Діагностика

Date: 2014-03-11; view: 1007.

Депресивні розлади

Головним проявом цих розладів є знижений настрій.
Залежно від ступеня його вираження і тяжкості супутніх проявів, ці розлади поділяють на:
*Депресивний епізод легкого ступеня (F32.0); Депресивний епізод середнього ступеня (F32.1); Депресивний епізод важкого ступеня без психотичних проявів (F32.2); Депресивний епізод важкого ступеня з психотичпими проявами (F32.3); Інші депресивні епізоди (F32.8) та Депресивний епізод, неуточнений (32.9).

Загальні клінічні діагностичні критерії, згідно з МКХ-10
G1. Депресивний епізод триває не менше двох тижнів.
G2. Раніше у хворого ніколи не було гіпо- або маніакальних розладів (F30.-).
G3. Епізод не можна пояснити вживанням психоактивної речовини (F00-F09).
СОМАТИЧНИЙ СИНДРОМ
Деякі депресивні прояви мають особливо важливе значення і позначаються як «соматичні». При кодуванні депресивного епізоду за МКХ-10, для їх реєстрації можна застосовувати п’ятий знак коду. Їх наявність констатується у випадках, коли є присутні чотири з таких синдромів:
1) спостерігається виразна втрата інтересу до діяльності, яка раніше завжди була приємною для цієї особи, або нездатність отримувати від такої діяльності задоволення;
2) відсутність реакції на події або дії, які у нормі викликають активний відгук;
3) пробудження зранку на дві й більше годин раніше звичного часу;
4) посилення депресії у ранкові години;
5) об’єктивні ознаки виразної психомоторної загальмованості або ажитації;
6) помітне зниження апетиту;
7) втрата маси тіла (на 5% і більше протягом місяця);
8) виразна втрата лібідо.
Психометричні шкали застосовують для кількісної оцінки депресивних проявів (див. F06.3)

Депреси́вний синдро́м (депре́сія) (від лат. depressio — пригніченість) — психопатологічний синдром, який характеризується тріадою симптомів:

·

· знижений настрій за типом гіпотимії,

· загальмована інтелектуальна діяльність (брадіпсихія),

· рухова загальмованість.

Депресія визначається як стан тужливо-пригніченого настрою в поєднанні з розумово-мовним і руховим гальмуванням, соматичними симптомами симпатико-тонічноїго ряду (меланхолійна депресія, меланхолія)

депресія є мінливою комбінацією афектів і афективно-когнітивних взаємодій.

Депресія – це жахливий стан, коли людина відчуває себе пригніченою, бачить все в похмурому світлі, часто мучиться почуттям провини, сумує, плаче, відчуває гостру нез'ясовну тугу, безнадійність і відчай.

Психогенні депресивні стани.

Психогенна (реактивна) депресія відноситься до затяжних реактивних психозів, що виникають після важких психічних переживань, пов'язаних зі смертю рідних або близьких людей, реальної уфозой для життя хворого або його близьких, раптовим порушенням звичного благополуччя і т. д. Настрій у хворого пригнічений. Він постійно думає про колишнього подію, нерідко починає вважати себе його винуватцем. Якщо помер близька людина, звинувачує себе в тому, що був неуважний до нього за життя, погано ставився. Всі ці переживання носять яскравий демонстративний характер. Порушується сон, з'являються сомато-вегетативні порушення.

Ендогенні депресивні стани.

Ендогенна депресія характеризується так званою «депресивної тріадою »: Астенічним афектом (зниженим настроєм, депресією), розумово-мовленнєвої та моторної загальмованістю.

Найчастіше думки і спроби самогубства бувають при ендогенних депресіях, в період «полегшення». Депресія має фазовий перебіг. Людина може тимчасово вийти з такого стану, стати більш активною, але відчуваючи безвихідь перед хворобою, яка знову «нахлине», вирішує піти із життя.

Ендогенні депресії пов’язані з порушенням обміну серотоніна, характеризуються сезонністю (осінь, весна). І в цьому випадку разом з консультаціями психотерапевта застосовуються антидепресанти.

Ендогенна депресія викликана особливим нахилом хворого до такого типу реакцій. Тут залучені не тільки особистісні особливості, реакції людини, але і зміни в спадковому апараті, його обміні речовин, біології людини. Така депресія може виникати несподівано, без всяких негативних життєвих моментів і ситуацій.

· Ажитована депресія - змішане стан, коли тужливість поєднується ні з загальмованістю, а з руховим збудженням і тривогою: хворі кидаються, не знаходять собі місця, доходячи до шаленства (меланхолійний раптус). Це перша ознака ймовірного самоушкодження або самогубства.

¢ Меланхолійна депресія

Проста (меланхолійна) депресія — класична тріада депресивного синдрому без марення

Для неї характерні: Схильність до плаксивості, скарги на втому, загальне нездужання, часто болючі відчуття в тілі (парестезії), різноманітні прояви ВСД, Зниження вольової активності, зосередженість на змісті психотравми, нерідко суїцидальні тенденції. У них немає добових коливань настрою, є ідеї винності в отриманих ззовні неприємності. Нерідко є ідеї невдалої життя взагалі. Цей варіант при припиненні психогенного впливу зникає практично безслідно

Дистимія - це хронічний депресивний настрій. Баланс між окремими епізодами легкої депресії і періодами нормального стану доволі варіабельні. У цих людей спостерігаються періоди (дні чи тижні), які вони самі розцінюють як добрі. Проте тривалі періоди (часто місяці) вони відчувають утому, знижений настрій. Усе стає важким і ніщо не справляє їм приємності. Хворі на дистимію схильні до гнітючих думок, скаржаться на поганий сон, відчуття дискомфорту, проте загалом виконують основні вимоги повсякденного життя. До цієї групи входять хронічна тривожна депресія, депресивний невроз, депресивний розлад особистості.

прихована, «маскована» депресія, при якій на перше місце виступають соматовегетативних компоненти, а психопатологічні розлади залишаються на задньому плані. Це форма депресії частіше зустрічається в літньому віці і у жінок. Встановленню діагнозу допомагають такі ознаки, як погіршення настрою (не обов'язково тужливий!), Соматовегетативних скарги (втрата апетиту, схуднення, сухість у роті, запори , аменорея , зниження лібідо, розлад сну, стомлюваність, відчуття важкості в тілі і т.п.) , добові коливання настрою (до вечора настрій поліпшується).
Для неї характерні: пригнічений настрій, зниження працездатності, занепад сил, неможливість зосередитися, безсоння, порушення сну, відсутність апетиту або навпаки обжерливість, тяга до солодощів.

Іноді стан депресії маскується під яке-небудь захворювання, яке людина намагається лікувати. Наприклад, вона часто виражається в порушенні серцевих ритмів, порушенні роботи шлунково-кишкового тракту, головного болю. У жінок часто з’являється порушення менструального циклу, больові відчуття в правому підребер’ї, в ділянці грудей.

Депресія з навязливостями:

Депрессия с навязчивостями (обсессивно-депрессивный синдром, неврозоподобная депрессия) впервые описана Рыбаковым Ф.Е. в 1914 г., а затем под названием обсессивная (ананкастическая) Ьа^ег’ом Н. в 1962 г. Обсессивная депрессия характеризуется пре­обладанием в клинической картине фобических или обсессивно-ком- пульсивных переживаний, которые сочетаются с тоскливым, а чаще тревожным аффектом, психомоторной суетливостью и вегето-асте- ническими симптомами. При обсессивной депрессии суточная рит­мика аффекта отличается нерегулярностью. Течению депрессивно­го синдрома свойственна выраженная реактивность, т.е. зависимость от внешних неблагоприятных обстоятельств.

Навязчивости характеризуются: 1) непроизвольностью, непреодо­лимостью своего возникновения; 2) стереотипной повторяемостью; 3) чуждостью, непонятностью содержания; 4) отсутствием характе­ра «сделанности кем-то» (навязчивые мысли переживаются как свои собственные); 5) наличием постоянного чувства тревожного ожида­ния какой-либо неприятности. Кроме того, пациенты, как правило, осознают болезненный характер навязчивостей, и только на высоте состояния критика к ним резко снижается или вообще исчезает).

«Улыбающаяся» (депрессия без депрессии) – нет выраженной двигательной заторможенности. На лице больных часто можно видеть ироническую или скорбную улыбку. При такой депрессии высок риск суицида.

метабіль, чи психічний (душевний) біль (psychache), який відрізняється від тілесного (фізичного) болю й супроводжується душевним збентеженням,.

Біполярний розлад. Чергування депресії з манією чи гіпоманією. Якщо воно слідує без ремісії, говорять про континуальном течії. При хронічному (що триває не менше двох років) розладі настрою з частим чергуванням субдепресії з легкою підведеною діагностують циклотимию. Одночасна наявність ознак депресії (чи субдепресії) і манії (чи гіпоманії) називають змішаним станом. У патогенезі біполярного розладу велика роль генетичного чинника.

Біполярний афективний розлад (раніше — маніакально-депресивний психоз) —психічний розлад, що проявляється афективними станами: маніакальними(гіпоманіакальними) і депресивними, а також змішаними станами, при яких у хворого спостерігаються симптоми депресії і манії водночас (наприклад, туга зі збудженням, неспокоєм, або ейфорія із загальмованістю, — так звана непродуктивна манія), або швидка зміна симптомів (гіпо) манії і (суб) депресії.

Ці стани виникають періодично, у вигляді фаз, безпосередньо або через «світлі» проміжки психічного здоров'я (так звані інтерфази, або інтермісії). Вони змінюють один одного без або майже без зниження психічних функцій, навіть при великій кількості перенесених фаз і будь-якій тривалості хвороби.

Перш біполярний розлад називалося маніакальною депресією. Це гостре афективний розлад або розлад настрою, що характеризується різкими перепадаминастрою. Біполярний розлад це складний стан, при якому манія призводить до безсоння, що може тривати протягом декількох днів, галюцинацій, нервових зривів, дезорієнтації і нападів параної.