Загальна характеристика ЛФК як методу фізичної реабілітації

Date: 2015-10-07; view: 627.

План вивчення теми

Фізичні вправи як основний засіб ЛФК

1. Загальна характеристика ЛФК як методу фізичної реабілітації.

2. Показання й протипоказання до призначення ЛФК.

3. Механізм лікувального впливу фізичних вправ на організм людини.

4. Засоби ЛФК.

5. Форми і методи проведення занять з ЛФК.

Лікувальна фізична культура (ЛФК)— метод лікування, що полягає в застосуванні фізичних вправ і природних факторів до хворої людини з лікувально-профілактичними цілями. В основі цього методу лежить використання основної біологічної функції організму – руху.

Терміном ЛФК позначають різні поняття:

· дихальна гімнастика після важкої операції;

· навчання ходьбі після травми;

· подолання контрактур після тривалої іммобілізації суглоба;

· назва кабінету в поліклініці, кафедри в інституті.

Отже, термін «лікувальна фізична культура» застосовується в різних аспектах, позначаючи і метод лікування, і медичну або педагогічну спеціальність, і розділ медицини або фізкультури, і структуру охорони здоров'я.

Однак, в аспекті спеціально організованого впливу на організм людини, ЛФК являє собою застосування фізичних вправ, природних сил та гігієнічних факторів із метою забезпечення різнобічного лікувально-оздоровчого та профілактичного впливу на організм суб'єктів реабілітації.

Фізичні вправи в оздоровчо-лікувальних цілях використовувалися впродовж багатьох тисячоліть. За 3000 років до н.э. в Стародавньому Китаї функціонували лікарський-гімнастичні школи, де не тільки навчали лікувальній гімнастиці і масажу, але й застосовували їх у процесі лікування хворих. Дихальні вправи, пасивні рухи, вправи з опором використовувалися при хворобах органів дихання та кровообігу, хірургічних захворюваннях (вивихах, переломах, викривленнях хребетного стовпа).

Про ранній розвиток лікувальної гімнастики свідчать і знахідки в Індії: у Ведах (2 тис. років до н.е.) йдеться про роль пасивних і активних рухів, дихальних вправ, масажу в лікуванні різних хвороб. У Стародавній Греції пропагували лікувальну гімнастику філософи Платон та Арістотель. Основоположник клінічної медицини Гіппократ (460 -377 рр. до н. е.) велику роль у лікуванні хвороб відводив дієті й лікувальній гімнастиці. Причому він вважав, що лікувальна гімнастика повинна носити суворо індивідуальний характер. У своїх книгах Гіппократ детально описував застосування лікувальної гімнастики при хворобах легенів, серця, обміну речовин і в хірургії. У Стародавньому Римі в відомий лікар Гален (130-200 рр. н. е.) використовував досвід греків, широко застосовуючи не тільки лікувальну гімнастику, але і працетерапію.