Лекція 6. Проблема збалансованого природокористування.

Date: 2015-10-07; view: 2472.

1. Найважливіші баланси у сфері природокористування.

2. Досягнення пропорцій між природно-ресурсним потенціалом і особливостями його використання.

3. Збалансованість між біологічною продуктивністю і споживанням біологічної продукції.

4. Досягнення балансу між основними сферами господарської діяльності.

Збалансований розвиток – це розвиток, який дає змогу на довгостроковій основі забезпечити стабільне економічне зростання, що не призводить до де градаційних змін у навколишньому природному середовищі; вихід на рівень стійкого розвитку розрахований на задоволення потреб сучасного, так і майбутніх поколінь.

Збалансований (сталий) розвиток означає використання ресурсів у такий спосіб, який дозволяє їх повністю відновитись, надаючи прийдешнім поколінням доступ до тих самих ресурсів, якими користуємося ми. По суті, це означає передачу нащадкам нашого світу в тому самому стані, в якому ми його успадкували. Для збалансованого розвитку придатні лише безвідходні технологічні системи, які є самоокупними і не потребують зовнішнього фінансування.

Основні принципи сталого розвитку (Декларація Ріо-де-Жанейро з довкілля та розвитку, 1992р.):

- кожен має право на здорове та продуктивне життя;

- теперішне та прийдешні покоління мають рівні права на це;

- охорона довкілля має розглядатись як невід'ємна частина будь-якого процесу розвитку;

- кожна країна має право використовувати власні ресурси, не здійснюючи вплив на довкілля за межами своєї території;

- забруднювач повинен відшкодувати збитки, завдані довкіллю (принцип «забруднювач платить);

- економічна діяльність має бути поєднана з принципом реалізації запобіжних заходів у сфері охорони довкілля;

- держави повинні співпрацювати у сфері охорони довкілля;

- скорочення масштабів бідності та несправедливих стандартів життя в різних частинах світу є інтегральною частиною сталого розвитку;

- держави повинні обмежувати та усувати моделі незбалансованого виробництва і споживання та сприяти впровадженню відповідної демографічної політики;

- найефективніший спосіб розв'язання екологічних проблем – залучення всіх зацікавлених осіб. Держави повинні розвивати та заохочувати поінформованість населення та його участь у процесах прийняття рішень;

- держави повинні розробити та впроваджувати ефективне законодавство у сфері охорони довкілля;

- до охорони довкілля мають залучатись усі соціальні групи;

- мир, розвиток і охорона довкілля є взаємопов'язаними та нероздільними.

1. Найважливіші баланси у сфері природокористування.

Термін «природокористування» є одним із найпоширеніших у сучасній літературі. Під ним розуміють сукупність впливу людства на географічну оболонку Землі, тобто мається на увазі сукупність усіх форм експлуатації природно-ресурсного потенціалу і заходів його збереження. Тут виділяють три аспекти: а) видобуток та переробку природних ресурсів та їх відтворення; б) використання та охорону природного середовища; в) відновлення екологічної рівноваги природних систем.

Провідним принципом природокористування в наш час став еколого-економічний, за якого критерій ефективності господарювання формулюється так: одержання максимальних матеріальних благ із мінімальними затратами й мінімальними порушеннями природного середовища. Але це потребує вкладання великих коштів у природоохоронну сферу, що завжди суттєво знижує прибутковість виробництва.

Тому, як і раніше, стикаються екологічні та економічні інтереси, і, на жаль, здебільшого другі перемагають: вирубування лісів віддають перевагу над їх використанням для рекреації, розвиткові туристичного бізнесу – над збереженнями рідкісного ландшафту чи озера, а морських ландшафтів – над збереженням морських екосистем і т.д. При цьому здійснити порівняльну економічну оцінку різних природних ресурсів нині та у віддаленому майбутньому буває досить важко. Сьогодні вартість природних благ і послуг або взагалі не визначено, або її занижують, що часто призводить лр прийняття анти екологічних рішень, до спотвореної оцінки економічного розвитку через традиційні показники валового національного продукту, ріст якого часто супроводжується деградацією довкілля.

Втручання людини в природні процеси завжди призводить до порушення балансу в екологічних системах.

2. Досягнення пропорцій між природно-ресурсним потенціалом і особливостями його використання.

Пропорційність означає погодженість у використанні природних ресурсів як за територією, так і за галузями народного господарства, виключення порушень природних взаємозв'язків у навколишньому природному середовищі.

Поєднання природних умов і ресурсів формує природно-ресурсний потенціал. Природно-ресурсний потенціал – це міра потенційної можливості будь-якої природної системи (або території) задовольняти різні потреби суспільства. Тобто це сукупність природних ресурсів і природних умов у певних географічних межах, які забезпечують задоволення економічних, екологічних, соціальних, культурно-оздоровчих та естетичних потреб суспільства. Частиною природно-ресурсного потенціалу є так званий екологічний потенціал території – здатність природного середовища відтворювати певний рівень якості помешкання протягом досить тривалого часу.

Отже, природні ресурси – та частина природи Землі й найближчого космосу, що може включатися в господарську діяльність за певних технічних і соціально-економічних можливостей суспільства за умови збереження середовища життя людей. Це теоретично гранична кількість природних ресурсів, яку може використати людство без порушення умов існування і розвитку людини як біологічного виду та соціального організму. Вони визначаються рівнем екологічної рівноваги біосфери та її складових. Перехід за межі використання природно-ресурсного потенціалу і цьому розумінні відповідає стану екологічної кризи. Природно-ресурсний потенціал полягає у здатності природних систем без шкоди для себе, а отже , людей, надавати людству продукцію або виконувати корисну для суспільства роботу. Він має певну величину, розміри й особливості. Найголовніша особливість – безперервність – випливає з безперервності території, а також одночасно і специфічним ресурсом. Власне, це забезпечує можливість господарського освоєння практично усієї території. За абсолютної безперервності можна говорить лише про зміну потужності природно-ресурсного потенціалу від однієї території до іншої.

Природно-ресурсний потенціал будь-якої території визначає рівень її потенційної можливості задовольнять різні потреби суспільства. Тобто,це здатність природних систем без шкоди для себе, а отже, і людей, надавати суспільству продукцію або виконувати корисну для нього роботу.

3. Збалансованість між біологічною продуктивністю і споживанням біологічної продукції.

Успішне подолання антагонізму, що складається між технологією й природою, вимагає точних знань про всі ланцюги екзогенних процесів. Тільки на цій основі можна достатньо надійно передбачити можливі наслідки господарської діяльності людей і розробити заходи, що знижують негативний вплив процесів техногенезу. Збалансування природокористування потребує запровадження невиснажливих режимів природокористування і дотримання низки балансів, найважливішим серед яких є баланс між біологічною продуктивністю природних систем і споживанням біологічної продукції.

Процес продукування живої речовини, що здійснюється в ході живлення, є головною екосистемою функцією життя, її називають біологічною продуктивністю. У біологічній продуктивності беруть участь усі живі організми. І цим вони здійснюють свій внесок у підтримку існування біосфери. Мірою біологічної продуктивності служить величина продукції (біомаси), яка створюється за одиницю часу. В екології розрізнять первинну та вторинну продукцію. Первина продукція – це частина живої речовини, яка створюється завдяки діяльності організмів з автотрофним типом живлення. Вторинна продукція складається з органічних речовин, які утворюються при гетеротрофному типі харчування. Вторинна продукція завжди нижча, ніж первинна, оскільки, по-перше, не вся первинна продукція споживається гетеротрофними організмами, частина її накопичується у грунті у формі гумусу (до речі, кам'яне вугілля – це також залишок мінералізованої біомаси, яка утворена автотрофними організмами), і, по-друге, гетеротрофи не можуть забезпечити 100% перетворення первинної продукції у вторинну.

Величина первинної біологічної продукції, яку забезпечують угруповання живих організмів, змінюється територіально. Залежно від потужності синтезу об'єму первинної біологічної продукції виділяють такі угруповання: мінімальні первинну біологічну продукцію дають степові угруповання – 6,00 т/га на рік і агроценози – 6,50 т/га на рік; максимальну – широколистяні ліси – 12,00 т/га на рік. Частка нешкідливого споживання становить 10 % від фактичної сумарної величини біопродуктивності.

Потреби населення починають випереджати можливості зростання продуктивності біологічних систем. Наприклад, ріст середньорічного світового виробництва зерна зупинився, починаючи з 1984р., і експерти ООН очікують, що цей показник може зменшуватись. У кінцевому підсумку це призводить до втрати екологічної рівноваги і може мати несприятливі наслідки для людини як біологічного виду.

На початку 70-х рр. американський учений Б. Коммонер сформулював закони природи. Вони звучать просто та зрозуміло і не схожі на традиційні закони. Вони зводяться до чотирьох основних принципів, що пояснюють стійкий розвиток природи й закликають людство керуватися ними у своєму впливі на навколишнє середовище:

1. Усе пов'язано з усім. (Біосфера Землі є рівноважною екосистемою, в якій усі окремі ланки взаємозалежні й доповнюють одна одну. Порушення будь-якої ланки спричиняє зміни в інших ланках. Будь-яка зміна, здійснена людиною в природі, спричинює ланцюг наслідків, як правило несприятливих.

2. Усе мусить кудись діватися. (У природі не буває відходів: у біосфері підтримується баланс синтезу та розкладання живої речовини, а діяльність людини породжує ксенобіотики – чужорідні природі синтетичні, токсичні сполуки, які природа не в змозі утилізувати, це є загрозою існування людства і самої природи.

3. Природа знає краще. (Все, що створено природою, пройшло жорсткий еволюційний відбір і воно є набагато ліпшим, надійнішим, ніж усе те, що збудоване людством. Людство пройшло набагато коротший шлях розвитку, ніж біосфера Землі.

4. За все слід платити, або ніщо не дається даром. (Дійсно, нерозумна експлуатація природних ресурсів і природних благ загрожує розплатою, що прийде рано чи пізно.)