Тема №8 Анотування

Анотація – коротка характеристика документа, його чи частини групи документів з погляду призначення, змісту, форми й інших особливостей – у першу чергу необхідна в рекомендаційних бібліографічних посібниках, а також у тих науково-допоміжних покажчиках, у яких відсутній який-небудь інший спосіб розкриття змісту включених документів, оскільки вони розташовані по формальній ознаці: по алфавіту чи авторах назв, у хронологічному чи назад хронологічному порядку, по мовах і т.д. Характер, зміст, обсяг анотації залежать від виду, читацького і цільового призначення, структури підготовлюваного посібника, тематики документів що анотуються, а також від кваліфікації укладачів. Укладачам варто уникати запозичень готових анотацій з інших посібників, анотованої картки, оскільки в них, зміст анотацій був продиктований іншими цілями. Крім того, у кожному конкретному бібліографічному посібнику анотації повинні бути витримані у визначеному ключі (дотримані сформульовані в проспекті методичні вимоги, забезпечена однаковість у розкритті змісту документів і т.д.). Анотація покликана доповнити заголовок, якщо вона недостатньо інформативна. У ній можуть бути приведені такі дані: згадування про нові факти, явища, експерименти, методи, викладені у частині; про час, до якого відносяться описувані події; про наявність таблиць, графіків і інших додатків. Анотації диференціюються по самих різних ознаках. Найбільш загальна класифікація анотацій здійснюється по функціональному призначенню і по способі характеристики документів що анотуються. По функціональному призначенню анотації поділяються на довідкові і рекомендаційні. Довідкова анотація уточнює заголовок частини і повідомляє додаткові (переважно фактичні) дані про автора, а також про форму, зміст, жанр, призначенні й інших особливостях документа, відсутні в бібліографічному описі. Довідкові анотації повинні бути гранично короткими. Виконуючи уточнюючі стосовно бібліографічного опису функції, вони не вимагають розгорнутої характеристики аннотуючого документа. Довідкові анотації особливо широко застосовуються в науково-допоміжних бібліографічних покажчиках. У рекомендаційних посібниках вони використовуються в основному при описі довідкової, учбово-методичної літератури, бібліографічних посібників, положень, інструкцій і інших подібних документів. Рекомендаційна анотація характеризує й оцінює документ, виходячи їхніх потреб, рівня підготовки, віку й інших особливостей тієї групи читачів, який адресований даний бібліографічний посібник. Рекомендаційна анотація покликана активно пропагувати кращу літературу, впливаючи не тільки на логічне, але і на емоційно сприйняття читача. Рекомендаційна анотація повинна надавати діючу допомогу у вивченні літератури, сприяти правильній організації систематичного, цілеспрямованого читання. Тому в цих анотаціях значне місце займають педагогічні елементи, різного роду методичні ради і рекомендації. Оцінюючи документ, бібліограф спирається на критичні статті, огляди, рецензії, матеріали наукових дискусій, довідкову літературу, раніше видані бібліографічні посібники й інші джерела, але разом з тим у багатьох випадках вирішальну роль грають його власні ідейні установки, рівень утворення й ерудиція, особисте відношення до аннотуючої частини. Здійснена з позицій наукових досягнень, по можливості максимально об'єктивна, орієнтована на визначеного читача відкрита оцінка добутку – головна риса рекомендаційної анотації, у першу чергу визначальна її якість. Обсяг рекомендаційних анотацій звичайно значно перевищує обсяг довідкових, хоча вимоги стислості і точності і тут залишаються в силі. Рекомендаційні анотації містяться насамперед у посібниках популярно-просвітнього, самоосвітнього призначення. У науково-допоміжних посібниках вони використовуються в тих випадках, коли необхідно охарактеризувати найбільш значні і коштовні в науковому відношенні документи. Функціональне розходження між довідковим і рекомендаційним анотуванням полягає в тому, що довідкові анотації служать одним із засобів практичної реалізації пошукової і комунікативної функцій, а рекомендаційні анотації – оцінної функції бібліографічної інформації. По другій ознаці – способу характеристики документів – анотації поділяються на загальні, аналітичні і групові. Загальна анотація характеризує частину у цілому і застосовується в основному в двох випадках: для розкриття змісту, по своєму змісті цілком стосовних до теми покажчика , і для універсальних посібників, не обмежених ніякими змістовними рамками (наприклад, анотації на друкованих анотованих картках). Загальна анотація може містити самі різноманітні дані (біографічні дані про автора, про час і обставини написання частини і т.п.), але головне в ній – характеристика ідейного і наукового змісту частини, його значення для даної теми. Аналітична анотація розкриває тільки частину змісту документа і застосовується в тих випадках, коли анотуюча частина відноситься до теми посібника частково. Розрізняються два основні різновиди аналітичних анотацій: що розкривають визначений аспект змісту добутку і виділяючі якусь частину добутку – главу, параграф, окреме висловлення. Групова анотація поєднує трохи близьких по змісту (чи по якій-небудь іншій ознаці) документів і дає їм узагальнену характеристику, що дозволяє більш ощадливо і точно, уникаючи повторень, показати загальне й особливе в анотованих добутках. Розрізняються три основних види групових анотацій: анотація, що характеризує кілька самостійних добутків (чи книг статей) одного чи різних авторів; анотація, що характеризує ряд добутків, об'єднаних єдиною видавничою формою, наприклад тематичний збірник, і утримуюча узагальнену характеристику теми збірника, а також просте перерахування його чи розділів поміщених у ньому добутків, достатнє для розкриття змісту збірника; анотація на один добуток, у якій містяться зведення і про інші добутки, так чи інакше зв'язаних з анотованими. Групова анотація у своєму розвитку логічно переростає у вступні (попередні) зауваження до розділів посібника, що дають найбільш узагальнену характеристику й оцінку змісту всіх добутків, включених у даний розділ. В останні роки, особливо в практиці рекомендаційного бібліографування, вступні зауваження до розділів одержали велике поширення. У них звичайно розкривається сутність головних проблем, розглянутих у літературі, що рекомендується, даються методичні вказівки – як, у якій послідовності вивчати тему, на що звернути увагу. Наявність у посібнику добре розроблених вступних зауважень до розділів рятує укладачів від необхідності давати розгорнуті загальні характеристики й оцінки в окремих анотаціях, дозволяє нерідко обмежитися короткими довідковими анотаціями, а в окремих випадках (наприклад, у посібниках для підготовлених читачів) взагалі обійтися без анотацій. Природно, що обидва принципи класифікації (функціональне призначення і спосіб характеристики) застосовуються до тим самим анотацій.

Таблиця 1

Двовимірна типологічна класифікація анотацій Загальні Аналітичні Групові

Довідкові 1 2 3

Рекомендаційні 4 5 6

Визначений тип анотацій, позначений у табл.1 цифрами, утвориться шляхом сполучення (перетинання) властивих йому основних видових ознак. Наприклад, 1 – довідкова/загальна, 3 – довідкова/групова і т.д. Нижче приводяться зразки бібліографічних записів, узяті з різних покажчиків. (Текст деяких анотацій приведений у скороченому виді.)

1. Довідкові/загальні

Проблеми суспільної свідомості і культури в країнах Південно-Східної Азії, що розвиваються: Анот. бібліогр. указ. М., 1985. 110 с.

Приведено роботи на російській, західноєвропейських і деяких східних мовах, опубліковані за 1960–1980-і рр. і соціальні аспекти етно-національних проблем, що висвітлюють.

2. Довідкові/аналітичні

а) розкривають визначений аспект змісту добутків

Ленін В.І. Від руйнування вікового укладу до утворення нового //Повн. з. т. Т. 40. С. 314–316.

У статті (1920) В.І. Ленін говорить про творчий, творчий характер праці в соціалістичному суспільстві, визначає зміст понять «соціалістична праця» і «комуністична праця».

Енгельс Ф. Діалектика природи // Маркс К., Енгельс Ф. Тв. 2-і вид. Т. 20. С. 339-626.

Енгельс коротко характеризує наукові заслуги багатьох видатних астрономів – Гіппарха, Птолемея, Аристарха Самоського, М. Коперника, І. Кеплера, Г. Галілея, І. Ньютона, П. Лапласа й ін. (Див. іменний покажчик.)

б) характеризують визначену частину добутку

Ленін В.І. Крах II Інтернаціоналу // П.з.т. Т. 26. Визначення революційної ситуації дана на с. 218–219

Рибкін В.А. Контроль матеріалів і робіт у ливарному виробництві.. М,: Машинобудування, 1980.

Гл. 3. Контроль модельного оснащення. С. 31–41.

У главі викладені вимоги, пропоновані до модельного оснащення. Зазначено відхилення розмірів моделей і стрижневих шухляд. Охарактеризовано дефекти, що часто зустрічаються і способи їхнього усунення.

3. Довідкові/групові

а) містять загальну характеристику декількох добутків

Енгельс Ф. – К. Марксові: Лист від 19 лист. 1869 р.//Маркс К., Енгельс Ф. Тв. 2-і вид. Т. 32. С. 317–323.

Енгельс Ф. – К. Каутському: Лист від18 верес. 1883 р.//Там же. Т. 36. С. 52–55.

В обох листах Ф. Енгельс стосується проблем Нової Гвінеї, що у 1880-і рр. стала об'єктом європейської експансії. Він повідомляє про спробу анексії Нової Гвінеї європейськими державами і про участь у цьому Австралії, про експедиції за невільниками і про зіткнення між державами на ґрунті захоплення робочої сили (Т. 36. С. 53–54). Тут же Ф. Енгельс наводить дані про швидкий ріст населення на Яві – 2 млн. чоловік у 1755 р. і 19 млн. у 1878 р. (Т. 36. С. 54)

б) характеризують збірник добутків

КПРС про засоби масової інформації і пропаганди. 2-і вид., доп. М.: Політвидав, 1987, 608 с.

Збірник включає документи КПРС про періодичну пресу, телебачення і радіомовлення, видавничій і бібліотечній справі.

4. Рекомендаційні / загальні

Ландау Л.Д., Румер Ю.Б. Що таке теорія відносності. 3 вид., доп. М.: Рад. Росія, 1975. 112 с.

Після читання цієї книги нікому вже не зможе спасти на думку думка, що теорія відносності зводиться до твердження, нібито «усі у світі відносно». Навпаки, читач побачить, що теорія відносності, як і усяка фізична теорія, є навчання про об'єктивну істину, що не залежить від смаків і бажань кого б те ні було, зрозуміє, що, відмовивши від старих представлень про простір, час і масу, ми тільки краще довідалися, як улаштований світ насправді. Основні положення теорії відносності, досить важкої для розуміння, викладені авторами (один із яких – академік Л.Д. Ландау, відомий фізик-теоретик) просто і доступно.

Книга Г.Р. Граубіна «Моя країна Сибір» (М.: Мол. гвардія, 1983. 152 с., іл.) написана жваво і цікаво, з достатком цікавих фактів. Автор – сибірський письменник, великий знавець свого краю – не залишає, здається, без уваги жоден питання, зв'язаний із природою Сибіру, її кліматом, рослинним і твариною світом. Багато років присвятив вивченню вулканів мандрівник і вчений Е.К.- Мархінін. У його книзі «Ланцюг Плутона (М.: Думка, 1973. 334 с., іл.) не тільки в яскравій популярній формі розказано про головний підсумок ці роботи – вулканічні -теорії утворення зовнішніх оболонок Землі, але і жваво намальована картина природи цього дивного краю. Описи настільки правдиві й образні, що читач мимоволі почуває себе учасником сходження до кратера діючого вулкана, плавання на судні «Геолог».

5. Рекомендаційні/аналітичні

а) розкривають визначений аспект змісту добутків

Енгельс Ф. Діалектика природи//Маркс К., Енгельс Ф. Соч. 2-і изд. Т. 20. С. 339- 626.

...У «Діалектику природи» Ф. Енгельс дає філософське узагальнення висновків сучасного йому природознавства і математики і, спираючи на їхні дані, викладає природничо-наукові основи діалектичного світогляду. Вносячи величезний внесок у розвиток діалектичного матеріалізму, ця робота має надзвичайно велике значення і для наукового атеїзму. Ф. Енгельс підняв і вирішив тут найважливіший для наукового атеїзму питання про походження людини, показав значення відкриттів в області природознавства для боротьби проти релігії...

...Вирішальну роль для розвитку атеїзму зіграло дослідження Енгельсом проблеми життя. Висновок, до якого прийшов Ф. Енгельс, сприяв звільненню науки від ідей «надприродної життєвої сили».

С. 32–37. Художнє лиття з чавуна

У 40-х роках XIX в. місто Каслі завойовує широку популярність своїми художніми виливками. Каслінський чавуноливарний завод приступив до художнього лиття пізніше багатьох заводів Уралу, але його майстра не тільки усотали все краще, що було досягнуто в художнім литті на передових заводах, але і розвили його далі. Читачі довідаються про заслуги в розвитку каслінського художнього лиття скульпторів М.Д. Канаева, Н.Р. Баха, П.К. Клодта, Е.Н. Лансере, чудового умільця XIX в. майстра В.Ф. Торокина, познайомляться з перетвореннями, що відбулися на заводі в роки Радянської влади.

6. Рекомендаційні/групові

а) містять загальну рекомендацію декількох добутків

Як зробити рослинництво більш стійким і продуктивної, підняти його на більш високий рівень, що відповідає сучасним задачам інтенсифікації сільське» господарства? Про це міркують знатні хлібороби Т.С. Мальцев і В.М. Чердинцев:

Мальцев Т.С. Хліб вимагає. М.: Сов. Росія, 1983. 64 с.

Чердинцев В.М. Поле наших турбот. М.: Сов. Росія, 1983. 72 с.

Автори поділяються досвідом раціонального землекористування, розглядають застосування прогресивної технології, прийоми ефективного використання усіх видів добрив і техніки, що допомагають їм вирощувати гарні врожаї при будь-яких погодних умовах.

б) містять загальну характеристику збірника добутків

Ленін В.І. ПРО соціалістичне перетворення сільського господарства. М.: Политиздат, 1980. 448 с.

У роботах В.И. Леніна, об'єднаних у сімох тематичних розділах збірника, науково обґрунтована об'єктивна необхідність переходу працюючого селянства до великого суспільного господарства, розроблений кооперативний план. Предметний покажчик до збірника допоможе знайти ленінські висловлення по тому чи іншому конкретному питанню.

в) характеризують інші добутки в тексті анотації

Чепиков М.Г. Сучасна революція в біології: Філос. аналіз. М.: Політвидав, 1976. 135 с.

...У своєму дослідженні автор спирається на численні праці вчених-матеріалістів – основоположників марксистсько-ленінської філософії. Він неодноразово звертається до роботи «Діалектика природи» Ф. Енгельса (Маркс К., Енгельс Ф. Тв. 2-і вид. Т.20. С.339– 626), що пронизує ідея про те, що марксистська філософія повинна ґрунтуватися на всебічному знанні природничих наук, а природничі науки можуть плідно розвиватися лише на основі діалектичного матеріалізму; багато разів цитує «Матеріалізм і емпіріокритицизм» В.І. Леніна (Поли. собр. соч. Т. 18. С.7–384) – головна філософська праця Володимира Ілліча, написана в 1908 р., де в боротьбі проти реакційної ідеалістичної філософії В.І. Ленін узагальнив новітні відкриття природознавства кінця XIX– початку XX в., розкрив складний діалектичний процес пізнання, розвив основні положення діалектичного й історичного матеріалізму. Таким чином, анотації за своїм характером надзвичайно різноманітні. З огляду на багато факторів, бібліограф у кожнім конкретному випадку вирішує, яка саме анотація найбільше відповідає задуму посібника, змісту і значенню анотуємого добутку. Анотуванню не можна навчитися за допомогою простого засвоєння деякого набору методичних правил. Таке засвоєння – лише необхідний початок. Складання анотації – процес творчий, потребуючий від бібліографа широких загальнонаукових і професійних знань, ерудиції, досвіду, визначених літературних здібностей і навичок. Уміння гарне анотувати приходить у результаті завзятої роботи над підвищенням рівня професійної майстерності. У процесі роботи над посібниками бібліографами сформульований своєрідний кодекс вимог до анотацій. Такий кодекс створений, наприклад, у Бібліотеці Академії наук СРСР. Він включає наступні положення:

1. Анотація повинна бути лаконічної (довгі анотації не завжди дочитуються до кінця), але в той же час досить конкретної, з посиланням, у разі потреби, на факти, імена, дати і т.д., цілком зрозумілої без перечитування. В анотаціях варто уникати складних придаткових пропозицій, важких синтаксичних оборотів, довгих визначень. Якщо те саме поняття можна визначити поруч синонімів, необхідно зупинитися на найбільш уживаному. Треба уникати в анотації зайвих слів, що без збитку для змісту можна викинути. Бажано дотримувати також єдність часу й однаковість дієслівних форм, не слід починати анотації з приводу «про».

2. Анотація не повинна повторювати зведень, що містяться в заголовку, і перефразувати їх.

3. Бажано для кожної бібліографічної роботи дотримувати приблизно однакового обсягу анотацій і дотримуватися логічного порядку зведень, що приводяться, незалежно від того, як вони дані в анотуємому документі

4. Наукова термінологія, застосовувана в анотації, повинна бути загальноприйнятої, відповідати сучасному рівню знань. Приводяться в бібліографічному описі маловідомі і застарілі чи терміни, терміни, використовувані тільки даним автором, варто пояснювати.

5. Необхідно стежити за тим, щоб не було чи протиріч невідповідності анотацій систематизації. Анотація повинна виправдувати і підтверджувати віднесення роботи до визначеного розділу посібника.

Таким чином, ми бачимо, що вимог до анотації багато. При її складанні треба пам'ятати, чим більше ми повідомимо додаткових зведень про добуток, тим різнобічне розкриємо його зміст. Але при цьому ні в якому разі не слід підмінювати анотацію, що відповідає на запитання «про що мова йде в даному добутку», викладом, переказом його змісту. У тексті анотації, особливо довідкової, словам повинне бути тісно, а думкам – просторо. Досягти цієї «вищої категорії якості можна тільки за умови гранично відповідального відношення до складальної бібліографічної діяльності.

Список використаних джерел

1. Про бібліотеки і бібліотечну справу[Текст]: Закон України від 21.05.2009 N 1388-VI (1388-17)

2. Про музеї та музейну справу[Текст]: Закон України (Відомості Верховної Ради Україны, 1995, N 25).

3. Про Національний архівний фонд та архівні установи[Текст]: Закон Україні від 24.12.93 г. № 3814-XI.

4. ДСТУ 2395-2000. Обстеження документа, встановлення його предмета та відбір термінів індексування[Текст].

5. ДСТУ 33.004:2006 Страховий фонд документації[Текст]. Державна система страхового фонду документації. Загальні положення.

6. ДСТУ 33.106:2005 Страховий фонд документації. Обєкти культурної спадщини документація на обєкти архітектури та містобудування для створення страхового фонду документації[Текст]. Технічні вимоги.

7. ДСТУ 33.112:2008 Страховий фонд документації. Підготовка та відправлення на мікрофільмування проектної документації на обєкти будівництва[Текст]. Технічні вимоги.

8. ДСТУ 33.114:2009 Страховий фонд документації. Підготовка та постачання документації на електронних носіях інформації[Текст]. Загальні технічні вимоги

9. ДСТУ 33.201:2004 Страховий фонд документації. Страховий фонд документації на об'єкти будівництва[Текст]. Порядок створення.

10. ДСТУ 33.203:2005 Страховий фонд документації. Обєкти культурної спадщини порядок створення страхового фонду документації на обєкти архітектури і містобудування[Текст].

11. Предметизация документов // Справочник библиотекаря.- СПб., 2001.- С.104-109.

12. Гринина, Р.Ф. Теоретические основы предметизации и предметного каталога[Текст]: Учеб.пособие. – Л., 2009.-59с.

14. Карачинская, 3. Т. Предметизация произведений печати[Текст]. Предметний каталог[Текст]: Учеб. Пособие.-Л.,2010.-65с.

15. ЮНЕСКО 32 C/28 «Хартия о сохранении цифрового наследия» [Электронный документ] http://www.minervaplus.ru/docums/digit.htm

16. Бахтурина, Т.А. Проблемы стандартизации библиографического описания электронных ресурсов // Научные и технические библиотеки./ Т.А. Бахтурина

17. Будаков, Р.П. Читателям // Образование: исследовано в мире. [Электронный документ] (http://www.oim.ru/chit.asp).

19. Конявский, В.А.,Гадасин, В.А. Системное отличие традиционного и електронного документа:[Электронный документ] (http://www .vniipvti.ru/ stat/st3.htm).

20. Калакура, Я. Структура історичної науки: теоретико-методологічний аспект[Текст] // Спеціальні галузі історичної науки: Зб. на пошану Марка Якимовича Варшавчика. — К., 1999.

21. Варшавчик, М. Я. Спеціальні історичні дисципліни[Текст] // Джерелознавство історії України: Довідник. — К., 1998.

23. Програма збереження бібліотечних та архівних фондів на 2000—2005 роки[Текст] // Бібл. вісн. — 1999. — № 6.

24. Яцунок, Е. И. Книжные памятники[Текст] // Книга: Энциклопедия. М., 1999

Дата добавления: 2015-07-26; просмотров: 216; Нарушение авторских прав

Мы поможем в написании ваших работ!