Етнокультурні процеси в Україні XIV-XV ст. на шляху формування українського етносу.

Date: 2015-10-07; view: 1641.

Формування української народності, що почалось в глибині століть, тривало в 14-15 ст. Але умови цього процесу надто ускладнилися. Українські землі захопили різні держави, що мали відмінні від українців мову, релігію, культуру та історичні традиції. Проте між окремими частинами Південно-Західної Русі-України розвивалися економічні, політичні, культурні зв'язки.

Українська народність формувалась на землях Київського, Переяславського, Чернігово-Сіверського князівств, Буковини і Закарпаття. В 14-15 ст. територія розселення українців поширилась на південний схід, на Нижнє Подніпров'я, Побужжя, лівий берег Дніпра. Термін «Україна» поширюється з Наддніпрянщини на всі українські землі, витісняючи попередній «Русь». Ця назва фігурує в офіційних документах, художніх творах, народних піснях. З 14 ст. з'явилася назва «Мала Русь». Вперше її вжито в грамотах останнього галицько-волинського князя Юрія-Болеслава ІІ, який титулував себе – «король всієї Малої Русі». Згодом термін «Мала Русь» здебільшого вживався в офіційних документах. Народ же називав себе русинами – слово, утворене від «Русь».

Однією з найважливіших ознак народності є мова. В 14-15 ст. на основі місцевих південних діалектів, внаслідок спілкування з мовами сусідніх народностей склалася українська мова. З 14 ст. вона стає по суті сучасною українською мовою. Наприкінці 15 ст. робилися спроби наблизити книжну мову до живої народницької.

У 14-15 ст. культура України розвивалась в складних умовах. Роз'єднаність українських земель, іноземне гноблення, спустошливі турецько-татарські напади – все це гальмувало процес становлення української національної культури. Але й за таких умов культурний розвиток не припинився. Українська культура розвивалась на засадах вітчизняних традицій попередніх віків, вбираючи в себе ідеї європейського Відродження.

Самобутність культурного життя України 14-15 ст. зумовлена тим, що народ із втратою державності був приречений виключно на роль виконавця чужої волі, позбавлений можливості вільно розвивати свої інтелектуальні та творчі здібності. За таких обставин енергія українського народу спрямовувалась на доведення своєї життєвості через національну культуру. Людські взаємини, побут, православна віра визначили коло суспільних та культурних інтересів.