Пантеон слов'янських богів як світоглядна модель язичницьких релігійних вірувань.

Date: 2015-10-07; view: 1499.

У народній поетичній творчості вищі сили – боги - мали людську подобу, проте були наділені більшою силою, вмінням, можливостями, розумом. Ці образи узагальнювали уявлення про силу та мудрість народу.

Пантеон язичницьких богів формувався на основі матеріалістичних уявлень, підкреслюючи зв'язок людини з довкіллям. Так, на першому місці стояв Вседержитель, він же батько природи і Владика світу, волею якого утримувалося все і здійснювалося управління долею всіх. Друге місце посідали бог світла Сварог та його син Дажбог, Хорс, або Сонце, особливо шанований на Русі. Це зумовлено тим, що сонце було життєдайною силою всього живого на Землі.

Чільне місце після Вседержителя посідав Перун. За віруваннями слов'ян, це був володар грому та блискавок і мав необмежену силу. Дві сили йшли по обидва боки людини – Білобог і Чорнобог, що уособлювали добро і зло. Один був народжений світлом, інший – пітьмою; перший будував, другий руйнував.

Особливо вшановувалися жіночі божества. Слов'янські богині, починаючи від Матері-Землі, були дуже популярні у віруваннях і відбивали природну першість усього живого на Землі. Поряд із чоловічим Ладом-Живом завжди стояло жіноче божество Лада-Жива; зображення їх було символом продовження життя.

Основний пантеон супроводжувала низка божеств: Лель, Леля, Діванія, Дана, Русалії, домовики, лісовики та ін. У кожного з них люди шукали небесної мудрості, зверталися за щастям, ворожили, кожний був покровителем певного виду діяльності, роду, сім'ї.

Разом із віруванням в істот, які, на думу слов'ян, були максимально наближені до них самих, вони обожнювали духи і сили природи: Сонця, Місяця, зірок, граду, повітря вітру води. Та особливу шану надавали деревам: кожне символізувало той чи інший рід, плем'я й свято оберігалося всіма, вирубування заборонялося. Найсильніше вшановувався дуб, особливо старий, - символ міцності; ясен присвячувався Перуну; клен і липа – символи подружжя; береза – символ чистої матері-природи. Священними вважалися також птахи і тварини: зозуля – провісниця майбутнього; голуб – символ кохання; ластівка – доля людини; ворони – священні птахи; сова – символ смерті та пітьми. Багатьом птахам приписувався дар пророцтва. Серед тварин священними вважалися віл і кінь, а серед комах – бджола та сонечко.

Слов'яни вірили також у безсмертя душі. Вони вважали, що після смерті небіжчика, в залежності від його чеснот, душа могла вселитись в раба, стати добрим духом дерева, птаха або тварини, могла вселятись в іншу людину, відгукуватись добром на поклик людини. Поетична творчість була максимально наближеною до життєвих реалій. Вона передавала у спадок наступним поколінням думку про те, що добрі сили завжди мають перевагу над злим, що тільки мир і злагода уможливлять гідне продовження роду.