Технології лобіювання та тиску на політичну владу.

Date: 2015-10-07; view: 532.

Лобізм ( lobbyism, від lobby – кулуари ) – організований вплив різних суспільних груп на представників органів державної влади з метою домогтися від них прийняття вигідних для себе рішень ( П. П. Шляхтун - “Парламентаризм: словник-довідник” ).Методи лобіювання ( П. П. Шляхтун ):

І. Законні:

· направлення листів і особистих звернень до законодавців або представників виконавчої влади;

· підготовка для парламентарів проектів законів;

· надання консультативної допомоги;

· контроль за дотриманням законів і рішень;

· організація кампаній у ЗМІ;

· проведення демонстрацій, маршів, пікетування або інших пулічних акцій;

· підтримка кандидатів у депутати на виборах;

· сприяння призначенню чи просуванню по службі працівників органів державної влади;

· налагодження особистих контактів із членами законодавчих чи виконавчих органів;

ІІ. Незаконні:

· прямий підкуп ( корупція );

· непрямий підкуп ( подарунки );

· контроль за особистим життям законодавців і чиновників;

· збирання компрометуючого матеріалу;

· шантаж, погрози.

Функція лобізму: покращення якості рішень державних органів.

Типи “цивілізованого лобіювання” ( Г. Г. Почепцов ):

· персональні контакти з представниками влади;

· участь у засіданнях комітетів і комісій парламенту та міністерств;

· робота в експертних групах по підготовці проектів документів парламенту і уряду;

· з'їзди та нарди підприємців за участю представників влади;

· участь у громадських слуханнях законопроектів у парламенті;

· вплив на громадську думку через ЗМІ;

· доповіді, послання з боку бізнесу до владних структур;

· зустрічі з вищим керівництвом держави;

Технології лобіювання і тиску на політичну владу:

1. Інформаційний вплив на громадську думку через ЗМІ;

2. Узгодження інтересів та участь у прийнятті урядових рішень ( консультативні групи, ради і палати при Уряді );

3. Вплив на вибори до владних органів шляхом фінансування та організації виборчої кампанії;

4. Різноманітні форми взаємодії з державними чиновниками та депутатами ( участь у різного роду слуханнях, неформальні контакти );

5. Контроль за виконанням законів з боку зацікавлених груп;

6. Страйки;

7. Тероризм

Хабарі та інші незаконні способи винагородження державних чиновників