Нерівномірність економічного зростання. Цикли та його фази.

Date: 2015-10-07; view: 475.

Закон нерівномірності економічного розвитку – специфічний економічний закон капіталістичного способу виробництва, який виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між загальним поступальним розвитком підприємств, галузей, сфер економіки, країн та регіонів світового господарства, з одного боку, і нерівномірним прогресом окремих елементів системи продуктивних сил та виробничих відносин (або відносин економічної власності) у межах окремих галузей, сфер економіки окремих країн, а також у масштабах світового господарства, його окремих регіонів і країн – з іншого. Загальний поступальний прогрес різних ланок національної та світової економіки зумовлений дією закону зростання потреб окремої людини, трудового колективу, соціальних верств, класів і націй, законами та суперечностями розвитку продуктивних сил. Нерівномірність прогресу окремих елементів системи продуктивних сил та відносин економічної власності в різних складових частинах національного та світового господарства спричинена неоднаковим розміщенням природних ресурсів на планеті, різними кліматичними умовами, біологічною природою людей, класів і націй (їх менталітетом), науковими відкриттями й відповідними революційними зрушеннями в структурі технологічного способу виробництва, боротьбою між окремими верствами, класами, економічною політикою держави та іншими факторами.Економі́чний ци́кл — періодичне повторення протягом років піднесення і спаду в економіці. Складається з таких фаз: криза; депресія; пожвавлення; піднесення.Криза (спад) — завершує попередній періодичний цикл і є початком наступного.Характерними рисами фази кризи економічного циклу є: надвиробництво товарів порівняно з платоспроможним попитом на них; різкий спад рівня цін як результат надмірного перевищення пропозиції товарів та послуг над їх попитом; різке скорочення обсягу виробництва; масові банкрутства підприємств і підприємців великого та малого бізнесу; зростання безробіття, зниження життєвого рівня; потрясіння кредитної системи; підвищення попиту на вільні грошові ресурси.Депресія — фаза циклу, якій властивий застій виробництва.Фаза депресії характеризується: відновленням реалізації товарів та послуг і поступовим зменшенням товарних запасів; - припиненням різкого падіння цін та спаду виробництва; затуханням інфляційних процесів; - відсутністю нових інвестицій.Пожвавлення — спостерігається ріст ділової активності.Фаза характеризується :зростанням промислового виробництва та інвестицій;№ помітного скорочення безробіття; підвищенням особистих доходів і прибутків корпорацій; нарощування інвестицій, що пожвавлює попит — спочатку на капітальні блага, а потім і на споживчі, адже зростає зайнятість;збільшення платоспроможного попиту. Обсяг виробництва досягає попереднього найвищого рівня, і економіка вступає у фазу піднесення.Піднесення (зростання) — фаза циклу, коли обсяг виробництва перевищує обсяг найбільшого піднесення попереднього циклу і зростає найвищими темпами. Фаза характеризується:- швидке економічне зростання, яке уже готує ґрунт для наступного спаду і нового економічного циклу.При піднесенні знову починають діяти тенденції зростання цін, скорочення безробіття, розширення розмірів кредиту, зростання позичкового процента.Зміна економічної кон'юнктури відбувається як результат порушення деяких аспектів рівноваги:- не стабільна політична ситуація держави;- відкриття нових корисних копалин.- надходження іноземних інвестицій.- високий розвиток науковотехнічого прогресу.Головною, визначальною фазою циклу є криза, яка завершує попередній цикл, створює умови для майбутньої економічної рівноваги, нового розширення виробництва і знову ж веде до кризового стану розвитку, економічної нестабільності. Криза завершує один економічний цикл і розпочинає інший, тобто період економічного циклу — це час від початку однієї кризи до іншої. Тому важливо розглядати кризу як фазу циклічного розвитку економіки і чинник макроекономічної не рівноваги.

69. Зайнятість : сутність, форми та ефективність.Зайнятість — це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, яка приносить їм дохід у грошовій чи іншій формі. Вона характеризується системою економічних відносин з приводу забезпечення громадян робочими місцями та визначенням форм участі в суспільному господарстві з метою одержання засобів до існування.Економічно активне населення включає :Осіб найманої праці;Самостійних працівників;Осіб, що тимчасово не працюють(хвороба або відпустка);Члени сім'ї у працездатному віці;Особи, що проходять перепідготовку та перекваліфікацію.Розрізняють такі форми зайнятості: повну, неповну, часткову, первинну та вторинну зайнятість.Повна зайнятість — це діяльність протягом повного робочого дня (тижня, сезону, року), яка забезпечує дохід у нормальних для даного регіону розмірах.Неповна зайнятість характеризує зайнятість конкретної особи або протягом неповного робочого часу або з неповною оплатою чи недостатньою ефективністю. Неповна зайнятість може бути явною або прихованою.Явна неповна зайнятість зумовлена соціальними причинами, зокрема необхідністю здобути освіту, професію, підвищити кваліфікацію тощо. Неповну зайнятість можна виміряти безпосередньо, використовуючи дані про заробіток, відпрацьований час, або ж за допомогою спеціальних відбіркових обстежень.Прихована неповна зайнятість відбиває порушення рівноваги між робочою силою та іншими виробничими факторами. Вона пов'язана, зокрема, зі зменшенням обсягів виробництва, реконструкцією підприємства і виявляється в низьких доходах населення, неповному використанні професійної компетенції або в низькій продуктивності праці.Часткова зайнятість — це добровільна неповна зайнятість.Первинна зайнятість характеризує зайнятість за основним місцем роботи.Якщо крім основної роботи чи навчання ще є додаткова зайнятість, вона називається вторинною зайнятістю.Ефективність зайнятості. Важливим показником зайнятості є раціональна зайнятість. Їй притаманні такі риси: - суспільно корисний характер трудової діяльності; - оптимальна структура народного господарства, що забезпечує суспільний поділ праці згідно з існуючими потребами; - використання сучасних досягнень науки і техніки; - професійно-кваліфікаційна структура сукупної робочоїсили та адекватна їй система робочих місць.

70. Безробіття та його соціально-економічні аспекти.Безробіття — соціальне явище, коли кількість бажаючих отримати роботу є більшою, ніж робочих місць (перевага пропозиції робочої сили над її попитом). Відповідає стану незайнятості працездатного населення та має негативні економічні й соціальні наслідки для усього населення регіону, де набуло особливого поширення.Воно характеризується різними аспектами, основними з яких є його види, форми і показники.Рівень безробіття розраховується як відношення чисельності безробітних, які зареєстровані в державній службі зайнятості, до працездатного населення працездатного віку. Види безробіттяЦиклічне (кон'юнктурне) безробіття виникає внаслідок коливань економіки. У фазі рецесії підприємства звільняють робочих та наймають на роботу в разі економічного підйому. Вважається, що кон'юнктурне безробіття зникає через 2-3 роки.Сезонне безробіття — результат природних коливань кліматичних умов протягом року або коливань попиту. Зникає протягом року.Природне безробіття - відсоток безробіття, який неможливо усунути навіть при найкращому розвитку кон'юнктури. Цей вид безробіття виникає внаслідок фрикційного, добровільного та структурного безробіття. Це та група безробітних, які не можуть знайти роботу в зв'язку з кваліфікацією, віком, станом здоров'я, місцем проживання або недостатнім бажанням до праці.Фрикційне безробіття(тимчасове) виникає, коли люди тимчасово знаходяться без роботи в результаті зміни місця праці, професій. Цей вид безробіття виникає в короткостроковому вимірі.Структурне безробіття(технологічне) — виникає в результаті зміни структури економіки, викликане науково-технічним прогресом і зміною структури потрібних кадрів.Безробіття означає прямі економічні витрати суспільства. Коли збільшується кількість людей, які не мають роботи, це означає, що скоротилось виробництво, знизився добробут, посилилися соціально-економічні суперечності. Економічні втрати періоду безробіття значно більші, ніж втрати, пов'язані з монополізацією, тарифами або квотами. Вимушене безробіття негативно впливає на моральність людини, на її психіку. Втрата роботи, життєве незадоволення часто призводять до морального спаду, до посилення криміногенної ситуації в суспільстві. Безробіття також поглиблює проблему нерівномірності доходів. Це загострює соціальну напруженість у суспільстві, що часто призводить до руйнування демократичних підвалин та становлення тоталітарних режимів. Безробіття визначають як різницю між кількістю працездатних, які перебувають у складі робочої сили, та кількістю зайнятих.

71. Проблеми політики зайнятості в Україні.Проблеми зайнятості, безробіття і доходів є визначальними в галузі соціально-трудових відносин.Основна проблема ринку праці України — скорочення попиту на працю — частіше приводить до прихованого безробіття в офіційному секторі ринку праці, зайнятості в неформальному та нетоварному секторах, посилення зовнішньої трудової міграції, ніж до відкритого безробіття, зареєстрованого закладами з питань працевлаштування.Суть у тому, що дієздатна політика зайнятості в теперішніх умовах повинна мати довгостроковий характер і включати цілий комплекс заходів державного регулювання, що гальмує зростання безробіття і скорочення зайнятості населення.У наших умовах найбільш важливими можуть бути заходи, які сформульовані нижче.1.Прискорений розвиток дрібного підприємництва.

2. Активізація державних інвестицій у соціальну і виробничу структуру, особливо в такі сфери, які не орієнтуються на одержання прибутку (будівництво і утримання дитячих садків, розширення мережі інтернатів, лікарень, поліклінік, будівництво і ремонт автомобільних шляхів сполучення тощо).3. Розширення обсягів фінансування на розвиток служб з перепідготовки кадрів і підвищення кваліфікації.4. Кардинальне підвищення державних витрат на підтримку молодих матерів, сімей з дітьми до 16 років, допомоги на кожну новороджену дитину.5. Прискорене зростання реальної заробітної плати, яка зараз у 3—4 рази нижча від рівня 1990 р.6. Швидке запровадження більш прогресивних законів з оподаткування доходів підприємств, деяке зниження ставки податків з тим, щоб стимулювати підприємства України приватного і державного секторів на прискорений розвиток. Розширене відтворення первинних ланок — це запорука підвищення обсягів сукупного попиту на роботу ринку в національному масштабі.7. Подолання аномального характеру розподілу доходів серед населення і домогосподарств.

72. Господарчий механізм, його сутність та елементи.Господарський механізм - інтегрована система економічних, організаційних, правових та інших форм, методів та інструментів управління. Господарський механізм виникає у процесі різноманітної діяльності суб'єктів господарювання різних форм власності і характеризується їх юридичною рівністю, впорядкованістю прав та обов'язків, майновою обособленістю цих суб'єктів тощо.В будь-якому суспільстві господарський механізм виконує певні Функції, серед яких виділимо найважливіші і найбільш загальні.Перша і найважливіша функціягосподарського механізму полягає у використанні економічних законів даного суспільного способу виробництва. Використання економічних законів стає можливим лише тоді, коли суспільство, по-перше, матиме чітку, науково-обґрунтовану. Програму дій, постановку конкретних і реальних цілей та завдань; здійснюватиме розроблені програми. Друга функція господарського механізму полягає у розв'язанні соціально-економічних суперечностей, передусім суперечності між продуктивними силами та виробничими відносинами. Третя функція господарського механізму полягає у реалізації відносин власності, тобто забезпечення таких умов, за яких відносини сприяють розвитку всієї системи продуктивних сил, насамперед, безпосереднього працівника як основної продуктивної сили суспільства. Четвертою важливою функцією господарського механізму є всебічний розвиток людини, її матеріальних і духовних потреб, інтересів та стимулів, тобто господарський механізм повинен забезпечити розвиток не тільки біологічного аспекту сутності людини, але й соціального. Це дасть можливість людині стати активним суб'єктом виробничих, соціальних, політичних, правових і культурних відносин. Господарський механізм включає в себе різнорідні елементи, які можна згрупувати в такі блоки :1) організаційно-правового механізму; 2) економічного механізму; 3) сукупності соціально-психологічних методів. Основу господарського механізму становлять система виробничих відносин, форма власності на засоби виробництва, загальні закономірності виробництва, розподілу, обміну та споживання.

73. Необхідність, цілі, функції державного регулювання економіки.Держа́вне регулюва́ння — це сукупність інструментів, за допомогою яких держава встановлює вимоги до підприємств і громадян. Воно включає закони, формальні і неформальні розпорядження і допоміжні правила, що встановлюються державою, а також недержавними організаціями або організаціями саморегулювання, яким держава делегувала регуляторні повноваження. Воно включає закони і допоміжні інструменти, що створюються державою, а також правила, що встановлюються державними і недержавними агентствами в рамках делегованих повноважень.Можна виділити дві сфери державного регулювання:тарифне (цінове) регулювання, що охоплює економічні аспекти, які впливають безпосередньо на ринкові рішення;Тарифне регулювання спрямовано на створення економічних механізмів, які застосовують переважно як реакцію на зовнішні фактори, що впливають на ринкову ситуацію. Ці механізми є засобом «інтернаціоналізації» пов'язаних з ними витрат, ураховуваних під час прийняття рішень із проблем виробництва і споживання. Метою тарифного регулювання є створення економічного механізму, що впливає на поведінку ринку за допомогою зміни співвідношення цін на продукцію. Тарифне регулювання реалізується через системи оподаткування і ціноутворення, через митні збори. Наприклад, воно може реалізовуватись через безпосереднє встановлення цін чи тарифів, максимальних і/або мінімальних ціннетарифне (нецінове) регулювання, що охоплює соціальні та адміністративні аспекти.Нетарифне регулювання спрямовано на захист життя, здоров'я, майна, охорону довкілля, а також на встановлення способів організації чи ведення діяльності, правил ліцензування, місця і часу здійснення діяльності, обсягу випуску продукції чи надання послуг тощо. Найважливішим елементом нетарифного регулювання є також контрольні та наглядові функції. У сфері технічного нормування нетарифне регулювання охоплює як аспекти встановлення обов'язкових вимог до продукції та процесів, так і правила здійснення, перевірок і вживання заходів у разі факту порушення.Основні цілі :- раціональне використання ресурсів і досягнення макроекономічної ефективності;- забезпечення стабільного розвитку національної економіки;- забезпечення конкурентоздатності вітчизняних товарів на міжнародному ринку;- реалізація соціальних цілей розвитку суспільства.Основні функції :Цільова — полягає у визначенні цілей, пріоритетів (лат. prior — перший, перевага) і основних напрямків розвитку національної економіки; Стимулююча передбачає формування регуляторів, здатних ефективно впливати на діяльність господарюючих суб'єктів (їхні інтереси) і стимулювати економічні процеси у бажаному для суспільства напрямку. Нормативна (регламентуюча) — держава за допомогою законів, законодавчих актів і нормативів встановлює певні правила діяльності для суб'єктів економіки, визначає правовий простір.Коригуюча — зводиться до коригування (лат. — виправляти) розподілу ресурсів в економіці з метою розвитку прогресивних процесів, усунення легативних екстерналій і забезпечення нормальних соціально-економічних умов життя суспільства.Соціальна — передбачає регулювання державою соціально-економічних відносин (наприклад, між підприємцями і робітниками), перерозподіл доходів, забезпечення соціального захисту та соціальних гарантій, збереження навколишнього середовища тощо.Контролююча — означає державний нагляд і контроль за виконанням і дотриманням законів, нормативних актів, економічних, екологічних та соціальних стандартів тощо.

74. Теорії державного регулювання. Основні напрямки державного регулювання.Державне регулювання національної економіки здійснюється певними методами. Методи - це певні способи впливу держави на всі об'єкти державного регулювання. Кожен метод спирається на цілу низку конкретних інструментів, які й забезпечують реалізацію впливу.Усю сукупність методів певним чином класифікують. Найбільш поширені класифікації пов'язані з такими ознаками: за формами впливу і за засобами впливу. За формами впливу виділяють такі методи: методи прямого і непрямого впливу. За способами впливу виділяють правові, адміністративні, економічні й пропагандистські методи.Прямі методи державного регулювання - це ті методи, які безпосередньо спрямовані на суб'єктів ринку. Вони застосовуються з метою зміни обсягів виробництва, обсягів експортно-імпортних операцій, зміни структури споживання тощо. Головним інструментарієм такого впливу є ліцензії, квоти, державні закупівлі, установлені державою ціни, нормативи, комплексні програми тощо.Непрямі методи - це такі методи, які спрямовують дії суб'єкта ринку в необхідне русло не безпосередньо, а опосередковано, через створення певних економічних умов. Тут головним є економічний інтерес суб'єкта ринку, вплив на який і сприяє досягненню тієї мети, яку ставить держава. Тут інструментарієм є заходи, які вживає держава в процесі реалізації своєї фіскальної, грошово-кредитної, амортизаційної, бюджетної й іншої політики. Ефективність непрямих методів не така висока, як прямих, але вони більш адекватні ринку, а тому більш пристосовані до дії ринкового економічного механізму.Серед методів державного регулювання, виокремлених на основі такої ознаки, як засіб впливу, необхідно передусім виділити правове регулювання економіки. Це встановлення державою юридичних норм поведінки громадян і всіх суб'єктів ринку. Правовому регулюванню підлягають усі відносини, які складаються в суспільстві. Це відносини між державою і громадянами, між державою і суб'єктами господарювання, відносини між громадянами тощо.Державне регулювання національної економіки здійснюється на основі поєднання різних економічних теорій, зумовлених практикою господарювання. В розвитку теорій регулювання економіки фахівці виділяють декілька етапів, які найповніше характеризують певний часовий період господарювання. Першим етапом державного регулювання економіки вважається меркантилізм (XV-XVII ст.), теоретики якого вважали благородні метали джерелом багатства і складали рекомендації правителям своїх держав щодо розвитку зовнішньої торгівлі. Вони вважали, що до збагачення веде перевищення експорту над імпортом, нагромадження золота й срібла. Політика обмеження доступу іноземних купців до внутрішнього ринку через запровадження високого мита доповнювалася заходами щодо стимулювання вивозу готової продукції на зовнішні ринки. Така політика забезпечувала перевищення експорту над імпортом. Вважалося, що держава стає багатшою, якщо володіє більшою кількістю грошей.

с