Визначення

Date: 2015-10-07; view: 533.

VтовД

УтовВ

ХтовА

VтовД

УтовВ

ZтовС =ХтовА(всеобщ эквивалент)

Из общей товарной массы выделяется опре товар, потребит. ст-ть которого стала выполнять ф-цию всеобщ. эквивалента.

4)Денежная форма ст-ти

ZтовС =1г золота

Общая форма крепко срослась с натур формой одного товара-золота: 1) не подвержено коррозии. 2) в небольшом кол-ве заключ большое кол-во труда. 3) однородно по составу. 4) легко поддается изменению внеш формы. 5) транспортабельно. 6) привелкательно по внеш виду.

Деньги – это товар, выполняющий не природную, а общественную функцию. Это товар, выполняющий особую общественную роль – роль всеобщего эквивалента. С появлением денег возник товар, обладающий свойством всеобщей обмениваемости, т.е. товар, который является воплощением непосредственно общественного характера труда.

Возникновение и распространение денег привело к углублению и обострению противоречий не только в среде производителей каждой данной страны, но и межгосударственных противоречий, что являлось одной из важных причин даже возникновения войн между ними.

Сущность денег как всеобщего эквивалента проявляется в выполняемых ими функциях. Такими функциями являются: 1) мера стоимости; 2) средство обращения; 3) средство образования сокровищ и накопления; 4) средство платежа; 5) мировые деньги.

*13.Сутність і функ-ії грошей

Возникновение денег явл-ся итогом длительного обэктивного, историч-го процесса развития обмена и формы стоимости (ФС).Деньги-особый товар,выполняющий роль всеобщего эквивалента,специфический товар. который обладает всеобщей непосрелственной обмениваемостью, могущей выразить стоимость любого товара.Сушность денег заключается в том,что они выступают как непосредственное воплощение общественного труда;явл-ся средством стоимостного учета затрат общественного труда. Сущность денег проявл-ся в их функ-ях.Функция денег(ФД)-форма проявления соц-но-экон-ой сущности денег в процессе товарного произв-ва и обращения.В развитии товарного хозяйства деньги выполняют 5 функ-ий:1.в ф-ии мера стоимости состоит главное предназначение денег-служить для измерения стоимости всех товаров.Это порождает и соответствующую экон-ую категорию-цену-денежное выражение стоимости товара.2.ф-ия средства обращения.С появлением денег непосредственный обмен товара на товар «Т-Т» сменяется товарным обращением,т.е обменом товаров посредством денег «Т-Д-Т».Деньги в обращении играют роль посредника в обмене товаров.В этой роли и заключается ф-ия денег как средства обращения.Из этой ф-ии возникли монеты и бумажные деньги.3.ф-ия образования сокровищ. Поскольку золото и серебро становились общественным воплощением богатства,это порождало тягу к их накоплению,в результате деньги выпадают из сферы обращения и превращаются в сокровища.Сокровища становятся резервуаром,в который деньги уходят и из которого извлекаются вновь и пускаются в оборот в случае необ-ти.4.ф-ия средства платежа.Сразвитием товарного производства о обращения возникает необ-ть купли-продажи товаром с отсрочкой платежа,на опрелен-ый срок,в долг,в кредит,под вексель.

*14. Закон вартості – закон товарного виробництва: сутність, механізм дії, функції

Закон вартості виступає основним економічним законом товарного виробництва. Сутність його полягає в тому, що вартість всіх товарів визначається кількістю абстрактної суспільно-необхідної праці, витраченої на їх виробництво, а обмін товарів відбувається, як обмін еквівалентів, тобто, рівних величин вартості. Механізмом дії закону вартості є коливання ринкових цін навколо вартості товарів. Ціна є вартість, виражена грошима, тому Закон вартості називають ще Законом цін. Функції закону вартості:

1. Регулююча роль полягає в тому, що у випадку, наприклад, перевиробництва товарів, ціни на них знижуються і частина виробників, що виробляють ці товари, припиняють подальше їх виробництво. Навпаки, якщо ціни на будь-які товари ростуть, то це являється стимулом до розширення їх виробництва. Таким чином, закон вартості регулює пропорції виробництва і обіг товарів, він стимулює розширення й скорочення виробництва. Адам Сміт назвав таке регулювання виробництва дією «невидимої руки». 2. Стимулює розвиток продуктивних сил товарного виробництва. Закон вартості стверджує, що товари повинні обмінюватися як еквіваленти відповідно суспільно необхідними витратами праці. Відомо, що існує інд. вартість кожної одиниці товару, на їх основі ринок формує єдину для даного товару ринкову суспільну вартість. В її основу покладено середні умови виробництва. Підприємці, інд. вартість чиїх товарів нижче ринкової, отримують надприбуток, а інші намагаються досягти їх рівня, впроваджуючи нові технології і кваліфіковану робочу силу. 3. Санаційна – ті підприємства, на яких інд. в-ть вище ринкової, змушені покинути ринок – він їх виштовхує. Також під впливом закону вартості відбувається розкладання і диференціація товарного виробництва, основаного на особистій праці та виникнення капіталізму. Просте товарне виробництво стане поступово перетворюватися у виробництво, основане на найманій праці, тому що, порівняно з капіталістичним, просте товарне виробництво стає не вигідним.

*15. Перетворення грошей у капітал. Загальна формула капіталу і її протиріччя

1. Формула руху простого товарного виробництва: Т – Г – Т. В цій формулі відбувається обмін товарів, тобто, обмін різних споживних вартостей, за допомогою грошей, які виконують функцію засобу обігу товарів. При цьому ніякого збільшення вартості цих товарів не відбувається. 2. Загальна формула капіталу: Г – Т – Г', де Г¢ = Г + ΔГ означає зростання вартості на величину ΔГ. Ця величина приросту вартості називається додатковою вартістю. Спільне в цих формулах те, що в них присутні товар і гроші, покупці і продавці, обмін. Але, якщо в (1) вихідним та кінцевим пунктом є товар, то в (2) - гроші. Метою (1) є отримання споживної вартості, а у (2) – отримання вартості. За формулою (2) рухається будь-який капітал, його метою є зростання вартості.(2) містить внут. протиріччя і народжує уяву, що зростання вартості відбувається в самому процесі обігу товарів і грошей. Вважають, що власник грошей, користуючись перевагою покупця, купує за меншу величину вартості в грошовій формі більшу величину її в товарній формі, а після цього, реалізуючи товар по його вартості, має додаткову вартість. Таке пояснення помилкове. Необхідно враховувати ту обставину, що як покупець, так і продавець обмінюють рівноцінні вартості, тобто, відбувається обмін еквівалентів. Отже, потрібно виходити з того, що при обміні еквівалентів ніякої додаткової вартості не виникає і виникнути не може. Вихідним пунктом появи додаткової вартості не є саме перетворення грошової форми в товарну, а товарної – в грошову. Капітал не може виникнути в обігу і в той же час не може виникнути поза сферою обігу. Він повинен з'явитися в обігу і в той же час не в обігу. Власнику грошей необхідно купити товари по вартості, продати їх по вартості і в результаті отримати більшу вартість у порівнянні з початковою авансованою сумою. Зовнішнє протиріччя полягає в тому, що утворюється видимість порушення еквівалентного обміну, тобто, закону вартості. Очевидно, що для з'ясування питання про походження додаткової вартості нам необхідно виявити в сфері обігу такий товар, який в процесі його споживання створив би вартість, більшу своєї власної. Таким товаром є робоча сила.

*16. Робоча сила як товар. Споживна вартість і вартість товару робоча сила

Робоча сила - це сукупність фізичних та духовних здібностей, які має організм, жива людина, і які застосовуються ним всякий раз, коли він виробляє будь-які споживні вартості. Отже, робоча сила - це здібність людини до праці. Але для того, щоб робоча сила стала товаром, об'єктом купівлі і продажу, є три необхідні умови:

1. людина повинна бути юридично вільною, тобто мати можливість розпоряджатися самою собою. З цього випливає, що ані робоча сила раба, ані кріпака в силу їх особистої залежності від рабовласника чи феодала, не могла стати товаром. 2. робоча сила має бути позбавлена засобів виробництва й існування, оскільки, якщо б вони мали останніми, то могли б або самі виробляти товари на ринок, бути самостійними товаровиробниками, або вести бездіяльний спосіб життя. Таким чином виникає економічна залежність робітників від власників засобів виробництва. 3. формування класу людей, що мають гроші і засоби виробництва, які вони використовують як капітал, тобто купують робочу силу та інші фактори виробництва й організовують виробничий процес. Як і будь-який товар, робоча сила має споживну вартість та вартість. Що ж являє собою споживна вартість робочої сили? Капіталіст купує робочу силу, оскільки вона має спроможність створювати вартість, що перевищує її власну вартість. Отже, споживна вартість робочої сили полягає в спроможності створювати додаткову вартість. Це специфічна особливість товару робоча сила, що відрізняє його від усіх інших товарів. Але є у товару робоча сила й спільна властивість, притаманна й іншим товарам. Це її вартість. Так як робоча сила – це здатність людини до праці, то вона не може бути відірвана від самої людини. Щоб робітник міг реалізувати свою РС, він повинен мати певний набір матеріальних благ та послуг – їжа, одяг, житло. Робітник відтворює себе в дітях, тобто повинен мати сім'ю і забезпечувати її певними матеріальними благами. Ці товари, які ств. фонд споживання робітника і його сім'ї, мають вартість. Так, вартість РС визначається вартістю фонду споживання робітника і його сім'ї. Також на вартість РС впливають такі чинники, як: кваліфікація робітника; сусп. продуктивність праці; історичні умови, за яких РС формувалась як товар; умови існування, клімат тощо.

*17. Процес праці та процес створення і зростання вартості

Будь-який процес виробництва являє собою процес праці. Це повністю відноситься й до капіталістичного процесу виробництва. Але останній має 2 специфічні риси, які й надають процесу праці відповідні особливості: 1)наймані робітники працюють під контролем підприємця; 2) продукт праці робітника належить не йому, а підприємцю. Означені особливості характеризують сутні відмінності між становищем найманого робочого і простого товаровиробника. Процес праці в умовах капіталістичного товаровиробництва носить двоїстий х-р: з одного боку, це процес створення вартості, і одночасно це – процес зростання вартості. Для здійснення процесу виробництва необхідні певні знаряддя праці і предмети праці. Робітник своєю конкретною працею переносить існуючу до початку процесу в-ва вартість (стару вартість) на вартість товару. Вартості РС до початку процесу в-цтва не існувало. Робітник абстрактною працею створює нову вартість, яка скл. з вартості РС і додатк. вартості. Отже, вартість товару скл. з 2 частин: старої (перенесеної) і нової в-ті. Таким чином, додаткова вартість являє собою різність між знову створеною та вартістю робочої сили. Ця додаткова вартість виступає як результат неоплаченої праці робітника, безоплатно привласнена підприємцем. З усього цього слідує, що додаткова вартість – це надлишок вартості, створеної працею робітника понад вартість робочої сили. Відомо, що Загальна формула капіталу містить внут. протиріччя і народжує уяву, що зростання вартості відбувається в самому процесі обігу товарів і грошей. Але капітал не може виникнути в обігу і в той же час не може виникнути поза сферою обігу. Для з'ясування питання про походження додаткової вартості нам необхідно виявити в сфері обігу такий товар, який в процесі його споживання створив би вартість, більшу своєї власної. Таким товаром є робоча сила. Вартість товару, вироблена в умовах капіталізму, включає до свого складу не лише вартість спожитих речовинних елементів виробництва та робочої сили, але й додаткову вартість. Саме в цьому й полягає зростання вартості в процесі капіталістичного виробництва. Капіталістичне виробництво, тобто, виробництво додаткової вартості, це є передусім товарне виробництво, що характеризується утворенням вартості, але воно не лише утворення вартості, але й зростання вартості за рахунок додаткової вартості. В цьому й полягає істотна різниця між простим товарним виробництвом та капіталістичним виробництвом.

*18. Робочий день, його структура і границі. Необхідна і додаткова праця

Робочий день – це певна кількість часу на добу, за якої робітник працює на капіталіста. При цьому він створює нову вартість, частина з якої належить капіталісту, а інша складає вартість РС робітника. В умовах капіталістичного товаровиробництва робочий день скрито поділяється на 2 частини: необхідний і додатковий робочий час. На протязі необхідного часу робітник створю вартість, яка дорівнює вартості РС. На протязі додатк. часу створюється додаткова вартість. З позицій інтересів капіталу робочий день міг би охопити увесь час доби. Збільшення тривалості робочого дня – це один із шляхів створення додатк. вартості, і така додатк. в-ть наз. абсолютною. Проте існують границі робочого дня. Насамперед існує його фізична межа. Це пов'язано з потребою часу для задоволення фізичних потреб робітника і відновлення його робочої сили (час для сну, прийняття їжі тощо). Але крім цього, існує соціальна межа робітника остільки, оскільки робітнику необхідно час для задоволення його не лише фізичних, але і соціальних, і духовних потреб, поза якими не може здійснюватися нормальне відтворення його робочої сили. Існує певна, законодавчо встановлена, тривалість робочого дня. Окрім подовження абсолютних меж робочого дня, існує й інший спосіб виробництва додаткової вартості. Він оснований на скороченні необхідного робочого часу і відповідно збільшенні додаткового часу в межах тієї ж тривалості робочого дня. Додаткова вартість, створювана таким способом, називається відносною.Це впроваджується шляхом впровадження нових технологій та підвищення кваліфікації РС. Таким чином, витрати часу на виробництво одиниці продукції зменшується, робітник швидше відпрацьовує свій необх. час, а іншу частину дня вже працює на капіталіста. Отже, з розвитком НТР спостерігається тенденція до зменшення необх. робочого часу і відповідного збільшення додаткового.

*19. Сутність капіталу: постійний і змінний капітал

Капітал, якщо визначати його сутність з урахуванням історичного елементу, являє собою певне виробниче відношення, що виникає й функціонує на певному історичному етапі розвитку суспільства. Матеріальним вираженням цього відношення є створення працею найманих робітників додаткової вартості, і привласнення її власниками умов виробництва. Тому капітал виступає як вартість, що приносить додаткову вартість. Інакше кажучи, капітал – це самозростаюча вартість. Сутність капіталу найповніше виявляється в його поділі на постійний і змінний. Вартість капіталу, витраченого на матеріальні елементи виробництва, конкретною працею робітника переноситься у вартість готового продукту. При цьому вартість цієї частини капіталу не змінюється. Тому, капітал, витрачений на засоби виробництва, називається постійним капіталом – С (constant – постійний). Отже, С – це засоби виробництва.В процесі виробництва найманий робітник витрачає живу працю й утворює нову вартість, тобто, таку частину вартості товару, що не існувала до поточного процесу виробництва. Ця частина капіталу, витрачена на робочу силу, виступає як величина, що змінюється, і називається змінним капіталом– V (variable –змінний). Отже, V - це робоча сила. Основу (критерій) поділу капіталу на постійний і змінний є його участь у створенні додатк. вартості – m (від німецького – mehrwert). Постійний капітал не створює додатк. вартість, її створює тільки змінний капітал. Співвідношення між С і V показує співвідношення між к-тю засобів виробництва і к-тю РС, яка необхідна, щоб привести ці засоби виробництва до дії.

*20. Додаткова вартість: норма і маса додаткової вартості

Додаткова вартість являє собою різність між знову створеною та вартістю робочої сили. Ця додаткова вартість виступає як результат неоплаченої праці робітника, безоплатно привласнена підприємцем. З усього цього слідує, що додаткова вартість – це надлишок вартості, створеної працею робітника понад вартість робочої сили. Це її якісна характеристика, а кількісна характеристика виявляється через розглядання абсолютної та відносної величин, тобто, маси і норми. Відносна величина додаткової вартості, або норма, являє собою відношення її маси до тієї частини капіталу, що є її джерелом, тобто до змінного капіталу. Позначимо норму додаткової вартості літерою m'

Ця формула показує, яку величину додаткової вартості приносить кожна одиниця діючого змінного капіталу. Уявимо робочий день, тривалістю у 8 годин, у вигляді відрізка:AB – необхідний,ВС – додатковий час.

На протязі однієї його частини, в нашому прикладі відрізок АВ, створюється вартість, рівна вартості робочої сили, тобто змінному капіталу. Ця частина робочого дня називається необхідним часом. На протязі другої частини робочого дня, в нашому прикладі відрізок ВС, створюється додаткова вартість і ця частина робочого дня називається додатковим часом. Тим самим формулу норми додаткової вартості можна виразити, як відношення додаткового часу до необхідного часу. Кількісна характеристика додаткової вартості визначається не лише її нормою, але й її масою. Перетворюючи формулу норми додаткової вартості, ми отримаємо:

М = m¢ · v

Тобто, маса додаткової вартості дорівнює добутку норми додаткової вартості на величину змінного капіталу. Слід підкреслити, що капітал зацікавлений і в підвищенні норми, і зростанні маси додаткової вартості. Якщо кожний долар змінного капіталу приносить один долар додаткової вартості, тобто, її норма додаткової вартості рівна 100%, то це, з точки зору капіталу, добре, але ще краще, якщо долар змінного капіталу приносить два долари додаткової вартості. Тоді її норма дорівнює 200%. При цьому капітал кровно зацікавлений і в зростанні маси додаткової вартості, тобто, абсолютної її величини. Нерідко буває так, що зниження норми додаткової вартості капітал компенсує зростанням її маси за рахунок абсолютного зростання величини змінного капіталу.

*21. Два способи виробництва додаткової вартості. Виробництво абсолютної та відносної додаткової вартості. Надлишкова додаткова вартість

Додаткова вартість являє собою різність між знову створеною та вартістю робочої сили. Ця додаткова вартість виступає як результат неоплаченої праці робітника, безоплатно привласнена підприємцем. З усього цього слідує, що додаткова вартість – це надлишок вартості, створеної працею робітника понад вартість робочої сили. Отримання додаткової вартості – це мета капіталіста. Ця мета досягається двома основними способами, основані на подовжені тієї частини робочого дня, яка являє собою додатковий час. 1. Абсолютною називається додаткова вартість, створювана шляхом подовження тривалості робочого дня за межі необхідного робочого часу. Цей спосіб переважав на ранніх етапах існування капіталізму. Прагнення підприємця подовжувати робочий день обумовлене самими законами капіталістичного виробництва. Купивши робочу силу, і, сплативши її вартість, підприємець стає її власником, може розпоряджатися нею на свій розсуд. Проте існують границі робочого дня - фізична межа, пов'язана з потребою часу для задоволення фізичних потреб робітника і відновлення його РС (час для сну, прийняття їжі тощо); та соціальна межа - робітнику необхідно час для задоволення необхідних соціальних, і духовних потреб. Завжди існує певна, законодавчо встановлена, тривалість робочого дня. 2. Відносною називається додаткова вартість, створювана за рахунок скорочення необхідного робочого часу і відповідного збільшення додаткового часу в межах тієї ж тривалості робочого дня. На протязі необхідного робочого часу створюється вартість, еквівалентна вартості робочої сили. Значить, щоб скоротити необхідний робочий час, слід понизити вартість робочої сили, тобто, понизити вартість життєвих засобів робітника. Це може бути досягнуто в наслідок підвищення продуктивної сили праці, в першу чергу в галузях, що виробляють ці життєві засоби і в галузях, що виробляють засоби виробництва для виробництва предметів споживання, а, в кінцевому рахунку, підвищення продуктивної сили праці в масштабі всього суспільства. Але спочатку вона зростає в окремих підприємствах. Тоді інд вартість продукції цих підприємств, знижується нижче їх сусп вартості. І якщо власники цих підприємств реалізують свою продукцію по її сусп вартості, то вони привласнюють різницю між сусп та інд вартістю, що називається надлишковою додатковою вартістю. Її величина залежить від того, наскільки інд. вартість продукції нижча за суспільну. Чим більше ця різниця, тим вище норма надлишкової додатк. в-ті. В промисловості надлишкова додаткова вартість для даного підприємства явище тимчасове, її знищує внутрішньогалузева конкуренція. Прагнення капіталу до її отримання відіграє важливу роль як фактор, сприятливий технічному вдосконаленню виробництва і розвитку продуктивних сил. Надлишкова додаткова вартість виступає ланкою в процесі створення відносної додаткової вартості. Виробництво абсолютної додаткової вартості було пов'язане лише з формальним підпорядкуванням праці капіталу. Виробництво ж відносної додаткової вартості припускає уже специфічний капіталістичний спосіб виробництва. Тут формальне підпорядкування праці капіталу вступає місце реальному. Абсолютна додаткова вартість означає такий етап розвитку капіталістичного виробництва, коли воно функціонує на старому технічному базисі ручної праці і ремісничої техніки. Відносна додаткова вартість передбачає створення капіталом адекватної собі технічної бази, тобто, бази великого машинного виробництва, що й забезпечило реальне підпорядкування праці капіталу.

*22.Стадии повышения производительности труда капиталом.

Простая кооперация - это такая форма организации производства, при которой множество людей совместно выполняют одни и те же или связанные между собой трудовые операции. При этом господствует ручной труд, примитивные орудия труда и отсутствует разделение труда между участниками производства. Она представляет собой исходный пункт именно капиталистического способа производства. Докапиталистические формы производства могли существовать и на основе индивидуального труда, между тем как капиталистическое производство обязательно предполагает кооперацию труда. Причем, капиталистическая кооперация имеет следующие особенности. Во-первых, ее организует и возглавляет предприниматель с целью извлечения прибыли. Во-вторых, ее участниками являются наемные рабочие, включаемые в производственный процесс через куплю-продажу рабочей силы. В-третьих, произведенный продукт принадлежит предпринимателю.

Кроме того, кооперация имеет ряд преимуществ по сравнению с индивидуальным трудом. Главным из них является то, что она создает новую общественную производительную силу, превышающую простую сумму возможностей единичных рабочих сил. Ее преимущества выражаются также и в росте производительности труда, что ведет к снижению стоимости единицы товара. В том же направлении действует и состязательность работников и ряд других обстоятельств. Предпринимателям остается только воспользоваться и присвоить плоды кооперированного труда.

Отмеченное обстоятельство с самого начала определяет капитализм как более развитую форму производства, обеспечивающую более высокий уровень производительности труда. Именно поэтому капитализм вытеснил докапиталистические формы производства и соответствующие им способы хозяйствования.

Сложная кооперация труда, или мануфактура- базируется на разделении труда.

Мануфактура способствует значительному повышению продуктивности труда в связи со специализацией рабочих, ростом разнообразия средств труда, которые приспосабливают к исполнению опр операций.

В это же время рабочий, кот спец на исп-нии одной операции имеет одностороннее развитие. Односторонне развитому рабочему уже трудно оторваться от капитала и самому заняться пр-вом, поэтому возрастает его зависимость от капитала. в мануфактуре исп. ручную технику.

Мануфактура не могла выйти за ограниченные пределы ручного труда и естественных возможностей человеческого организма. Это было осуществлено лишь с переходом к крупному машинному производству, которое означало, что процесс труда исходит не от человека, с его ограниченными возможностями, а от машинного орудия труда.

Ближайший результат введения машин заключался в том, что они делают труд более производительным и, следовательно, массу продуктов, в которых воплощена прибавочная стоимость.

Чтобы включится в кооперир труд, получить доступ к машинам, рабочий должен продать свою раб силу капиталисту не только потому, что он не владеет средствами пр-ва, но и потому что он превратился в простой придаток частичной машины и его узкоспециализ рбач сила не може исп за рамами капитаслист предпринимат. Переход на стадию крупного машинного производства открыл целую эпоху развития человеческого общества. Но поскольку машины функционировали как вещественные носители капитала, их применение было сопряжено с углублением противоречий в системе производства. В этом, однако, повинны не сами машины, а условия их применения. Поэтому, если главной целью производства является прибавочная стоимость, это же условие выступает и границей применения машин. Они применяются лишь тогда, когда стоимость машин оказывается меньше стоимости замещаемой ею рабочей силы. Этим объясняется то, что в настоящее время, когда наступает информационный этап научно-технической революции, даже в развитых странах применяется немало ручного труда.

Эконом зависимость рабочих от капитала стает полной, это означ реальное подчинение труда капиталу.

Формальное подчинение труда капитала – подчинение труда капитала для пр-ва прбавочной ст-ти на основании капиталист орнанизации пр-ва, капиталист произв отношений и испл-я ремесл способов пр-ва.

*23. Сутність заробітної плати.

Работник продает предпринимателю свой труд, и отсюда заработная плата- плата за труд. Собственник капитала покупает не рабочую силу, а труд, и оплачивает наемному рабочему весь затраченный им труд.

Труд - не товар, потому что он не имеет стоимости, он не существует на рынке к началу процесса производства на капиталистическом предприятии, невозможно объяснить как он оплачивается, не вступая в противоречие с законом стоимости или с законом прибавочной стоимости. Следовательно, купить труд невозможно, покупают способность к труду - рабочую силу.

Хотя внутренним содержанием зарплаты является стоимость и цена рабочей силы, но это внутреннее содержание зарплаты проявляется в такой форме как цена труда, то есть на поверхности экономической жизни по-другому это обнаружить невозможно. Это происходит от того, что:

1)Для рабочего вся работа, которую он должен выполнить, является условием получения определенной платы. Для капиталиста, который получает оплаченный и неоплаченный труд, есть основание считать, что он купил весь труд. Обычное сознание замечает лишь полезный конкретный труд, а то что одновременно абстрактным трудом рабочего создается стоимость, в том числе прибавочная стоимость, может раскрыть лишь научная мысль.

2) Размеры зарплаты зависят от времени работы, которая еще больше усиливает иллюзию об оплате труда.

Следовательно, стоимость и цена рабочей силы выступают как стоимость и цена труда в силу объективных особенностей отражения капиталистической действительности.

Формы, которые перекручивают, затемняют сущность производственных отношений, что в них проявляются, называются преобразованными формами. Назначение науки - за внешней видимостью экономической действительности раскрыть ее сущность. Зарплата - преобразованная форма стоимости и цены рабочей силы.

Сущность превращения заключается в том, что стоимость и цена в действительности существующего товара - рабочей силы - представляются соответственно как стоимость и цена несуществующего товара, - труда. Зарплата перекручивает сущность реальных отношений между капиталистами и наемными рабочими, создавая видимость оплаты всего труда, отсутствия эксплуатации.

*24. О­сн­о­вні ф­о­рми і сучасні системи з­ар­об­і­тної пл­ати.

З­ар­об­і­тна пл­ата в­ист­упає в двох о­сн­о­вних ф­о­рмах – п­ог­оди­нній та ві­др­я­дній. Вихідною ф­о­рмою є п­ог­оди­нна з­ар­об­і­тна пл­ата. При цій ф­о­рмі об­'є­ктом опл­ати є час праці – г­од­ина, день, тиждень, м­ісяць і т. д. При будь­-як­ому р­і­зн­ов­иді п­ог­оди­нної оплати пе­рш­ор­я­дне зн­аче­ння н­ал­ежить «ц­іні пр­аці», яка є сп­ец­иф­і­чним сп­особом в­ир­аже­ння варт­о­сті р­об­очої сили. Це ц­іна о­дн­ієї р­об­очої г­од­ини, в­она пр­ямо пр­оп­о­рці­йна де­нній в­а­рт­о­сті р­об­очої с­или й зв­ор­о­тно пропорційна тр­ив­ал­о­сті р­об­оч­ого дня. Така система застосовувалася переважно на ранній стадії розвитку капіталістичного товаровиробниц-тва. Її переваги в тому, що її легко підрахувати. Але є і серйозний недолік: така система погано стимулює ефективність праці, тому що робітник виявляється незацікавленим у її підвищенні. Це, в свою чергу, ви­кли­ка­ло не­об­хід­ність утри­ман­ня на під­при­єм­с­т­вах осо­б­ли­во­го шта­ту на­гля­да­чів і ко­н­т­ро­ле­рів, що ви­ма­га­ло до­да­т­ко­вих витрат. При від­ря­д­ній фо­р­мі за­ро­бі­т­ної пла­ти ве­ли­чи­на за­ро­бі­т­ку ро­бі­т­ни­ка по­ста­в­ле­на в пря­му за­ле­ж­ність від кі­ль­ко­с­ті ви­ро­б­ле­ної ним про­ду­к­ції або ви­ко­на­них ро­біт. Ця форма виходить з об'­єму ви­ро­б­ле­ної кі­ль­ко­с­ті ви­ро­бів або здій­с­не­них опе­ра­цій – за­вдя­ки цьо­му від­ря­д­на фор­ма за­ро­бі­т­ної пла­ти є пе­ре­тво­ре­ною фо­р­мою по­го­дин­ної опла­ти. Від­ря­д­на зар­пла­та зале­жить від кі­ль­кості ви­ро­б­ле­них виробів або ви­ко­на­них ро­біт і роз­мі­ру розцінки за ко­ж­ний ви­ріб. Ці об­ста­ви­ни ви­зна­ча­ють сти­му­ли до підвищен­ня продуктивно-с­ті пра­ці, збі­ль­шен­ня ви­ро­бі­т­ку в одиницю ча­су. З ці­єю фо­р­мою за­ро­бі­т­ної пла­ти по­в'язана про­бле­ма ор­га­ні­за­ції й но­р­му­ван­ня пра­ці, та­ри­ф­ної си­с­те­ми, ква­лі­фі­ка­ції ро­бі­т­ни­ків і в ці­ло­му ор­га­ні­за­ції ви­ро­б­ни­ц­т­ва й управління. Від­ря­д­на зарплата по­єд­на­на вже з ре­а­ль­ним підпорядку­ван­ням пра­ці ка­пі­та­лу, тоб­то, ко­ли ка­пі­тал став роз­ви­ва­ти­ся на сво­їй вла­с­ній ма­те­рі­а­ль­но-­те­х­ні­ч­ній ба­зі у ви­гля­ді ве­ли­ко­го машинного ви­ро­б­ни­ц­т­ва. На про­тя­зі фа­к­ти­ч­но всьо­го XIX сто­річ­чя па­ні­в­ною фо­р­мою бу­ла від­ря­д­на за­ро­бі­т­на пла­та. Але в XX сто­річ­чі, осо­б­ли­во в дру­гій йо­го по­ло­ви­ні, в умо­вах на­у­ко­во-­те­х­ні­ч­ної рево­лю­ції, на пе­ред­ній план ви­су­ну­ла­ся по­го­дин­на за­ро­бі­т­на пла­та. Це по­в'я­за­но з тим, що ви­ро­бі­ток ро­бі­т­ни­ка в зна­ч­ній мі­рі пе­ре­став ви­зна­ча­ти­ся ли­ше йо­го ін­ди­ві­ду­а­ль­ни­ми якостя­ми. По­го­дин­на і від­ря­д­на фо­р­ми за­ро­бі­т­ної пла­ти, як пра­ви­ло, не іс­ну­ють в чи­с­то­му ви­гля­ді, во­ни зав­жди ви­сту­па­ють в пе­в­них по­єд­нан­нях та ком­бі­на­ці­ях. Вна­слі­док цьо­го в прак­ти­ці го­с­по­да­рю­ван­ня скла­ли­ся пе­в­ні си­с­те­ми, що яв­ля­ють со­бою по­єд­нан­ня обох цих форм. По­го­дин­на за­ро­бі­т­на пла­та ви­сту­пає зде­бі­ль­шо­го в двох си­с­те­мах: про­с­та по­го­дин­на і по­ча­со­во-­пре­мі­а­ль­на. При про­стій по­го­дин­ній си­с­те­мі опла­та пра­ці за­ле­жить ли­ше від ве­ли­чи­ни від­пра­цьо­ва­но­го ча­су й не обу­мо­в­ле­на кі­н­це­ви­ми ре­зуль­та­та­ми пра­ці. При по­ча­со­во-­пре­мі­а­ль­ній си­с­те­мі, на­впа­ки, опла­та ро­бі­т­ни­ка ви­зна­ча­єть­ся не ли­ше три­ва­лі­с­тю пра­ці, але в пе­р­шу чер­гу до­ся­г­ну­ти­ми кі­ль­кі­с­ни­ми та які­с­ни­ми по­ка­з­ни­ка­ми (в то­му чи­с­лі, еко­но­мія ро­бо­чо­го ча­су, ма­те­рі­а­лів, па­ли­ва, еле­к­т­ро­ене­р­гії і т. д.). Від­ря­д­на зар­пла­та ви­сту­пає в трьох си­с­те­мах: пря­ма від­ря­д­на, від­ря­д­но-­про­г­ре­си­в­на і від­ря­д­но-­пре­мі­а­ль­на. При пря­мий від­ря­д­но­с­ті роз­мір опла­ти за­ле­жить ли­ше від кі­ль­ко­с­ті ви­ро­б­ле­них ви­ро­бів або ро­біт, при­чо­му опла­та за ко­жен ви­ріб, ви­го­то­в­ле­ний в ме­жах но­р­ми ви­ро­бі­т­ку і по­над неї, опла­чу­єть­ся по не­змін­них роз­ці­н­ках. При від­ря­д­но-­про­г­ре­си­в­ній си­с­те­мі, опла­та за ви­ро­би, ви­го­то­в­ле­ні в ме­жах но­р­ми і по­над но­р­ми, опла­чу­ють­ся за рі­з­ни­ми, про­гре­си­в­но зро­с­та­ю­чи­ми роз­ці­н­ка­ми, в за­ле­ж­но­с­ті від сту­пе­ня пе­ре­ви­ко­нан­ня но­р­ми. В ни­ні­ш­ній час най­більш роз­по­всю­дже­ни­ми в про­ми­с­ло­во­с­ті й ін­ших га­лу­зях еко­но­мі­ки роз­ви­ну­тих кра­їн ста­ли по­ча­со­во-­пре­мі­а­ль­на і від­ря­д­но-­пре­мі­а­ль­на си­с­те­ми. На по­ча­т­ку ХХ сто­річ­чя з'яв­и­ла­ся й ді­с­та­ла ши­ро­ко­го по­ши­рен­ня си­с­те­ма Тей­ло­ра. Суть ці­єї си­с­те­ми по­ля­га­ла в на­сту­п­но­му: ви­зна­ча­в­ся об'­єм ро­біт та но­р­ма ча­су на ви­ко­нан­ня від­по­ві­д­ної опе­ра­ції, потім про­во­ди­в­ся ана­ліз, від­ки­да­ли­ся всі опе­ра­ції або ру­хи ро­бі­т­ни­ка, що вва­жа­ли­ся не­по­трі­б­ни­ми, і вста­но­в­лю­ва­ла­ся обов'язкова но­р­ма ви­ро­бі­т­ку. За її пе­ре­ви­ко­нан­ня вста­но­в­лю­ва­ла­ся пре­мія, а за не­ви­ко­нан­ня – штраф. По­ряд з тей­ло­ри­з­мом за­сто­со­ву­ва­в­ся й фо­р­дизм, по іме­ні най­бі­ль­шо­го ма­г­на­та аме­ри­кан­сь­ко­го ав­то­мо­бі­ле­бу­ду­ван­ня Ге­н­рі Фо­р­да I. На йо­го під­при­єм­с­т­вах ефект під­ви­щен­ня про­ду­к­ти­в­но­с­ті пра­ці до­ся­га­в­ся шля­хом при­ско­рен­ня ру­ху стрі­ч­ки конвеєра і під­ви­ще­ної ін­те­н­си­в­но­с­ті пра­ці. Ро­бі­т­ни­ки, що не мо­г­ли впо­ра­ти­ся з та­ки­ми умо­ва­ми ви­ро­б­ни­ц­т­ва, зві­ль­ня­ли­ся, за­мі­ня­ли­ся ін­ши­ми, які ви­три­му­ва­ли та­кий ре­жим ро­бо­ти. Од­ні­єї з си­с­тем за­ро­бі­т­ної пла­ти, що за­сто­со­ву­ють­ся в ба­га­тьох кра­ї­нах в ни­ні­ш­ній час, є та­ка си­с­те­ма, що на­зи­ва­єть­ся «участь в при­бу­т­ках». Суть її по­ля­гає в то­му, що опла­та пра­ці ко­ж­но­го ро­бі­т­ни­ка по­ста­в­ле­на в пря­му за­ле­ж­ність від роз­мі­рів при­бу­т­ку під­при­єм­с­т­ва, ча­с­ти­на яко­го ви­пла­чу­єть­ся ро­бі­т­ни­кам у ви­гля­ді про­це­н­ту до ос­но­в­ної зар­пла­ти.

*25. Номинальная и реальная заработная плата . Факторы, которые влияют на уровень реальной заработной платы.

1. Центральное место в теории заработной платы принадлежит ха­рактеристике динамики заработной платы, т. е. закономерностям дви­жения номинальной и реальной заработной платы. Под номинальной заработной платой понимают сумму денег, которую работник получает за продажу своей рабочей силы. Реальная заработная плата характеризует отношение между стоимостью и ценой рабо­чей силы, с одной стороны, и стоимостью и ценой жизненных средств работника, с другой, т. е. показывает какое количество и качество средств существования он может приобрести на свою номинальную заработную плату. Иначе говоря, реальная заработная плата является важнейшим показателем реального уровня жизни трудящегося. Однако ни номинальная, ни реальная зарплаты не исчерпывают содержания заработной платы.

2.Уровень реальной заработной платы прежде всего зависит от величины номинальной заработной платы. Далее уровень реальной заработной платы определяется стоимостью средств существования работника и его семьи, куда входят и предметы, удовлетворяющие социально-культурные потребности - получение образования, квали­фикации, медицинского обслуживания, отдыха и т. д. При характеристике реального уровня заработной платы большое значение имеют условия труда, возможности перемены труда, экстенсивная и интенсивная величина рабочего времени, объем и раз­меры социальных выплат и льгот, социальное обеспечение и защищен­ность работника, система страхования, в частности, обеспечение охра­ны груда и его безопасности и, наконец, обеспечение занятости.

3.Минимальная цена рабочей силы определяется прожиточным минимумом. Прожиточный минимум — уровень доходов, необходимых для приобретения человеком
количества продуктов питания не ниже физиологических норм, а также удовлетворения,
хотя бы на самом низком уровне, его потребностей в одежде, обуви, оплате жилья,
транспортных услугах, предметах санитарии и гигиены.
Специалисты определяют количество пищи, необходимое человеку для
того, чтобы он не болел от недоедания и не умер преждевременно.

*26. Значение и типы воспроизводства. Простое и расширенное воспроизводство индивидуального капитала.

Воспроизводство в каждом обществе имеет специфическую социально- экономическую форму, которая отвечает специфической форме производства.

Производство может быть простыми расширенным.

Под простым воспроизводством понимается такое воспроизводство, при котором вся прибавочная стоимость поступает в фонд личного потребления предпринимателя.

Расширенное воспроизводство означает повторный процесс производства с увеличивающимися размерами, при этом воспроизводится постоянный и переменный капитал, а часть прибавочной стоимости превращается в дополнительный капитала, т.е. система капиталистических производственных отношений воспроизводится в расширенном виде.

Капитализму присуще расширенное воспроизводство. Но простое производство- основа, момент расширенного воспроизводства, потому уже изучение простого воспроизводства позволяет определить специфические черты капиталистического воспроизводства.

Специфические черты капиталистического производства, которые проявляются при рассмотрении его как процесса, который постоянно повторяется:

1)Переменный капитал есть стоимость, которая создана прежним трудом рабочего класса, он не есть стоимостью, которая авансирована с собственного фонда капиталиста

2)Любой капитал, независимо от его первоначального происхождения, после окончания определенного срока неизбежно превращается в капитализированную, накопленную прибавочную стоимость

3)Личное потребление работника (потребление жизненных средств или предметов потребления)- момент в производстве и воспроизводстве капитала, воспроизводство рабочего класса есть условие воспроизводства класса капиталистов, капиталистических производственных отношений.

Так же, в ходе капиталистического воспроизводства постоянно воспроизводятся субъекты капиталистических производственных отношений : наемные работники и капиталисты.

*27.Накопление капитала – это превращение прибавочной стоимости в капитал.

Процесс накопления капитала означает, что капиталист часть овеществленного чужого труда- прибавочную стоимость-, который присваивается им без эквивалента, опять и опять обменивает на большее количество чужого труда, который опять приносит ему прибавочную стоимость.

Факторы, которые определяют размер накопления капитала:

1)Величина прибавочной стоимости(степень эксплуатации наемных рабочих, падение зарплаты ниже стоимости рабочей силы, количество работников)

2)Соотношение между частями прибавочной стоимости,которую лично потребляет капиталист и,которая накапливается

3)Уровень продуктивности общественного труда.Увеличение продуктивности общественного труда позволяет капиталисту на ту же денежную сумму купить больше удешевленных средств производства и рабочих сил.

4)Увеличение амортизационного фонда,который предназначается для воспроизводства через определенных срок средств труда, и используется до наступления этого срока для накопления.

5)Величина авансированного капитала(чем больше функцио­нирующий капитал, тем, при прочих равных условиях, больше произ­водится новой стоимости и в ее составе - прибавочной стоимости)

Процесс увеличения размера отдельных капиталов происходит путем концентрации и централизации капиталов.

*28.Концентрация и централизация капитала, их отличия и взаимосвязь

Концентрация капитала, процесс укрупнения индивидуальных капиталов за счёт капитализации части прибавочной стоимости. Приводит к возрастанию доли наиболее крупных капиталов в совокупном общественном капитале.

Централизация капитала, процесс увеличения капитала одного или группы капиталистов в результате поглощения или присоединения других, уже существующих капиталов.

Эти два способа увеличения капитала находятся в тесной взаимосвязи и отличаются только по источнику роста капитала; при К. к. — это прибавочная стоимость, при централизации — уже существующие капиталы.

Концентрация и Ц. к. представляет собой два способа накопления капитала. Ц. к. происходит в ожесточённой конкурентной борьбе как в форме экспроприации мелких капиталов крупными, так и путём образования акционерных обществ. Сосредоточение значительных денежных капиталов в капиталистической кредитной системе и их участие в выпуске и размещении акций позволяют создавать крупные предприятия с широким масштабом операций, которые не под силу отдельным капиталистам. Банки, предоставляя кредит главным образом крупным капиталистам, помогают им стать более конкурентоспособными. Концентрация и Ц. к. ведут к сосредоточению гигантских богатств в руках немногих групп финансовой олигархии, к обострению классовых противоречий, обусловливают быстрый процесс концентрации производства, которая на известной ступени своего развития приводит к господству монополий. Ц. к. резко усиливается в эпоху империализма и особенно в период общего кризиса капитализма. Наиболее ярко она проявляется в банковском деле.

Концентрация — основа притяжения капиталов, их централизации. В свою очередь централизация капитала в большей мере ускоряет процесс его накопления. При прочих равных условиях крупный капитал, образовавшийся путём поглощения или слияния мелких капиталов, имеет более высокую норму прибыли и норму накопления, чем та, которую до объединения имел каждый из этих капиталов.

*29.Технічна, вартісна та органічна будова капіталу, їх розбіжності та взаємозв'язок.

Процес відтворення залежить від структури капіталу, який функціонує. Існують різні види структури капіталу: технічна, вартісна та органічна будова капіталу. Технічна будова капіталу показує співвідношення між кількістю засобів вир-ва і кількістю РС (робочої сили), яка необхідна, щоб привести ці засоби вир-ва до дії. Воно показує ступінь технічної оснащеності праці. Засоби вир-ва і РС мають товарну вартісну форму. Співвідношення між вартістю зас вир-ва і вартістю РС утвор вартісну будову капіталу. Вона залежить від зас вир-ва, РС і від технічної будови капіталу. Отже, під технічною будовою розуміється співвідношення між масою засобів виробництва, що застосовуються та чисельністю робочої сили. Вартісна будова являє собою співвідношення між вартістю маси засобів виробництва, що застосовується та вартістю робочої сили, що функціонує. Ці структури можуть змінюватися як в одному й тому ж напрямку, так і в протилежних. Якщо мати на увазі технічну будову капіталу, то вона може бути однаковою на різних однорідних підприємствах при різній вартісній будові. Наприклад, на підприємствах, що обробляють чорні та кольорові метали, технічна будова капіталу може бути приблизно однаковою, але при цьому вартісна будова буде істотно відрізнятися, так як вартість кольорових металів значно вище ніж чорних. Між вартісною та технічною будовою існує певний зв'язок. Цей зв'язок відбиває органічна будова капіталу. Органічна будова капіталу відбиває зв'язок між зміною вартісної будови внаслідок зміни технічної будови. Вона виражається відношенням постійного капіталу (с) до змінного капіталу (v) дорівнює с/v. Необхідно відзначити, що закономірністю руху органічного складу капіталу по мірі розвитку капіталізму є його зростання. Це означає, що постійний капітал росте за рахунок змінного. З розвитком підприємств частина додаткової вартості витрачає на придбання елементів постійного капіталу і в абсолютному, і в відносному вираженні більше, ніж на придбання елементів змінного капіталу. Отже, запит фірм на робочу силу з їх розвитком скорочується. Це можна виразити наступним рядом залежностей. Якщо ми припустимо, що будь-яке підприємство нагромаджує 100 одиниць капіталу, то на перших порах ці 100 одиниць розподіляються в пропорції 50c + 50v. В наступному ця пропорція змінювалася – 75с + 25v; 80c + 20v; 90c + 10c і т. д. Зазначена закономірність наглядно простежується на протязі всього часу функціонування підприємств. Особливо чітко вона проявляється на стадії великого машинного виробництва. Одним з її наслідків є заходи, що застосовуються в розвинутих країнах, направлені на підтримку малого бізнесу і на цій основі пом'якшення проблеми зайнятості.

*30. Нагромадження капіталу і утворення промислової резервної армії праці. Основні форми безробіття.

Розширене відтворення здійснюється шляхом нагромадження.

Якщо всю отриману дод вартість підприємець витрачатиме на задоволення власних потреб, відтворення буде носити характер простого відтворення. Але підприємець прагне здійснювати розширене відтворення. Тому він поділяю дод вартість на 2 частини: 1 викор для задоволення особистих потреб, 2 – перетворює на функціонуючий капітал, тобто на дод засоби вир-ва і дод РС. Процес перетворення частки дод вартості у функціонуючий капітал є процес нагромадження капіталу. Чинники, які впливають на нагромадження капіталу:

-величина авансованого капіталу

-норма дод вартості (чим вона вища, тим більші можлив нагромадження)

-пропорція в розподілі дод вартості

-швидкість обороту капіталу (чим швидше капітал обертається, чим швидше він повертається до власника. Тим більше створ-ся дод вартості)

-продуктивність праці

-економія на постійному капіталі

Підприємець, здійснюючи процес нагромадження капіталу, дод вартість розподіляє не в тій же пропорції між С і V, інакше він би весь час відтворював стару технологію. Але підприємець прагне розширяти своє вир-во на основі більш досконалої технології. А більш досконала технологія означає зміну органічної будови капіталу, тобто в авансованому капіталі зростає частка постійного капіталу і зменш частка змінного. Таким чином, нагромадження капіталу призводить до появи і відтворення промислової резервної армії праці або безробіття. Можна сказати, що нагромадження при незмінній органічній будові капіталу супроводжується зростанням потреби в додатковому змінному капіталі, тобто, зростанням попиту на робочу силу. В цьому випадку може мати місце збільшення заробітної плати. Але які економічні межі цього зростання? Ці межі обумовлені законами капіталістичного нагромадження. Справа в тому, що зі збільшенням заробітної плати буде зменшуватися та частина нової вартості, що являє собою додаткову вартість. Це скорочення може на певному етапі створити загрозу нагромадженню капіталу, тобто скороченню капіталізованої частини додаткової вартості. А це, в свою чергу, призведе, в кінцевому рахунку, до скорочення запиту капіталу на додаткову робочу силу. Таким чином, процес нагромадження, що веде до зростання запиту на робочу силу при інших обставинах, коли це загрожує розмірам нагромадження, призводить до скорочення цього запиту. Отже, динаміка заробітної плати визначається, в кінцевому рахунку, потребами нагромадження капіталу. Зростання органічної будови капіталу означає більш швидке зростання постійної частини капіталу у порівнянні із змінною. Це призводить до того, що по мірі нагромадження капіталу, запит на додаткову робочу силу відносно скорочується. Звичайно, необхідно мати на увазі, що відносне скорочення запиту не рівнозначно абсолютному. В умовах зростання органічної будови капіталу абсолютна величина змінного капіталу, який функціонує, зростає, що проявляється в тенденції втягнення додаткових контингентів найманих робітників в економічну діяльність. Але, з іншого боку, в той же самий час здійснюється і процес виштовхування робочої сили з виробництва, що, в свою чергу призводить до так званого відносного перенаселення, тобто, до утворення резервної армії праці. Отже, безробіття є не випадковим явищем, а закономірним результатом процесу нагромадження капіталу.Класифікація безробіття за Марксом:

-Текуче безробіття –коли люди втрачають роботу в одному місці або в одній галузі і знаходять її в іншому. Це нестрашна і незагрозлива форма.

-Приховане безробіття – Маркс пов'язував її з тим. Що частка селян, які мали невеликі земельні ділянки і тому отримували недостатню для життя кількість продукту, змушені були взимку шукати працю в місті. Прихованою ця форма безробіття наз тому, що ці селини безробітними ніде не враховувалися. В сучасних умовах скрите безробіття виявляє себе у формі насильницької неоплачуваної відпустки або неповного робочого дня. Ця форма досить широко ще існує в Україні.

-Застійне безробіття – найстрашніша форма. Його наслідки: людина втрачає професійні навички, надію, що знайде роботу за фахом. Це деморалізує людину, призводить до нервових зривів і є підґрунтям для криміналізації сусп-ва.

Сучасна класифікація безробіття:

-Фрикційне безробіття – добровільне безробіття, тобто людина залишає роботу, прагнучи знайти або кращу, або роботу в іншому місці, або перепочити (його не враховують).

-Структурне безробіття– пов'язане із змінами в структурі економіки, коли старі традиційні галузі починають втрачати свою провідну роль, але виникають нові галузі, роль яких зростає.

-Циклічне безробіття– пов'язане з кризовим станом економіки (найстрашніша форма).

-Інституційна– нові біржі, банки, з'являються нові „економічні інститути”, що змінюють всю сферу економ діяльності.

*31.Кругооборот капіталу і його три стадії. Функціональні форми капіталу.

Промисловий капітал – капітал, який функціонує в усіх галузях промисловості, будівництві, торгівлі, сільському госп-ві, на транспорті, зв'язку ( в тій мірі, якій обслуговує рух капіталу). Капітал тільки тоді залиш капіталом, коли він знаходь у безперервному русі, а, зупиняючись, капітал перестає бути капіталом, бо перестає відбуватися процес самозростання вартості. Рух капіталу почин з грошової форми. Для того, щоб гроші стали капіталом, підприємцю необхідно придбати засоби вир-ва і РС. Формула кругообороту капіталу вираж наступною формулою:

Г – Т: ЗВ + РС ... В ...Т' – Г'

РС і ЗВ поєднуються в процесі вир-ва. В процесі вир-ва створ-ся товар, який містить в собі дод вартість. Створений товар перетвор-ся на гроші. Крапки показують, що капітал покидає сферу обігу і переходить у сферу вир-ва, а потім він знову на 3 стадії покидає сферу вир-ва і переходить в сферу обігу.

Т і Т' відрізняються: 1) натурально-речовою формою: Т представлене ЗВ, а Т' – готовий до продажу товар; 2) Т' відрізняється від Т, оскільки містить в собі створену в процесі вир-ва дод вартість. Г'=Г+ΔГ – Г' відрізн від Г на величину дод вартості. Отже, в процесі руху капітал двічі проходить сферу обігу і один раз – сферу вир-ва. Рухаючись, капітал здійснює перетворення. На 1 і 3 стадіях ці перетворення носять формальний характер, бо на 1 стадії грошова форма капіталу перетвор на товарну, а на 3 стадії товарна форма перетвор на грошову. Тому ці перетвор носять формальний характер. На 2 стадії, в процесі вир-ва відбув створення і зростання вартості. Саме тут відбув реальні перетворення, або реальний метаморфоз капіталу. Саме тут створ дод вартість. Отже, кругооборот промислового капіталу – це безперервний рух, в ході якого капітал приймає і скидає 3 функціональні форми: грошову, виробничу, товарну, і повертається до вихідної форми. Ці форми наз функціональними, бо викон певну, властиву лише їм функцію. Отже, функція грошової форми – створити передумови процесу вир-ва – перетворитися на ЗВ і РС. Функція виробничої форми в тому, щоб створити дод вартість. Функція товарної форми в тому, щоб перетворитися на грошову форму, реалізувати дод вартість. Аналіз можна починати з будь-якої форми і стадії. Отже, ми бачимо, що кругообіг капіталу являє собою єдність процесу виробництва і процесу обігу, містить в собі і те, й інше.

*32.Виробництво і обіг. Витрати обігу і їх види.

Обіг – постійний, повторюваний процес кругообігу. Виробництво – процес створення матеріальних благ. Відмінність процесів виробництва і обігу полягає, по-перше: в тому, що виробництво створює продукт, а це неможливо в обертанні, і, по-друге: – в тому, що в процесі виробництва змінюється величина вартості товару, вона, як правило, зростає. В процесі ж обігу відбувається лише зміна форми вартості, тобто грошова форма вартості перетворюється в товарну і, навпаки, товарна – в грошову. Обіг капіталу пов'язаний з витратами живої і матеріалізованої праці, що утворюють витрати обігу. Слід розрізняти два види цих витрат – додаткові й чисті. Додаткові витрати обігу – пов'язані з процесом продовження вир-ва у сфері обігу. Це фасування, пакування, транспортування товарів, а також зберігання сезонних товарів. Праця, пов'язана з цими операціями, є продуктивною, тобто вона створює нову вартість, і ця нова вартість приєднується до вартості товару. Дискусійною є проблема чистих витрат обігу – особливо те, що стосується їх відшкодування. До чистих витрат обігу належать всі витрати, пов'язані зі зміною форми вартості – з перетворенням товарної форми на грошову. Згідно з трудовою теорією вартості, праця у сфері обігу не є продуктивною, а тому не створ вартості, вона лише обслуговує зміну форми вартості. Тому чисті витрати обігу відшкодовуються за рахунок частки дод вартості капіталіста-промисловця, якою він поступається для капіталіста-торговця. До чистих витрат належать витрати на рекламу. Сьогодні витрати на рекламу більші, ніж витрати на вир-во.

*33.Оборот капіталу. Основний і оборотний капітал.

Повторення процесів кругообороту капіталу є оборот промислового капіталу. Тут йдеться про час обороту, його швидкості, структуру капіталу, зношення його складових і всієї сукупності факторів, які впливають на його рух. Саме в площині обороту капіталу ми розглядаємо обіг змінного капіталу і його вплив на річну норму і масу додаткової вартості. Капітал здійснює оборот у 2 формах:1) Вартісній грошовій – оборот здійснено тоді, коли весь авансований капітал повністю повертається до підприємця. 2) Натурально-речовій – придбані машини, механізми, обладнання через певний термін необхідно замінити новими. Коли це відбувається, то це означає, що здійснився оборот за натурально-речовою формою. Різні частини капіталу одночасно беруть участь у кругообороті. Одні частини капіталу беруть участь у кругообороті всією натурально-речовою формою або всією споживною вартістю (приміщення, будівлі, машини, механізми, обладнання, верстати). Але їх вартість переноситься на вартість готового товару поступово, по частинах, протягом великої кількості кругооборотів. Капітал, вартість якого переноситься конкретною працею робітника на вартість товару, належить до основного капіталу.(Осн к.=С-ПП) Вартість сировини, електроенергії, РС переноситься на вартість товару протягом одного кругообороту. Тобто, капітал, вартість якого повністю, цілком переноситься на вартість готового товару протягом одного кругообороту, належить до оборотного капіталу. (Об к.=V+ПП) Висновок:Т.ч, в основу поділу капіталу на основний і оборотний покладено характер відшкодування, перенесення вартості поступово, по частинах, протягом багатьох оборотів (основний капітал), і весь цілком протягом одного кругообороту (оборотний капітал)

*34.Фізичне і моральне зношення основного капіталу. Амортизація.

Взагалі, термін „Амортизація”має 2 значення:

- Зношення елементів основного капіталу

- Перенесення відшкодування вартості

Амортизація (від пізньолат. amortisatio – погашення) – поступове перенесення варт засобів праці за мірою їх фіз. і морального зношення на продукт, що виробляється. Варт, що переноситься в грошовій формі, акумулюється у амортизаційному фонді. Суми амортизації включаються в „издержки” вир-ва (собівартість продукції) у вигляді амортизаційних відрахувань. У практиці господарювання застосовується така величина як норма амортизації, тобто, щорічна норма амортизаційних відрахувань, за рахунок яких утворюється загальний фонд амортизації. В цьому зв'язку цікаво відзначити, що уряди розвинутих країн часто здійснюють політику так званої прискореної амортизації, в результаті якої засоби праці через 5-7 років замінюються новими, більш прогресивними. Це дозволяє підвищити загальний рівень виробництва і, в результаті – конкурентоспроможність створюваної національними підприємствами продукції. Розрізняють фізичне та моральне зношення основного капіталу. Фізичне зношення – втрата елементами основного капіталу його споживчої вартості. Фіз. зношення може відбув під впливом дії сил природи, фізичних, хімічних, механічних та інших виробничих процесів. Моральне зношення – це знецінення елементів основного капіталу внаслідок науково-технічного прогресу. Припустимо, ви придбали 10 верстатів вартістю 10 тис. грн.. Кожний.. За технічними умовами припускається, що норма амортизації – 10%. Щорічно 10% варт цих верстатів повинні відшкодовуватися, тобто переносяться на варт виробленого товару. Для цього існує фонд або рахунок амортизаційних відрахувань, і кожний підприємець ретельно слідкує, щоб цей фонд постійно поповнювався. Отже, термін викор-ня 10 р. На кожному верстаті за ці 10 років можна виготовляти 10 тис. виробів: 10 верст – 10000грн, NАм – 10%, t=10р, Q – 10000 виробів (для відшкод-ня варт од. товару). Щоб підприємець повернув собі всі кошти, необхідно, щоб на кожну одиницю товару переносилась 1/10000 частка варт верстату. Але на заваді відшкодуванню повної варт елементів осн капіталу може стати моральне зношення першого роду. Моральне зношення елементів основного капіталу 1-го роду– виникає внаслідок здешевлення нової техніки під впливом зростання продуктивності праці. На 1 виріб амортизація складає 1 грн. Пройшло 5 років, все йде за планом – він отримав 5000 грн. Але, наприклад, через 5 років на ринку з'являється такий же верстат, але продуктивність праці на ньому зросла, а норма амортизації – така, як і була. Норма амортиз відрахувань сплачується на новому верстаті 5о коп., а власник старого верстату буде теж списувати на амортизацію 50 коп. Отже власник старого верстату буде враховувати у варт кожної од товару також 50 коп, інакше його товар буде неконкурентоспроможний за ціною. Але це означ, що наш підприємець (власник старих верстатів) в момент наявності вже нових верстатів до кінця строку амортизації отримає тільки 7500 грн, а 2500 грн – витратить. Тобто, його верстати знецінились на 2500 грн кожний, і свої 10000 він ніколи не поверне. Те ж саме відбув, якщо на ринку з'являється такий же верстат, за ту ж ціну – 10 тис грн., але більшої потужності. З цим пов'язане моральне зношення елементів основного капіталу 2-го роду. Сам підприємець з моральним зношенням нічого зробити не може. Цю проблему повинен вирішувати уряд, запроваджуючи певну зважену, стабільну амортизаційну політику.

*35.Час обороту капіталу і його складові частини. Швидкість обороту капіталу.

Час обороту капіталу – це час, протягом якого капітал проходить через сферу вир-ва і сферу обігу і повністю повертається до підприємця. Він склад з 2 частин:

- часу, коли капітал знаходиться у сфері обігу

- часу, коли капітал знаходиться у сфері вир-ва

Час вир-ва і обігу теж мають складну структуру. Час вир-ва - це період, в рамках якого капітал знаходиться в сфері виробництва. Час виробництва за своїм економічним змістом неоднорідний. Він складається з: а) робочого періоду, тобто, кількості часу, протягом якого до предмету праці безпосередньо додається жива людська праця; б) часу впливу на предмет праці природних сил природи; в) часу, протягом якого предмети праці знаходяться на складах підприємства у формі виробничих запасів. Наприклад, процес вирощування пшениці триває дев'ять місяці. Це час виробництва даного продукту. Але робочий період займає, як правило, не більш місяця. Інший час – це період впливу на предмет праці природних сил природи. Таким чином, для того, щоб прискорити обіг капіталу необхідно скоротити і робочий період, і час впливу природних факторів, зокрема, якщо мати на увазі час виробництва вирощування пшениці, то його можна скоротити, вирощуючи не озиму, а ярову пшеницю і застосовуючи більш досконалі технології й технічні засоби. Тому, для мінімізації часу виробництва першорядне значення має науково-технічний прогрес. Час обігу - час, протягом якого капітал функціонує в сфері обігу. Час обігу включає в себе час купівлі-продажу товару, час транспортування, зберігання й інших операцій, пов'язаних із реалізацією товарів. В його скороченні також вирішальну роль грає НТП. Для вимірювання і порівняння швидкості обороту індивідуальних капіталів за од виміру береться 1 рік. З прискоренням обороту капіталу збільшується вир-во додаткової вартості.

*36.Вартість та капіталістичні витрати виробництва.

Вартість – це певні суспільні відносини, які склад або не склад між товаровиробником і споживачем на ринку. Якщо покупець вважає, що запропонований йому продукт для нього корисний, тобто він визнає його споживну варт, він купує, тобто вступає у відносини обміну – продукт приймає форму товару, тобто має споживну варт і варт. Вартість товару виявляє себе через мінову вартість (здатність товару обмінюватися в певних пропорціях). Вартість товару створюється працею робітника, і тому залежить від кількості втіленої в товарі та живої праці. Але підприємець не витрачає на вир-во товару свою працю. Він витрачає капітал на придбання засобів вир-ва і РС. Тому K=(C+V). Тоді варт товару можна представити вже через формулу: W=(C+V)+m=K+m,тобто витрати + дод варт. Саме у такому варіанті джерело дод варт скрите і склад уява, що дод варт створ і пост, і змін капіталом. Дійсно, з точки зору підприємця немає різниці між C і V, бо він має отримати прибуток на весь авансований капітал. Капіталістичні витрати – це відокремлена, уособлена частина варт товару. Ця категорія маскує капіталістичні виробничі відносини, народжуючи уявлення, що дод варт створ-ся всім авансованим капіталом. У той же час ця категорія відбиває і реальні капітал-ні відносини:

1)Саме в капіт-му тов вир-ві відбулося відокремлення витрат від вартості. Прсте тов вир-во такого відокремлення не мало: там вся праця була необхідною, дод праці і варт не існувало.

2)Відокремлення витрат від вартості і показує, чому простий товаровиробник завжди програє конкуренцію капіт-му товаровиробнику. Приклад: 4000C+1000V+1000m=6000. Капіталіст може продати цей товар за 5800, і навіть за 5200, і все одно отримає прибуток. А якщо простий товаровиробник створить новий товар вартістю в 6000, він повинен і продати його за 6000. Ремісник не може продавати за ціною нижче вартості, інакше він не зможе відновлювати процес вир-ва.

3): W=(C+V)+m – чим більша різниця між вартістю товару і витратами, тим більш конкурентоспроможним стає товар

Витрати виробництва показують, в що обходиться підприємцю виробництво товару, тобто, як витрачається його капітал. Але те, в що обходиться виробництво товару підприємцю істотно відрізняється від того, чого коштує товар суспільству. А витрати останнього на виробництво товару не вичерпуються витратами виробництва і включають витрати всієї праці. Це означає, що вартість товару включає в себе, як витрати капіталу, так і додаткову вартість. Таким чином, те, товар підприємцю, і те, в що він обходиться суспільству – це величини істотно різні. В цьому полягає відмінність між витратами виробництва та вартістю товару.Нерідко вважають, що, якщо змінилися витрати виробництва (наприклад, вони зросли), то необхідно збільшити ціну, для компенсації можливих втрат. Але такий висновок не можна визнати достатньо обґрунтованим. Для того, щоб вирішувати питання про зміну ціни товару, необхідно встановити, за рахунок якого елементу змінилися витрати виробництва – внаслідок чи зростання витрат на придбання постійного капіталу або в результаті зміни рівня оплати робітників. З цієї обставини слідує, що зміна рівня цін повинна бути обумовлена зростанням витрат на придбання елементів постійного капіталу. Економічний зміст категорії витрат виробництва: вони виступають як перетворена форма, єдність постійного та змінного капіталу. Формула витрат: K=(C+V) Як впливають на варт товару складові частини витрат вир-ва?В склад витрат виробництва включаються витрати на засоби виробництва, тобто, постійний капітал, і на покупку робочої сили, тобто, змінний капітал. Завдяки цьому, ці складові витрат виробництва, немов би нівелюються і приховується їх різноманітна роль у виробництві. Виникає видимість, нібито в процесі виробництва вони виконують однакові функції. Інакше кажучи, категорія витрат виробництва маскує суттєву відмінність між постійним та змінним капіталом, їх відмінність у створенні товару, його вартості, в тому числі додаткової вартості. В дійсності ж різні складові елементи витрат в процесі утворення вартості виконують різну роль. Постійний капітал у процесі виробництва не змінює своєї вартості. Якщо, як в нашому прикладі, на нього авансовано 400 дол., то по закінченні процесу виробництва ці 400 дол. виявляються перенесеними у вартість готового товару. Якщо ж на виробництво витрачено не 400, а 600 дол. постійного капіталу, то, відповідно, вартість готового товару збільшується на 200 дол. Інша роль змінного капіталу. В нашому прикладі він дорівнює 100 дол. Але, припустимо, внаслідок підвищення ціни робочої сили, на придбання того ж числа робітників витрачається не 100, а 150 дол. За умови, що тривалість робочого часу і кількість робітників не змінилися, 150 дол. змінного капіталу створять таку ж величину нової вартості, яку раніше утворював змінний капітал в 100 дол. І внаслідок цього загальна величина знову створеної вартості залишиться такою ж, як і раніше. Але вона, однак, буде перерозподілена між змінним капіталом та додатковою вартістю вже в іншій пропорції: в першому випадку було 400c + 100v + 100m, а в другому випадку – 400c + 150v + 50m, але загальна величина вартості товару залишиться рівною 600 дол. Як бачимо, різні елементи витрат виробництва виконують зовсім різну роль у формуванні структури вартості товару. Ось чому об'єднання постійного та змінного капіталу в єдину категорію витрат виробництва затушовує різну роль складових витрат в утворенні

*37.Сущность прибыли. масса и норма Прибыль- превращенная форма прибавочной стоимости. Она выступает как результат функционирования всего авансированного капитала, и величина её образует избыток стоимости над издержками производства. Сущность прибыли как превращенной формы прибавочной стоимости проявляется при рассмотрении нормы прибыли( P*=M/C+V.100%)Норма прибыли показывает сколько прибыли приносит каждая единица функционирующего капитала. Если норма показывает отношение массы прибавочной стоимости именно к переменному капиталу являющемуся её источником, то норма прибыли характеризует отношение массы прибавочной стоимости ко всему капиталу и тем самым затушевывает подлинный источник прибыли.

Факторы влияют на норму прибыли: норма прибыли зависит от величины прибавочной стоимости; на нее влияет скорость оборота капитала; зависит от стоимостного строения капитала; влияет экономия на постоянном капитале. Отличие: если в процессе производства наемный рабочий не создаст прибавочную стоимость то никакой прибыли не будет. Без прибавочной стоимости нет и прибыли. Прибыль- реальная форма проявления прибавочной стоимости.

МАССА ПРИБЫЛИ- общая величина прибыли, получаемая предприятием за определенный период времени по результатам хозяйственной деятельности в целом либо по результатам отдельной сделки.

P= p'*k

*38.Внутрішньогалузева конкуренція та утворення ринкової вартості.

Загальним станом взаємовідносин капіталів є конкуренція.

Конкуренція – це економічне змагання між господарюючими та суб'єктами. Підприємці конкурують між собою за нові технології, кваліфіковану РС, кредити, джерела сировини. Робітники – за робочі місця. Розрізняють внутрішньогалузеву та міжгалузеву конкуренцію. Внутрішньогалузева конкуренція – конкуренція, що здійсн-ся підприємцями однієї галузі. Її метою є отримання надприбутку. Існує індивід варт товару, яка може суттєво відрізнятися у ріхних підприємств внаслідок різниці технології та кваліфікованої РС. Надприбуток отримують ті підприємці, які зменшують індивід варт нижче ринкової. Наслідком внутрішньогалузевої конкуренції є формування ринкової вартості відповідно ціни товару і розвиток технології і РС. Отже, внутрішньогалузева конкуренція призводить до:

-утворення ринкової вартості товарів

- підприємства, у яких індивідуальна вартість товару нижче ринкової вартості отримують надприбуток-

- внутрішньогалузева конкуренція виступає потужним фактором технічного прогресу, оскільки найбільш технічно оснащені підприємства створюють товари, індивідуальна вартість яких нижче ринкової, отримують додатковий прибуток, а це штовхає і власників інших підприємств до вдосконалення виробництва.

Ринкова вартість – вартість капіталістично виробленого товару, що визначається витратами суспільно необхідної праці, і регулююча ринкову ціну товару.

Результатом внутрішньогалузевої конкуренції є встановлення ринкових цін.

Формула:

*39.Міжгалузева конкуренція та утворення середньої норми прибутку.

Міжгалузева конкуренція – конкуренція, при якій відбувається перелив капіталів із галузі в галузь.

Метою міжгалузевої конкуренції є пошук сфер галузей найбільш прибуткового застосування капіталу.

Наслідком міжгалузевої конкуренції є перетворення вартості товару на ціну вир-ва, формування середньої норми прибутку. В процесі міжгалузевої конкуренції утворюється середній прибуток.Середній прибуток – рівний прибуток на однакові за величиною капітали, вкладені в різні галузі і сфери капіталістичного вир-ва. Але середній прибуток - це не що інше, як додаткова вартість, привласнена капіталом, і перерозподілена ним внаслідок міжгалузевої конкуренції по принципу рівного прибутку на рівний капітал. Зрозуміло, що середній прибуток виступає, як перетворена форма додаткової вартості. Перший раз вона спотворюється перетворенням додаткової вартості в прибуток, а другий раз – перетворенням прибутку в середній прибуток. Формула середнього прибутку: , тобто середній прибуток – це виражена в грошовій, а не у відсотковій формі середня норма прибутку. Тепер розглянемо наслідки розбіжностей у вартісній будові капіталів в різноманітних галузях виробництва. Візьмемо для прикладу три галузі виробництва: з вищою, середньою та низькою вартісною будовою капіталу. Припустимо, що рівновеликі капітали по 100 одиниць кожний вкладені в три різні галузі промисловості з різною вартісною будовою капіталу: перша галузь – 90 c + 10 v, друга 80 c + 20 v, третя 70 c + 30 v. При однаковій нормі додаткової вартості 100% її маса в кожній галузі складе: в першій галузі – 10 m, в другій – 20 m, в третій – 30 m. Відповідно вартість товару складе в першій галузі 110, в другий – 120, в третій – 130. А індивідуальна норма прибутку буде дорівнювати: в першій галузі ­– 10%, в другій – 20%, в третій – 30%. Виникає питання: наскільки реально припущення про те, що рівновеликі капітали, вкладені в різні галузі виробництва, внаслідок відмінностей їх вартісної будови, будуть приносити їх власникам неоднакові індивідуальні норми прибутку? Передусім, слід відзначити, що так як метою капіталу є прибуток, то це вимагає рівного прибутку на рівні капітали і різних норм прибутку на однакові по розміру капітали існувати не повинно. Це означає, що при появі різних норм прибутку капітали будуть прямувати в галузі з більш високою нормою. Виникне процес переливання капіталів з галузей із низькою нормою прибутку в галузі з більш високою нормою. В нашому прикладі це буде означати, що з першої галузі, де індивідуальна норма прибутку 10%, капітали будуть частково вилучатися, а в третю галузь, де індивідуальна норма прибутку 30%, вони будуть надходити. Які ж будуть наслідки такого переміщення капіталів? В першій галузі виробництво буде відносно скорочуватися по відношенню до середнього рівня потреби суспільства на даний вид товару. Це викличе ріст цін на ці товари, а значить – підвищення норми прибутку. Навпаки, в третій галузі буде спостерігатися протилежна картина – значне розширення виробництва товарів та зниження їх цін та норми прибутку. Якщо уявити, що описана картина не виняток, а постійно діючий механізм, то, очевидно, що буде мати місце процес вирівнювання індивідуальних норм прибутку і утворення загальної або середньої норми прибутку р¢. Отже загальна формула сер норми прибутку матиме вигляд:

Інакше кажучи, середня норма прибутку складе відношення всієї маси, виробленої додаткової вартості, до всього авансованого капіталу, тобто – 20%. Як бачимо, вона дорівнює нормі прибутку, існуючої в галузі із середньою вартісною будовою капіталу (в даному випадку – друга галузь). Цілком очевидно, що цей закон діє в межах більш-менш тривалого часу. Таким чином, в умовах міжгалузевої конкуренції капіталів вступає в дію закон середньої норми прибутку, тобто рівного прибутку на рівні капіталів, незалежно від їх вартісної будови та інших відмінностей цих галузей, в тому числі й швидкості обігу

*40.Утворення ціни виробництва. Вартість і ціна виробництва.

Міжгалузева конкуренція – конкуренція, при якій відбувається перелив капіталів із галузі в галузь. Якщо уявити постійно діючий механізм міжгалузевої конкуренції, то, очевидно, що буде мати місце процес вирівнювання індивідуальних норм прибутку і утворення загальної або середньої норми прибутку р¢. Утворення середньої норми прибутку призводить до перетворення вартості товару в ціну виробництва. Для того, щоб підприємець отримав прибуток не нижче середнього, він продає свій товар не за вартістю, а за ціною вир-ва. Ціна виробництва – це перетворена форма вартості товару, яка дорівнює витратам вир-ва + середній прибуток на авансований капітал. Формула має вигляд: Ц=К+Рсер В ІІІ томі «Капіталу» досліджуються умови капіталістичного товарного виробництва. Тому саме витрати капіталу і розглядаються як основа ринкових цін. Але також відомо, що товар і його вартість, в кінцевому рахунку, виступає, як матеріалізована суспільно необхідна праця. Це означає, що визначення ціни товару витратами капіталу не виключає, а припускає витрати праці. Порівняємо в цьому зв'язку структуру вартості товару і структуру ціни виробництва.Вартість товару, як відомо, визначається сумою витрат постійного та змінного капіталів і додатковою вартістю. А ціна виробництва включає в себе витрати виробництва, тобто, постійний та змінний капітал і середній прибуток. Чим же відрізняється структура вартості від структури ціни виробництва? Ця відмінність зводиться до різниці між додатковою вартістю і середнім прибутком. Але середній прибуток це не що інше, як та ж додаткова вартість, привласнена капіталом, і перерозподілена ним внаслідок міжгалузевої конкуренції по принципу рівного прибутку на рівний капітал. Зрозуміло, що середній прибуток виступає, як перетворена форма додаткової вартості. Перший раз вона спотворюється перетворенням додаткової вартості в прибуток, а другий раз – перетворенням прибутку в середній прибуток. Таким чином, ціна виробництва виступає як перетворена, тобто, спотворена, форма вартості. Це означає, що всі ті зміни, які відбуваються в елементах вартості товару, віддзеркалюються й у відповідних елементах ціни виробництва.

*41. Закон тенденції норми прибутку до зниження і протидіючі фактори.

Цей закон вказує на те, в якому напрямку рухається норма прибутку.Норма прибутку в розвинутій ринковій економіці є головним стимулом її розвитку. Разом з тим, в результаті дії деяких факторів, які визначають норму прибутку, вона виявляє тенденцію до зниження. Серед цих факторів виділяються, по-перше, зростання органічного складу капіталу і, по-друге, уповільнення швидкості обігу капіталу. З чим пов'язана дія цих факторів? Відомо, що вартісна будова капіталу є віддзеркаленням його технічної будови. Між тим, в результаті науково-технічного прогресу (а це необхідний напрямок динаміки розвинутого товарного виробництва), технічна будова капіталу підвищується. Це, в свою чергу, призводить і до зростання вартісної будови капіталу. Але, як відомо, чим вища вартісна будова капіталу, тим, при інших рівних умовах, нижча норма прибутку.Другий фактор – уповільнення швидкості обігу капіталу, що зумовлює зниження норми прибутку, поєднаний з тим, що з розвитком виробництва та прогресом техніки суттєво підвищується питома вага основного капіталу. А, між тим, чим вища питома вага основного капіталу, тим повільніше відбувається обіг всього капіталу. Уповільнення ж обігу капіталу (при всіх інших однакових умовах) веде до зниження норми прибутку. Чому ж в такому випадку йдеться не про зниження норми прибутку, а про закон тенденції норми прибутку до зниження? Це пояснюється тим, що в реальній дійсності виступають і фактори, протидіючі зниженню норми прибутку. До числа цих факторів відносяться: підвищення норми додаткової вартості; зростання продуктивності праці, що веде до здешевлення елементів постійного капіталу; наявність безробіття, що сприяє зниженню ціни робочої сили; поширення акціонерної форми виробництва, оскільки акціонерні компанії не беруть участь в процесі вирівнювання норми прибутку; зовнішня торгівля з країнами, які розвиваються, що приносить більші додаткові прибутки (нееквівалентний обмін). Нееквівалентний обмін зі слаборозвинутими країнами приносить більші додаткові прибутки. Внаслідок дії всіх перерахованих факторів норма прибутку, хоча й знижується, але дуже повільно, а в окремі періоди навіть підвищується. Це і визначає ту обставину, що діє не закон зниження, а закон тенденції норми прибутку до зниження. Висновок: Хоча норма прибутку і виявляє тенденцію до зниження, проте розвинуте товарне виробництво не може автоматично припинити своє існування, загинути самовільно. Воно продовжує існувати, але внаслідок дії закону тенденції норми прибутку до зниження, притаманні йому протиріччя загострюються і поглиблюються. Більш того, зростання продуктивності праці, як закон розвитку продуктивних сил в загальноісторичному масштабі, вступає в суперечність із тими факторами, що лежать в основі цього зростання. Кожний індивідуальний капітал, прагнучи до максимального прибутку, всіляко підвищує індивідуальну продуктивність праці. Але, як тільки це підвищення охоплює суспільне виробництво, норма прибутку, що є головним стимулом цього підвищення, падає. В результаті виникає і посилюється протиріччя між метою капіталістичного виробництва і засобами її досягнення. Це протиріччя органічно притаманне розвинутій товарній економіці.

*42. Торговий капітал: сутність та особливості

У сучасного торгового капіталу був історичний попередник – купецький капітал. Він відрізнявся від сучасного торгового капіталу. Купецький капітал – найстаріша форма капіталу, він був не тільки головною, але й самостійною формою капіталу. Відрізнявся від торгового капіталу джерелом торгового прибутку, який утворювався внаслідок нееквівалентного обміну. Сучасний торговий капітал не є самостійною формою капіталу, він є уособленою відокремленою формою пром. капіталу, і в цьому його сутність. Його основною функцією є перетворення товарного капіталу на грошовий за допомогою актів купівлі-продажу.ТГ безпосередньо не бере участь у виробництві, не виконує найважливішу роль, опосередковувавши реалізації товарів, доведення їх до споживачів і тим самим сприяє прискоренню обороту промислового капіталу і побічно впливає на збільшення маси додаткової вартості, а значить і зростання капітал-ой прибули. Форми торгового кап-ла:товарно-торговый і грошово-торговий.В сучасних умовах торговий капітал представлений як дрібними і найдрібнішими торговими підприємствами, так і крупними фірмами і корпораціями. Торговий капітал здійснює рух за формулою Г – Т – Г', тобто, метою його є одержання торгівельного прибутку. В умовах розвинутої ринкової економіки панівною формою капіталу є промисловий капітал. Він являє собою єдність грошової, виробничої і товарної форм. Можливість відокремлення обумовлена кругооборотом пром. капіталу, в ході якого капітал приймає і скидає три форми і виконує особливі, тільки даній формі властиві функції.

& РС

Г - Т ... В ... Т ' - Г '

( ЗВ

Товарна форма відокремлюється від інших форм, а її специфічною функцією стає реалізація вартості і додаткової вартості. Таким чином, в умовах розвинутого ринкового господарства торгівельний капітал виступає відокремленою частиною промислового, існуючого у формі товарного капіталу. Він виступає не просто, як агент промислового капіталу, який виконує одну з його функцій, а саме функцію реалізації товарного капіталу, а як відокремлена, більш-менш самостійна форма, закріплена за певними групами підприємців, що спеціально авансують свій капітал для виконання функцій реалізації. Функція Т ' –перетворитися на грошову форму, і цю функцію промисловець передає капіталісту-торговцю. Він робить це, бо отримує від цього певні переваги. Які саме?

1) Торговець краще знає ринок, він швидше і з меншими витратами продасть товар. Це означає, що зросте швидкість обороту капіталу, а значить, зросте й норма прибутку.

2) Промисловець не відволікає частки коштів на організацію торгівлі. Це означає, що більший обсяг капіталу функціонує в сфері виробництва, а це впливає на масу прибутку.

3) Час кругообороту у різних підприємців різний, а торговець може одним й тим самим капіталом обслуговувати одночасно кількох підприємців. Це скорочує грошову масу в сфері обігу, прискорюючи швидкість обороту грошей. Необхідність відокремлення торгового капіталу обумовлена конкуренцією, збільшенням обсягів виробництва, необхідністю зменшувати витрати виробництва і обігу. Торговий капітал складається з різних частин: по-перше: він включає в себе капітал обігу, тобто той капітал, за рахунок якого торговий підприємець купує товар у промисловців; по-друге:він включає додаткові витрати обігу, обумовлені такими процесами як транспортування, сортування, упаковка, зберігання товару, які завершають їх виробництво; по-третє: торговий капітал включає чисті витрати обігу.

*43. Торговий прибуток та механізм його утворення.

Торговий капітал здійснює рух за формулою Г – Т – Г', тобто, метою його є одержання торгівельного прибутку. Торговий капітал не стане виконувати свої функції, якщо він не отримає прибуток і при тому таку ж норму прибутку, що була б не нижчою промислового. Якщо ж виникає така ситуація, коли норма прибутку торгівельного підприємця нижче, ніж у промисловця, то торгівельний капітал почне переливатися у промисловість. І, навпаки, якщо торгівельний прибуток буде вищий, ніж у промисловості, частина підприємців, зайнятих в цій галузі, розпочнуть вкладати свої капітали у торгівлю. Таким чином, у взаємовідносинах між промисловими та торгівельними підприємцями вирішальну роль відіграє закон середньої норми прибутку. Єдиним джерелом прибутку є додаткова вартість, що створюється у процесі виробництва. Тобто торговий прибутокє двічі перетворена форма додаткової вартості. Відомо, що кожен підприємець прагне отримати прибуток не нижче середнього. Для цього він продає товар торговцю за ціною в-цтва, яка дорівнює ціна в-цтва = витрати в-цтва + середній прибуток на авансований капітал, тобто промисловець продає торговцю за ціною нижче вартості, він поступається часткою додаткової вартості торговцю, як платою за продаж товару. Таким чином, і промисловець, і торговець забезп. собі середню норму прибутку.

Середня норма прибутку:

P'ср= *100%

Приклад: Отже, припустимо, що вартість товарів, вироблених у промисловості, складає 1440 с + 360 v + 360 m = 2160. При цьому індивідуальна норма прибутку промисловця буде дорівнювати 360 m/(1440 с + 360 v) = 20%. Але для реалізації цих товарів торгівець повинен їх купити, тобто вкласти капітал обігу, рівний 200 дол. У цьому випадку увесь авансований капітал складе 2000, а норма прибутку знизиться до 18%. Тоді промисловець буде продавати свої товари по ціні виробництва рівній 1440 с + 360 v + 324 m = 2124, а торгівельний підприємець буде їх реалізувати по їхній вартості рівній 2160, і отримає 36% прибутку, що на його капітал у 200 дол. складе 18% прибутку. Таким чином, додаткова вартість, вироблена у виробництві і рівна 360 дол., розподіляється між промисловцем та торгівцем за законом середньої норми прибутку. Покупка товарів у промисловця за цінами нижче їх вартості і продаж їх за цінами, що в загальній сумі рівні вартості, означає, що в суспільному масштабі дійсна ціна виробництва рівної вартості товару.

*44. Позичковий капітал: сутність, джерела та особливості. Відмінність від лихварського капіталу.

Історичним попередником позичкового капіталу був лихварський капітал. Лихварський капітал –це найдавніша форма капіталу; функціонував як самостійний капітал. Він відрізнявся від сучасного позичкового капіталу за використанням і нормою позичкового % (надзвичайно висока). Монополія лихварського капіталу була підірвана промисловим капіталом, який розвивається й стверджуються. Промисловий капітал в своєму русі приймає різноманітні функціональні форми, в тому числі і форму грошового капіталу. Цей останній, фактично існує на всіх стадіях кругообігу промислового капіталу. При цьому відбувається вивільнення частини грошової форми капіталу, що внаслідок цього перестає виконувати функцію капіталу, як самозростаючої вартості. Виникають протиріччя між його призначенням як капіталу, котрий повинен приносити додаткову вартість, і його фактичною роллю, як недіючих грошових засобів. Це протиріччя й приводить до того, що тимчасово вивільнені в процесі кругообігу промислового капіталу грошові засоби перетворюються в позичковий капітал. Таким чином, в умовах капіталістичного способу виробництва позичковий капіталвиступаєвідокремленою уособленою частиною промисл. капіталу.Існує5 джерел позичкового кап.:

1) амортизація

2) заробітна плата

3) сировина

4) різні фонди (пенсійні, страхові, кошти профспілок)

5) додаткова вартість

Формула руху позичк. кап.: Г – Г' (для власника) і для капіталіста:

& РС

Г - Т ... В ... Т ' - Г '

( ЗВ

Особливості:

Позичк. капітал має всі ознаки капіталу, тобто він самозростає, приносить своєму власнику прибуток. Ці кошти використовує інший підприємець для свого виробництва, він отримує прибуток, який розпадається на дві частини:

Ø одну частину він віддає власнику капіталу як позичковий відсоток;

Ø іншу залишає собі як підприємницький доход.

Позичк. капітал існує в двох формах, він роздвоюється: з одного боку він капітал-власність, а з іншого – капітал-функція. Він по відношенню до свого власника не є частиною його капіталу, що функціонує, бо в іншому випадку ця частина не була б віддана в позику. Значить, в руках його власника позичковий капітал виступає, як капітал-власність, на відміну від капіталу-функції, яким він стає в руках функціонуючого підприємця. Таким чином, з розвитком кредитних відносин відбувається розділення капіталу на капітал-власність і капітал-функцію. Ця особливість притаманна тільки позичковому капіталу. Позичк. капітал виступає як особливий товар. Як кожен товар, він повинен мати споживчу вартість і ціну. Ціною за позичк.кап. виступає позичковий відсоток. Особливість: позичк.кап. корисний одразу двом господарюючим суб'єктам: власнику він приносить позичковий відсоток, а інш. підприємцю - підприємницький доход.

Позичковий капітал здійснює односторонній рух. Під час укладання кредитної угоди він рухається від кредитора до позичальника, і в той же самий час зворотного руху немає. А коли позичальник повертає позику, то відбувається протилежний, але теж односторонній рух.

*45. Позичковий процент: сутність, джерело, норма. тенденція.

Позичковий відсоток –це плата за позичк. капітал. За сутністю він є двічі перетворена форма додатк. вартості. Розрізняють реальну і номінальну ставку позичк. відсотку. Реальна ставка відсотку – це різниця між номінальною ставкою та інфляцією. Від чого залежить нормапозичк. відсотку?

° співвідношення попиту та пропозиції на позичк. капітал, наявність чи відсутність конкурентного середовища;

° міра ризику (чим вищий ризик, тим вища норма позичк.%)

° фаза пром. циклу (у період ек. криз норма позичк. відсотку найвища)

° термін, на який беруть позику (чим він довший – тим менший позичк. %)

° розмір позики (для двох позик, виданих на один і той же термін, менший % буде у більшої позики).

° найвищий чинник: наявність чи відсутність конкурентного середовища (якщо в маленькому місці 1 банк -% вище). Позичковий відсоток, як ціна позичкового капіталу є ірраціональною формою ціни, бо виражає не його вартість, а його споживну вартість. Єдиним джерелом позичкового відсотку є додаткова вартість, створена найманими працівниками, що привласнюється функціонуючими капіталістами. Справа в тому, що позичальник у вигляді позики бере не просто гроші, а капітал. На цей капітал він набуває засоби виробництва й наймає робочу силу, що й створює додаткову вартість, яка є джерелом для сплати позичкового відсотку. Такий дійсний економічний зміст позичкового відсотку. Коли позичковий кап. роздоюється на капітал-власність і кап.-функція, відбувається розділення середнього прибутку на підприємницький прибуток та позичковий відсоток. При цьому підприємницький прибуток привласнює функціонуючий капіталіст, а позичковий відсоток – грошовий капіталіст. Йдеться при цьому не про різні суб'єкти, а, як правило, про один і той же суб'єкт. А це означає, що один і той же підприємець виступає в один і той же час і як власник, і як функціонуючий капіталіст. Тому в капіталістичному господарстві оперують не терміном прибуток, а термінами – відсоток та підприємницький прибуток. При цьому зовні відсоток виступає як винагорода за власність на капітал, а підприємницький прибуток – як оплата підприємницької діяльності, тобто, як своєрідна зарплата. Підприємець розглядає відсоток, як продукт його власності на капітал, а підприємницький прибуток – як результат його підприємницької діяльності. Крім того, слід мати на увазі, що, оскільки відсоток є частиною середнього прибутку, він зазнає ту ж тенденцію руху, що й середній прибуток, тобто, знижується. Це обумовлено чинністю закону тенденції норми прибутку до зниження.

*46. Кредит:сутність,функції та форми

Кредит –це форма рухупозичк. капіталу. В той же час кредит – це відносини, які скл. між господарюючими суб'єктами з приводу руху позичк. капіталу (в цьому його сутність). Роль кредиту розкривається через його функції та принципи, на яких він базується. Принципи:

1)кредит повинен бути повернений;

2)терміновість (завжди видається на певний термін);

3)цільове призначення (тобто кредит видається з певною метою-необхідно надати всі документи плану);

4)платність.

Функції:

1)Сприяння руху капіталів, тим самим вирівнювання норми прибутку.

2)Зниження витрат обігу й особливо – економія грошей шляхом взаємного врахування платежів, зростання швидкості грош. обігу

3)Створення різних форм банківських грошей. Значення цієї функції зросло з розповсюдженням кредитних карток.

4)Кредит виступає як інструмент централізації і концентрації капіталу.

5)Кредит створює можливості переливів капіталу в сфери високих технологій і забезп. швидкі зміни в структурі економіки. Доступність позичк. капіталу сприяє інноваційним процесам.

1)Розвиток і доступність кредиту сприяє розвитку конкурентоспроможності нац. товарів. Рух позичк.кап. здійснюється в двох формах: комерційного і банківського кредиту.Вихідною формою кредиту виступає комерційний кредит. Вона є основою всієї кредитної системи, всіх інших форм кредиту. Об'єктом комерційного кредиту є позичковий капітал в товарній формі, який ще не уособився від промислового. Його суб'єктами виступають функціонуючі підприємці, – промисловці, торговці, орендарі та ін. На основі комерційного кредиту виникає й функціонує особливий платіжний документ – вексель, що подає собою письмове свідоцтво позичальника про те, що він отримав кредит і зобов'язується в певний термін його погасити. Не дивлячись на важливість комерційного кредиту, він володіє й певними недоліками. Головними з них є наступні. По-перше: межі комерційного кредиту визначаються розмірами індивідуального капіталу кредитора; по-друге: позичальник, отримавши комерційний кредит, не одержує додаткового капіталу, необхідного для розширення виробництва; по-третє: масштаби кредитних угод в умовах комерційного кредиту обмежені колом особистих знайомств підприємців, оскільки в реальній практиці комерційного кредитування його учасники нерідко користуються й так званими «бронзовими векселями», що не можуть бути погашені, зважаючи на неплатоспроможність осіб, що видавали ці векселі. На ранніх стадіях розвитку комерційного кредиту така практика була достатньо розповсюдженою, що створювало певні перешкоди розширенню середовища комерційного кредиту. Обмеженість комерційного кредиту пов'язана і з тим, що за його рахунок неможливо здійснювати розрахунки з робочими й службовцями по виплаті заробітної плати, бо її не можна виплачувати векселями, для цього вимагаються готівкові гроші. Об'єктом банківського кредиту виступає позичковий капітал, який уособився від промислового в грошовій формі. Суб'єктами ж банківського кредиту є, з одного боку, грошові капіталісти, тобто власники грошового капіталу, а з іншого – функціонуючі підприємці – промисловці, торгівці, орендарі, що зазнають потребу в додатковому капіталі. Цей капітал надається банками, тобто, специфічними установами, що перетворюють тимчасово вільні грошові капітал в діючі. Таким чином, банки виступають, як посередники між власниками грошових капіталів та підприємцями, що функціонують. Роль кредиту: шляхом кредиту здійснюється мобілізація тимчасово вільних грошових засобів і розподіл їх між агентами виробництва. Це дасть можливість перетворювати тимчасово вільні грошові ресурси в діючий капітал. Кредит сприяє розширенню виробництва за межі можливостей індивідуального капіталу, втягненню у виробництво додаткових матеріальних і трудових ресурсів, створенню нових організаційних форм капіталу. Кредит сприяє закріпленню економічних зв'язків між галузями господарства, підприємствами, сферами виробництва й країнами. В цілому кредитна система є органічним складовим елементом ринкового господарства, умовою його функціонування й розвитку.

2)

*47. Банки, їх роль, функції та операції. Види банків. Банківський прибуток.

Банки - це установи, функцією яких є кредитування суб'єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове та розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій, передбачених законом «Про банки та банківську діяльність». Основне призначення банку - посередництво в переміщенні грошових коштів від кредиторів до позичальників і в платежах. В результаті вільні грошові кошти перетворюються на позичковий капітал, що приносить відсоток. Банківська діяльність - залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. Виходячи із сутності банківської діяльності, відзначимо такі функції банків: 1)залучення (акумуляція) грошових коштів і перетворення їх в позичковий капітал; 2)стимулювання накопичень в народному господарстві; 3) посередництво в кредиті; 4) посередництво в платежах; 5) створення кредитних засобів обернення (обращения); 6) посередництво на фондовому ринку (у операціях з цінними паперами); 7) надання консультаційних, інформаційних та ін. послуг. Операції банків поділяються на активні і пасивні. Пасивні операції направлені на залучення коштів, на формування банківського капіталу. Це здійснюється шляхом депозитів, тобто, вкладів коштів на рахунок банків. За цими вкладами банк виплачує банківський відсоток. Активні операції банків пов'язані з різноманітними формами розміщення банківського капіталу шляхом надання позик. Вони видаються на певні терміни й на певних умовах. Важлива роль належить забезпеченню банківських позик. Таким забезпеченням можуть бути приватні векселі, цінні папери, вантажні документи, облігації державних позик, а також нерухомість (будинки, земельні ділянки, ферми тощо). За надані позики банки стягують відсотки, в тому числі й відсоток при обліку векселів, що називають дисконт. В залежності від форми забезпечення розрізняють наступні позики: вексельні, підтоварні, фондові та бланкові. Під вексельними операціями розуміються видача позичок під заставу векселів і так званий облік векселів. Підтоварні операції означають видачу позичок під заставу товару. До фондових операцій відносяться видача позичок під заставу цінних паперів, а бланкові операції являють собою видачу позик під «бланк фірми», без конкретного забезпечення. За термінами кредити поділяються на короткострокові (до 1 року), середньострокові (від 1 до 3 років) та довгострокові (понад 3 роки). За свої послуги банк одержує банківський прибуток. Він утворюється, як різниця між відсотком, що банк стягує за надання позик (позичковим відсотком) та відсотком, що він виплачує по депозитах (банківським відсотком). Банківський прибуток утворюється також за рахунок оплати інших послуг, здійснюваних банком. Джерелом банківського прибутку, в кінцевому рахунку, виступає додаткова вартість, що створюється найманою працею у виробництві.В розвинутому ринковому господарстві функціонують наступні види банків. По-перше: емісійні банки. Їхньою функцією є випуск в обіг готівкових грошей та регулювання грошового обігу, а також надання позик комерційним банкам. Як правило, ці функції покладаються на центральні державні банки. Ці банки очолюють всю банківську систему країни. В Україні таким банком є Національний банк України. По-друге: комерційні банки, що виконують функції довгострокового, середньострокового та короткострокового кредитування, а також обслуговують взаємні розрахунки між господарюючими суб'єктами. Наприклад, в Україні функціонують Промінвестбанк, Укрсоцбанк, Ощадний банк та ін. Існують також іпотечні банки, що займаються кредитними операціями під заставу нерухомості – земельних ділянок, ферм, будівель житла тощо.

*48. Акціонерний капітал і акціонерні товариства. Проблеми і шляхи формування акціонерного капіталу в Україні.

На основі позичкового капіталу виникає специфічна форма підприємницької діяльності – акціонерні товариства. Це підприємства, основані на акціонерному капіталі. Це підприємство, капітал якого створений на паях. На відміну від індивідуального капіталу акціонерний капітал утворюється шляхом випуску та продажу акцій та інших цінних паперів. Група підприємців – засновників – звертається до органів влади для одержання дозволу на організацію компанії та в емісійний банк з проханням випустити акції, що будуть продаватися всім бажаючим. Власники тимчасово вільних грошових засобів перетворюють їх в акції. Це – своєрідне перетворення грошей в капітал. Акціонерні тов-ва почали активно створюватись з 1875 р., тобто наприкінці 19 ст. (до цього було створено лише кілька в 17 ст.). Причиною їх створення були потреби у розвитку продуктивних сил. НТП відкривав нові можливості для розвитку продукт.сил. У другій половині 19 ст.відбувся черговий етап НТР, що і викликало потребу у розвитку інфраструктури країни, а саме: будівництво залізниць, морських портів, розвиток нафтохімії. Будівництво залізниць вимагало великих грош.кап.,крім того,для розвитку транспорту потрібні були потужні заводи, які випускають різне обладнання. Коштів окремих капіталістів для цього було недостатньо. Банки надавати такі великі кредити і на тривалий термін не могли. До того ж, кредити треба було вчасно повертати і сплачувати %. Тому треба було шукати інші джерела фінансування. Таким джерелом став випуск акцій. Тобто, акціонерні товариства створ.для будівництва нових підприємств, яких до цього не існувало.Акція – це цінний папір, який приносить її власнику прибуток, що називається дивідендом. Власник акції не може повернути її акціонерному товариству і отримати знову витрачені на неї кошти. Він може реалізувати її тільки на ринку цінних паперів, що називається фондовою біржею. Бувають іменні акції ( на певне ім'я, як правило, дуже високого номіналу) привілейовані (гарантують дивіденд, але не мають права голосу). Акція не має терміну. Курс акцій – ціна, за якою акція продається. Курс акцій = (дивіденд / позичк.%)*100% Окрім акцій акціонерні товариства можуть випускати й інші цінні папери – облігації, сертифікати та інші види цінних паперів. Ціна всіх цінних паперів, що нерідко може перевищувати їх номінальну вартість, називається фіктивним капіталом. Таким чином, на базі позичкового капіталу виникає, наряду з реальним капіталом, втіленим у засобах виробництва та робочій силі, також і фіктивний капітал, представлений ціною цінних паперів. Фіктивний капітал відрізняється від реального тим, що якщо останній буде в обігу на ринку тому, що він має власну вартість, а значить і ціну, то фіктивний – має ціну, тому що він буде в обігу. Випуск та обіг фіктивного капіталу ускладнює механізм ринкового господарства, породжуючи елементи стихійності, некерованості та анархії. Це, зокрема, видно в умовах практики утворення, так званого, засновницького прибутку. Принципи організації: По своїй організаційній формі акціонерні товариства подають собою підприємства демократичного типу, так як всі основні питання адміністративно-господарської діяльності вирішуються загальними зборами акціонерів шляхом голосування. При цьому необхідно мати на увазі ту обставину, що кількість голосів кожного акціонера залежить від кількості акцій, що йому належать. Особливе значення при цьому має володіння так званим контрольним пакетом акцій. Загальні збори акціонерів обирають правління акціонерного товариства, що здійснює управлінські функції у проміжках між зборами. В Радянському Союзі 90% осн. капіталу перебувало в держ. власності. В кінці 70-х рр. стан більшої частини осн. капіталу став погіршуватися: був фізично і морально зношений. В деяких галузях фіз. зношення досягало 60-80%. На більшості підприємств він був морально зношений.

Фізично і морально застарілий осн. капітал не може забезпечити високу продуктивність праці, конкурентоспроможність продукції (як на внут., так і на зовн. ринку), а, значить, не забезп. ефективне виробництво і високий прибуток, нема за рахунок чого розширятися. Перша відмінність у створенні АТ в Україні полягала в тому, що треба було не будувати нові підпр., а перетворювати в акціонерні вже існуючі. При цьому висувалися наступні цілі.

По-перше, зібрати кошти від продажу акцій і оновити осн. капітал. На оновленому капіталі підвищити ефективність та якість виробництва _ підвищити конкурентоспроможність продукції. _ мала підвищитись норма прибутку підприємств. Передбачалось, що більшу к-ть акцій придбають робітники підприємства, що акціонується. Таким чином робітники стають співвласниками підприємства. Вони зацікавлені в його ефективній роботі, тому що від цього залежить їх заробітна плата, додатк. доход у вигляді дивіденду, різні форми соц. захисту. Частка підприємств вчасно провели акціювання, знайшли додатк. кошти і оновили технології. Але початок 90-х рр. – це початок розкручування інфляційної спіралі. Інфляція знецінила збереження населення, тому значна к-ть підприємств не знайшли кошти, не змогли оновити осн. капітал, і багато з них були змушені припинити свою діяльність.

*49. Акции , их виды. Учредительская прибыль. Фиктивный капитал.
Акция –это ценная бумага без установленного срока обращения, кот. свидетельствует о внесении доли его владельцем в акционерный капитал, и дает ему право получать доход в виде дивиденда, а также принимать участие в распределении имущества в случае ликвидации акционерного общества. Владелец акций является совладельцем акционерного общества, поэтому разделяет с другими акционерами все предпринимательские риски этого общества. Обратить деньги, кот. были вложены в акции, он может лишь продав эти ценные бумаги.
Виды акций:
1)Простые акции – акции, кот. дают право участия в управлении акц. общ-ом ( право голоса) и приносит дивиденд за счет прибыли, кот. остается после выплат по привилегированным акциям.

2)Привилегированная акции - акции, кот. дают их владельцу право на первоочередное получение дивиденда, кот. исчисляется от чистой прибыли фирмы в виде фиксированного % к номинальной стоим-ти акции, или выплачивается с резервного фонда, если прибыли недостаточно; на приоритетную часть в распределении имущества в случае его ликвидации. Владелец привилегированных акций не имеет право участвовать в управлении акционерным обществом, потому что акции не дают право голоса, если не предусмотрено статусом общ-ва.
3)Именные акции – акции, ведомость о кот-х фиксируется в книге регистрации акций – имя владельца, время приобретения акций и их кол-во у данного акционера.
4)Акции на предъявителя- акции, кот. принадлежат их фактическому владельцу и не закрепляются за конкретным субъектом.
Курс акций зависит от величины дивиденда и от уровня ссудного %. У владельца денег есть выбор: отдать деньги в ссуду и получить ссудный %, или купить акции и получать по ним дивиденд. Поэтому для начала он сравнивает дивиденд, кот. приносит акция с ссудным %, кот. он получил бы , если бы отдал свои деньги в ссуду. Формула :

Курс ак. = дивиденд / %ссуд. *100%. Например: Допустим, акция номинальной стоим-ю 50 грн ежегодно приносит дивиденд 8 грн, а ставка % по депозиту = 10%. Курс ак.= 8*100%/10%=80 грн. Если 80 грн вложить в банк с расчетом 10% годовых, то они принесут доход, кот = дивиденду – 8 грн.
Учредительская прибыль – это разница между суммой продаваемых цен акций и стоим-ю реально функционирующего капитала акционерного общ-ва. Известны два наиболее распространенных способа получения: продажа акций по курсу, кот. намного выше номинала; выпуск в продажу акций на общую сумму , кот. значительно превышает стоим-ть реального капитала . Если второй способ получения учредительской прибыли используется при увеличении прибыли акционерного общества , то дивиденды могут не изменяться (чистая прибыль, кот. увеличивается, будет распределяться между большой массой акций). Если же прибыль не увеличивается , то допол. выпуск акций при неизменности реального капитала приведет к понижению дивиденда на каждую акцию. От такой операции выигрывают основатели , а не рядовые акционеры. В реальной жизни часть учред. прибыли, действительно, может быть результатом перераспределения чужих денежных капиталов и личных сбережений населения в пользу основателей акционерного общ-ва.
Фиктивный капитал – капитал, что представлен в ценных бумагах, кот не имеет собственной стоим-ти, не выполняет реальных функций в процессе создания, в увеличении промышленного капитала, однако дает право их владельцам присваивать часть приб. стоим-ти в виде дивиденда или % -ов.

*50.Земельная рента

Аграрные отношения – производственные отношения в сельском хозяйстве. они касаются как отношений между наемными рабочими и капиталистами, между самими капиталистами, так и отношений, обусловленные существованием земельных владельцев. Земельная рента- избыток прибыли над средней прибылью, которую передает капиталист-арендатор землевладельцу за пользованием его землей. Феодальная капиталистическая рента (выражает отношение между феодалом и крепостным крестьянином; в форме ренты феодал присваивал весь прибавочный продукт, создаваемыми крепостными; предусматривает внеэкономическое принуждение к работе(зависимость рабочих от хозяев)

Существовали 3 формы феодальной ренты:

барщина(часть времени крепостной работал на помещичьей земле отрабатывая барщину), оброк(часть производственного продукта отдавал в виде оброка) и денежная.(не только произвести прибавочной продукт и но и реализовать его на рынке и часть передать феодалу)

Капиталистическая(выражает отношения между 3 классами: капиталисты, землевладельцы, наемные рабочие; предусматривает экономическое принуждения к работе ( нет работы- нет денег существовать);рента охватывает только часть прибавочного продукта. Общее: в обоих случаях земельная рента является экономической формой реализации земельной собственности. Арендная плата- включает в себя земельную ренту, ссудный процент за временное пользование чужим капиталом. Владельцы земли сдают землю в аренду, за что получают аренду плату. Капиталисты-арендаторы авансируют постоянный и переменный капитал, используют труд наемных рабочих для получения прибавочной стоимости в выгляди средней прибыли.

*51. Монополия на землю как объект капит-го хоз-ва и дифф-ая рента.
Главным средством произ-ва с/х явл земля. Но земля как объект хоз-ва ограничена, особенно плодородные или выгодно расположенные участки земли . Предприниматели , вкладывающие свои капиталы в оброботку таких участков, обладают монополией на эту землю как объект хоз-ва. Спрос предъявляется на всю массу с/х продукции, в том числе и произведенную на худших землях. Чтобы арендаторы вкладывали свои капиталы в эти земли, им должна быть обеспечена средняя прибыль на капитал. Это обуславливает формирование ценообразования на с/х продукцию худшими условиями произ-ва. Лучшие приносят доход, являющийся разницей между общественной стоим-ю продукта, определяемой условиями произ=ва на худших землях, и его индив-ой стоим-ю, соссзданной при более благоприятных условиях. Эта разница выступает в форме добавочной прибыли, кот. изначально присваивается предпринимателем-арендатором, а при перезаключении арендного договора присваивается собственником земли и принимает форму дифф-ой ренты.

Дифференциальная рента получается из-за различия в плодородии участков земли и их местоположении по отношению к рынкам сбыта. Ограниченность и невоспроизводимость земель в случае возрастающего спроса на продукты земледелия и невозможности удовлетворить его за счет уже освоенных участков обусловливает необходимость освоения новых участков, отличающихся худшим плодородием или местоположением относительно рынков сбыта.

Дифференциальная рента l и 11.

Они различаются по методам образования и методам реализации. Дифференциальная рента 1 возникает либо из-за различий в плодородии возделываемых участков, либо из-за местоположения относительно рынков сбыта, либо от совместного действия того и другого факторов. В связи с этим суть этой формы ренты определяется как дополнительный чистый доход, получаемый на участках земли, обладающих более высоким плодородием или лучшим расположением по отношению к рынкам сбыта. Дифференциальная рента 11 - это дополнительный чистый доход, возникающий за счет дополнительных вложений (более тщательная обработка почвы, внесение органических или минеральных удобрений, более тщательный уход за посевами и т. п.) средств и труда в возделываемый участок земли.

Особенности ценообраз.: Регулированной общественной ценой производства есть индивидуальная цена производства с плохих участков. С\х продукция продается не по цене производства а по стоимости. Для тех стран, где органическое строение капитала в сельском хозяйстве все еще ниже, чем в промышленности, сохраняется условие для создания абсолютной ренты. Монополия частной собственности на землю мешает свободному переливу капитала в сельское хозяйство. созданная в сельском хозяйстве прибавочная стоимость остается в ней 6землевладелец не дает в аренду плохие участки земли пока рыночная цена не поднимется для уровня стоимости продукции.

*52.Диференцыйна рента 1, 2.
Главным средством произ-ва с/х явл земля. Но земля как объект хоз-ва ограничена, особенно плодородные или выгодно расположенные участки земли . Предприниматели , вкладывающие свои капиталы в оброботку таких участков, обладают монополией на эту землю как объект хоз-ва. Спрос предъявляется на всю массу с/х продукции, в том числе и произведенную на худших землях. Чтобы арендаторы вкладывали свои капиталы в эти земли, им должна быть обеспечена средняя прибыль на капитал. Это обуславливает формирование ценообразования на с/х продукцию худшими условиями произ-ва. Лучшие приносят доход, являющийся разницей между общественной стоим-ю продукта, определяемой условиями произ=ва на худших землях, и его индив-ой стоим-ю, соссзданной при более благоприятных условиях. Эта разница выступает в форме добавочной прибыли, кот. изначально присваивается предпринимателем-арендатором, а при перезаключении арендного договора присваивается собственником земли и принимает форму дифф-ой ренты.

Дифф-ую ренту получают владельцы только с лучших и средних участков земли. Она выступает в 2 видах: дифф- рента 1 и 2.
Дифф-ая рента1 характеризуется : 1. Условия возникновения - разница в плодородности земли и расположение участков от рынка сбыта, или разница производительности приб. затрат капитала на тот же участок земли; 2. Причина – монополия на землю как на объект хоз-ва ; 3. Источник – высоко производительный труд наемных рабочих на лучших и средних участках , что создает дополнительную приб. стоим-ть; 4. Механизм создания – разница между общественной ценой произ-ва и более низкой индив-ой ценой произ-ва на лучших и средних участках земли.

А основой дифф-ой ренты 2 явл –ся избыточная приб. стоим-ть. Она обусловлена различиями в производительности добавочн вложений капитала на одном и том же участке земли. Пр-во обусл интенсификацией с\х пр-ва.

Різниця між диф.рентою 1 и диф.рентою 2 полягає в тому,що диф.ренту 1 віддають повністю,а диф.ренту 2 частково і на певний термін присвоює собі власник.

*53. Монополія приватної власності на землю і абсолютна рента.

Абсолютна рента– рента, кот. приносять всі ділянки землі, у тому числі і найгірші.

За часів Маркса в сільському господарстві, у порівнянні ч промисловістю. була більш низька органічна будова капіталу, тобто додаткова вартість, створена в цій галузі, перевищувала середній прибуток. Ця ж ситуація спостерігається і зараз у більшості країн, за винятком невеликої кількості найбільш розвинутих країн, де органічна будова капіталу в сільському господарстві зрівнялась, а, може, й перевищила цю будову в промисловості. Для тих країн, де органічна будова капіталу к сільському господарстві все те більш низька, ніж в промисловості, зберігається умова для утворення абсолютної земельної ренти.

Абсолютна рента утворюється на всіх землях. Націоналізація землі означала 5 ліквідацію крупної приватної власності на землю і зникнення абсолютної ренти.

Найважливіші моменти при характеристиці абсолютної ренти:

1) умова виникнення — більш низька органічна будова капіталу в сільському господарстві, у порівнянні з промисловістю;

2) причина утворення - монополія приватної власності на землю;

3) джерело - додатковий труд найманих сільськогосподарських робітників, що створює надлишкову додаткову вартість;

4) механізм утворення - різниця між вартістю і ціною виробництва.

Ціна сільськогосп. продукції =C+V+ pср+r(Абсолютна рента)

*54.Ціна землі.

Земля, яку ще не обробляли, не є продуктом людського труда, тобто, не має вартості. У той же час вона продається, тобто має ціну. Оскільки ціна землі не виражає ЇЇ вартості, остільки це ірраціональна форма. За цією ірраціональною формою окриті справжні виробничі відносини.

Маркс писав: "...ціна землі - це покупна ціна не землі, а тої земельної ренти, як)- вона приносить, підрахована у відповідності зі звичайною процентною ставкоюЦіна землі— це капіталізована земельна рента.

Формула:

Ціна Землі = (Рента(за рік)/позичковий процент)х100%

Землевласник продає землю за таку суму, котра при наданні в позику при даному рівні позичкового проценту, принесе йому таку ж суму грошей протягом року, що й рента, тільки у вигляді позичкового проценту.

Ціна землімає тенденціюдо зростання у зв'язку із зростанням диференційної ренти в умовах інтенсифікації сільськогосподарського виробництва та прояву тенденції позичкового проценту до зниження.

*55. Відтворення індивідуального та суспільного капіталу.Проблеми реалізації.

Суспільний капітал – взаємодія всіх функціонуючих капіталів його наслідком є сукупний продукт суспільства. СПС – вартість усіх товарів створених у даному сусп-ві. Річний продукт є результатом усієї економічної діяльності суп-ва протягом року і включає сукупність продуктів і послуг виробничого та невиробничого призначення. Річний продукт має 2 форми. За вартісною формою річний продукт має таку структуру: С+(V+m), де С-стара вартість, (V+m) - нова вартість, V-необхідний продукт, m-додатковий продукт. Стара вартість складає ту частину вартості ВСП, яка протягом даного року переноситься із засобів виробництва (амортизація засобів праці і повна вартість предметів праці) на створений продукт. Ця частина вартості ВСП створена минулою (старою) працею у попередні періоди (вона втілена у засобах виробництва, що використовуються у процесі виробництва в даному році),тому й називається старою. Нова вартість складає ту частину вартості ВСП, що створюється заново живою працею учасників виробництва і додається до старої вартості. Стара і нова вартість, втілені у продукті, складають його повну вартість. За натурально-речовиною формою ВСП включає засоби вир-ва та предмети споживання. Тому все суспільне вир-во поділ-ся на 2 підрозділи – вир-во засобів вир-ва , та вир-во предметів споживання. Пропорція між цими підрозділами є головною в економіці будь-якої країни, від неї значно залежать усі інші пропорції. Зберігання цієї пропорції необхідно для того, щоб сукупний продукт був реалізований як за вартісною так і за натурально-речовою формами. Для точного зберігання пропорції використовують наступні формули:

I(v+m) = II C

I(c+v+m) = IC+IIC

II(c+v+m)=I(v+m)+II(v+m)

Сутність проблеми реалізації суспільного продукту можна розкрити на основі її аналізу як виробничих відносин, у які вступають певні об'єкти. Очевидно, що такими можуть бути з одного боку виробники продукції – державні підприємства, кооперативи та інші колективні виробники, орендні та акціонерні підприємства і т.п. Для різних об'єктів реалізації властивий різний ступінь володіння і розпорядження використовуваними засобами виробництва, отже, і привласнення одержання результатів, що виражається у привласненні неоднакової виручки від їх продажу. З іншого боку суб'єктом реалізації є споживачі. Для них, як і для виробників, характерними є різний ступінь володіння і розпорядженнями засобами виробництва і виробленим продуктом, а також їх привласнення, що у свою чергу визначає різну міру економічної свободи і прав у придбанні тих чи інших видів продукції або виборі постачальника.

*56.Річний продукт суспільства і його вартісна і натурально-речова форми. Два підрозділи суспільного виробництва

Річний продукт є результатом усієї економічної діяльності суп-ва протягом року і включає сукупність продуктів і послуг виробничого та невиробничого призначення. Річний продукт має 2 форми. За вартісною формою річний продукт має таку структуру: С+(V+m), де С-стара вартість, (V+m) - нова вартість, V-необхідний продукт, m-додатковий продукт. Стара вартість складає ту частину вартості ВСП, яка протягом даного року переноситься із засобів виробництва(амортизація засобів праці і повна вартість предметів праці)на створений продукт. Ця частина вартості ВСП створена минулою (старою)працею у попередні періоди(вона втілена у засобах виробництва, що використовуються у процесі виробництва в даному році),тому й називається старою. Нова вартість складає ту частину вартості ВСП, що створюється заново живою працею учасників виробництва і додається до старої вартості. Стара і нова вартість, втілені у продукті, складають його повну вартість. За натурально-речовиною формою ВСП включає засоби вир-ва та предмети споживання. Тому все суспільне вир-во поділ-ся на 2 підрозділи – вир-во засобів вир-ва , та вир-во предметів споживання. Пропорція між цими підрозділами є головною в економіці будь-якої країни, від неї значно залежать усі інші пропорції. Зберігання цієї пропорції необхідно для того, щоб сукупний продукт був реалізований як за вартісною так і за натурально-речовою формами. Для точного зберігання пропорції використовують наступні формули:

I(v+m) = II C

I(c+v+m) = IC+IIC

II(c+v+m)=I(v+m)+II(v+m)

Сутність проблеми реалізації суспільного продукту можна розкрити на основі її аналізу як виробничих відносин, у які вступають певні об'єкти. Очевидно, що такими можуть бути з одного боку виробники продукції – державні підприємства, кооперативи та інші колективні виробники, орендні та акціонерні підприємства і т.п. Для різних об'єктів реалізації властивий різний ступінь володіння і розпорядження використовуваними засобами виробництва, отже, і привласнення одержання результатів, що виражається у привласненні неоднакової виручки від їх продажу. З іншого боку суб'єктом реалізації є споживачі. Для них, як і для виробників, характерними є різний ступінь володіння і розпорядженнями засобами виробництва і виробленим продуктом, а також їх привласнення, що у свою чергу визначає різну міру економічної свободи і прав у придбанні тих чи інших видів продукції або виборі постачальника.

*57. Просте відтворення суспільного капіталу. Умови реалізації суспільного продукту при простому відтворенні

Простое воспроизводство – такое воспроизводство, при котором вся прибавочная стоимость поступает в фонд личного потребления предпринимателя, а не превращается в функционирующий капитал (как это происходит при расширенном воспроизводстве). Схема простого воспроизводства:

I(c + v + m) – I подразделение

II(c + v + m) – II подразделение,

где I подразделение – совокупность отраслей, к-е производят средства производства, а II подразделение - совокупность отраслей, к-е производят предметы личного потребления. Проблема возмещения годового (или общественного) продукта. В начале года капитал состоял из массы средств труда и предметов труда, к-е потреблялись в течение всего года (т.е. с помощью имеющихся средств труда перерабатывались предметы труда и изготавливался готовый продукт). Если кол-во предметов труда в начале года было достаточным для потребления в течение всего года, тогда из произведенного годового продукта будет выделена часть вновь созданных предметов труда для возмещения потребляемых по стоимости и по натурально-вещественной форме. Аналогично обстоит дело и со средствами труда, к-е также будут возмещены из годового продукта по стоимости и по натурально-вещественной форме. Если же запас предметов труда, имевшихся в начале года, недостаточен для всего года, тогда они возмещаются частями на протяжении всего года по схеме обмена постоянного капитала на постоянный капитал в пределах I подразделения. В составе продукции 2го подразделения имеется такая их часть, к-я реализуется в пределах этого же подразделения. Речь идет о вновь созданной стоимости 2го подразделения, включающую ЗП рабочих и прибыль этого же подразделения. Эти части новой стоимости поступают на приобретение предметов личного потребления, изготовленных в этом же 2ом подразделении, т.е. путем обмена внутри него.Имеются 2 части совокупного годового продукта, к-е еще должны быть реализованы, т.е. возмещены по стоимости и натурально-вещественной ф-ме. К ним относятся вновь созданная стоимость 1го подразделения и перенесенная стоимость 2го подразделения, т.е. I(v + m) и IIc. Эти части годового продукта возмещаются по стоимости и натурально-вещественной ф-ме путем взаимного обмена между подразделениями.

Часть стоимости продукта 1го подразделения - v + m вещественно состоит из средств производства, а по стоимости она предназначается на приобретение предметов личного потребления. Напротив, в составе годового продукта 2го подразделения имеется часть. за счет стоимости к-й должны быть возмещены ср-ва производства, потребленные этим производителем. Вследствие этого осуществляется обмен перенесенной стоимости в составе продукта 2го подразделения и вновь созданной стоимости продукта 1ог подразделения, или I(v + m) обменивается на IIc. Благодаря этому обеспечивается полная реализация всего годового продукта I и II подразделений. Формулируется основное условие реализации при простом воспроизводстве:

I(v + m) = IIc,из к-го следуют производные условия:

I(c+v+m) = IC+IIC

II(c+v+m)=I(v+m)+II(v+m).

Основные выводы теории реализации:

1)теория реализации показывает, что реализация простого национального продукта возможна независимо от внешних рынков как при простом так и при расширенном воспроизводстве

2)из теории реализации следует, что рынок является не последствием развития капитализма, а его составной частью

3)теория реализации фиксирует, акцентирует на связь между производством и потреблением. Если 1ое подразделение слишком развито, а 2ое отстает от него, то в стране обязательно развивается инфляция: либо скрытая, либо открытая.

*58. Розширене відтворення суспільного капіталу. Умови реалізації суспільного продукту при розширено відтворенні

Расширенное воспроизводство – такое воспроизводство, при котором часть прибавочной стоимости поступает в фонд личного потребления предпринимателя, а часть - превращается в функционирующий капитал. Но необходимо учитывать, что если при простом воспроизводстве гл условие реализации – равенство I(v + m) = IIc,то исходная предпосылка перехода к расширенному - I(v + m) > IIc.

Исходная схема расширенного воспроизводства имеет вид:

I – 4000c + 1000v + 1000m = 6000

II – 1500c + 750v + 750m = 3000, I + II = 9000

Размер накопления в 1ом подразделении определяет и размер накоплений во 2ом. Прежде всего, речь идет об увеличении постоянного капитала 2го подразделения. Размеры этого увеличения обусловлены необходимостью обмена с 1ым подразделением, поскольку эл-ты постоянного к-ла производятся в 1ом подразделении. Т.е. теперь часть прибавочной стоимости будет использована как фонд накопления в пропорции: I – (4000 + 400)c + (1000 + 100)v + 500m = 6000. Учитывая, что из готового продукта 1го подр, равного 6000 на возмещение потребляемого постоянного капитала этого же подразделения требуется 4000 единиц, а для расширения еще 400, то нереализованным остается 1600 ед. Они могут быть реализованы путем обмена со 2ым подразделением. Для возмещения потребленного постоянного капитала 2го подр требуется 1500 ед., следовательно, для его расширения требуется дополнительно еще 100 ед. Это значит, что из произведенной прибавочной стоимости 2го подр = 750m,

для капитализации можно направить 100c плюс 50v. Структура к-ла 2го подр теперь имеет вид: II – (1500 + 100)c + (750 + 50)v + 600m = 3000.

Каковы же условия реализации? Преобразуя вышеотмеченное неравенство в равенство получаем 1ое условие реализации:

1) I(v + v_m + m_n) = II(c + c_m), остальные условия будут выглядеть след образом:

2) I(c + v + m) = I(c + c_m) + II(c + c_m);

3) II(c + v + m) = I(v + v_m + m_n) + II(v + v_m + m_n).

Основные выводы теории реализации:

1)теория реализации показывает, что реализация простого национального продукта возможна независимо от внешних рынков как при простом так и при расширенном воспроизводстве

2)из теории реализации следует, что рынок является не последствием развития капитализма, а его составной частью

3)теория реализации фиксирует, акцентирует на связь между производством и потреблением. Если 1ое подразделение слишком развито, а 2ое отстает от него, то в стране обязательно развивается инфляция: либо скрытая, либо открытая.

*59. Національний доход: сутність, джерела і фактори зростання.

Национальный доход представляет собой вновь созданную годовым трудом общества стоимость. Он включает в себя переменный капитал (v) и прибавочную стоимость (m), т.е. НД=(v + m) (это форма стоимости). Национальный доход – часть национального продукта за вычетом возмещения для его создания средств производства(натурально-вещественная форма). Т.е. Валовой национальный продукт делится на НД и Возмещение израсходованного постоянного капитала. Что касается источников НД, то он, НД, создается производительным трудом общества во всех сферах общ-венного производства. Специфически, общ-венный труд означает, что он обменивается на капитал, а не на доход и производит прибавочную стоимость и капитал. Этот вид наемного труда наз производительным. В современных условиях в развитых странах в НД включаются результаты материального и нематериального производства, в том числе и сферы услуг. Рассматривая его, исходя из структуры общественного труда, видно, что НД явл результатом как необходимого, так и прибавочного труда, затраченного в течение года, и включает в себя необходимый и прибавочный продукт.

Основными факторами роста НД являются следующие:

1)Увеличение объема живого труда, прилагаемого в общественном производстве, сокращение его непроизводительных затрат и потерь;

2)Повышение производительности труда (заметим, что рост массы живого труда и его производительности по-разному влияют на величину национального дохода: рост влияет на стоимость, а пр-ность труда – на динамику фактического объема НД)

3)Экономия материальных затрат – экономия сырья, материалов, топлива, эл.энергии, более эффективное использование оборудования и т.д.

Все это способствует сокращению фонда возмещения и тем самым увеличивает другую часть валового продукта – НД.

*60. Ввиробництво, розподіл і перерозподіл. Та використання національного доходу.

Национальный доход – часть национального продукта за вычетом возмещения израсходованных для его создания средств производства. НД создается производительным трудом общества во всех сферах общественного производства.

Распределение НД может быть проиллюстрировано следующей схемой:

НД делится на прибавочную стоимость и переменный капитал.Прибавочная стоимость в свою очередь делится на прибыль промышленных капиталистов, торговую прибыль и чистые издержки обращения, ссудный %, земельную ренту.

А переменный капитал делится на заработную плату рабочих, занятых в производстве.Необходимо различать первичное распределение НД и его последующие движение, перераспределение. Использование НД:

1)личное потребление работников предприятий и учреждений непроизводственного назначения и содержание самих этих предприятий и учреждений,

2)личное потребление работников материального и нематериального производства.

3)личное потребление предпринимателей, землевладельцев, торговцев, банкиров, непосредственно не участвующих в производственном процессе

4)покрытие чистых издержек обращения

5)военные расходы

6)расходы на производственное накопление

7)расходы на капитальное строительство непроизводственного назначения.

*61. Циклічний характер відтворення в ринковій економіці.

Причини криз: високий ступінь розвитку основного пртиріччя капіталізму – протиріччя між суспільним характером вир-ва і приватною формою привласнення.

Економічний цикл – період між двома кризами або чергування спадів і підйомів в діловій активності.

Ек-ка розвивається не рівномірно. Періоди високої ефективності, під`йому змінюються періодами спаду, застою і ці зміни повторюються. Період від спаду до спаду наз-ся промисловим циклом. По тривалості цикли поділяються на : 1) короткі цикли Кітчина( 2-4 роки), за цей період встановлюється рівновага на ринку споживчих товарів; 2) середні цикли або промислово-торгівельні цикли Джаглера(10-12 років), пов'язують з попитом на обладнання і споруди; 3) довгі цикли Кондратьєва, хвилі (50-60 років), пов'язують з революційними переворотами в продуктивних силах.