні принципи організації і функціонування державних органів влади і місцевого самоврядування на період до прийняття нової Конституції.

4. 1995 - 1996 рр. Конституційна комісія підготувала проект Конституції України. Після тривалого і бурхливого обговорення, внесення виправлень Верховна Рада 28червня 1996 р. прийняла нову Конституцію України.

Конституція України складена відповідно до кращих зразків міжнародного права, що захищає демократію, права і волі громадян. Конституція України складається з161 статті. Статті об'єднані в 15 розділів. Конституція починається преамбулою, у якій викладається мета прийняття Конституції - зміцнення основ демократичної, правової держави.

Конституція визначила:

• Правовий статус України як суверенної, незалежної, демократичної, правової держави.

• Форма держави -республіка.

• Джерело влади -народ. » Державна влада здійснюється на основі поділу на три галузі:законодавчу (Верховна

Рада),виконавчу (Кабінет Міністрів),судову (система судів. Прокуратури,

Конституційний суд).

• Державна мова - українська.

• Державні символи - Державний Прапор України, Державний Герб України, Державний Гімн України.

• Права, свободи, обов'язки громадян України.

• Порядок проведеннявиборів органів влади.

• Функції всіх галузей влади.

• Правовий статусПрезидента України - глави держави, гаранта Конституції; порядок його обрання.

• Територіальний устрій України як унітарної держави.

• Правовий статус Автономної Республіки Крим.

• Права й обов'язки органів місцевого самоврядування.

• Порядок внесення змін до Конституції України. Прийняття Конституції - найважливіша історична подія. Конституція законодавче закріпила демократичні завоювання народу України.

Сучасне політичне життя України

У центрі політичного життя в другій половині 90-х років буливибори народних депутатів України, Президента України,гостре політичне протистояння, що виникло у Верховній Раді між лівими і центристськими партіями,конфронтація Верховної Ради 5 Президентом і урядом.

Вибори народних депутатів відбулися вберезні 1998 р. відповідно до Закону «Про вибори народних депутатів України». Цей закон передбачав проведення виборів по змішаній пропорційно-мажоритарній системі. У виборах брали участь ЗО політичних партій і партій­них блоків.

Результати виборів були такими:

• У багатомандатному загальнодержавному окрузі голосування проходило за списки

кандидатів у народні депутати від політичних партій і виборчих блоків (всього 225 місць),

депутатські місця розподілилися між вісьмома партіями і партійними блоками,

що перебороли чотирьохвідсотковий бар'єр. Пропорційно відсотку відданих за

партії і блоки голосів, вони одержаликількість місць у Верховній Раді:

О КПУ - 84

О Рух- 32

О БлокСПУ - СелПУ - 29

О Партія зелених України - 19

О Народно-демократична партія - 17

О Об'єднання «Громада» - 16

О Соціал-демократична (об'єднана) і прогресивних соціалістів (створена в 1988 р.) - 14 Таким чином, ліві партії (вони виділені в переліку) одержали 127 місць, центристи - 98.

• В одномандатних мажоритарних округах більшість з 225 місць одержали безпартійні.

Новий склад Верховної Ради був політизованим, тобто в ньомуне могла утворитися більшість. Це обов'язково повинно було викликати гостру політичну боротьбу. Уже наступного дня після початку роботи Верховної Ради (травень 1998 р.) у ній сформувалося вісім партійнихфракцій. Приналежність до фракцій визначили 389 депутатів, серед них і безпартійні. Фракції очолили:

• Компартія

• Народно-демократична партія

• Об'єднання «Громада»

• Рух

• Соціалістична партія

• Селянська партія

• Соціал-демократична (об'єднана) партія

• Партія зелених

Між фракціями не було єдності по жодному з найважливіших питань, що повинна була вирішити Верховна Рада. Кількість фракцій зростала, політична конфронтація набувала

загрозливих масштабів.

14 листопада 1999 р. відбувся другий тур виборів Президента України. Більшістю голосів громадян України (56,23%) на цю посаду був переобраний Л. Кучма. У перед­виборній програмі Л. Кучма наголосив, що одна з його цілей -створення більшості у Верховній Раді, здатної конструктивно вирішувати всі питання і співробітничати з урядом. Тому після виборів президента Верховна Рада повинна була здійснити зусилля по формуванню більшості, виконуючи цим самим волю народу. Крім того. Президент підписав указ, у якому передбачалося провести16 квітня 2000 р. Всеукраїнський референдум. На всенародне обговорення глава держави вніс шість питань, серед яких були питання пронедовіруВерховній Раді, про право Президента розпустити Верховну Раду, якщо протягом місяця не буде сформована більшість, чи не буде затверджений Державний бюджет.

Ці обставини сприяли формуванню в січні 2000 р. у Верховній Раді більшості в складі 237 депутатів, які мали намір підтримувати курс реформ і співробітничати з урядом у їхньому здійсненні. Але ця більшість не була сталою, вона всього лише на 12 чоловік перевищувала половину від загальної чисельності Верховної Ради. Тому в парламенті продовжилася політична боротьба, хоча в цілому його робота стала більш конструктивною.

У 2002 р. відбулися чергові вибори у Верховну Раду. Кількість місць, отриманих лівими партіями в ході цих виборів, скоротилася.

Верховна Рада, почавши роботу, знову приступила до вирішення проблеми більшості, щоб пом'якшити політичне протистояння між фракціями і забезпечити умови для роботи, прийняття рішень і законів.

Міжнародна політика незалежної України

Основи міжнародної політики незалежної України були визначені в Декларації про державний суверенітет України, у розділі«Міжнародні відносини», це: активне сприяння процесу зміцнення миру і міжнародної безпеки, дотримання норм міжнародного права, розвиток співробітництва і добросусідства з країнами світу, участь у різних формах загальноєвропейського процесу. Україна проголосила себенейтральною державою, такою, що не бере участь у військових блоках і дотримується трьохнеядерних принципів: не застосовувати, не виробляти, не розміщати ядерну зброю.

У 1993 р. Верховна Рада схвалила «Основні напрями зовнішньої політики України», у яких були закріплені основи міжнародної політики країни, проголошені в Декларації про державний суверенітет України. Відповідно до цього документа Україна здійснює міжнародну політику і тепер.

Економічний розвиток України

Основні тенденції розвитку економіки України

Зміцнення незалежності держави можливо тільки за умови створення економіки, яка динамічно розвивається, забезпечує потреби держави. Вирішення цієї задачі було складним і тривалим. Незважаючи на значні зусилля уряду, господарських працівників, громадян, економічна ситуація в Україні дотепер залишається напруженою.

Економіка України пройшла у своєму розвитку кілька періодів.

• 1991 — 1996 рр. 1. Наростання кризових явищ: скорочення виробництва, банкрутство підприємств, розрив господарських зв'язків з республіками колишнього СРСР, зростання інфляції і зовнішнього боргу Росії, безробіття, невиплати зарплат, пенсій, допомог, розгул економічної злочинності, наростання криміналізації економіки, пограбування внутрішнього ринку України в результаті відсутності митниць і належного контролю з боку держави. 2.Спроби проведення економічних реформ і виходу з кризи: створення умов для розвитку різних видів власності, підприємницької діяльності, господарської самостійності підприємств.

• 1996 — 1999 рр. Прискорення ринкових реформ. Початок стабілізації фінансової сфери (у 1996 р. була введена національна валюта - гривня, знизилася інфляція). 2. У цілому стан економіки продовжує залишатися важким, кризовим.

• 1999 - 2002 рр. Деяка стабілізація економіки: зменшення інфляції, скорочення спаду виробництва, зростання зайнятості населення, насичення внутрішнього ринку товарами вітчизняного виробництва, у тому числі і сільського господарства, початок освоєння ряда галузей світового ринку. Але економічне становище продовжує залишатися несталим. Технічне оснащення багатьох галузей не відповідає світовому рівню. Низький рівень зарплат викликав бідність населення, що визначила низьку купівельну спроможність громадян. Це перешкоджає розширенню вітчизняного виробництва.