Сутність, типологія та функції соціально-політичних конфліктів.

Date: 2015-10-07; view: 730.

Конфлікт (від лат. conflictus — зіткнення) — це «зіткнення двох або більше різноспрямованих сил з метою реалізації їхніх інтересів в умовах протидії».

Соціальний конфлікт — це зіткнення інтересів соціальних спільностей. Виникаючи як зіткнення передусім економічних інтересів соціальних спільностей, соціальні конфлікти обов'язково охоплюють сферу реалізації політичної влади, політики; набуваючи політичного характеру, вони проявляються як соціально-політичні конфлікти.

Міжкласові конфлікти проявляються в різних формах класової боротьби. Про класову боротьбу як боротьбу між бідними і багатими, між різними суспільними станами писали ще античні історики. Французькі вчені періоду Реставрації (О. Тьєррі, Ф. Пзо, Ф. Міньє) дійшли до розуміння класової боротьби як рушійної сили суспільного розвитку.

Марксом і Ф. Енгельсом, класова боротьба є основним змістом і рушійною силою історії.

Після перемоги соціалізму рушійною силою суспільного розвитку стає солідарність усіх соціальних спільностей, а не їх конфронтація.

політика соціального партнерства, яку проводять профспілки та об'єднання підприємців. Вона передбачає, зокрема, залучення робітників до участі в управлінні підприємствами, прибутках, створення сприятливих умов для праці, відпочинку, професійного зростання працівників. Арбітр – держава.

міжетнічні (етнополітичні) конфлікти.

Глибинні причини цих конфліктів кореняться в історії етнічних спільностей та відносин між ними, національній свідомості, психології, традиціях, ідеологічних стереотипах, які переходять з покоління в покоління. Найчастіше причиною міжетнічних конфліктів стає войовничий націоналізм.

Міжрегіональні конфлікти можуть виникати й через помилкову політику центральних властей щодо розвитку окремих регіонів, необгрунтовані прагнення регіональної еліти до набуття тим чи іншим регіоном особливого, привілейованого статусу в державі, через відмінності в політичних настроях населення регіонів, рівнях їхнього економічного розвитку тощо.

демографічні суперечності і конфлікти

непорозуміння між молодим і старшим поколіннями Західної Європи на рубежі 60—70-х років, масові альтернативні рухи тощо.

конфліктологія — самостійна галузь наукового знання, що виникла на межі соціології, політології і політичної психології.

Парсонс, Дарендорф

У політичній науці ще не вироблено універсальної типології конфлікту. Найпоширенішим є поділ їх на конфлікт цінностей, конфлікт інтересів, конфлікт ідентифікації.

Конфлікт цінностей. Він постає як зіткнення різних ціннісних орієнтацій (ліві — праві, ліберали — консерватори, інтервенціоністи — ізоляціоністи та ін.). Розбіжності в цінностях — одна з передумов конфлікту, а коли вони виходять за певні межі, виникає конфліктний потенціал, формується передконфліктна ситуація. В Україні конфлікт цінностей у процесі свого формування проминув три стадії:

1) девальвація колективістських цінностей комуністичного (лівототалітарного) суспільства;

2) відносна перемога індивідуалістських цінностей вільного демократичного суспільства;

3) реанімація колективістських цінностей у ліво- та правототалітарних формах.

Конфлікт інтересів. Пов´язаний із зіткненням різних, насамперед політичних і соціально-економічних, інтересів. Визрівання їх у посткомуністичних суспільствах започаткував процес приватизації. Правлячі верхівки, утримуючи владні важелі, визначили свої інтереси як номенклатурно-бюрократичну приватизацію. Це дало їм змогу з політичне правлячих груп перетворитися на економічно панівний клас. Такий інтерес вступив у суперечність з інтересом широких верств населення, яке було налаштоване на народну приватизацію.

Конфлікт ідентифікації. Виявляється він як суперечність щодо вільного визначення вільним громадянином своєї етнічної та громадянської належності. Властивий передусім країнам, які утворилися внаслідок розпаду комуністичних імперій (СФРЮ, СРСР). Простежується і в країнах, де національні меншини компактно проживають у районах, що колись належали їхнім етнічним батьківщинам (проблема трансільванських і словацьких угорців). Визрівання конфлікту ідентифікації було зумовлене тим, що після краху комуністичних режимів людина одержала право вільного самовизначення своєї етнічної та громадянської належності. Через це у багатьох країнах частина населення не бажала визнавати себе громадянами держави, на теренах якої вона мешкала.

Деякі вчені дотримуються поділу конфліктів на неантагоністичні (примиренні) та антагоністичні (непримиренні). Вони вважають, що невміння чи небажання вирішення неантагоністичного конфлікту сприяють його переходу в хронічну форму і навіть переростанню в антагоністичну. Натомість пошук взаємних компромісів, способів урегулювання конфліктів може зняти гостроту й перетворити конфлікт на неантагоністичний.

Відомі ситуації імітації конфлікту як спроби ідеологічного, політичного, морального тиску. Такі конфлікти називають уявними, але вони можуть перетворитися на реальні, якщо виникне протиборство між сторонами, чиї інтереси опиняться під загрозою.

В об´єктивному історичному процесі розрізняють конфлікти, що несуть позитивний і негативний потенціал. Вони можуть бути позитивними, продуктивними, а за певних умов — негативними, що гальмують історичний розвиток і є деструктивними стосовно суб´єктів-учасників конфліктів.

Існує дві форми перебігу конфліктів:

- відкрита — відверте протистояння, зіткнення, боротьба;

- закрита, або латентна, коли відвертого протистояння нема, але точиться невидима боротьба.

Прикладом латентної форми конфлікту є міжнаціональні конфлікти на території колишнього СРСР, де “національне питання було вирішено раз і назавжди”.

Будь-який соціальний конфлікт, набуваючи значних масштабів, об´єктивно стає соціально-політичним, тобто зачіпає діяльність управлінських інститутів, впливаючи на механізми і способи цієї діяльності, на їхні структури, політику, яку вони здійснюють. Політичні інститути, організації, рухи, втягуючись у конфлікт, активно обстоюють певні соціально-економічні інтереси. Відповідно, політичні конфлікти поділяють на два види:

- конфлікт між владою та громадськими силами, інтереси яких не представлені у структурі владних відносин;

- конфлікт всередині існуючої влади, який пов´язаний із внутрігруповою боротьбою за розподіл владних повноважень і відповідних позицій, зі спробами обґрунтування нового курсу в межах існуючого політичного ладу.

Конфлікти набувають політичної значущості, якщо вони торкаються міжнародних, класових, міжетнічних, міжнаціональних, релігійних, демографічних, регіональних та інших відносин. Нині часто спостерігається один із різновидів соціального конфлікту — міжетнічний, пов´язаний із протиріччями, що виникають між націями. Особливої гостроти він набув у країнах, які зазнали краху форми державного устрою (СРСР, Югославія). Поняття “конфлікт” використовують у політичному контексті, коли йдеться про великомасштабні зіткнення всередині держав (революція, контрреволюція), та між державами (війни, партизанські рухи).

Для локалізації конфліктогенного поля важливо вміти вибрати способи і стиль поведінки в конфліктній ситуації. Їх умовно поділяють на морально-правовий, силовий, реалістичний (примусово-переговорний), ідеалістичний, інтегративний.

Політична наука всебічно підійшла до типології конфліктів. Конфлікти класифікуються:

- за характером протиріч: антагоністичні й неантагоністичні, внутрішні й зовнішні;

- за сферами прояву: економічні, духовні, зовнішньополітичні тощо;

- за часом протікання: затяжні, середньотермінові, швидкоплинні;

- за рівнем відкритості: відкриті й латентні (приховані);

- за масштабами дії: локальні, регіональні, національні, глобальні, планетарні;

- за формами прояву: мирні, немирні, військові, дипломатичні;

- за кількістю учасників: двосторонні й багатосуб'єктні;

- за характером регулювання: системні, позасистемні, інституалізовані та неінституалізовані;

- за наслідками: позитивні й негативні, конструктивні й деструктивні;

- за внутрішнім характером: ендогенні й екзогенні;

- за джерелами: конфлікт цінностей, інтересів, ідентифікації, ідеологій.

На думку українських авторів (О. Валевський, А. Ішмуратов), конфлікт необхідно типологізувати за двома макрополітичними вимірами: а) між соціально-політичними групами, які мають владу, й тими групами, які позбавлені влади; б) всередині соціальних і політичних груп, які мають владу, але прагнуть ще більшого впливу. Виділяють таку типологію:

- за характером конфліктної поведінки: як самоціль і як стратегія досягнення політичних цілей;

- за ознаками участі політичних суб'єктів: "громадянин" -"влада", "ліві" - "праві";

- за характером протікання конфлікту: гостра сутичка, військове зіткнення, дебати в парламенті, політична гра.

Американські політологи К. Болдуінг та А. Рапопорт пропонують цікаву типологію соціально-політичних конфліктів:

- дійсні конфлікти (які реально відбуваються в політичній сфері);

- приховані (латентні) конфлікти (які непомітні);

- фальшиві конфлікти (ті, що не мають об'єктивної основи);

- випадкові (які виникли із перехідних, другорядних обставин);

- заміщальні (які відображають прояв прихованих конфліктів, що не виходять на відкриту політичну арену).

Більшість політологів поділяють багаторівневі моделі розвитку конфліктів. Зокрема, Е. Москаленко виділяє такі стадії визрівання і розвитку конфліктів:

1) гармонія відносин між державами, коли немає суперечностей;

2) міцний мир передбачас високий рівень співробітництва водночас з усвідомленням конфліктних інтересів;

3) стабільний (холодний) мир (1 стадія конфлікту) - відносини обмеженого спілкування в рамках загального порядку;

4) нестабільний мир (холодна війна) (2 стадія конфлікту) -з'являється напруженість і підозри між сторонами;

5) криза (3 стадія конфлікту) - рівень конфлікту з конфронтацією між мобілізованими збройними силами;

6) війна (4 стадія конфлікту) - відкрита боротьба збройних сил;

7) постконфліктна криза (5 стадія конфлікту) - припинення військових дій, перемир'я;

8) постконфліктний нестабільний мир (6 стадія конфлікту);

9) стабільний мир чи перемир'я (7 стадія конфлікту) - відновлення співробітництва між групами.

Сучасна точка зору полягає в тому, що навіть в організаціях з ефективним управлінням деякі конфлікти не лише можливі, але можуть бути і корисними, бо конфлікт допомагає виявити різноманітність точок зору, надає додаткову інформацію, допомагає виявити більшу кількість альтернатив чи проблем. Це робить процес прийняття рішень більш ефективним, оскільки дає людям можливість висловити свої думки і тим самим задовольнити свої особисті потреби в повазі до влади. Політичні конфлікти в суспільстві можуть бути факторами його стійкої рівноваги і міцності. На думку американських політологів, суспільство постійно "зшивається воєдино" своїми політичними конфліктами. Проте можливий й інший, негативний бік конфлікту. Політичний конфлікт може загрожувати інтеграції суспільства, негативно впливати на необхідні зміни співвідношення гілок влади, центральної влади і органів місцевого самоврядування (самоуправління), викликати розкол у малостійких групах.

Функції

Дослідження в галузі функціональних можливостей конфліктів вперше були проведені Л. Козером і Р. Дарендорфом. Вони узагальнили позитивні і негативні функції конфліктів в тих чи інших ситуаціях.

Серед них видатні конфліктологи виокремлюють такі:

— сигнальна (нім. "Signal" — подавати сигнал, повідомляти) функція характеризує конфлікт як показник відповідного стану суспільства. Де є конфлікт, там у суспільних зв'язках і відносинах щось розладналося, щось потребує серйозних перетворень. Не можна стверджувати, що пізнавальний бік сигнальної функції конфлікту великий. Як правило, сам конфлікт зовсім не відбиває всієї глибини причин, які його породили;

— близька до сигнальної, але не тотожна їй, інформаційна функція політичного конфлікту. Конфлікт завжди викликаний конфліктними причинами, об'єктивно пов'язаний з ними;

— диференційна (лат. differentia — поділ, розчленування, розшарування цілого на частини) функція політичного конфлікту визначає процес розчленування, що виникає під впливом конфлікту, який часто проходить через зміни і руйнування попередніх соціальних структур. Спочатку диференційний рух спрямований на розтягування єдиного центру, утворення двох протилежних полюсів, притягуючи до себе окремі елементи попередньої єдності, відбувається процес переорієнтації і перегрупування в ньому соціальних сил;

— динамічна (гр. dynamikos — силовий, зміна якого-небудь явища під впливом діючих факторів) функція політичного конфлікту була свого часу відмічена марксизмом у відомій характеристиці класової боротьби і соціалістичної революції. Саме марксизм боротьбу класів вважав силою історичного прогресу, а соціалістичну революцію — "локомотивом історії". У цих визначеннях підмічена загальна здатність будь-якого конфлікту більш швидкими темпами рухати суспільний розвиток і здійснювати соціальні зміни;

— інтегруюча (лат. integratio — об'єднання в ціле яких-не-будь частин) і дезінтегруюча (лат. desintegratio — розпад цілого на свої складові частини) функції зв'язані з тим, що політичний конфлікт не тільки створює умови для об'єднання окремих індивідів, груп, партій, об'єднань на основі можливої ідентифікації своєї позиції із загального, але і створює протилежну тенденцію із свого середовища тих, хто займає особливу позицію;

— демаскуюча (фр. demasqner — зірвати маску, виявити) і маскуюча (фр. masqner — приховувати справжні наміри або дії) функції мають місце, коли, з одного боку, політичні конфлікти виявляють дотепер скриті проблеми суспільства. Люди починають про ці проблеми не тільки думати і говорити, а й намагаються протистояти їх негативному впливові;

— із особливою силою наголошували Л. Козер і Р. Дарендорф на прогресивну (лат. progressus — розвиток нового, передового; зміна на краще, перехід на вищий ступінь розвитку) і регресивну (лат. regress us — рух назад, зміна на гірше) функції політичних конфліктів. Вони наголошували, що соціально-політичні конфлікти проявляються у гострій формі і, випливаючи із антагоністичних суперечностей, в цілому сприяють подоланню останніх, а тим самим і усуненню перешкод, які стримують і гальмують суспільний розвиток.

Однак політичні конфлікти, вирішуючи суперечності, можуть сприяти не тільки прогресивним, але і регресивним перетворенням.