Соціальна стратифікація і політика.

Date: 2015-10-07; view: 644.

Термін стратифікація, запозичений з геології (положення окремих частин геологічних утворень у вертикальному розмірі), в соціальних науках позначає «струк-туровані нерівності між різними угрупованнями людей» (Е. Гіденс). Отже, соціальна стратифікація — це система регульованої нерівності, за якої формуються різні проверстки суспільства. Але стратифікація це не просто сукупність проверстків і страт (соціальних груп), а ієрархія цієї сукупності.

Виділяють чотири основні системи, або типи, стратифікації: рабство, касти, стани, класи. Певною мірою можна говорити про їхню часову й історичну послідовність, хоча й не виключені можливості одночасного співіснування деяких систем, як-от рабство та класи Стародавній Греції та Римі.

Перші три системи називають закритими суспільствами, а останню класову — відкритою. Таке розрізнення випливає зі ступеня свободи в соціальних переміщеннях від нижчих страт до вищих. Рабство, касти і стани мали офіційні бар'єри (заборони) таких переходів, і лише класова система скасовує їх на формальному юридичному рівні. Індивід у класовій системі, на відвіну від трьох попередніх, принаймні почасти «досягає свого класу, а не просто «отримує» його при народженні». Тому саме в суспільствах розвинутої класової структури стає актуальною проблема соціальної мобільності — переміщення індивіда від однієї соціальної позиції до іншої.

Існує два типи соціальної мобільності: вертикальна і горизонтальна. Вертикальна свідчить про переміщення вгору чи вниз щаблями соціальної ієрархії, горизонтальна (латеральна) — про перехід з однієї групи до іншої, роташованих на одному соціальному рівні. Вертикальна мобільність поділяється на індивідуальну і групову та висхідну і низхідну.Позитивним показником відкритості сучасних суспільств є висока інтенсивність висхідної вертикальної мобільності. Така інтенсивність досягається в наслідок розширення каналів мобільності, тобто шляхів соціальної циркуляції. Найважливішими каналами циркуляції (поряд з традиційними: сім'я, армія, церква) в сучасних суспільствах можна вважати такі соціальні інститути, як економічні, політичні та професійні організації, школа (освіта взагалі). Кожен з названих каналів стратифікації має домінуючу вагу серед відповідної з форм соціальної стратифікації — економічної, політичної, професійної.

Сучасні теорії стратифікації виділяють чотири основні параметри структуру-вання нерівності: прибуток (достаток), влада, престиж і освіта. Тих, хто має власність, владу, престиж, освіту, називають мобільними вгору. Причому здобуток в одному, як правило, тягне за собою і здобутки в іншому (це саме стосується і втрат). Саме тому можна говорити про визначення загального місця людини чи групи на щаблях соціалвної ієрархії, недивлячись на різноманітну кількість форм соціальної стратифікації.

Економічна стратифікація виявляє себе в розлогій диференціації статусів заможних та бідних або й простому поділі на два класи за принципом ставлення до засобів виробництва: власники і невласники (К. Маркс). Професійна стратифікація спирається на нерівномірне оцінювання суспільством престижу різних професійних ролей, а значить і диференційоване винагородження різних позицій (К. Девіс й У. Мур).

Політична стратифікація випливає з ієрархічно відмінних рангів у сенсі авторитетів і престижу, знань і почестей, керівників і керованих незалежно від їхнього найменування (монархи, бюрократи, господарі, начальники). Томуполітичною стратифікацією називають такий тип суспільного розшарування, де головним критерієм належності до страти є ступінь впливовості на прийняття рішень, обов'язкових для виконання певною кількістю осіб. Чим більше радіус дії прийнятих рішень, тим більша влада.

В соціології існує декілька підходів щодо пояснення причин соціальної нерівності, а значить і соціальної стратифікації. Так в основі функціоналістських теорій (Т.Парсонас, Т.Девіс, І.Мур) лежить ідея про те що деякі види діяльності суспільство вважає більш важливими в порівнянні з іншими. Тому люди, які виконують ті соціальні функції, повинні бути більш кваліфікованими, отримувати значно вищу платню. Функціоналісти вважають, що стратифікація забезпечує оптимальне функціонування суспільства, що вона природня, необхідна, неминуча, бо пов'язана з багатоманітністю потреб, функцій і соціальних ролей. Згідно марксистської школи соціології, в основі нерівності лежать відносини власності та характер, ступінь і формула володіння нею. Панує той, хто володіє засобами виробництва. Вся історія людства - це історія боротьби класів, тому розвивається конфлікт, який з часом завершиться ліквідацією експлуатації.

Марксистську школу вважають представником конфліктного підходу до аналізу соціальної стратифікації. Конфліктний підхід набуває розвитку у М.Вебера, який виділяє крім економічного і такі критерії, як соціальний престиж (успадкований чи набутий статус) і приналежність до певних політичних кругів чи партій. Ідея багатомірної стратифікації набуває розвитку у П.Сорокіна, який вважав, що неможливо дати єдину сукупність критеріїв приналежності до якої-небудь страти і бачив у суспільстві три групи диференційованих ознак: першу утворюють такі характеристики, якими люди володіють від народження (етнічна приналежність, статеві особливості, родинні зв'язки і т.д.); друга включає ознаки, пов'язані з набутим соціальним статусом і виконанням відповідної ролі (різні види професійно-трудової діяльності): третю групу утворюють елементи «володіння» (власність, матеріальні і духовні цінності, привілеї, підвищені права, можливість керувати людьми і т.д.).

І хоч, як бачимо, існує різноманіття думок та підходів до проблеми соціальної стратифікації, все ж виділяємо загальну позицію. Соціальна стратифікація - це природна і соціальна нерівність між людьми, яка проявляється в їх соціальному житті і має ієрархічний характер: вона підтримується і регулюється різними інституціональними механізмами, постійно відтворюється і модифікується, що є умовою впорядкованого існування будь-якого суспільства та джерелом його розвитку.

Кожне суспільство має свою систему соціальної стратифікації: закрита, жорстка і відкрита стратифікація. Приклад закритої стратифікації є кастова лад в Індії, країнах Африки. Відкрита стратифікація не знає формальна обмежень переходу з однієї страти в іншу та цілої низки інших заборони.

Слід розрізняти поняття «нерівність» і «несправедливість». Нерівність це соціальне обумовлений і необхідний стан. Несправедливість - це прояв егоїстичних інтересів, і вона має дестабілізуючий характер. Несправедливість шкідлива як для суспільства в цілому, так і для конкретного індивіді існує такий напрямок як егалітаризм, який обґрунтовує необхідність рівності в розподілі багатства та доходів. Це антипод ієрархії, хоч в кінцевому рахунку - просто міф.

Існує одномірна та багатомірна стратифікація. Одномірна здійснюється шляхом виділення груп, спільноти людей за якою-небудь однією соціальною ознакою. Багатомірна стратифікація дозволяє виділити стійкі групи, спільності які мають цілий набір узагальнених ознак.

Приклад поєднання одномірного та багатомірних способів дав П.Сорокін при спробі представити загальнолюдську стратифікаційну карту.

Соціологів цікавлять перш за все найважливіші соціальні групи, які повторюються в часі і просторі і які виявляють сильний вплив на величезну кількість людей, на інші соціальні групи, на хід історичного розвитку взага4 лі.

Згідно із П.Сорокіним, такими соціальними групами є:

I. Важливі односторонні групи (згуртовані навколо одного ряду основі них цінностей): А – біосоціальні: 1-расові, 2-статеві, 3-вікові: Б - соціокультурні: 4-ряд, 5-територіальне сусідство, 6-мовні, етнічні і національні групи, 7-держава, 8-професійні, 9-економічні, 10-релігійні 11-політичні, 12-«ідеологічні» групи (наукові, філософські, естетичні, освітні, етичні, групи відпочинку та розваг), 13-номінальні групи еліти (вожді, генії й історичні особистості).

II. Важливі різносторонні групи (об'єднанні навколо двох чи більше рядів цінностей): 1-сім'я, 2-клан, 3-плем'я, 4-нація, 5-соціальний порядок чи прошарки (типу середньовічної аристократії, духовенства, буржуазії, робітників і селян як третього прошарку), 6-соціальний клас.

Ця схема П.Сорокіна в соціології не заперечується і може служити теоретичною моделлю стратифікаційної карти світового рівня. Конкретно і наглядно соціальна стратифікація проявляється більше в соціальному вимірі суспільства, коли воно розглядається в рамках конкретно взятої країни і в конкретний час. Тому групи людей, які виділяють для розгляду в даній країні, повинні постати не в застиглому вигляді, а в постійному русі і переміщеннях, які існують у живому, функціональному суспільстві. Ці переміщення в соціології отримали назву «соціальна мобільність». Соціальна стратифікація розглядається в тісному зв'язку і взаємодії з соціальною мобільністю.

Соціологи сходяться на думці, що в суспільстві існують вищий, середній та нижчий класи або страти. Ці страти мають ще й свою внутрішню диференціацію. Американський соціолог Л.Уорнер, наприклад, наводить п'ять ознак класу (рід занять, джерело на розмір доходу, район проживання, тип житла) і виділяє шість класів - від вищого, до якого належать найбільш високопоставлені люди, потім менш високопоставлені, до вищої та нижчої верств середнього класу і до вищої та нижчої верств робітників. До вищої верстви вищого класу зараховують найбільш високопоставлених за народженням та багатством, до нижчих - тих, хто недавно розбагатів. До вищої гостей середнього класу зараховують дрібних бізнесменів, торгівців, учителів офіцерів поліції, середній управлінський персонал. Нижчий клас також складається з двох груп. У його верхній групі - робітничий клас, обслуговуючий персонал, ремісники. До нижчої - належать безпритульні, безробітні, збіднілі старики і т.д.Найбільш складну структуру має середній клас, оскільки об'єднає і бізнесменів, і людей найманої праці. Соціальна мобільність - це перехід чи переміщення індивіда з одної соціальної позиції в другу. У суспільстві відбувається постійне горизонтальне та вертикальне переміщення індивідів та соціальних груп.