Пріоритетні напрями досліджень зарубіжної політології в ХХІ ст.: загальна характеристика.

Date: 2015-10-07; view: 468.

Британська школа.

1895 р. – створення Школи економіки та політичної науки.

Політична наука у Великобританії мала в основному нахил у бік історії, в її межах розвивалась історія політичних вчень та політичної теорії. Довгий час політологія в Англії розвивалася в тісному взаємозв'язку з американською політичною наукою (чому сприяла спільна мова), але в той же час вважалась провінційною, відсталою.

Політична наука у Великобританії є суто теоретичною, прикладні дослідження становлять незначну частку.

Представники: 1) Ісая Берлін, Карл Поппер, Майкл Оукшот, Гарольд Ласкі; 2) Р.Роуз, М.Девіс, Х.Вайсман (теорія політичних систем – вплив Д.Істона та Т.Парсонса).

1.В останню чверть XX століття у політичній науці відбувається відродження досліджень у сфері політичної філософи, які майже не проводилися упродовж попередніх десятиліть.

Основна увага політичних філософів була зосереджена у двох сферах, а саме у формулюванні теорій:

1) справедливості;

2) демократії.

Дослідження першої проблеми започаткував американський філософ Джон Роулз у праці "Теорія справедливості" (1971).

Роулзрозглядає справедливість як співвідношення між свободою та рівністю. Проблема справедливості, насамперед, полягає у правильному розподілі плодів співпраці між членами суспільства. Для цього необхідним є вироблення правильних процедур розподілу суспільних благ, тобто засад "процедурної справедливості".

Інша важлива проблема, яка розглядається сучасною політичною філософією і теорією політики, — це теорія демократії.

Сучасні теорії демократії розглядають громадян не лише як носіїв певних прав чи як об'єкт впливу з боку держави, але і як потенційних активних учасників прийняття політичних рішень.

Основна увага почала приділятися таким поняттям як "свобода особи" та "громадянська участь". Свобода особи, здебільшого, розглядається як відсутність домінування та позитивна вдатність до самореалізації та самовизначення.

Основи сучасної теорії парти ци паторної демократії ("демократії участі") були закладені американкою Керол Пейтман у праці "Участь і теорія демократії" (1970). На її думку, демократичний ідеал полягає, насамперед, в активній участі громадян у процесах обговорення та прийняття рішень з найбільш важливих питань суспільного життя. Принцип демократичної участі має поширюватись і на недержавні суспільні інститути, в яких люди можуть безпосередньо виражати свою волю.

Критика елітарних теорій демократій була підтримана й іншим американським політологом Дж. Мансбридж у праці "По інший бік демократії суперництва"(1980). Автор запропонував модель унітарної демократії, за якої учасники демократичного процесу прагнуть до досягнення загального блага шляхом спільного обговорення проблем, що виникають. Моделі унітарної, а також деліберативної (Ю. Габермас) демократії залишаються предметом обговорення на початку XXI століття.

Характерними рисами політичної теорії на зламі XX — XXI століть є розвиток феміністичної політичної теорії, постмодерністського підходу в дослідженні політичних феноменів, а також нове осмислення феномену "громадянського суспільства".

Прибічники феміністичної теорії політизують соціальне начало людини, вказуючи на конфлікт між сферами "особистого" та "суспільного" у житті людини. Таким чином, пропонується віднести проблему особистих, сімейних та гендерних відносин, які проявляються на роботі, у сім'ї, у приватному житті людини, до проблем політичних.

До числа сучасних суспільствознавців-постмодерністів можна віднести британця Ентоні Гідденса, французів Мішеля Фуко, Жака Дерріда, Жана Бодріяра та інших.

Постмодерністи переосмислюють феномен владні розуміють її, насамперед, як культурний феномен. Також велику роль у політичному житті, на їхню думку" відіграє мораль, яка опосередковано визначає політичні та правові норми.

Найбільш відомими сучасними теоретиками громадянського суспільства є британець Джон Кін, американці Джон Коен, Ентоні Ара то.

На їхню думку, громадянське суспільство об'єднує людей за принципом добровільної асоціативної діяльності. В нього входять громадські об'єднання, некомерційні організації сфери послуг, тобто ті інститути, які не пов'язані з державою чи приватними економічними структурами.

Для функціонування громадянського суспільства необхідною є сильна ліберальна держава, яка захищає свободу слова, зборів та асоціацій. Автори розглядають громадянське суспільство як арену боротьби за поглиблення та радикалізацію демократії. Його вплив на державу має бути посилений за рахунок скорочення бюрократичних функцій останньої і розширення тих аспектів суспільного життя, які перебувають у сфері впливу добровільних масових організацій.

Таким чином, упродовж кінця XX — на початку XXI століть надзвичайно популярними в середовищі вчених-політологів стають філософські проблеми справедливості, засад демократії, ролі громадянського суспільства у прогресі демократичного врядування, нетрадиційний феміністичний підхід до сутності політичного.

2. Серед головних проблем, яким приділяється увага у сучасній західній політології можна виділити : проблему визначення предмету політології; - панування демократії та громадської думки; - дослідження плюралістичного характеру політичного процесу; - пріоритет прав людини і громадянина як основи свободи.

Що стосується визначення предмета сучасної політології, то в західній політології поширилось уявлення про політику, як діяльність, спрямовану на примирення різних інтересів у межах держави. Таке широке визначення політики веде за собою і широке розуміння науки політології, яка об'єднує в собі політичну філософію та політичну теорію, теорію держави та права, політичну соціологію та теорію представництва і виборів, соціологію політичних відносин та політичну економію. Крім того західні дослідники частково включають до політології дисципліни, що виникають на основі міжгалузевих інтеграційних наукових процесів - політичну географію, політичну біологію, політичну психологію.

Підвищена увага до проблеми панування демократії та громадської думки є свідченням процесу демократизації суспільного життя у всіх його проявах. Індустріальний капіталізм вимагає мобільного та активного типу особистості. А центральна аксіома, на яку спирається західна система - це суверенітет громадської думки. До першої світової війни проблема громадської думки розвивалася в рамках теорії народного суверенітету. Тоді вважалося, що громадська думка може бути визначена громадською, якщо її втілення сприймається меншістю, яка її не схвалювала. Після першої світової війни почався етап соціологічного дослідження громадської думки та становлення суспільних інститутів, пов'язаних із становленням і функціонуванням громадської думки як політичної сили. Головним практичним питанням стало, як зробити так, щоб люди думали так саме, а не інакше? Після перших же спроб маніпулювання громадською думкою виникла потреба соціологічного доказу суверенітету громадської думки та її позитивної ролі у суспільстві. Цією проблемою займались У.Ліппман та Е.-Л. Бернейс. А у 1935 році Дж. Геллап організував Американський інститут громадської думки. Це був початок нового етапу емпіричних досліджень громадської думки. Інститут громадської думки став одним з головних елементів політичної системи суспільства.

В рамках вивчення громадської думки є ще один напрямок - вивчення засобів масової інформації та їхнього впливу на громадську думку. Тут великого значення набули дослідження реакції громадської думки на міжнародні події Г.Алмонда та П.Фогейроля, дослідження О.Строуффера та П.Лазерсфельда про ставлення до комунізму, К.Дойча про ставлення правлячих еліт до Атлантичного Союзу та ін.

Наступною проблемою сучасної західної політології є дослідження плюралістичного характеру політичного процесу. Основна мета плюралізму в політиці - легітимація різноманітності, спрямована на затвердження свободи. Плюралізм розуміється сучасними політологами як форма вираження свободи виражати й захищати свої інтереси для усіх соціальних і політичних груп, діючих в межах конституції. Проблемою політичного плюралізму у різні часи займались А.Бентлі, К.Керр, Ф.Харібсон, Р.Нісберг, В.Паккард , Дж.Данлор та ін.

У сучасному ліберально-демократичному суспільстві плюралізм є основою для досягнення таких демократичних цінностей як свобода, рівність та справедливість. Він має безпосередній зв'язок з цінностями парламентської демократії, виборчим правом та діяльністю профспілок. В сучасному суспільстві плюралізм означає найширші можливості участі всіх громадян в управлінні суспільством. Саме тому плюралістичне суспільство ототожнюється з демократичним та гуманістичним.

Остання з перерахованих проблем сучасної політології - проблема пріоритету прав людини й громадянина як основа свободи. Необхідність забезпечення прав людини в межах ліберально-демократичного суспільства призвела до появи двох основних питань : наскільки соціальний контроль та планування можна поєднати з демократією та яким повинно бути співвідношення між громадськими свободами та державною і національною лояльністю? Відповідь на перше питання намагались дати американський теоретик Е.Росс у книзі «Соціальний контроль» та Дж.Кларк у книзі «Соціальний контроль бізнесу». На основі їх досліджень виникла школа демократичного планування та державного регулювання.

Що ж стосується співвідношення громадських свобод та лояльності, - то у сучасному західному суспільстві мають місце настрої щодо підкорення громадських свобод патріотичній лояльності. Але традиції лібералізму не дають можливості таким настроям розвинутись. Громадські свободи знаходяться у центрі демократичного ідеалу і не можуть бути зумовлені інтересами національної безпеки.