Фіксальна політика держави. Державний бюджет. Політика.

Date: 2015-10-07; view: 479.

Фіскальна політика являє собою маніпулювання державним бюджетом з метою стабілізації економічної ситуації країни( податково – бюджетне регулювання).

Складається з :

Податкова політика уряду;

Політика державних витрат.

Фіскальна політика має два напрямки :

Дискреційна;

Недискреційна.

Дискреційна – це свідоме регулювання розміру податків і державних витрат з метою регулювання економіки.

Недискреційна – політика регулювання державних витрат податків на основі автоматично вбудованих стабілізаторів.

Державний бюджет являє собою фінансовий план утворення і використання економічного фонду країни для вирішення проблеми її розвитку.

Дохідна частина бюджету складається :

Податки;

Дохід від приватизації;

Продаж цінних паперів;

Показники Міжнародного Валютного фонду(МВФ).

Пода́тки — це встановлені вищим органом законодавчої влади обов'язкові платежі, які сплачують фізичні та юридичні особи до бюджету у розмірах і у терміни, передбачених законодавством.

Види податків :

прямі — податки, що стягуються безпосередньо з доходів і майна платника податків. До прямих податків належать прибутковий податок з фізичних осіб, податок на прибуток, податок на майно.

непрямі — податки на товари й послуги, установлювані центральними й місцевими органами влади у вигляді надбавок до ціни товарів або тарифу на послуги й незалежні від доходів платників податків. Виробники й продавці виступають у ролі збирачів непрямих податків, уповноважених на те державою, а покупець стає платником непрямого податку. Найпоширеніші непрямі податки у вигляді акцизів, податку із продажів, мит, митних зборів.

За об'єктом податки поділяються:

1. на доходи;

2. на споживання;

3. на майно.

За рівнем державних структур, що встановлюють податок:

1. загальнодержавні;

2. місцеві;

Залежно від напрямку використання:

1. загальні;

2. цільові.

Найпоширеніші зразки податків :

Акциз — непрямий податок на товари або послуги. Акциз включається в ціну товару й вилучається в державний і місцевий бюджети.

Мито— податок, що стягується державою із транспортованих через національну границю товарів за ставками, передбаченим митним тарифом. За об'єктом обкладання розрізняють:ввізні, вивізні й транзитні мита. За методом обчислення (стягування) розрізняють адвалерні, специфічні й комбіновані мита. За принципом обмеження розрізняють спеціальне, антидемпінгове і компенсаційне мито. За терміном застосування мито може бути постійним, змінним та сезонним. За принципом заохочення — преференційним, пільговим та загальним (повним).

Податок на додану вартість — податок, що стягується з підприємств, на суму приросту вартості на даному підприємстві, обчислювану у вигляді різниці між виторгом від реалізації товарів і послуг і сумою на сировину, матеріали, напівфабрикати, отримані від інших виробників. Ряд товарів, послуг, видів діяльності частково або повністю звільняється від податку на додану вартість.

76.ГРОШОВОКРЕДИТНАПОЛІТИКАкомплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, спрямованих на забезпечення стабільностігрошової одиниці України шляхом використання визначених Законом «Про Національний банк України» засобів і методів.

Відповідно до ст.25 Закону України «Про Національний банк України» основними економічними засобами та методами Г.к.п. єрегулювання обсягу грошової маси через: 1) визначення та регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків; 2)процентну політику; 3) рефінансування комерційних банків; 4) управління золотовалютними резервами; 5) операції з ціннимипаперами (крім цінних паперів, що підтверджують корпоративні права), в т. ч. з казначейськими зобов'язаннями, на відкритомуринку; 6) регулювання імпорту та експорту капіталу; 7) емісію власних боргових зобов'язань і операції з ними.

В Україні головним суб'єктом Г.к.п. є Національний банк, який відповідно до Конституції України та Закону «Про Національний банкУкраїни» визначає та реалізує Г.к.п

77.Змішана економіка (англ. mixed economy) — Економіка, у якій ряд рішень з розподілу ресурсів приймається приватними компаніями та господарствами,— а деякі приймаютьсяурядом країни.

Термін описує сучасну економіку багатьох розвинутих демократичних країн, адже нині немає «чистої» ринкової економіки: більша частина господарства знаходиться у приватних руках. Проте важливі її сфери: залізниця, паливно-енергетичний комплекс, освіта, охорона природи, соціальний захист — належать державі та уряд впливає на економічні та соціальні процеси. При цьому піклування деяких держав про розвиток соціальної сфери настільки сильне, що їхню економіку називають соціально-ринковою.

Характерні риси:

Гармонійне поєднання позитивних якостей ринкової і централізованої систем

Основні характеристики:

функціонування економіки на засадах плюралізму форм власності — приватної, колективної, державної та розмаїття форм господарювання — оренди, акціонування, кооперації, партнерства;

розвиток державного підприємництва і формування державного сектору економіки;

макроекономічне прогнозування, планування і програмування розвитку економіки загалом та її окремих галузей;

розподіл і перерозподіл державою ресурсів і доходів на основі формування державного бюджету та державних фінансів, здійснення податкової політики і соціального регулювання;

модифікація ринкового ціноутворення внаслідок запровадження внутрішньофірмових (трансфертних) цін і державного регулювання цін на ресурси і продукти;

державне регулювання науково-технічного та інноваційного розвитку;

регулювання державою та профспілками умов, оплати та ринку праці;

соціалізація економічної системи капіталізму на засадах соціального страхування і соціального захисту населення, соціального партнерства;

підтримання конкурентних умов господарювання і запобігання монополізму.

78.ЦЕНТРАЛІЗОВАНА ЕКОНОМІКА [ЦЕНТРАЛИЗОВАННАЯ ЭКОНОМИКА] - економіка. що управляється централізовано державни-ми організаціями на основі директивних планів і програм, прямого підпорядкування нижчих органів вищим. Базується на дер-жавній власності на засоби виробництва.

Єкономічна система- це сукупність взаємопов'язаних і відповідним чином упорядкованих елементів економіки,що утворюють певну цілісність,економічну структуру суспільства

Централізована економіка принципово відрізняється від ринкової системи.

По-перше, в ній мала місце жорстка централізація в розподілі ресурсів і результатів виробництва. Якщо в умовах ринкової економіки ресурси розподіляються головним чином через ринковий механізм взаємовідносин споживачів і виробників, то в командній економіці цю роль виконує держава. Державними органами розподіляються і вироблені товари.

По-друге, мала місце абсолютизація державної власності. Державна власність становила понад 90 відсотків. Треба відзначити, що одержавленість стосувалася і недержавної власності. Формально колгоспно-кооперативна власність вважалася колективною, а фактично нею розпоряджалися державні органи, вони визначали де, коли, скільки і чого треба сіяти, коли збирати. Держава була єдиним покупцем сільськогосподарської продукції, яка реалізувалася за державними цінами.

По-третє, фактично не допускалося приватне підприємництво. Всю організацію виробництва взяла на себе держава. У деяких країнах підприємництво дозволялось, але в незначних розмірах. Усі економічні ресурси були монополізовані державою. Ефективність виробництва була низькою, оскільки не було зацікавленості працівників у її підвищенні.

Позитивним у командно-адміністративній економіці можна вважати те, що шляхом концентрації зусиль на конкретних напрямах командно-адміністративна система могла забезпечити досягнення поставлених цілей і досягти високого рівня, наприклад, у галузі космонавтики, ядерного озброєння та деяких інших напрямах діяльності. Тривалий час забезпечувалася стабільність розвитку економіки, зростання доходів населення. Кожному Гарантувалася робота, хоч не завжди нормальною була оплата.

79.Сучасна економічна система-це спрощена система. Сучасна податкова система України зберігає низку суттєвих недоліків, які є системними. По-перше, витрати платників на виконання вимог податкового законодавства лишаються надмірно високими.
По-друге, відсутність стабільного регулювання оподаткування, а діюча нормативно-правова база непрозора та заплутана.
По-третє, багаторазове оподаткування (оподатковуються дохід, додана вартість, справляються акцизний збір, обов'язкові відрахування до спеціальних фондів), високі ставки деяких податків, переважно фіскальний характер податкової системи створюють несприятливі умови для підприємництва та стримують економічну активність. Тому є надзвичайно актуальним завданням вирішення питань, які потребують наукових досліджень, розробка принципів кодификації податкового законодавства і прийняття Податкового кодексу, удосконалення податкового механізму.

Постановка проблеми. В сучасних умовах розвитку економіки запорукою успішного розвитку держави є становлення малого бізнесу, що в умовах ринкової економіки набуває особливо актуального значення. У сучасних умовах господарювання головним чином саме мале підприємництво стимулює економічну конкуренцію, сприяє структурній перебудові економіки та створює сприятливі умови для формування нової соціальної верстви – підприємців-власників, які забезпечують стабільність суспільства. Ось чому, для України основою економічного благополуччя та її соціальною орієнтацією є розвиток малого підприємництва, а також об'єктивна необхідність стимулювання такої підприємницької діяльності . Протягом останніх років увага науковців, економістів, політиків зосереджується на аналізі тенденцій розвитку малих підприємств в Україні. Підтримка малого бізнесу, у тім числі через систему оподаткування, є одним із способів подолання економічної кризи в економіці. На перших етапах становлення системи оподаткування малому підприємництву надавались певні пільги. Особливо це стосувалося оподаткування прибутку. Згодом податкові пільги для малого підприємництва практично було ліквідовано, що негативно вплинуло на його розвиток. Розуміючи, що діяльність суб'єктів малого підприємництва сприяє розв'язанню важливих соціальних та економічних проблем, існують численні спроби полегшити їх роботу. Одним із напрямів сьогоденної державної підтримки суб'єктів малого підприємництва в Україні є надання їм пільг у податковій сфері в рамках введення спрощеної системи оподаткування, що є визначальною передумовою створення ефективної системи, яка дозволить забезпечити гармонічні стосунки та реалізувати економічні інтереси держави і платників податків. Проте, через недосконалість законодавчої бази та відсутність необхідних регулювань з боку держави, на даний момент актуальним постає питання подальшого реформування такої системи оподаткування.

80. Роздержавлення- це перетворення державних підприємств у колективні, акціонерні товариства, кооперативи та інші підприємства засновані на інших формах власності у тому числі на власності громадян та виведення їх із піддержавного розпорядження

Основні форми роздержавлення:

-акціонування

- оренда майна громадянами

- обмеження втручання держави

Приватизація-перетворення державної власності на приватну(буває:безкоштовна та продаж)

Програма приватизації: У цій Програмі нижченаведені терміни та поняття вживаються в такому значенні (в алфавітному порядку):

1) Програма реформування і розвитку стратегічних галузей (далі - галузева програми) - це розроблений відповідними міністерствами комплекс взаємопов'язаних завдань і заходів, які спрямовані на розв'язання найважливіших проблем розвитку стратегічних галузей економіки, в тому числі шляхом приватизації.

2) Групи об'єктів приватизації - встановлений законодавством про приватизацію розподіл державних об'єктів за кваліфікаційними ознаками для цілей визначення способів приватизації (групи А, В, Г, Д, Е та Ж).

3) Засади індивідуальної приватизації - передбачають врахування на всіх етапах і процедурах приватизації індивідуальних особливостей підприємства та ринку його товарів (робіт, послуг).

4) Ключовий комплекс стратегічної галузі - державні підприємства (об'єкти) стратегічних галузей, які забезпечують стратегію розвитку галузі в умовах ринкової конкуренції та приватизація яких здійснюється з урахуванням галузевих програм;

4) Контрольний пакет акцій - для цілей приватизації вважається пакет акцій у розмірі, який згідно ст. 41 Закону України "Про акціонерні товариства" забезпечує кворум голосуючих акцій на загальних зборах акціонерів, що дає можливість власнику (державі або покупцю) здійснювати вирішальний вплив на діяльність відповідного суб'єкта господарювання.

5) Передприватизаційна підготовка (реструктуризація) - оптимізація складу майна, майнових прав та нематеріальних активів, що може включати реорганізацію підприємств державного сектору.

7) Стратегічні галузі - галузі, які мають суттєвий вплив на розвиток економіки, забезпечення національної безпеки та соціально-важливих потреб населення.

81. Сучасна ринкова економіка є складною системою господарювання, в якій тісно взаємодіють ринкові закономірності і численні регулюючі інститути, що постійно змінюються. В силу об'єктивних і суб'єктивних причин, країни з ринковою економікою по-різному будували свою систему господарювання і сьогодні перебувають в різних умовах в плані забезпечення свого ефективного розвитку. Результатом цього процесу стало виникнення різноманітних моделей ринку. Під ринковою економічною моделлю розуміють спрощене відображення реальності, певного економічного явища. В межах моделі робиться спроба описати всі сторони дійсності. Іншими словами, ринкова модель – це умовний образ ринкової економіки, побудований з метою спрощення процессу його дослідження. Серед різноманітних національних моделей ринкових економік вирізняють: американську, скандинавську, саксонську, японську, південнокорейську.

Американська модель – це ліберальна ринкова модель, про яку заговорили у 90-х роках ХХ століття, коли лідерство в економічному зростанні перейшло до США. Ця модель будується на системі сприяння усякому заохочуванню підприємницької активності, збагаченню найбільш активної частини населення, на стимулюванні розвитку новоїтехніки і технології, найбільш перспективних і ефективних виробництв.

Скандинавська модель (Швеція, Норвегія, Фінляндія) - колективістсько-універсалістська модель соціально-економічного розвитку на основі приватної власності і ринку. В основі її лежить концепція функціональної соціалізації економіки, яка передбачає використання результатів приватно-капіталістичного підприємництва й економічного зростання на соціальне вирівнювання, а також установлення виробничої демократії.

Саксонська (німецька) модель– модель соціально ринкового господарювання, яка ґрунтується на наданні всім формам господарства (великим, середнім, дрібним) можливості стало розвиватися й успішно конкурувати між собою. При цьому особлива увага приділяється розвитку дрібних і середніх високотехнологічних підприємств, фермерських господарств. Стимулювання конкуренції пов'язується зі створенням особливої інфраструктури, яка стримує негативний вплив ринку і капіталу, з формуванням багатошарової інституціональної структури суб'єктів соціальної політики.

Японська модель – модель регульованого корпоративного капіталізму. Ця модель будується на дуже високому рівні розвитку національної самосвідомості, переважанні інтересів нації над інтересами конкретної людини. Держава забезпечує створення сприятливих умов для господарської діяльності, стимулює динамічний розвиток найбільш перспективних галузей економіки. Малий і середній бізнес спеціально не стимулюються, але й перешкод для їх розвитку не робиться. Рівень заробітної плати, а, відповідно, і рівень життя населення в цей період суттєво відставав від росту продуктивності праці.

Словьянська модель-В останні роки почали говорити про «слов'янську» модель економічного розвитку, маючи на увазі Україну і Росію.

Характерними рисами цієї моделі є те, що:

держава, навіть і після приватизації великої частки власності, залишається потужним власником у важливих галузях народного господарства. Частка малого і середнього приватного бізнесу залишається порівняно невеликою. Зберігається тісний зв'язок політичної влади і власності;

відбувається постійний перерозподіл прав власності при активній участі не економічних чинників. Багато підприємств приватизовані формально, перебувають під контролем держави, не мають ефективного приватного власника – товаровиробника;

фінансовий капітал переважає над промисловим. При цьому сформувалися стійкі протиріччя у відношенні розподілу доходів і капіталів. Банки, зосередивши основні фінансові ресурси, не вважають вигідним вкладати капітал у виробництво. В той же час керівництво приватизованих підприємств не бажає віддавати контроль над власністю в обмін на інвестиції з боку банків. Компроміс між банками і підприємствами розв'язується шляхом створення фінансово-промислових груп (ФПГ);

надзвичайно нерівномірно відбувається перехід до ринкових відносин в різних галузях економіки. Якщо грошово-кредитна сфера розвивається в напрямку розвинених ринкових країн, то в сільському господарстві, в основному, зберігаються колишні, застарілі форми організації виробництва;

існують високий рівень криміналізації економічного життя, корумпованості, неповага до закону і недовіра до будь-якої влади;

значна частина населення схильна до державного патерналізму (визнання значної ролі держави в перерозподілі доходів населення) і суспільних форм привласнення (безкоштовних освіти, медичного обслуговування тощо).

82. У процесі свого розвитку будь-яка система проходить декілька стадій:
– становлення (висхідний розвиток нової системи);
- зрілість (найповніший прояв усіх потенційних можливостей системи та властивих їй суперечностей функціонування);
- занепад старої системи і зародження елементів нової (низхідний розвиток старої системи).

Перехідна економічна система– це така національна економічна система, яка перебуває на перехідному етапі від одного свого якісного стану до іншого.
За своїм характером ці економічні системи слід трактувати як змішані, оскільки вони у своїй внутрішній структурі ще зберігають значний вміст механізмів та інституцій старої економічної системи, але поступово набирають рис та ознак тієї нової системи, до повної трансформації у яку просувається дана перехідна економічна система. Перехідними на сьогодні можна вважати економіки країн СНД та Східної Європи, включаючи, звісно, і Україну. Перехідні (трансформаційні) економічні системи – це складне явище. В історії розвитку практично кожного соціуму настають періоди, коли стара економічна система функціонує за низхідною (занепадає), а в її просторі зароджуються елементи нової системи з тенденцією до самоорганізації та висхідного розвитку.

Закономірності трансформації в межах ринкової системи
1. Поглиблення суспільного характеру виробництва.
2. Зміни у розвитку технологічного способу виробництва вимагають нових та відповідної адаптованості існуючих господарських форм.

Зміст перехідної економіки– формування нових елементів та системоутворення їх, яке дає можливість зайняти новому панівне місце в ієрархії підсистем та системи як цілого.
83. Світове господарство-це сукупність національних господарств окремих країн, об'єднаних участю у міжнародному поділі праці і системою міжнародних економічних відносин. Світове господарство складається з 230 країн, у яких проживає понад 6 млрд. чоловік . Кожна держава відрізняється рівнем соціально-економічного розвитку, специфікою традицій, політики та ідеології. Це зумовлено своєрідністю географічного положення, рельєфу , клімату, наявністю або відсутністю тих чи інших природних ресурсів. У сучасному світовому господарстві можна виділити такі групи держав:
країни з розвинутою ринковою економікою (США, Японія, Австралія, Великобританія, Канада, Німеччина, Швеція та ін.);
країни з перехідними економічними системами (усі колишні соціалістичні країни, крім Північної Кореї та Куби);
країни, господарство яких розвивається (Бразилія, Індія, Мексика та інші);
найменш розвинуті країни (країни Африки).

Розвиток світового господарства можна умовно поділити на чотири етапи:
1 етап-до середини ХІХ ст. Створюються передумови для формування світового господарства у вигляді світового ринку. Тому його можна назвати підготовчим. Він найтриваліший, бо охоплює період від першого великого суспільного поділу праці до становлення великої машинної індустрії у виробництві.
2 етап-середина ХІХ ст. – початок 20 років ХХ ст. Завершився територіальний поділ світу і почалося формування об'єднаної світової економіки на підприємницьких засадах. Країни поділилися на розвинені метрополії і колоніальні та залежні, економічно слабо розвинені . В перших переважали ринкові відносини у зв'язках між ними, в других майже відсутні економічні зв'язки, домінуючими є позаекономічні відносини у зв'язках між першими і другими.
3 етап-початок 20 років ХХ ст. – початок 90-х років ХХ ст. Відбувся розпад світової підприємницької економіки, з'явилися країни з розвиненими ринковими взаємозв'язками і країни командно-адміністративної системи. В перших країнах зростає економічна ринкова цілісність між розвиненими і економічно слаборозвиненими, розрив у рівнях економічного розвитку, відбувається початкове формування регіональних економічних об'єднань. У країнах командно-адміністративної системи переважають поза-ринкові форми зв'язків, зростають об'єктивні обмеження розвитку продуктивних сил, відсутній економічний інтерес.
4 етап-з початку 90 років ХХ ст. На даному етапі відбулося становлення цілісності світової економіки на ринкових засадах.
Міжнародний поділ праці, як чинник розвитку світового господарства. Як вже зазначалося, країни світу по-різному забезпечені економічними ресурсами, мають різноманітні умови розвитку господарства. Тому розширення економічних відносин зумовило виникнення міжнародного поділу праці. Міжнародний поділ праці – це спеціалізація окремих країн на виготовленні тих чи інших видів продукції з метою взаємного обміну ними.

84. Торговельний баланс - це співвідношення між вартістю експорту й імпорту протягом даного року (або іншого обраного періоду) незалежно від термінів їх оплати. Тому торговельний баланс входить у розрахунковий баланс. Регулювання торговельного балансу є найважливішим узагальнюючим інструментом планування й управління зовнішньою торгівлею країни, а оскільки торговельний баланс становить більшу частку в платіжному балансі, то, отже, він має значну вагу в управлінні всією системою зовнішньоекономічних зв'язків Управління зовнішньоекономічною діяльністю.

Платіжний баланс — це система показників які характеризуються співвідношенням між сумою фактичних грошових надходжень та сумою платежів іншими державами за певний період часу. Платіжний баланс складаеться з трьох платежів, якщо грошові надходження більші ніж платежі іншим країнам, такий платіж наз. Активним,країна мае активне сальдо,якщо навпаки,то плат. Баланс наз. Пасивним і має пасивне сальдо.

- співвідношення всієї сукупності надходжень з-за кордону та платежів за кордон за певний відрізок часу (рік, квартал, місяць)
Якщо надходження платежів перевищує видатки, платіжний баланс вважають активним (таким. що має позитивне сальдо); у протилежному випадку — пасивним (таким, що має від'ємне сальдо)

Платіжний баланс містить дві групи показників:
надходження від нерезидентів (суб'єктів зовнішньоекономіч-ної діяльності з інших країн):
зовнішні видатки (платежі) резидентів (суб'єктів зовнішньо-економічної діяльності цієї країни).

Зміст кожної зазначеної в платіжному балансі позиції потребує спеціального розгляду. Розрахунок їх надзвичайно складний, адже йдеться про платежі не тільки державних, а й приватних фізичних і юридичних осіб.

85.ПРОТЕКЦІОНІЗМ - [від лат. — прикриття, захист, заступництво] — політика д-ви, спрямована на захист нац. економіки, нац. товарного ринку, вітчизн. товаровиробників від іноз. конкуренції та інтервенції іноз. товарів на внутр. ринок. Здійснюється д-вою і уповноваженими нею органами за допомогою засобів зовнішньоторг., митної і податкової політики, а також дод. внутрішніми допоміж. заходами заохочення вітчизн. товаровиробників, особливо тих, які виготовляють продукцію на експорт. До осн. чинників П., що застосовуються д-вою, належать: запровадження підвищених ставок мита на імпорт відповід. товарів; обмеження або повна заборона ввезення з-за кордону певних видів конкурентних товарів; надання субсидій і пільгових кредитів нац. товаровиробникам конкурентної продукції; стимулювання екон. і прав, методами експорту товарів (держ. субсидування, кредитування експортерів, фінансування експорт, галузей і окр. виробництв, пільг, оподаткування, демпінг тощо). В сучас. міждержавних екон. відносинах зросла роль т. з. нетарифних бар'єрів (вимоги відповідності іноз. товарів внутр. тех. стандартам, дискримінац. політика і практика держ. закупок, маніпулювання валютними курсами та обліковими ставками тощо). Розвиток світових інтеграц. процесів зумовив появу колективного П. — узгодженої екон. політики групи держав, що проводиться в інтересах їх нац. господарств.

86. Фритредерство — політика вільної торгівлі з метою лібералізації зовнішньоекономічної діяльності, вільного доступу на національний ринок товарів, капіталів, робочої сили тощо.

На практиці свобода торгівлі звичайно означає відсутність високих експортних і імпортних мит, а також немонетарних обмежень на торгівлю, наприклад квот на імпорт певних товарів і субсидій для місцевих виробників певних товарів. Прихильниками вільної торгівлі є ліберальні партії й течії; супротивники складаються з багатьох лівих партій і рухів: соціалістів і комуністів, захисників прав людини й навколишнього середовища, а також більшості профспілок.

Аргументи на користь вільної торгівлі відомі віддавна. Сучасною мовою питання про вільну торгівлю зводиться до наступного переконливого висновку. Завдяки вільній торгівлі, що базується на принципі порівняльних витрат, світова економіка може досягти більше ефективного розміщення ресурсів і більше високого рівня матеріального добробуту. Структура ресурсів і рівень технологічних знань кожної країни різні. Отже, кожна країна може робити певні товари з різними реальними витратами. Кожна країна повинна робити ті товари, витрати виробництва яких щодо нижче витрат в інших країнах, і обмінювати товари, на яких вона спеціалізується, на продукти, витрати виробництва яких у країні вище відносно інших країн. Якщо кожна країна буде надходити таким чином, мир може в повному ступені використовувати переваги географічної й людської спеціалізації. Тобто світ - і кожна вільно торгуюча країна - може одержати більший реальний дохід від використання того обсягу ресурсів, якими вони розташовують. Протекціонізм - бар'єри на шляху вільної торгівлі - зменшує або зводить нанівець вигоди від спеціалізації. Якщо країни не можуть вільно торгувати, вони повинні перекинути ресурси з ефективного (з низькими витратами) їхнього використання на неефективне з метою задоволення своїх різноманітних потреб.

Побічна вигода від вільної торгівлі полягає в тім, що остання стимулює конкуренцію й обмежує монополію. Зросла конкуренція іноземних фірм змушує місцеві фірми переходити до виробничих технологій з найбільш низькими витратами. Це також змушує їх уводити нововведення й тримати руку на пульсі технічного прогресу, підвищуючи якість продукції й використовуючи нові методи виробництва, і в такий спосіб сприяти економічному росту. Вільна торгівля надає споживачам з вибору з більше різноманітного асортименту продукції. Причини, по яких треба віддати перевагу вільній торгівлі, по суті, ті ж, по яких необхідно стимулювати конкуренцію. Тому немає нічого дивного в тім, що переважна більшість економістів оцінюють вільну торгівлю як економічно обґрунтоване явище[5, c. 132-134].

87. Явище міжнародної мігації населення досить давне і залишило помітний слід у розвитку людства. Більша частина населення деяких країн, наприклад: США, Канада, Австралія складається з нащадків колишніх емігрантів.

Міграція трудових ресурсів – це переміщення людей у територіальному просторі з метою пошуку місця роботи.

Міжнародна трудова міграція – це форма МЕВ, яка полягає у переливі трудових ресурсівз одних країн інші і виражає процес переозподілу трудових ресурсів між ланками світового господарства.

Основні причини існування міжнародної трудової міграції:

а) з боку країни, з якої йде міграція:

велика густота населення.

масове безробіття.

низький життєвий рівень і заробітна плата.

виробнича необхідність(для спеціалістів, що працюють у слаборозвинених країнах).

б) з боку країн, які приймають міграцію:

потреба у додатковій висококваліфікованій робочій силі.

потреба у додатковій дешевій робочій силі.

порівняно висока зарплата.

Соціально-економічні наслідки міжнародної трудової міграції мають, як позитивні, так і негативні сторони.

Виграш країни-імпортера трудових ресурсів:

Дана країна отримала дешеву, молоду робочу силу.

Отримала готових спеціалістів.

У такій країні прискорюється економічне зростання, зростає

державний бюджет.

Виграш країни- експортера трудових ресурсів:

Валютні перекази імігрантів своїм сім”ям(осідає в банках валюта).

Експортом трудових ресурсів ослаблює проблему безробіття.

Підвищується кваліфікація імігрантів, які повернулись назад.

Негативні наслідки міграції для країн-імпортерів:

виникнення додаткових проблем, пов”язаних з соціальним захистом імігрантів.

відтік національної валюти у формі вивозу чи переказу.

втрата виучених дешевих спеціалістів-імігрантів, при їх поверненні на батьківщину.

Негативні наслідки міграції для країн-експортерів:

втрата висококваліфікованих підготовлених спеціалістів, так званий “відтік розумів”.

додаткові витрати з бюджету на підготовку нових спеціалістів.

виникнення тенденції до спаду темпів економічного зростання.

88. Валю́та (англ. currency — грошовий обіг, валюта) — грошова одиниця, що використовується як засіб розрахунку в торгових операціях. У якості валюти, як правило, виступають монети табанкноти певної держави, які є фізичним аспектом національної грошової маси. Інша частина грошової маси країни складається з банківських депозитів (депозитних грошей), власність на яку може бути передана за допомогою чеків, дебетових карток або інших форм грошових переказів. Депозитні гроші і валюта є грошима у тому сенсі, що обидва вони є допустимими як засіб платежу.