Відрядну

Date: 2015-10-07; view: 419.

2) почасову.

У свою чергу кожна з них має відповідні системи. Історично і логічно першою формою заробітної плати є почасова заробітна плата. Вона може бути погодинною, поденною, щотижневою, щомісячною. Отже, за цієї форми розмір заробітку обчислюється відповідно до відпрацьованого часу.

Погодинна заробітна плата зазвичай застосовується на підприємствах, де переважає чітко регламентований технологічний режим. Так, у масово-поточному виробництві виробіток працівників визначається швидкістю руху конвеєра. Ще більшою мірою це стосується частково автоматизованих операцій і виробництва з переважанням апаратурних процесів. Вигода від застосування погодинної заробітної плати для підприємця пов'язана з тим, що вона дозволяє легше підвищувати інтенсивність праці без підвищення заробітної плати.

В останні два-три десятиліття погодинна зарплата у багатьох країнах перетворилася у головну форму оплати праці. Вона охоплює приблизно 70% робітників обробної галузі промисловості США і Франції та до 60% промислових робітників Великобританії і Німеччини.

Особливо вигідно застосовувати погодинні ставки заробітної плати, оскільки у цьому разі робітникові оплачується не денна вартість його робочої сили, а тільки фактично відпрацьована кількість годин. Переводячи робітників на погодинну оплату праці, підприємець таким чином може зменшувати оплату праці відповідної кількості працюючого персоналу.

Сутність відрядної (поштучної) заробітної плати полягає в тому, що за нею заробіток залежить від розмірів виробітку за одиницю часу. Затрати робітника за цією формою заробітної плати вимірюються кількістю і якістю виробленої продукції. Відрядна заробітна плата використовується для підвищення інтенсивності праці, скорочення витрат на контролювання робітників, посилення конкуренції між ними.

На основі погодинної і відрядної форм заробітної плати підприємства застосовують різні, часом надто складні, системи оплати праці, які спрямовані на стимулювання зростання кількості та якості вироблюваної продукції, на інтенсифікацію праці. За їх допомогою власники підприємств намагаються заінтересувати найманий персонал у найбільшій віддачі, у найкращому виконанні своїх трудових обов'язків, в ініціативності та винахідливості.

У сучасних умовах найпоширенішими є такі системи оплати праці: тарифні, преміальні та колективні форми, які кожне підприємство використовує відповідно до конкретних обставин та модифікацій.

57. Фізичне і моральне зношення основного капіталу. Амортизація.
Фізичне зношення означає зношування споживної вартості.Є два вида фізичного зношення :1.вживання засобів праці в процесі виробництва;2.не використання і псування устаткування під дією зовнішніх сил природи.Фізичне зношування означає,що елементи основного капіталу стають непридатними для подальшого використання.Прагнучи відстрочити фізичне зношування підприємець змушений витрачати додатковий капітал на поточний ремонт,на капітальний ремонт або на повну заміну устаткування,яка називається реновацією.Однак,машина може бути ще фізично незношеною,але її використання стає економічно невигідним та наступає моральне зношування,воно зв'язане зі зміною споживної вартості засобів праці,а безпосередньо випливає з вартісної форми капіталу.Моральне зношування буває 2 видів: 1.наступає в результаті росту продуктивності праці;2.пов'язане з тим,що створені машини нової конструкції,їхня вартість дорівнює вартості старих машин,але вони більш продуктивні.Обидва види морального зношування мають загальний характер.В обох випадках нова машина переносить на одиницю готового продукту меншу частину своєї вартості,значить,власники нових машин продають товар за новими цінами,які нище ринкових.Щоб устояти у конкурентній боротьбі власники старих машин змушені знижувати ціну та вони можуть повернути лише частину вартості основного капіталу,він знецінюється.Щоб зменшити ризик морального зношування підприємці зацікавлені прискорити срок перенесення його вартості на вироблені товари.Це досягається 2 основними шляхами:

1.інтенсифікація виробництва;

2.застосування систем прискореної амортизації.

Амортизація- відшкодування вартості основного капіталу. На кожному підприємстві існує амортизаційний фонд,який утворюється за рахунок вартості основного капіталу,перенесеного на гоовий продукт,що вертається підприємцю у грошовій формі після реалізації продукції.По мірі зношування основного капіталу в амортизаційному фонді накопичується величина вартості,що забезпечую закупівлю нового обладнання і капітальний ремонт.

З метою створення економічних передумов для оновлення основного капіталу установлюється норма амортизації - відношення річного обсягу амортизаційних відрахувань до середньорічної вартості основного капіталу, виражене у відсотках. Норми амортизації визначаються на основі строків служби засобів праці, які залежать від їх довговічності, фізичного й морального зношування, фактичного віку, затрат на капітальний ремонт, модернізацію. Норма амортизації складається з двох частин: норми на реновацию і норми на капітальний ремонт. Норма амортизації впливає на собівартість продукції, а відповідно й на величину чистого доходу.

58. Фінансовий капітал: виникнення, сутність та форми панування
Фінансовий капітал - це банківський монополістичний капітал, що зрісся з монополістичним капіталом нефінансових галузей економіки.

Гонитва капіталістів за все більшим прибутком і конкурентна боротьба між ними породжують концентрацію і централізацію капіталу, що веде до концентрації виробництва та зростання розмірів підприємств. Підприємець може розширити свій завод чи фабрику лише в міру того, як ідуть справи з виробництвом прибутку та його нагромадженням, що веде до збільшення розмірів основного й оборотного капіталу. Концентрація виробництва у свою чергу тягне за собою концентрацію і централізацію капіталів. Великі підприємства переважають над дрібними і мають більшу конкурентоспроможність.

Концентрація капіталу в руках більш великих підприємців розширювала можливості застосування у виробництві новацій і вдосконалень, найновіших досягнень науки і техніки.

Тривалий час концентрація виробництва здійснювалась, головним чином, на основі концентрації капіталу. Метод централізації капіталу не був розповсюджений.

Централізація капіталу — це збільшення розміру капіталу шляхом об'єднання капіталів декількох економічних суб'єктів в один великий капітал. Централізація капіталів може бути як добровільною, так і примусовою. Перший спосіб здійснюється на основі добровільного об'єднання капіталів окремих капіталістів у один капітал у тій чи іншій господарсько-правовій формі. Другий спосіб — це поглинання в процесі конкуренції більш великими підприємствами малих і дрібних капіталістичних підприємств.

Банківські монополії. Концентрація виробництва сприяла концентрації банківського капіталу та виникненню банківських монополій. Великі промислові підприємства потребували великих, довгострокових кредитів, забезпечити які могли тільки великі банки. І ця обставина прискорила об'єднання багатьох банків, тобто централізацію їх капіталів та виникнення банківських монополій.

Банківські монополії зосередили в своїх руках основну масу вільних грошових коштів суспільства, а отже монополізували кредит. Це примушувало промислові монополії зміцнювати зв'язки з великими банками шляхом купівлі їх акцій і придбання таким чином місць в правліннях банківських монополій. Проникнувши у сферу кредиту і кредитних монополій, промислові капіталісти почали вкладати туди свої капітали й визначати політику великих банків.

Відбувався і зворотній процес - проникнення капіталу банківських монополій в промислові монополії. Банківські монополії, надаючи великі кошти промисловим монополіям, хотіли застерегти себе від можливих втрат шляхом безпосереднього впливу на діяльність промислових монополій. З метою присвоєння частини монопольно-високого промислового прибутку вони скуповували акції промислових монополій і ставали їх співвласниками й співкерівниками. Вони здійснювали для промислових монополій за їх дорученням емісію нових акцій і реалізацію на грошовому ринку, привласнюючи великі прибутки від цього.

Форми фінансового капіталу:

1) Фінансова группа,

2) Фінансова олігархія.

Фінансова олігархія - цекапіталістична еліта, до якої належить верхівка монополістичної буржуазії, а також провідні менеджери найбільших корпорацій.

Представники фінансової олігархи є найбагатшими людьми капіталістичної країни. Відповідно, і їхні доходи є найбільш високими у країні і світі. Для фінансової олігархії принципове значення має володіння не тільки величезними грошовими ресурсами, а й великими пакетами акцій провідних корпорацій. Це забезпечує представникам олігархи велику економічну владу, дозволяє через систему участі управляти гігантськими капіталами. Зростає роль у структурі фінансової олігархії провідних менеджерів великих корпорацій, оскільки неухильно зростає їх роль у корпораціях.

59. Форми міжнародних економічних відносин
Традиційною і найбільш розвинутою формою міжнародних економічних відносин є світова торгівля — це форма міжнародних економічних відносин, яка передбачає переміщення товарів і послуг за межі, що позначені державними кордонами.

Міжнародна торгівля посідає особливе місце в складній системі світогосподарських зв'язків. І хоча в сучасних умовах як головну форму міжнародних економічних відносин її відтиснуло міжнародне інвестування, все-таки міжнародна торгівля за своїми масштабами і функціями зберігає винятково важливе значення. Вона опосередковує практично всі види міжнародного співробітництва, включаючи спільну виробничу діяльність різнонаціональних суб'єктів, міжнародний трансферт технологій і т. п.

Міжнародна торгівля є важливим стимулом розвитку' та підвищення ефективності виробництва кожної країни. Це обумовлюється тим, шо вона є засобом, за допомогою якого країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх ресурсів і таким чином збільшувати загальний обсяг виробництва.

Міжнародний рух капіталу (міжнародна міграція капіталу) визначається як перемішення капіталів між країнами в пошуках вигіднішої сфери їх використання.

Відповідно міжнародні фінансово-кредитні відносини являють собою відносини, шо виникають між суб'єктами світового господарства з приводу міжнародної міграції капіталів, тобто з приводу переміщень з одних країн в інші вартостей у товарній і/або грошовій формі з метою отримання їх власниками прибутків.

Теорії міжнародного руху капіталу розглядають його як фактор виробництва. Згідно з ними основними причинами вивозу капітальних ресурсів є: різниця в нормах прибутку в різних країнах, посилення конкуренції технологічного характеру між суб'єктами ринку капіталів, розвиток технології інноваційного процесу, прагнення домінування на ринку та досягнення ринкової влади тошо.

Основними постачальниками капіталу на міжнародному ринку є транснаціональні корпорації, держави та міжнародні фінансові інституції.

З другої половини XX ст. вивіз капіталу безперервно зростає. Експорт капіталу випереджає за темпами зростання як товарний експорт, так і обсяг ВВП промислово розвинутих країн.

Міжнародний рух капіталу, посідаючи провідне місце в міжнародних економічних відносинах справляє значний вилив на міжнародну економіку:

- сприяє зростанню динаміки світової економіки;

- поглиблює міжнародний поділ праці і міжнародне співробітництво; - збільшує обсяги взаємного товарообороту між країнами.

Вивіз капіталу вигідний не лише його експортеру, а | приймаючій країні. Іноземні інвестиції сприяють розширенню виробництва, збільшенню кількості робочих місць, розвитку сфери послуг, отриманню нових технологій, зростанню продуктивності та технічному оновленню підприємств. Стимулюючий вплив справляє вивіз капіталу і на розвиток міжнародної торгівлі.

Вивіз капіталу здійснюється у трьох основних формах: експорт підприємницького капіталу, експорт позичкового капіталу, міжнародна економічна допомога.

Важливою частішою процесу інтернаціоналізації міжнародного господарського життя у другій половинні XX ст. стала міжнародна міграція робочої сили. Трудовий потенціал як найважливіший фактор виробництва шукає свого найбільш ефективного використання не тільки в межах національного господарства, але і в масштабах світової економіки.

Міжнародна трудова міграція — це форма міжнародних економічних відносин, яка полягає у переливанні трудових ресурсів з одних країн в інші і виражає процес перерозподілу трудових ресурсів між ланками світового господарства.

Вона виникає спочатку як стихійне явище, але поступово держава охоплює її своїм регулюванням. Разом з тим до останнього часу зберігається значний елемент ринкової стихії у міжнародній трудовій міграції.

У сучасних умовах міграція робочої сили набуває дедалі глобальнішого характеру. Сьогодні вона охоплює абсолютну більшість країн світу.

Причинами міграції робочої сили є фактори як економічного, так і неекономічного характеру. До причин неекономічного типу відносять: політичні, національні, релігійні, расові, сімейні та ін. Економічні причини пов'язані з відмінностями економічного рівня розвитку окремих країн, зокрема: низький рівень життя, масове безробіття, рівень »робітної плати тошо. Важливим фактором міжнародної трудової міграції є вивіз капіталу, функціонування міжнародних корпорацій. Міжнародна трудова міграція мас, як правило, тимчасовий характер і називається зворотною міграцією. Вона поділяється на три види: тимчасова, сезонна, маятникова. За рівнем кваліфікації міжнародна трудова міграція поділяється на: міграцію кваліфікованих працівників і міграцію некваліфікованої робочої сили. Залежно від мотивів і бажання виділяють добровільну і примусову міграцію. Можна говорити про існування легальної та нелегальної міграції.

Основу міграційних протоків становлять робітники, меншою мірою службовці, спеціалісти та вчені. Напрямки міграційних потоків порівняно стійкі, але досить часто пересікаються. Вирішальне значення при цьому мають економічні можливості приймаючої країни, її роль у сучасному світі, а інколи і її історичні, географічні, етнічні корені.

60. Циклічний характер відтворення в ринковій економіці. Фази циклу
Економічний цикл – це період часу від кризи до кризи.

Відокремлюють декілька типів економічних циклів: короткі (2-3 роки), середні (7- 11), довгі (40-60 років). Економічний цикл включає такі фази: кризу, депресію, пожвавлення та піднесення, яке знаходить остаточне відображення у повній кризі.

Криза- це різке порушення існуючої економічної рівноваги внаслідок диспропорцій у процесі відтворення, що різко зростають.

Депресія- фаза циклу, що виявляється в застої виробництва.

Пожвавлення 1 це фаза відновлення, яка розпочинається з незначного зростання обсягу виробництва і помітного скорочення безробіття.

Піднесення- це така фаза циклу, коли обсяг виробництва перевищує обсяг попереднього циклу і зростає високими темпами.

Причини циклу:

Циклічні коливання зумовлені специфікою сфери обігу - розбіжністю у часі актів продажу товарів, послуг і оплати за них.

Суперечність між суспільним характером виробництва і приватною формою привласнення його результатів (К.Маркс, Ф.Енгельс).

Цикл зумовлюється співвідношенням оптимізму і песимізму в економічній діяльності людей (В.Парето, А.Пігу).

Результат технічних нововведень, що вимагає зростання інвестицій, а останні й спричиняють піднесення виробництва (И.Шумпетер).

Циклічність зумовлюється надлишком заощаджень і нестачею інвестицій у виробництво (Дж.Кейнс).

Причиною циклів є невідповідність між наявним грошовим капіталом і його пропозицією (І.Фішер).

Незважаючи на відмінність у підходах, практично всі згадані економічні концепції розглядають економічний цикл як породження внутрішніх причин. Теорії, які пояснюють появу економічних циклів зовнішніми причинами: зміна сонячної активності, війни, катаклізми.