Реалії постбіполярного світу.

Date: 2015-10-07; view: 961.

Класична геополітика.

Розрізняють власне класичну геополітичну думку кін. XIX - поч. XX ст. ,яка оформилася як німецька Г. та модерна Г.(Г. епохи холодної війни)

Важливі складові модерної Г.:теорія ядерної зброї, теорія неоколоніалізму.

Головне розрізнення між класичною Г. та суч. Г. вбачають у тлумаченні префіксу “гео”.

Гаджиєв: Класична Г. тлумачить префікс “гео” буквально. Сучасна Г. тлумачить префікс “гео”, як синонім глобального, всепланетарного. Саме процеси глобального плану визначають зовнішню політику держави, а вміння використовувати ці процеси у власних інтересах визначають її геополітичне положення

Класична Г. зі своїм обстоюванням географічного детермінізму тяжіє до політичної географії й багато в чому співпадає з нею у своєму пред­меті дослідження. Таке тяжіння можна прослідкувати у слабко вираженій різ­ниці, між визначеннями політичної географії та геополітики.

Політична географія - суміжна наукова дисципліна політології і складова частина географічних наук, яка вивчає просторову організацію по­літичного життя, вплив географічного фактора на політику.

Г. (у британській енциклопедії) - дисципліна, що слу­гує визначенню національної політики з урахуванням впливу на неї факторів природного середовища

Г. (в Американській енциклопедії) - наука, що вивчає й аналізує в єдності географічні, історичні, політичні та інші взаємодіючі фактори, що чинять вплив на страте­гічний потенціал країни.

Г. (В. Потульницький) - напрямок політології, що межує з географією і досліджує передусім Державну належність тієї чи іншої землі.

Політична географія, таким чином, може бути розглянута не лише як одна з теоретичних передумов виникнення геополітики, але й як історична форма становлення її предмета.

Обєктом геополітики є міжнародні відносини і зовнішньополітична діяльність держави, предметом – чинники, які їх визначають.

Автор терміну політ географія-Ратцель

Автор терміну геополітика – Рудольф Челлен «Держава як форма життя»

Маккіндер: телурократія

Мехен: талассократія

82. Форми та сценарії політичного насилля у сучасному світі.

Міждержавна війна, традиційна для територіальної держави, в умовах втрати нею монополії на легітимне використання фізичного на­силля доповнюється наступними його формами. Формами політ. насилля в сучасному світі є: міжнародний тероризм, екзистенцій насилля, миротворчість, феномен інформаційних війн.

Міжнародний тероризм. Сучасні дослідники:явище етатистського тероризму=терор, антиетатистського=тероризм. Тероризм – тактика опозиційної щодо держави органі­зації, терор – репресивна політика держави. Сьогодні 2 під­ходи: - описовий– пошук універ­сального визначення тероризму як насильницького та систематичного порушення права громадян та цілих країн на існування з метою створення стану небезпеки у суспільстві та у міжнародній системі для досяг­нення політичних цілей.- класи­фікаційний – з'ясування окремих складових тероризму: ознак, сфер, типи злочинів. Міжнародний тероризм є не складом злочину, а соціальним та політичним явищем, яке виявляє себе у конкретних деліктах: захоплення заручників, викрадення літаків. Прийнято також розрізняти міжнародний (політичне використання терору, що відверто чи таємно інспірується держа­вою) і транснаціональнийтероризм (замовником теракту є не держава, а недержавна організація чи група осіб). Деякі дослідники вважають, що тероризм, який розливається по всьому світу, може набути характеру за­мінника нової світової війни. Екзистенційне насил­ля, пов'язане зі зміною природи локальних конфліктів. Є. Бистрицький: сутність локальних конфліктів сьогодні не в територіальній обмеже­ності, а у зіткненні локальних форм життя, особливих культурних світів, які існують як локальні, унікальні способи буття людей, способи орга­нізації повсякденного життєвого досвіду. Ці способи максимально визнача­ють екзистенційні виміри поведінки та стосунків людей у суспільстві: особистісні переживання, розуміння сенсу життя, відчуття страху смерті. Тому локальний конфлікт – конфлікт особливих і унікальних способів людського буття у світі. Він переживається як "заги­бель нашого і мого власного світу", а тому й як "необхідність його захисту будь-якою ціною". Врахування екзистенційного насилля має важливе значення для розуміння геополітичних колізій сучасності та створення відповідної до її реалій концепції безпеки. Остання набуває на сьогодні ознак соцієтальної без­пеки, яка не є тотожною державній. Концепція соцієтальної безпеки розробле­на колективом авторів з Інституту стратегічних досліджень у Копенгагені. Державна безпека має справу з безпосередніми критеріями безпеки (економ, політичним, військовим, екологічним), а соцієтальна — з проблема­ми ідентичностей (національних, етнічних, релігійних). Миротворчість –з 1 боку, комплекс заходів, спрямованих на припинення конфлікту та створення умов для його мирного розв'язання, з іншого – засіб розширення розвинутими країнами сфери впливу шляхом вста­новлення контролю над конфлікт.зонами. З точки зору між­народного права, основою якого є визнання та повага суверенітету країни, миротворчість – пряме порушення суверенітету, оскільки миротворці фактично беруть на себе функцію визначати політичний устрій зайнятої території, вибір політичного керівника відповідної держави, воєнних злочинців. Суперечливий характер миротворчості зумовлює необхідність використання під час оцінки доцільності не лише воєнно-політичного, а й морального, юридичного та загальнополітичного критеріїв. Інформаційні війни – зумовлені перетворенням інформації на стратегічний ресурс та ставку зовнішньополітичної діяльності. Інфо тех­нології дозволяють забезпечити розв'язання геополітичних криз без пострілу шляхом контролю та управління інформаційними ресурсами противника. Інфовійна – форма боротьби держав, що являє собою цілеспрямоване використання інфозброї для реалізації політичних та воєнних інтересів і захисту власних інформаційних ресурсів. 2 аспекти: кібернетичний – дезорганізація системи управлін­ня противника, вивід її з ладу, захист власної системи управління. Голо­вний засіб: інфозброя як сукупність інформації та засобів інформатизації для впливу на галузі діяльності держа­ви, пов'язані з формуванням та використанням інформаційних ресурсів. Види інформаційної зброї: засоби радіоелектронної боротьби, комп'ютерні ві­руси, логічні бомби. Воєнний потенціал країни передбачає: - створення інфозасобів, здатних накопичувати та обробляти інформацію про противника незалежно від умов та характеру ситуації; - розробку логічно-матема.апарату і про­грамних засобів, які реалізують функцію співставленім даних про засоби во­єнної боротьби й дозволяють робити висновки та приймати рішення. Соціальний аспект – регулювання рівня знання у суспільстві. Головний засіб: інформацій ний вплив як комплексне проведення заходів з підриву поглядів, цілей та світогляду насе­лення. Інфовплив здійснюється як процес навчання, в основі якого цілеспря моване маніпулювання вхідними даними Воєнний потенціал країни вклю­чає формування у людини вміння вчасно зрозуміти, чому можна навчатися, чому – ні, які вхідні дані обробляти, які – ні. Способи інфовпливу: - способи передачі хибної чи викривленої інформації; - спо­соби пропагандистського впливу; - рефлексивне управління як приховане управління противником шляхом передачі йому інфо для вироблення та прийняття ним рішення, адекватного задуму протилежної сторони.

83. Геополітична концепція атлантизму.

Історичним першим документом атлантизму вважають доктрину Монро, або доктрину захисту західної півкулі. Вона була сформульована 2 грудня 1823 р. у посланні Президента США Монро Конгресу.

Головна ідея: невтручання країн Європи у внутрішні справи країн західної півкулі, яка оголошувалася зоною інтересів США. Зводилася до наступних положень:

1. Невтручання США у справи існуючих колоній чи залежних від європейських держав територій.

2. Відмова європейських держав від розгляду американських континентів як напрямку втручання.

3. Будь-які спроби такого розгляду будуть тлумачитися США як загроза своїм спокою і безпеці.

На підставі доктрини Монро Теодор Рузвельт сфор­мулював принцип політики "великої дубинки": доктрина Монро може зобов'язати США, навіть всупереч їх бажання, здійснити функції міжнародної поліції у випадку безладу в інших країнах Нового світу чи їх нездатності покласти йому край. На думку американських науковців, Болдуін: доктрина Монро, в геополітичному відношенні за­лишається правильною й у XX ст., оскільки США не можуть допустити панування іноземної держави в жодній частині Західної півкулі, особливо на північ від екватора. Ця доктрина зумовлює й вирішальність морської стратегії для США. "Імперативна необхідність" такої стратегії для безпеки останніх передбачає ізоляцію латиноамериканських країн від решти світу, включення Канади до сфери впливу США, перетворення Західної півкулі на острів, який відрізаний від інших континентів та знаходиться під виключною гегемонією США.

(Макіндер, Мехен, Спікмен).

84. Геополітична концепція євразійства.

"Євразійство" - точніше, віра в особливу, неєвропейську, цілісну цивілізаційну сутність Росії. Виник в кінці 20-х рр.. двадцятого століття в середовищі зарубіжної російської інтелігенції культурологічне та геополітичне плин за назвою "Євразійство" переслідував основну мету - повноту охоплення і огляди світових подій і визначення ролі і місця Росії у них як серединної держави між Європою і Азією. "Зародилася в період між двома світовими війнами, євразійство припускає існування між" Заходом "і" Сходом "третього континенту - євразійського, мається на увазі органічну єдність культур, народжених в цій зоні зустрічі. Євразійство хоче узаконити Російську імперію, її континентальне й азіатське вимір, дати Росії стійку ідентичність перед обличчям Європи, передбачити їй славне майбутнє, виробити квазітоталітарні політичну ідеологію і чисто "національну" наукову практику " [3] . Євразійство відображає парадокси російської ідентичності, коли вона розкривається в її ставленні до Сходу-Азії. Євразійці виходили з того, що Росія є не тільки Європа, але й Азія, не лише Захід, але і Схід, і тому вона - Євразія. Це ще не проявив себе "континент в собі" і тому як би не пізнана "річ в собі", але цілком порівнянна з Європою, а за деякими параметрами навіть перевершує її, наприклад, по духовності і поліетнічності, яку згодом Л. Н. Гумільов назве "суперетнічностью". захист російської культури від експансії західної цивілізації - такий був лейтмотив євразійців 20-х рр.. ХХ століття. відстоювали тезу про принципову відмінність розвитку Росії від західної цивілізації, з якою необхідно в той же час співпраця на паритетних засадах. . Росія 21 століття повинна залишатися самостійною цивілізацією, знаходячи статус великої євразійської держави, великої за своїми економічними, соціальним та духовним досягненням.

Історичне майбутнє нашої країни зумовлюється, перш за все, об'єктивними факторами:

1) Унікальне геополітичне становище Росії, яка територіально розташована, займає більшу частину євразійського континенту.

2) Геополітичне становище Росії в 21 столітті багато в чому буде визначатися також тим, що на її території знаходяться величезні природні багатства, такі необхідні для розвитку і Європи, і Азії. На думку деяких експертів, на території Сибіру і Далекого Сходу міститься 50-60% всіх доступних природних ресурсів планети. Тому у зовнішньополітичному економічному розвитку країни на найближчі десятиліття освоєння Сибіру і всього Північного Сходу стане найважливішим державним проектом.

3) Ракетно-ядерна міць. Росія володіє ракетно-ядерним потенціалом, порівнянним з ядерною міццю США. Цей фактор стримування не тільки забезпечує військову безпеку держави, а й значною мірою визначає роль країни у вирішенні міжнародних проблем, зміцнює російську позицію в питанні про шляхи виходу з кризових ситуацій у тому чи іншому регіоні.

4) Талановитий народ, який володіє високим духовним потенціалом. Винятковим багатством Росії, її надбанням є "терплячий, невибагливий, працьовитий народ, вільний від владних амбіцій

П.М. Савицького , Н.С. Трубецького і Л.М. Гумільова

Західне і східне євразійство

Сьогодні можна також говорити про деяке розкол в євразійському русі. З одного боку, є західне євразійство, орієнтоване на культурну ситуацію Західної Європи, на ситуацію мертвої розкладається культури, для якої залишився можливим тільки шлях механічного маніпулювання, гола політика і стратегія. З іншого боку - східне, російське євразійство, де акцент ставиться на вільний розвиток молодої російської цивілізації, а вся політична активність, євразійський блокування, підпорядкована тільки однієї допоміжної мети - захистити цей простір від зовнішнього тиску. Мова йде про глибинний концептуальному розмежуванні, причому кожен з напрямків тяжіє в певному сенсі до перебільшення.

Західне євразійство від східного відрізняється самою суттю, а не політичною орієнтацією. Воно належить "Заходу" за своїм духом, східні ж євразійці приписують своїм опонентам ще й вороже ставлення до чужої самобутності і свободи, а також схильність до тотальної уніфікації. У політичному плані західне протягом цілком може орієнтуватися на східний блок, може мріяти не тільки Європейської імперією від Дубліна до Владивостока, а й нової Радянською імперією або імперією Чінгісхана. І навпаки, багато західноєвропейських регіоналісти і нові праві по духу ставляться скоріше до східного євразійства, ніж до західного. Нижче змальовані основні пункти цього принципового розмежування.

Для західних євразійців боротьба з "Заходом", з американізмом, з атлантизмом - це самоціль. Росія для них - лише велика пішак на "великої шахівниці". Для східних євразійців метою є вільне самобутній розвиток народів Євразії, а все інше - лише засіб.

Постекономічне суспільство і новоевразійство. Постекономічне суспільство розуміється як нежорсткої економічних відносин і визнання, поряд з ними, не меншою значущості для суспільства інших видів детермінізму: географічного, соціокультурного, космопланетарного. Хоча воно виникає в епоху постіндустріального суспільства, але крім індустрії та економіки включає в себе й інші сфери: моральні, культурологічні, аграрні, національні відносини і т.д. "У зв'язку з тим, що індустріальне суспільство історично раніше розвивалося в Європі з жорстким економічним детермінізмом, а Азія була відсталою в економічному відношенні, то співвідношення економічного та неекономічного (або позаекономічного) чинника становить важливу частину і суть євразійства. Євразійство виникло у зв'язку з розмежуванням Сходу і Заходу, Азії і Європи з цивілізаційним критеріям розвиненості або відсталості " Новоевразійство, як геополітика і ідеологія постіндустріального суспільства, виступає за рівноправний діалог цивілізацій і культур Сходу і Заходу, за їх зближення, співпрацю і взаємозбагачення з позиції своєї конвергентної філософії

85. Головні вектори сучасної української геостратегії.

Україна обрала стратегічним напрямком розвитку інтеграцію в європейський економічний і політико-правовий простір. Вступ до ЄС визначений ключовим зовнішньополітичним пріоритетом і стратегічною метою України на найвищому державному рівні. Європейський вибір України – це стратегічний курс України, що визначає пріоритетні напрямки її сучасної зовнішньої та внутрішньої політики. Формальне закріплення його елементів було здійснено Постановою Верховної Ради України про "Основні напрями зовнішньої політики України" (1993 р.), яка визначила інтегрування в європейські та євроатлантичні структури основним пріоритетом зовнішньої політики України, а членство України в Європейському Союзі (ЄС) - її перспективною метою.

Перший крок у практичній реалізації стратегічного завдання української політики щодо європейської інтеграції було зроблено 14.06.1994 р. у Люксембурзі підписанням Угоди про партнерство і співробітництво (УПС), а також залучення держави до співробітництва у сфері зовнішньої політики та політики безпеки ЄС. Зовнішньо-політичним пріоритетом України було визначено набуття статусу асоційованого члена ЄС. На основі Стратегії інтеграції було розроблено загальнонаціональну програму заходів з інтеграції України до ЄС, затверджену Указом Президента України від 14.09.2000 р., та низку відповідних галузевих програм. Подальшим формуванням курсу на європейську інтеграцію України стало послання Президента України до Верховної Ради України про концептуальні основи стратегії економічного й соціального розвитку України на 2002-11 рр. "Європейський вибір України" (18.06.2002 р.). Важливим кроком України на шляху до Європи було формування і затвердження нових геополітичних імперативів, добровільне проголошення курсу на позаблоковість і досягнення нейтрального статусу. Наша держава відмовилась від конфронтаційних підходів минулого і добровільно взяла на себе зобов'язання перед світовим співтовариством про без'ядерний статус держави. Принцип нейтралітету і позаблоковості став одним з основних принципів української геополітики, але це зовсім не означає відхід держави від вирішення нагальних міжнародних проблем. Навпаки, геостратегія України передбачає її активну участь у всіх європейських справах на засадах багатовекторності національної політики, налагодження дружніх стосунків з усіма своїми сусідами Актуальність дослідження проблеми європейського вектору української геополітики визначається такими основними положеннями: - геополітика України недостатньо розроблена, вона переживає період становлення. За таких умов вивчення важливих геополітичних проблем має пріоритетний характер і сприятиме обґрунтуванню практичних векторів і вимірів сучасної української геостратегії; - недостатньо вивченою проблемою можна вважати європейську парадигму української геополітики, яка може розкрити стан та динаміку входження України в Європейський Союз; - українська держава вирішує широке коло проблем, які постали перед нею у зв'язку з необхідністю сучасного геополітичного вибору. Від того, як вона зорієнтується в навколишньому оточенні, якими будуть її міждержавні стосунки, особливо з країнами-сусідами, які пріоритети вона визначить, і залежатиме геополітичне майбутнє країни.

Класики укр. геополіт думки:(М. Драгоманов, М. Грушевський, Д. Яворницький, В. Липинський, С. Рудницький, Ю. Липа, І. Лисяк-Рудницький та інші). Значний вплив на визначення підходів до проблеми ролі і місця України в сучасному геополітичному просторі мають праці В. Врублевського, В. Горбатенка, В. Дергачова, В. Кременя, М. Михальченка, Ф. Рудича, М. Томенка.

Одна з найголовніших особливостей української геополітики — її багатовекторність і важливість європейської орієнтації нашої геостратегії. На протязі тривалого часу Україна була позбавлена природнього для неї європейського напряму розвитку. Україна, як і інші постсоціалістичні країни, обрала для себе шлях затвердження в своєму житті загальнолюдських цінностей демократизму, ринкових відносин, світових культурних надбань. Всі означені явища, насамперед, можна вважати досягненням європейської цивілізації і вони просуваються зараз до нас саме з країн Європейського Союзу. Відтак європейський вектор української геополітики цілком природно починає відігравати для нас на сучасному етапі винятково важливу, без перебільшення визначальну роль в розвитку українського суспільства.

Україна - це регіональний масштаб. Завдання:

1. Відслідкування процесів здатних створити зовніш. загрози політ, кордонам України (У.), її територ. цілісності та ефективній діяльності морських, сухопутних і повітряних комунікацій, а також інформ. безпеці, держави;

2. Визначення нац. інтересів в модернізації економіки, а також відслідкування процесів, фкі сприяють і/або заважають виникненню і/або ліквідації регіональних конфліктів потенційним учасникам яких може бути У.