Теоретичні концепції виникнення та природа грошей.

Date: 2015-10-07; view: 572.

Гроші – це специфічний товар, який виконує роль загального еквівалента, завдяки чому в ньому виражається вартість усіх інших товарів і встановлюються економічні відносини між суб'єктами господарської діяльності. Існує кілька концепцій походження грошей:Раціоналістична концепція панувала до кінця ХVIIІ ст. Вона має прихильників і серед деяких сучасних економістів. Так, П. Самуельсон визначає гроші як "штучну соціальну умовність", а Дж.К. Гелбрейт вважає, що закріплення грошових функцій за благородними металами та іншими предметами - "продукт угоди між людьми".Еволюційна концепція вперше була сформульована засновниками класичної політичної економії А. Смітом, Д. Рікардо, а потім була розвинута К. Марксом. Вони аргументовано довели, що гроші мають товарне походження і виникли в результаті тривалого розвитку суспільного поділу праці, товарного виробництва, обміну та послідовної зміни форм вартості.Зауважимо, що витоки деяких сучасних концепцій грошей (особливо монетаристських напрямів) починаються в теоріях, які зародилися ще у XVII-XVTII ст. - металевій, номіналістичній, кількісній. Серед означених теорій грошей найбільшого розвитку набула кількісна теорія, яка поступово трансформувалась в монетаристську концепцію сучасної економічної науки. Відомі прихильники цієї концепції М. Фрідмен, І. Фішер, Дж. Хікс та інші з кількісних позицій обґрунтовують визначальну роль грошей в регулюванні макроекономічних процесів країни.

25.. Функції грошей та їх реалізація в сучасній ринковій економіці.Гроші представляють інструмент економічних відносин у суспільстві, і саме люди, використовуючи можливості грошей, можуть визначати ціни товарів, застосовувати гроші в процесах реалізації й платежів, а також використовувати їх як засіб нагромадження.В літературі існують різні підходи до розгляду цих функцій. К. Маркс дослідив п'ять функцій грошей:міри вартості,засобу обігу,засобу утворення скарбів (заощадження),засобу платежу,світових грошей.З више перерахованих функцій можна наголосити увагу на таких визначеннях функцій грошей:Як міри вартості. Вираження вартості товару в грошах відбувається шляхом встановлення цін Як засіб обігу і платежу. Гроші відіграють роль посередника в схемі Т-Г-Т (товар-гоші-товар), усуваючи незручність схеми Т-Т (відповідно, товар-товар). У період інфляції функція грошей як засіб обігу різко падає.Як засіб нагромадження. Ця функція виникла в період обігу повноцінних грошей через прагнення людей до багатства.Світові гроші. Засіб міждержавних розрахунків (сучасна загальноєвропейська валюта - євро, в інших випадках - золото).

26. Грошова маса та грошові агрегати.Маса грошей - це вся сукупність купівельних, платіжних і нагромаджених коштів, які обслуговують економічні зв´язки і належить фізичним та юридичним особам і державі у певний момент. Це один з кількісних показників, що характеризують стан грошового обігу. Показник грошової маси має надзвичайно важливе значення для економічної стабільності. Оскільки зміна кількості грошей, що циркулює в економічному обороті, може суттєво вплинути на реальний випуск ВВП, рівень цін, зайнятість та інші економічні перемінні. До грошової маси належать:а) всі готівкові грошові знаки, що перебувають на руках фізичних осіб та у касових залишках юридичних осіб;б) всі депозитні гроші короткострокового характеру;в) окремі банки й економісти до грошової маси нині відносять також будь-які активи, яким властива ліквідність (облігації державних позик, векселі, страхові поліси тощо) і вони здатні замінювати гроші в процесі реалізації грошового обороту.Для визначення обсягу та структури грошової маси в банківській практиці застосовується відповідний набір грошових агрегатів - М1, М2, М3 та інші.Грошовий агрегат - це визначене законодавством відповідно до ступеня ліквідності специфічне угрупування ліквідних активів, які можуть служити альтернативними вимірниками грошової маси.Грошові агрегати формуються на основі таких концепцій:грошова маса у вузькому розумінні включає не тільки гроші готівкою, а й депозитні гроші;сукупна грошова маса включає також банківські вклади, депозити та цінні папери з фіксованим доходом;сукупна грошова маса поділяється на ту, що знаходиться в обігу, і ту, яка нагромаджується, виконує функцію збереження вартості.

27. Закони грошового обігу.Рівновага грошовоїта товарної маси.Грошовий обіг - це неперервний рух грошей у сфері обігу та їх функціонування як засобу платежу й обігу. За його допомогою здійснюється розширене відтворення. Поряд з кредитом та фінансами він виступає складовою частиною єдиного грошового обороту і водночас становить самостійне економічне явище, що має свою особливу специфіку й механізм впливу на економіку. Опосередковуючи рух реальних товарів і послуг у процесі суспільного відтворення, грошовий обіг вимагає лише строго визначеної маси грошей.Регулювання грошового обігу здійснюється на основі використання законів грошового обігу. Рівновага товарної й грошової маси залежить від трьох факторів: кількості проданих товарів, рівня товарних цін, швидкості обертання грошової одиниці. Всі ці фактори безпосередньо залежать від стану й рівня виробництва, використання переваг суспільного поділу праці, рівня продуктивності праці. Закономірності тут такі: 1) чим розвинутіший суспільний поділ праці, тим більша кількість товарів продається; 2) чим вищий рівень продуктивності праці, тим нижчі вартість і ціна товарів. За золотовалютного обігу потрібна кількість грошей для безперешкодної реалізації товарів підтримується автоматично, бо скарби залежно від стану виробництва постійно діяли як відводні й приводні канали для припливу або відпливу грошей з обігу.Україна розбудовує новий паперо-грошовий обіг. Підтримувати товарно-грошову рівновагу в нас зобов'язаний Національний банк. Його органи, спираючись на класичну закономірність, яку відкрили економісти ще у XVIII ст., повинні забезпечувати таку рівновагу:Г*П=Т*С.де Г- середня маса грошей, яка перебуває в обігу;П - кількість оборотів середньої грошової маси;Т- обсяг товарів, які перебувають в обігу;Ц- ціни товарів на ринку.Це означає, що маса грошей, помножена на швидкість їх обертання, має дорівнювати обсягу випущених товарів, помноженому на рівень цін. Якщо рівновага порушується, то за допомогою відповідних інтервенцій, тобто фінансово-економічних заходів, необхідно один з показників (а можливо й усі водночас) підкоригувати: збільшити виробництво чи імпорт товарів, відрегулювати (прискорити) швидкість обертання грошей, скоротити грошову масу і, нарешті, підвищити ціни.

28. Поняття та типи грошових систем.Грошові системи можна класифікувати за декількома критеріями. В історичному плані важливе значення має класифікація грошових систем за характером їх функціонування. За цим критерієм виділяються саморегульовані та регульовані грошові системи.Саморегульованими були системи, що базувалися на використанні в ролі грошей благородних металів та обслуговуванні сфери обігу повноцінними монетами і розмінними банкнотами. Саморегулювання полягало в тому, що обіг таких грошей ніс у собі передумову для вирівнювання маси грошей в обігу з потребами обігу та підтримування сталості грошової одиниці. Ця передумова полягала в рівності вартості, яку виражали вказані гроші в обігу, і вартості металу, який містився в монетах чи міг бути одержаний в обмін на банкноти. Саморегульовані грошові системи відповідали етапу раннього розвитку ринкових відносин, коли державне втручання в хід економічних процесів було мінімальним. Для широкого втручання об'єктивно не було начальної потреби та й можливості державних органів для цього були обмежені. Тому вирішальну роль держави за металевого обігу зводилась в основному до законодавчого встановлення валового вмісту (золота чи срібла) в грошовій одиниці. Тим самим держава захищала інтереси учасників обігу від псування монет.Світова економічна криза 1929-1933 рр. влаштувала надзвичайно суворі випробування для золотого монетаризму і він їх не витримав. В 1933 р. були ліквідовані останні форми цієї грошової системи як такі, що не відповідали задачам держав по виводу їх національних економік з глибокої кризи.Розпочалася епоха регульованих грошових систем. Вони характеризуються такими рисами:обіг обслуговують паперові та металеві грошові знаки, які не мають власної внутрішньої вартості;поступова відмова держав від фіксації золотого вмісту грошової одиниці;емісія грошових знаків повністю монополізована державою;прийняття державою на себе зобов'язання забезпечувати сталість емітованих від її імені грошових знаків;формування курсу валют відбувається ринковими методами на базі паритету їх купівельної сили;формування особливого механізму регулювання пропозиції грошей відповідно до потреб обороту в засобах обігу.

29. Інфляція:сутність причини види наслідки.Перевищення кількості грошових одиниць, що знаходяться в обігу, над сумою товарних цін і поява внаслідок цього грошей, не забезпечених товарами, означає інфляцію. Вона призводить до зростання цін на товари (явному чи прихованому). Тому індекс цін - це один із головних і найбільш наочних показників наявності чи відсутності інфляції, її глибини. Інфляція може бути викликана різними чинниками. Це і випуск зайвої кількості грошових одиниць, і відставання виробництва товарів від зростання платоспроможного попиту, і надходження на ринок товарів, що не користуються попитом.

Інфляція - це переповнення фінансових каналів паперовими грошима, що призводить до їх знецінювання. Інфляція - це грошове явище, але вона не обмежується знецінюванням грошей. Вона проникає у всі сфери економічного життя і починає руйнувати ці сфери. Від неї страждає держава, виробництво, фінансовий ринок, але більше за все страждають люди. Під час інфляції має місце:Знецінювання грошей по відношенню до золота.Знецінювання грошей по відношенню до товару.Знецінювання грошей по відношенню до іноземної валюти.Незалежно від стану грошової сфери, товарні ціни можуть змінюватися внаслідок зростання продуктивності праці, циклічних і сезонних коливань, структурних зрушень в системі відтворення, монополізації ринку, державного регулювання економіки, введення нових ставок податків, девальвації і ревальвації грошової одиниці, зміни кон'юнктури ринку, впливу зовнішньоекономічних зв'язків, стихійних лих і т. і. Очевидно, що не всяке зростання цін - є інфляцією і тому особливо важливо виділити насправді інфляційне.До найважливіших інфляційних причин зростання цін можна віднести наступні:Диспропорційність - незбалансованість державних видатків і прибутку - т. з. дефіцит державного бюджету. Часто цей дефіцит покривається за рахунок використання "друкарського верстату", що призводить до збільшення грошової маси і як наслідок - інфляція.Iнфляційно небезпечні інвестиції - здебільшого мілітаризація економіки. Військові асигнування ведуть до утворення додаткового платоспроможного попиту, а як наслідок - збільшення грошової маси. Надмірні військові асигнування звичайно є головною причиною хронічного дефіциту державного бюджету, а також збільшення державного боргу для покриття якого випускаються додаткові паперові гроші.Відсутність чистого вільного ринку і досконалої конкуренції як його частини. Сучасний ринок в чималій мірі огополістичний. Оскільки огополіст зацікавлений в скорочуванні виробництва і пропозиції товарів створюється дефіцит використовуваний їм для підтримки чи підняття ціни на товар.Імпортована інфляція, роль якої зростає зі зростанням відкритості економіки і утягнення її в світогосподарські зв'язки тієї чи іншої країни. Можливості для боротьби у держави досить-таки обмежені. Засіб ревальвації власної валюти, що інколи застосовується в таких випадках, робить імпорт більш вигідним, одночасно ускладнюючи експорт.

30. Перетворення грошей у капітал.Загальна формула руху капіталу.Однією з особливостей економічної системи з розвинутими ринковими відносинами є те, що гроші стають капіталом. Гроші і капітал – це два різні поняття. Гроші самі по собі не є капіталом, вони стають ними, коли власнику грошей приносять додаткові гроші, приносять дохід або прибуток.Найбільш загальною формулою руху грошей як капіталу є формула:
Г – Т – Г ' , де Г ' = Г + ∆Г.Загальна формула капіталу стверджує, що гроші можуть бути капіталом лише тоді, коли за них купують товар, який при його продажі, принесе більші гроші, тобто:Г ' = Г +∆Г.Наявність приросту грошей - ∆Г і є свідченням того, що гроші – капітал. Класики, в тому числі К. Маркс, приріст грошей ∆Г - назвали додатковою вартістю.Таким чином, гроші функціонують як капітал, коли вони приносять додаткову вартість.Щоб вирішити проблему, яким чином з'являється додаткова вартість без порушення вимог закону вартості, К. Маркс розглядає два протиріччя загальної формули капіталу:1. Додаткова вартість не може виникнути в обігу, одночасно вона ж не може виникнути без обігу;2. Товар повинен бути куплений по вартості, проданий по вартості і при чому повинна з'явитись додаткова вартість. Вказані два протиріччя вирішуються, якщо на ринку з'являється особливий товар – робоча сила, тобто в суспільстві з'являються люди, що є власниками лише одного ресурсу – ресурсу праця. Робоча сила, тобто здатність людини до праці, або сам ресурс праця, стає товаром лише при певних умовах: носій робочої сили не повинен мати інших ресурсів (засобів праці, предметів праці, землі тощо);носій робочої сили повинен бути юридично вільним, сам повністю розпоряджатись собою, в т. ч. своєю робочою силою.

№31Перш ніж розкрити питання про те, як же вирішуються суперечності загальної формули капіталу, розглянемо таке поняття, як робоча сила. Робоча сила - це здатність людини до праці.Це найбільш стисле визначення цього феномену. Можна дещо розширити це поняття, визначивши робочу силу як сукупність фізичних і духовних здібностей, якими володіє людина і які вона використовує в процесі виробництва.Робоча сила, як це вже визначено, - це здатність людини до праці, а сама праця - це процес реалізації цієї здібності. Ці поняття тісно пов'язані між собою, але водночас є і різними. Наукова заслуга такого розмежування належить К.Марксу, і це є надзвичайно важливим методологічним моментом у розумінні процесу створення додаткової вартості. Робоча сила є особливим товаром. Якщо будь-який інший придбаний покупцем товар переходить у його власність назавжди, то товар робоча сила відчужується або продається тільки на певний термін. Це пов'язано з тим, що робоча сила невіддільна від людини, від її особи. А остання є юридично незалежною і будь-який продаж цієї робочої сили назавжди вступав би в суперечність з юридичною свободою особистості і перетворював би людину на раба.Купівля-продаж робочої сили перетворює її на товар. Але це особливий товар. Що ж характеризує цей специфічний товар? Робоча сила, як і будь-який інший товар, має дві властивості: вартість і споживчу вартість. Розглянемо спочатку вартість товару робоча сила.

№32Теорії заробітної платиТеоріями заробітної плати є теорія фонду, теорія граничної продуктивності, теорія змінюваної форми вартості робочої сили, теорія "соціальної сили". На кожному етапі розвитку суспільства формувались економічні вчення, які тою або іншою мірою стосувались питань заробітної плати.Основні форми і системи заробітної платиІснують дві основні форми заробітної плати: погодинна і відрядна. У першому випадку величина заробітної плати залежить від тривалості відпрацьованого часу, у другому - від кількості виготовленої продукції. У кожній з двох основних форм заробітної плати є різновиди, або системи, заробітної плати. Ці системи відрізняються одна від одної головним чином конкретним характером функціональної залежності між пропрацьованим часом чи обсягом вироблення, з одного боку, і рівнем заробітної плати - з іншого.Основна мета застосування тих чи інших форм і систем заробітної плати полягає в тому, щоб економічно спонукати робітників до підвищення інтенсивності і продуктивності праці і тим самим знизити витрати на робочу силу, а також загальні витрати на одиницю продукції. Результатом цього є зростання доданої вартості, підвищення норми експлуатації.

№33 Важливо розрізняти номінальну і реальну заробітну плату. Номінальна заробітна плата — це сума грошей, яку одержує працівник за годину, день, місяць. Реальна заробітна плата виражається в кількості товарів і послуг, які працівник може придбати за свою грошову (номінальну) заробітну плату. Динаміка реальної заробітної плати залежить від зміни номінальної заробітної плати та зміни цін на товари та послуги. Індекс руху реальної заробітної плати визначається як відношення індексу грошової (номінальної) заробітної плати до індексу цін:

№34

Сутність витрат виробництва та їх види. У процесі виробництва здійснюються витрати ресурсів, більшість яких купується на ринках і має вартісну форму. Деякі ресурси витрачаються, але не оплачуються. Наприклад, вода з криниці. Вона є для багатьох дарунком природи. Тому витрати — це не просто витрати, а витрати ресурсів, що набувають на ринку вартісної форми. У спрощеному вигляді витратами називають грошове вираження використання виробничих ресурсів, у результаті якого здійснюється виробництво і реалізація продукції.
Існує декілька підходів до розгляду витрат виробництва.
По-перше, з точки зору всього суспільного виробництва витрати виробництва поділяються на витрати суспільства і витрати його первинних ланок — підприємств. З позиції суспільного виробництва до витрат належать витрати, що відображені у вартості кінцевої продукції.
Витрати підприємства на виробництво являють собою важливий елемент відтворювального процесу первинної ланки і відтворюють у собі витрати підприємства на всі спожиті ресурси на виробництво продукції.
По-друге, на рівні підприємства одночасно існує два підходи до визначення витрат виробництва: бухгалтерський та економічний. В економічних дослідженнях особливу цінність мають економічні витрати, а в господарській практиці — бухгалтерські витрати. Саме бухгалтерські витрати законодавчо закріплені в законах про податок на прибуток підприємств.
У цій темі витрати виробництва розглядаються як категорія мікроекономіки.
При з'ясуванні сутності витрат слід пам'ятати, що їх існування в економіці зумовлено рідкістю ресурсів і можливістю їх альтернативного використання. Якщо для виробництва деякого конкретного товару використано певні ресурси, то це означає, що їх застосування вже неможливе для виробництва якогось іншого товару. Витрати в економіці пов'язані з відмовою від можливості виробництва альтернативних товарів і послуг. Отже, витрати, які слід ураховувати при прийнятті економічних рішень, — це завжди альтернативні витрати, тобто альтернативна вартість (цінність) ресурсів при найдоцільнішому, альтернативному варіанті їх застосування. Для кращого розуміння цього положення слід звернутися до теми 2, де розглядається проблема виробничих можливостей. Витрати на оплату ресурсів здійснюються в грошовій формі і часто називаються економічними витратами.

№35Закон спадної віддачі— один із законів ринкової економіки, який полягає у тому, що, починаючи з певного моменту, послідовне приєднання одиниці змінного ресурсу (наприклад, капіталу або землі) дає додатковий або граничний продукт, який зменшується у розрахунку на кожну наступну одиницю змінного ресурсу. Так, якщо кількість робітників, які обслуговують дане машинне устаткування, буде збільшуватись, то ріст обсягів виробництва відповідно знижуватиметься. Цей закон діє за умови, що кожний додатковий робітник на підприємстві має однаковий рівень освіти, кваліфікації, трудових навиків, здібностей тощо. Таким чином, при наявності оптимальної кількості зайнятих на підприємстві, кожний додатковий робітник вносить менший вклад у загальний обсяг виробництва порівняно зі своїм попередником. З точки зору продуктивності праці дія З. с. в. виражається утому, що середня продуктивність буде зростати до тих пір, поки величина продукту додаткового робітника перевищуватиме величину середнього продукту" або середню продуктивність раніше зайнятих робітників. Отже, аналіз темпів зростання продуктивності праці виявлятиме стадії її зростання, зниження (падіння) і негативного значення граничної продуктивності.

№36 Сутність прибутку і його структура. Підприємницька діяльність господарюючих суб'єктів спрямована на одержання прибутку. Саме наявність прибутку або можливість його одержання спонукає їх входити в певну сферу діяльності, а за відсутності прибутку або навіть загрози його відсутності—покидати певний сегмент ринку.Проте це далеко не так. Саме тому існують десятки визначень прибутку, що свідчить про різне значення і тлумачення слова “прибуток” різними вченими. І це не дивно, тому що уявлення про прибуток пов'язано з поняттями витрат виробництва, процента тощо та факторами, що їх формують.
Найчастіше прибуток визначається просто як валова виручка мінус валові витрати. Після того як фірма сплатила всі витрати, залишився прибуток або чиста виручка. Ще простіше кількісно можна визначити прибуток як різницю між сумою, що отримана з продажу, і собівартістю продукції. Але перед тим як погодитися з таким обчисленням розміру прибутку, треба з'ясувати, що слід уважати витратами. Не випадково, що бухгалтери та економісти по-різному підходять до розуміння прибутку. А законодавчі органи різних країн або тої чи іншої країни в різний час по-різному підходять до елементів формування витрат або собівартості відповідно до визначення обсягів прибутку, системи і механізму оподаткування.
Бухгалтерський прибуток являє собою загальну виручку фірми за мінусом зовнішніх витрат або витрат на залучення ресурсів. Економічний прибуток — це загальна виручка за мінусом валових витрат (зовнішніх і внутрішніх, включаючи в останні і нормальний прибуток підприємця) по залученню ресурсів з урахуванням їх альтернативної вартості. Якщо сума грошових надходжень перевищує економічні витрати фірми, то будь-який залишок нагромаджується в руках господарюючого суб'єкта. Цей залишок і є економічним, або чистим, прибутком, який може бути або позитивним, або негативним.
Постають питання, коли і за яких умов з'являється цей залишок і хто й чому його привласнює?
Неокласична економічна школа стверджує, що економічний прибуток належить підприємцеві. Підприємець і тільки він є єдиним претендентом на цей надлишок. Цей надлишок відсутній у статичній економіці. Статична економіка — така, в якій усі основні дані — пропозиція ресурсів, їх технічні характеристики, смаки споживачів — постійні і незмінні. Постійними також є показники витрат, дані про пропозицію ресурсів, з одного боку, і дані про попит і дохід — з іншого. У цих умовах дії всіх контрагентів економічної діяльності можуть бути передбаченими, а тому відсутній економічний ризик. Якщо й виникне в деякій сфері чистий прибуток, то в умовах чистої конкуренції він зникне в довгостроковому періоді в результаті збільшення чи зменшення підприємств у даній сфері. Усі витрати виробництва будуть повністю відшкодовуватися, не залишаючи ніякого лишку у вигляді чистого прибутку. На думку економістів-неокласиків, економічний прибуток притаманний динамічній економіці. Він пов'язаний з інноваційною діяльністю і є винагородою за ризик, за можливі втрати в умовах ринкової невизначеності. Він може виникнути також у результаті монополізації економічної влади і створення відповідних умов на свою користь по передбаченню економічної ситуації.
У результаті інноваційної діяльності створюються необхідні умови щодо зниження витрат виробництва і, відповідно, одержання прибутку. Для цього необхідні нововведення в усіх видах діяльності підприємства: виробничій, комерційній, управлінській і т. д. Тільки в цьому разі можна знизити витрати і забезпечити надлишки зверх витрат. А це можливо, коли фірма здійснить ряд заходів, спрямованих на підвищення продуктивності праці.
Згідно з марксистською теорією прибуток є перетвореною формою існування додаткової вартості, яка створюється додатково працею у сфері виробничої діяльності й існує в різних формах як результат розподілу і перерозподілу додаткової вартості між відповідними сферами функціонування капіталу. Прибуток тут виступає як економічна форма реалізації права власності на капітал у різних сферах його застосування.
У традиційному та елементарному розумінні прибуток є найбільш значущим і практично єдиним показником успіху підприємства та хорошого управління ним. Прибуток — це знак бажаного успіху, а надія на його одержання служить стимулом діяльності.
Величина прибутку, його обґрунтованість і механізм розподілу можуть суттєво змінюватись залежно від підприємства, ситуації, економічної системи. Але важливо не те, як визначається прибуток, а те що підприємство може виникнути і успішно функціонувати тільки тоді, коли очікується якась винагорода. За відсутності інших стимулів та інших підходів такою винагородою для підприємства в цей час є категорія прибутку.

Норма прибутку - показник, що характеризує відношення прибутку до середньорічної вартості основних та оборотних засобів, включаючи вартість землі.

№37Ринок - це сфера обліку, де здійснюються, за допомогою актів купівлі, продажу, звязок сфери в-ва і сферою споживання або звязок виробників і споживачів.Ринок виник і почав формуватися ще в період, коли почав розвиватися обмін між містами і організовувалися ярмарки (12 ст.)Ринок розвивався одночасно з розвитком товарного г-ва.Ринок діє за законами в-ва і основними з них є:-закон вартості;-закон попиту і пропозиції;-закон грошового обігу;-закон конкуренції.Ринок - це демократ. Тому, що він не ділить людей на окремі класи, соц. групи, а лише ділить всіх людей на дві групи:-покупців;-продавців.Суб'єктами ринку є: покупці і продавціКожен з них має свою мету на ринку.Покупці хочуть, як найдешевше купити якісний товар і мати max ефект від його споживання.Продавці хочуть, як найдорожче продати і отримати max можливий прибуток.Об'єктами ринку є гроші і товари.В якості товарів виступають предмети споживання, засоби в-ва, послуги, продукти інтелектуальної праці, інформації, зв'язок.А в якості грошей виступають усі платіжні і розрахункові грошові документи.Ринок включає ІІІ осн.елементи:1) ринок товарів і послуг;2) ринок капіталу;3) ринок робочої сили.Функції ринку:Ринок, як с-ма економічних відносин, яка регулює взаємовідносини виробників і споживачів виконує такі функції:- здійснює остаточне визначення вартості товару і встановлює ціну товару;- урівноважує ціни;- забезпечує безперервний процес суспільного відтворення, і є його важливим етапом.- стабілізує грошовий обіг, і сприяє його розвитку;- підтримує авторитет національної валюти;- має регулюючий вплив на економіку, тобто, сигналізує про появу диспропорцію між попитом і пропозицією і сприяє їх ліквідації.- має стимулюючий вплив на економіку, оскільки спонукає виробників до запровадження нової техніки і технології, з метою покращення якості та асортименту товарів.- сприяє розвитку конкуренції;- забезпечує споживачів необхідними товарами і товаровиробників необхідною сировиною і технікою...- сприяє формуванню ринкової моделі управління економікою, яка лише частково включає державне регулювання.

№38Закон попиту—внутрішньо необхідні, сталі, суттєві зв'язки між потребами в наявних на ринку товарах і послугах, що можуть бути надані, і цінами на них, які перебувають в обернено пропорційній залежності.

№39Пропозиція — це та кількість продукту, яку виробник бажає та спроможний виробляти і постачати для продажу на ринку за кожну ціну із низки можливих цін протягом визначеного проміжку часу. Цю залежність можна показати у вигляді шкали пропозиції. Закон пропозиції — із зростанням цін виробники пропонують більше товарів, а із їх зниженням — менше.

№40Еластичність — міра реагування однієї змінної величини на зміну іншої; точніше — це число, яке показує відсоткову зміну однієї змінної внаслідок одновідсоткової зміни іншої змінної. Яскравим прикладом є цінова еластичність попиту, яка відображає зміну величини попиту на певний товар зі зміною його ціни. Цінова еластичність попиту - це зміни обсягу попиту, що виражені у відсотках, поділені на зміни ціни, які виражені у відсотках. Еластичність пропозиції за ціною (або цінова еластичність пропозиції) вимірює реакцію виробників на зміни в цінах. Цінова еластичність пропозиції визначається як зміна величини пропозиції (у відсотках), яка поділена на зміну в цінах (у відсотках).

№41Рівноважна ціна - це така ціна, до якої матиме тенденцію наближатися дійсна або фактична ринкова ціна. Це ціна, яка може утримуватися на певному рівні довший час. Будь-яка ціна, яка не є рівноважною, не може утримуватися на певному рівні довго, оскільки діють базові ринкові сили, які стимулюють зміну ціни.

№42Типологія ринкових структур базується на ряді параметрів, що визначають ознаки галузевого ринку.Це: 1) чисельність продавців та їх ринкові частки, +2) міра диференціації продукту, 3) умови вступу в галузь і виходу з неї, 4) ступінь контролю виробників над цінами, 5) характер поведінки фірм. У залежності від вмісту кожного ознаки та їх комбінації формуються різні типи галузевих ринків, що характеризуються різним ступенем конкурентності.

№43Цінова конкуренціяЦінова конкуренція — це вид конкурентної боротьби за допомогою зміни цін на товари. Мета продавця — отримати максимальні надходження від реалізації свого товару. Грошова виручка залежить від обсягів виробництва і ціни за одиницю реалізованої товарної продукції. Нижча ніж у конкурентів ціна на продукцію приваблює покупців, вони збільшують обсяги купівель у конкретного продавця, в результаті цього зменшуються грошові надходження в інших продавців. Встановити нижчі, ніж у конкурентів, ціни можна за рахунок скорочення витрат на виробництво і реалізацію товару завдяки використанню досягнень науково-технічного прогресу, підвищенню продуктивності праці. Цінова конкуренція характеризується також ціновою дискримінацією на товари та послуги, що реалізуються. Цінова дискримінація — це практика встановлення різних цін на товари й послуги незалежно від різниці у витратах. Найчастіше використовується при наданні послуг (послуги адвокатів, лікарів, власників готелю тощо).Нецінова конкуренціяЗа нецінової конкуренції продавці привертають увагу і гроші покупців, не змінюючи ціни. Спонукання покупців придбати певний товар відбувається у такий спосіб. По-перше, продавець намагається забезпечити вищу якість свого товару, використовуючи технічні новинки. По-друге, фірма прагне створити сприятливі умови, пов'язані з продажем товару, наприклад, відкриваючи сервісні центри ремонту виробів, надаючи безплатні консультації щодо використання товару тощо. По-третє, продавець здійснює активну маркетингову діяльність, вивчає кон'юнктуру ринку, виявляє тенденції в попиті споживачів, щоб відповідним чином реагувати на них і тим самим випередити конкурентів. Усі маркетингові заходи розраховані на те, щоб привернути увагу покупців, надати їм відповідну інформацію про існування та споживчі властивості товару, спонукаючи цим споживача до купівля.Суть економічної конкуренції полягає в наявності на ринку великої і кількості незалежно діючих товаровиробників (продавців) і споживачів (покупців) всіляких товарів, послуг та ресурсів.Методи конкуренції: а) цінова конкуренція – це боротьба між товаровиробниками за споживача шляхом зниження затрат в процесі виробництва, зниження цін на товари; б) не цінова конкуренція – це боротьба між товаровиробниками за споживача шляхом своєчасного впровадження в процес виробництва НТР. В залежності від видів і форм конкуренції формуються відповідні ціни: а) монопольно високу ціну встановлює той товаровиробник, який є монополістом у процесі виробництва і на ринку; б) монопольно низьку ціну встановлює товаровиробник під тиском монополістів.
№44 Домогосподарство є одним із трьох основних суб'єктів економіки (поряд із підприємствами та державою). Це соціально-економічна ланка, котра об'єднує людей стосунками, котрі виникають при організації їх спільного життя: ведення спільного домашнього господарства і спільному проживанні.Сільське домогосподарство за ринкової економіки виконує такі основні функції:1. Функція постачальника ресурсів. Воно постачають робочу силу і засоби виробництва діловим одиницям - підприємствам, організаціям тощо.2. Функція виробника товарів і послуг. Залежно від мети, виробництво у межах сільських домогосподарств поділяють на ринкове і не ринкове. У першому випадку вони постачають вироблені товари та послуги для продажу на ринку, у другому – використовують для власного споживання.3. Функція споживання полягає в тому, що домогосподарства, основними споживачами матеріальних і нематеріальних благ.4. Функція заощадника доходів. Деякі сільські домогосподарства при достатньому доході здійснюють заощадження – відкладають частину грошових доходів, що не витрачається на споживання і призначена для забезпечення потреб у майбутньому.5. Інвестиційна функція. Частина домогосподарств заощаджену частину доходу використовують для здійснення ділових операцій, тобто інвестують його у цінні папери, валюту, коштовності, нерухомість тощо [4].6. Функція відтворення населення, структури і якості трудових ресурсів. Ця функція є складовою частиною загальної системи відтворення, яка полягає у постійному поновленні кількісного складу населення країни

№45Однією з основних ознак розвитку будь-якої країни, якості життя її населення є рівень доходів домогосподарств.Домогосподарство як суб'єкт фінансових відносин потребує вивчення в межах теорії фінансів. З одного боку, домогосподарства впливають на стан державних фінансів сплачують податкові та неподаткові платежі до бюджетів різних рівнів; домогосподарства впливають на стан фінансів суб' єктів господарювання, купуючи їхні цінні папери; домогосподарства впливають на стан банківського та страхового ринків шляхом купівлі відповідних продуктів. З іншого боку, домогосподарства отримують з бюджету та державних цільових фондів грошові виплати, виплату дивідендів та відсотків від підприємств та страхові відшкодування.Під доходом розуміється максимальна кількість засобів споживання, які домогосподарство чи індивід можуть витратити за умови, що капітальна вартість майбутніх надходжень залишиться на попередньому рівні.Доходи класифікують на первинні, соціальні трансферти, пенсії, приватні трансферти, інші грошові доходи. Відтворення доходів населення є складовою частиною процесу суспільного відтворення. Його стадіями є утворення, первинний розподіл і формування наявних та кінцевих доходів та їх використання на кінцеве споживання та нагромадження.

№46Розподіл є одним з чинників економічного зростання. При цьому економічне зростання є складовою економічного розвитку — процесу, який охоплює період зростання і занепаду. Економічне зростання — це позитивна складова динаміки виробництва у країні. Розподіл як економічний процес можна розглядати як з боку факторів виробництва, так і з боку результатів виробництва. Національний доход — грошова форма частини чистого продукту або нова вартість матеріальних благ і засобів їх виробництва. Національний доход розподіляється на фонд нагромадження (додатковий продукт) і фонд споживання (необхідний продукт).

№47Основними каналами доходів населення є:трудові доходи робітників (заробітна плата, премія і т.д.);доходи від підприємництва (прибуток);доходи від власності (рента, відсотки і т.д.);доходи від індивідуальної трудової діяльності;інші надходження (спадщина, аліменти, гонорар).Отже, під доходами населення розуміємо суму грошових засобів і матеріальних благ, які отримані або створені громадянами за певний проміжок часу. Роль доходів визначається тим, що рівень споживання населення прямо залежить від рівня доходів. Їх можна поділити на грошові і натуральні доходи.Грошові доходи населення включають усі надходження грошей у вигляді оплати праці працюючих осіб, доходів від підприємницької діяльності, пенсій, стипендій, різних допомог, доходів від власності у вигляді відсотків, дивідендів, ренти, сум від продажу цінних паперів, нерухомості, продукції сільського господарства, різних виробів, доходів від наданих різних послуг та ін.
Натуральні доходи включають перш за все продукцію, вироблену домашніми господарствами для власного споживання. Відмінності в рівні доходів на душу населення або на одного зайнятого називається диференціацією доходів. Нерівність доходів характерна для всіх економічних систем. Диференціація доходів складається під впливом різноманітних факторів, які пов'язані з особистими досягненнями або незалежні від них, що мають економічну, демографічну, політичну природу. Серед причин нерівномірності розподілу доходів виділяють: відмінності у здібностях (фізичних та інтелектуальних), відмінності освіти і кваліфікації, працьовитість і мотивацію, професійну ініціативність і схильність до ризику, походження, розмір і склад сім'ї, володіння власністю і становище на ринку, удачу, везіння і дискримінацію. Міру нерівності доходів відображує крива Лоренца, при побудові якої по осі абсцис відкладена кількість сімей (в % від загального їх числа), а на осі ординат - їх дохід (у відсотках).

48.. Соціальний захист населення в умовах ринкової економіки. Соц. Стандарти.Соціальний захист населення – законодавче закріплена система державних гарантій та реалізації прав усіх політичних, соціально-демографічних груп громадян, окремих осіб щодо соціального забезпечення їх нормального прожиткового рівня та життєдіяльності. Ці гарантії здійснюються через соціально-економічні, правові та політичні чинники, які сприяють реалізації права громадян на працю, допомогу на час безробіття, у разі часткової чи повної втрати працездатності. Основними економічними заходами держави є: індексація доходів, заробітної плати, пенсій, стипендій під час інфляції і зростання індексу цін на товари і послуги; надання державної допомоги, пільг та інших видів соціальної підтримки малозабезпеченим громадянам і сім'ям, одиноким матерям у разі втрати годувальника; матеріальне забезпечення при досягненні пенсійного віку; підтримка населення під час стихійного лиха, екологічного надзвичайного стану. Для цього державою створюються різні спеціальні фонди соціального захисту населення.

№49Підприємництво - ініціативна, новаторська діяльність господарюючого суб'єкта, спрямована на пошук і знаходження найбільш оптимальних економічних рішень з метою одержання максимальної вигоди. Підприємництво передбачає конкретну діяльність підприємця і часто ототожнюється з поняттям "власник".Суть підприємництва як методу господарювання розкривають його основні функції: ресурсна, організаційна та творча.
Ресурсна функція підприємництва передбачає, що воно націлене на найбільш ефективне використання матеріальних, трудових, фінансових та інформаційних ресурсів з урахуванням досягнень науки, техніки, управління і організації виробництваОрганізаційна функція зводиться до діяльності по організації виробництва, збуту, маркетингу, менеджменту і реклами.Творча функція полягає у сприянні генеруванню та реалізації нових ідей, здійсненню техніко-економічних, наукових розробок, проектів, що пов'язані з господарським ризиком.Форми підприємства:Приватне підприємство - це організаційно-правова форма підприємства, заснованого на власності фізичної особи.Колективне підприємство - це організаційно-правова форма підприємства, заснованого на власності трудового колективу підприємства.Спільне підприємство - це організаційна форма підприємства, заснованого за законами України на базі об'єднання майна різних форм власності (так звана змішана форма власності). Спільні підприємства, як правило, мають форму господарських товариств, тобто є суб'єктами права колективної власності.Спільне підприємство з іноземними інвестиціями - це підприємство (організація) будь-якої організаційно-правової форми, створене відповідно до законодавства України, іноземна інвестиція в статутному фонді якого, за його наявності, становить не менше 10 відсотків.Іноземне підприємство - це організаційно-правова форма підприємства з місцезнаходженням в Україні, створеного як суб'єкт права згідно із законодавством іноземної держави, майно якого повністю перебуває у власності іноземних громадян, юридичних осіб або держави.

50. Кругообіг промислового капіталу, його стадії та функціональні форми.Кругообіг капіталу — це такий його рух, що охоплює послідовне проходження ним трьох стадій та набуття ним трьох форм і повернення до початкової.Підприємці, як і все суспільство, зацікавлені у невпинному русі капіталу, бо від цього залежить не тільки отримання ними прибутків та їх збільшення, а й процес суспільного відтворення загалом, його вдосконалення, прогресивний розвиток людства. При цьому різні частки капіталу одночасно перебувають у всіх трьох формах і на трьох стадіях. Порушення руху капіталу хоча б на одній із стадій означає виникнення певних ускладнень у процесі відтворення. Наприклад, коли підприємець з тих або інших причин не продав свій товар, він не тільки не отримує прибуток, а й не повертає своїх витрат. Це може призвести до скорочення виробництва, неплатоспроможності підприємств, їх банкрутства. Може статися й так, що підприємець не може придбати товарів, потрібних для продовження процесу виробництва, або ж йому бракує необхідної кількості грошей, чи на ринку не вистачає певних товарів.Капітал повинен постійно рухатися, це об'єктивно необхідна умова і спосіб його існування. Це не обмежується одним кругообігом. Кругообіг набуває вигляду нескінченної спіралі. Кругообіг капіталу не як окремий та одноразовий акт, а як процес, що постійно повторюється, є його оборотом.Отже, капітал у своєму русі послідовно проходить три стадії: перша і третя відбуваються в сфері обігу, а друга — в сфері виробництва, та набуває трьох форм — грошової, продуктивної і товарної.

№52Для основних фондів характерні збереження натуральної форми і поступове спрацювання. Економічний зміст зносу полягає у втрачанні основними фондами своєї споживної вартості та вартості.Розрізняють два види зносу основних фондів: а) фізичний;б) моральний.Фізичний знос основних фондів пов'язаний, як правило, з їх використанням і виявляється в руйнуванні, поламках.Існує дві форми морального зносу: 1) втрата вартості внаслідок здешевлення відтворення таких самих машин, тобто коли нові машини такої конструкції можуть бути придбані дешевше, ніж ті, що встановлені на підприємстві; 2) втрата вартості діючих, фізично придатних машин внаслідок того, що випущено нові, кращі, більш потужні.Як уже було сказано, основні фонди поступово, в міру спрацювання переносять свою вартість на вироблювану продукцію (послуги). Цей процес називають амортизацією.Амортизації підлягають витрати, пов'язані з:придбанням та введенням в експлуатацію основних фондів і нематеріальних активів; самостійним виготовленням основних фондів;проведенням усіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів; поліпшенням земель.Нарахування амортизації починається з кварталу, наступного за кварталом їх зарахування на баланс підприємства.Не підлягають амортизації та повністю відносяться на витрати виробництва (обігу) у звітному періоді витрати підприємства на:відгодівлю продуктивної худоби;вирощування багаторічних насаджень.Не підлягають амортизації і здійснюються за рахунок відповідних джерел фінансування витрати на:будівництво і утримання житлових будинків, споруд загального благоустрою та об'єктів благоустрою міст і селищ міського типу;будівництво і утримання автомобільних доріг загального користування;придбання і збереження бібліотечних та архівних фондів.

№54Підприємства інфраструктури відіграють важливу роль в економіці розвинутих країн. Вони забезпечують взаємозв'язок між основними суб'єктами економічних відносин — виробниками та споживачами, надають їм необхідні послуги, які сприяють підвищенню ефективності виробництва, прискорюють просування товарів до безпосереднього споживача, а з іншого боку — здійснюють акумуляцію вільних грошових ресурсів і сприяють їх перерозподілу всередині галузі та між галузями.Надаючи різні посередницькі послуги підприємствам і домашнім господарствам, установи інфраструктури викочують ряд важливих функцій. Серед них доцільно виділити такі:1) доведення товарів до безпосереднього споживача;2) забезпечення зворотного зв'язку між виробниками та споживачами;3) акумуляція тимчасово вільних грошових коштів і регулювання грошового обігу;4) здійснення перерозподілу ресурсів між різними галузями і всередині галузей.Установи інфраструктури здійснюють інвестиції, довірчі операції, страхують різні види господарської діяльності.Інфраструктура використовується також у макроекономічному регулюванні — з її допомогою держава здійснює антиінфляційні заходи, політику, спрямовану на підвищення рівня зайнятості, протидіє циклічним коливанням економіки. Отже, економічна інфраструктура суттєво впливає на функціонування економічної системи в цілому.

№55У процесі поглиблення суспільного поділу праці на певному етапі розвитку товарно-грошових відносин і сфери обміну як складової суспільного відтворення відбувається відокремлення товарної і грошової форми капіталу у відносно самостійні види капіталу:- торговий;- позичковий.Торговий капітал - це капітал, який використовується у сфері обігу і який обслуговує процес реалізації товарів.Першим етапом розвитку торгового капіталу найдавнішою його формою був купецький капітал. В історії розвитку товарно-грошових відносин він відігравав складну і суперечливу роль.

З одного боку, він створював умови для розвитку капіталістичних відносин, оскільки стимулював процеси накопичення і концентрації грошових коштів в руках вузького кола осіб, руйнував натуральні засади виробництва, посилював диференціацію товаровиробників, формував і розширював світовий ринок.З іншого боку, купецький капітал:наживав великі прибутки за рахунок нееквівалентного обміну і тим самим нещадно експлуатував основну масу населення;підривав економічну основу безпосередніх товаровиробників;- гальмував розвиток виробництва. Джерелом торговельного прибутку є додаткова вартість, яка створюється в сфері матеріального виробництва, частину якої привласнює торговець. Цією частиною промислові капіталісти діляться з торговцем за те, що він реалізує їх товари. Таким чином, торговий прибуток - це особлива перетворена форма додаткової вартості, що створюється найманими працівниками у сфері виробництва і присвоюється торговими підприємцями за участь у реалізації товарів, вироблених промисловими капіталістами.

№56Оптова торгівля охоплює будь-яку діяльність у справі продажу партій товарів та послуг тим, хто купує їх для подальшого перепродажу (роздрібна торгівля) або професійного використання (промислові підприємства, організації, установи). Взаємні продажі серед організацій оптової торгівлі також є важливою складовою їх діяльності.Оптова діяльність може здійснюватись у трьох основних організаційних формах:1) через оптові підрозділи фірм-виробників (при використанні прямих каналів збуту);2) через незалежних оптових посередників;3) через залежних оптових посередників;
Роздрібна торгівля — сфера підприємницької діяльності, пов'язана з продажем товарів та послуг кінцевим споживачам для особистого використання. Це остання ланка каналів збуту.Раціональну форму організації роздрібної торгівлі і конкретних торговельних посередників вибирають, виходячи з цілей і фінансових ресурсів фірми з урахуванням розглянутих характеристик роздрібних підприємств.Оптова торгівля охоплює будь-яку діяльність у справі продажу партій товарів та послуг тим, хто купує їх для подальшого перепродажу (роздрібна торгівля) або професійного використання (промислові підприємства, організації, установи). Взаємні продажі серед організацій оптової торгівлі також є важливою складовою їх діяльності.Оптова діяльність може здійснюватись у трьох основних організаційних формах:1) через оптові підрозділи фірм-виробників (при використанні прямих каналів збуту);2) через незалежних оптових посередників;3) через залежних оптових посередників; Форми організації роздрібної торгівлі можуть бути різні. При формуванні багаторівневого каналу збуту треба визначитись, яких саме роздрібних посередників варто використовувати.
До роздрібних посередників належать: ділери; магазини роздрібної торгівлі; організації позамагазинної торгівлі.

№57. Форми кредитуТоварна форма кредитуТоварна форма кредиту історично передує його грошовій формі. Кредит у товарній формі існував до появи грошової форми вартості, коли для еквівалентного обміну використовувалися деякі товари (хутра, худоба тощо). У сучасних умовах товарна форма кредиту дещо поступається грошовій формі, яка переважає. Завдяки товарній формі кредиту суб'єкти кредитних відносин можуть самостійно розпоряджатися тимчасово вільними ресурсами, прискорювати збут товарів і зменшувати час перебування капіталу в товарній формі, збільшувати взаємозалежність і взаємоконтроль між суб'єктами кредитних відносин.Грошова форма кредитуНайтиповішою, переважаючою формою кредиту в сучасних умовах виступає кредит грошовий. Грошова форма кредиту застосовується значно ширше, ніж товарна тому, що перерозподіл вартості, який забезпечується кредитом, здійснюється переважно в грошовій формі. Переважаюче використання грошової форми кредиту зумовлюється тим, що гроші є загальним еквівалентом при обміні товарних вартостей, універсальним засобом обігу та платежу, гроші мають найширшу сферу застосування, сучасна економіка має переважно грошову форму, а кредит виконує пере-розподільчу функцію. Кошти в грошовій формі кредиту використовуються не як простий посередник в обміні, а як гроші, що здатні принести прибуток.

2. Види кредитуРозуміння види кредитуУ практиці класифікації "вид" має означати підрозділ, що об'єднує ряд явищ, які мають спільні ознаки. Тому видова характеристика повинна відбивати внутрішню структуру об'єкта дослідження. Вид кредиту дає детальну характеристику кредиту за організаційно-економічними його ознаками,що використовуються для класифікації кредитів.Ознак, що відображають внутрішню сутність, зміст кредиту досить багато, а тому й видів кредиту теж може бути визначено багато відповідно до численних критеріїв. Усі види кредиту повинні входити до однієї з двох розглянутих форм кредиту.Найчастіше виокремлюють такі види кредиту: банківський, комерційний, державний, міжнародний, споживчий, лізинговий, факторинг, іпотечний.

№58Банки — фінансові інститути, що акумулюють грошові кошти та інші нагромадження (золоті запаси, цінні папери тощо), надають кредити, здійснюють грошові розрахунки, випуск в обіг грошей, цінних паперів та ін.У даному разі дається комплексне визначення сутності банків, тобто з урахуванням виконуваних ними функцій. Проте ці функції банки почали виконувати не одразу.Банківська система.Банківська система — сукупність різних видів банків та банківських об'єднань у їх взаємодії та взаємозв'язку.До неї також входять спеціалізовані кредитно-фінансові установи, які здійснюють кредитування окремих сфер і галузей народного господарства,інвестиційні, взаємоощадні банки, кредитні союзи, страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні компанії та ін.Основні функції та операції комерційного банкуВідповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" банки — це юридичні особи, які мають виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучати у вклади грошові кошти фізичних і юридичних осіб, розміщувати зазначені кошти від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкривати і вести банківські рахунки фізичних та юридичних осіб.Банки в Україні можуть створюватися у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю або кооперативного банку. Засновниками та учасниками комерційних банків можуть виступати юридичні та фізичні особи. Причому особа, яка має намір придбати істотну участь у банку або збільшити її таким чином, що така особа буде прямо чи опосередковано володіти чи контролювати 10, 25,50 та 75 процентів статутного капіталу банку чи права голосу придбаних акцій (паїв) в органах управління банку, зобов'язана отримати письмовий дозвіл Національного банку України. З метою захисту інтересів вкладників та забезпечення фінансової стійкості банку законодавством встановлюється мінімальний розмір статутного капіталу. Крім статутного, комерційний банк створює також резервний фонд, кошти якого у разі потреби використовуються на покриття непередбачених збитків у діяльності банку.Основними операціями комерційних банків є:1) приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;2) відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-ко-респондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;3) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик;4) операції з валютними цінностями;5) емісія власних цінних паперів;6) організація купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;7) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андерайтинг);8) надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;9) придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);10) лізинг;11) послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів;12) випуск, купівля, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів;13) випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій З використанням цих карток;14) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.

Банківський прибуток є одним із найважливіших показників ефективності функціонування банку, його стабільності. У ньому зацікавлені всі учасники економічного процесу. Розмір банківського прибутку хвилює акціонерів, тому що є показником отриманого доходу на інвестований ними капітал. Вкладникам прибуток гарантує стабільний дохід і впевненість у завтрашньому дні, оскільки збільшення резервів і власних коштів банку свідчить про його стабільність. Позичальники також зацікавлені в прибутках банку, адже таким чином зростають їх власні накопичення.
Банківський прибуток формується у результаті здійснення кредитних, розрахункових, грошових операцій та інших видів діяльності банків. Він є джерелом виплати дивідендів акціонерам, створення фондів банку, базою підвищення добробуту банківських працівників. Прибуток банку - це різниця між валовими доходами банку та витратами. Прибуток банку складають:
- прибуток від основної діяльності;
- валовий прибуток, до якого, крім прибутку від основної діяльності, входять небанківські операційні доходи і витрати, відрахування в резерви, непередбачені доходи і витрати;- чистий прибуток, який залишається у розпорядженні банку після сплати податку на прибуток.Прибуток розподіляється таким чином - сплата податку на прибуток (в нашій країні ставка податку дорівнює 30%);- відрахування до резервного фонду банку;- відрахування до фонду матеріального заохочення;- відрахування у фонд виробничого та соціального розвитку;- відрахування в інші фонди банку;- сплата дивідендів акціонерам.
Прибутковість банку залежить від ефективності використання його власних і залучених коштів. Рівень доходності банк може підняти шляхом зміни структури активних операцій і співвідношення між позичковими та інвестиційними операціями на користь більш вигідних, а також через регулювання своєї короткострокової заборгованості й депозитних рахунків.Потрібно раціонально й ефективно розміщувати кошти банку для забезпечення його фінансової стійкості. Виконання цієї умови дозволить позбавитися суперечностей між ліквідністю, надійністю із прибутковістю комерційного банку.

№59Ринокціннихпаперів- це функціональна система фінансового ринку, яка сприяє акумулюванню капіталу для інвестицій у виробничу і соціальну сфери, стимулює структурну перебудову економіки, підвищує добробут громадян коштом доходів від вкладання грошових ресурсів у цінні папери і вільне розпорядження доходами.В такому розумінні ринок цінних паперів становить частину ринку позичкових капіталів. На ньому здійснюється емісія та купівля-продаж цінних паперів, на основі законів попиту та пропозиції формуються ціни, складаються відносини співволодіння (акції, паї) чи позики (облігації, векселі) й похідні від них.Міжнародно визнаними стандартами ринку цінних паперів стали принципи прозорості, відкритості й доступності, впорядкованості і конкурентності. У відповідності з цими принципами фондовий ринок в Україні складається з двох сегментів: біржового і позабіржового ринків.

№60Земля як об'єкт економічних відносин – земля як предмет праці, знаряддя і засіб праці та виробничі відносини, які виникають у процесі її використання й привласнення результатів праці. Земля – природне середовище, в якому народжується і живе людина, природна матерія і територіальний простір існування та розвитку людського суспільства, матеріальна основа виробництва. У процесі виробництва земля відіграє неоднакову роль. Як об'єкт спрямування праці людини для підтримання чи підвищення родючості, продуктивності, вона є предметом праці. Як середовище і засіб впливу на певні предмети праці, наприклад рослинні організми, – знаряддям і засобом праці.

Земе́льна ре́нта — дохід, який отримують землевласники, реалізуючи власність на землю. Причиною виникнення визнається існування монополії на землю як об'єкт господарювання. Земельна рента — нетрудовий тип приватної власності на засоби виробництва.

61.Суспільне відтворення. Сутність та види.Суспільне відтворення - це процес суспільного виробництва, який взято не як окремий одноразовий акт, а як постійно повторюваний процес. Це суспільне виробництво, що перебуває в постійному процесі свого відновлення. Він охоплює всі фази й всі без винятку сторони суспільного виробництва. Але в цьому надзвичайно складному макроекономічному процесі виділяють три основні види:- відтворення матеріальних благ;- відтворення робочої сили;- відтворення виробничих відносин.Відтворення матеріальних благ є кінцевою метою функціонування суспільного виробництва, адже тільки через їх постійне виробництво стає можливим процес обміну речовин між людиною і природою. Цей процес є підґрунтям суспільного відтворення, відображає сутність останнього і не має аналогів щодо своєї складності. Його кінцевим наслідком є постійний процес споживання створених матеріальних благ і такий самий постійний процес відновлення всієї сукупності матеріальних благ для їх наступного споживання.Як відомо, створення матеріальних благ є безпосередньо функцією робочої сили, витрати якої слід кожного разу відшкодовувати. Цей процес полягає в тому, що з усієї сукупності вироблених матеріальних благ слід виділити ту їх частку, яка буде еквівалентною за вартістю витраченій робочій силі і призначена виключно для її відновлення. За своєю натуральною формою ця сукупність матеріальних благ і послуг являє собою ті блага, які слугують відновленню фізичної та духовної енергії, витраченої всіма робітниками.Відтворення виробничих відносин являє собою процес, кінцевим результатом якого, перш за все, є відновлення статус-кво основних суб'єктів цих відносин. Такими основними суб'єктами суспільного виробництва є з одного боку, власники засобів виробництва, а з іншого - власники робочої сили (наймані працівники). Сутність цього процесу полягає в тому, що кожен з цих суб'єктів виходить з процесу суспільного відтворення в тій якості, в якій він у нього вступив. Власники засобів виробництва не тільки залишаються власниками певної кількості об'єктивного фактора виробництва, а й збільшують його розміри. Власник же робочої сили кожного разу виходить з процесу суспільного виробництва тільки власником своєї робочої сили. Але ця постійність відновлення статусу суб'єктів суспільного виробництва має місце тільки стосовно сукупного феномену (сукупний власник, сукупна робоча сила) і не стосується кожного окремого індивіда. Серед них відбувається процес переходу зі стану, наприклад, власника, у стан найманого працівника і навпаки. Але ці одиничні й випадкові за своїм характером переходи не змінюють загальної ситуації, яка реалізується в тому, що з кожного процесу такого відтворення сукупний власник виходить власником, а той, хто входив у цей процес як найманий працівник, виходить з нього в тій самій якості.Матеріальним результатом суспільного відтворення є сукупний суспільний продукт. За своєю натурально-речовою формою він поданий матеріальними благами у вигляді певних речей і послугами, які теж є матеріальними, але не набувають речової форми.

62. Суспільний продукт і його форми.Сукупний суспільний продукт - найбільш загальний показник суспільного виробництва. Сукупний суспільний продукт (ССП) - це вся маса матеріальних і духовних благ, створених суспільством за певний проміжок часу (як правило, за рік).Натуральна форма суспільного продукту дає можливість розглядати його структуру за матеріально-речовим характером. За видами матеріальних благ і послуг можна оцінити рівень суспільного поділу праці і диференціації суспільного продукту. Поділ праці веде до того, що кількість видів продукції розширюється. Сьогодні кількість видів продукції вимірюється десятками мільйонів і швидко зростає. Але за всієї різноманітності продукти як корисні блага діляться на дві великі групи: речі і послуги. Для того щоб бути благом корисним, продукт необов'язково повинен набувати форми речі, матеріального блага. Корисними є і послуги, що мають нематеріальний характер. Це послуги освіти, медицини, культури, сфери попиту і т. д. Виробничі потреби задовольняються науковими, інформаційними, транспортними та іншими послугами. Зараз обсяг і якість послуг — один з важливих показників економічного і соціального прогресу.Особисті і виробничі послуги — невід'ємна частина суспільного продукту. У зв'язку з цим суспільне виробництво поділяється на дві великі сфери: сферу виробництва матеріальних благ, тобто сферу матеріального виробництва, і сферу послуг, тобто сферу нематеріального виробництва.Проте першоосновою суспільного продукту є речові блага і продукти харчування, одяг, житло, верстати, комбайни тощо.За всієї різноманітності вироблені матеріальні продукти і послуги поділяються на два видизалежно від того, які потреби людей вони задовольняють: на предмети споживання, що задовольняють особисті потреби людей та на засоби виробництва, які задовольняють виробничі потреби людей. Відповідно, як обґрунтував К. Маркс, виробництво ділиться на два великих підрозділи: І — виробництво засобів виробництва;ІІ — виробництво предметів споживання, включаючи споживчі послуги.Оскільки виробництво базується на глибокому поділі праці, то при аналізі результатів виробництва варто обчислювати проміжний продукт і кінцевий продукт.Кінцевими продуктами є матеріальні блага і послуги, які виробляються для кінцевого використання, а не для подальшої обробки чи переробки або перепродажу.Більшість продуктів (сировина, матеріали, комплектуючі машин) проходять кілька виробничих циклів протягом року, перш ніж потрапляють до кінцевого споживача. У результаті окремі частини і компоненти більшості продуктів купуються і продаються декілька разів.Проміжні продукти — це матеріальні блага і послуги, які використовуються для подальшої обробки, переробки чи для перепродажу. У системі суспільного поділу праці багато підприємств (і цілі галузі) спеціалізуються на виробництві проміжних продуктів — пшениці, залізної руди, деревини, нафти, льону, металу і т. д.Іншою стороною суспільного продукту виступає його вартість. За допомогою цієї категорії ведеться облік ринкової вартості суспільного продукту, окремих галузей і сфер виробництва, а також вимірюється додана вартість. Без категорії вартості неможливо обчислити обсяги суспільного продукту.