В є С С є В А є В С є А

Date: 2014-02-26; view: 937.

А є В А є В А є С А є В

умовисновок А є С С є А С є В С є В.

Відношення між термінами у силогізмах можуть бути таких типів:

Будь-який... є... (загальностверджувальне судження).

Ні один... не є (загальнозаперечне судження).

Деякий... є (частково стверджувальне судження).

Ніякий... не є (частково заперечне судження).

Кожна з фігур може вживатися в чотирьох видах, отже, можна побудувати 64 комбінації суджень, з яких, як пишуть ритори (Є. Клюєв), лише 19 гарантують коректні висновки-докази.

Наприклад: Молоді є веселими.

Студенти є молодими.

Висновок: Студенти є веселими і т. ін.

Проте реально в промовах і дискусіях силогізм не завжди роз­гортається, його посилання випускаються, і доказ ніби сам собою розуміється.

Такі усічені судження Арістотель називав ентимемами. Вони характерні для живого, практичного мислення.

На противагу ентимемам в античній риториці користувалися і соритом (гр. sōros — купа, куча). Арістотель називав сорит чималим ланцюжком суджень з випущеними посиланнями (посил­ками).

Майстерності арґументації можна досягти, якщо оволодіти сило­гістикою і знати фундаментальні закони логіки.

Закони логіки

Силогізми допомагають уникнути неточності понять. Логічні закони мають, з одного боку, допомагати будувати докази, а з іншо­го — запобігають порушенню основних принципів мислення і ве­дення дискусії. Дотримання законів логіки створює зручність, а від того комфортність мовного спілкування, бо учасники обопільно виконують певні правила, норми мовної поведінки. Для цього тре­ба знати чотири основні логічні закони:

Ø закон тотожності;

Ø закон суперечності;

Ø закон виключення третього;

Ø закон достатньої підстави.

Закон тотожностіпередбачає, що предмет думки зали­шається незмінним у межах однієї теорії, одного міркування або доведення, тобто знання про предмет не повинно підмінюватися іншим знанням. Дотримання закону тотож­ності дозволяє уникнути невизначеності, неконкретності міркувань. Нерідко неточні форму-лювання, нечіткість оці­нок і висновків є причиною того, що мовець у процесі міркування непомітно для себе починає говорити про щось інше. Ця логічна помилка називається «підміною тези».На­приклад:

У нашому корпусі обладнаний новий дисплейний клас. Тут встановлені персональні комп'ютери, об’єднані в локальну мережу. Студенти в роботі можуть використовувати па­кети прикладних програм спеціального призначення. Кожен комп’ютер має лазерний принтер. Ця подія свідчить про початок широкого використання нових інформаційних тех­нологій. Не впізнати наш інститут. Будуються нові корпу­си, тисячі молодих фахівців щороку приходять працювати на підприємства й в установи.

Якщо ця вимога порушується, то руйнуються логічні зв'язки.

Ø Закон тотожності має практичне значення. Так, починаючи обговорювати якийсь предмет, необхідно бути впевненим, що обидві сторони вкладають у нього

Ø один і той же зміст. Якщо співбесідники не сходяться в розумінні термінів і по-різному трактують їх, обговорення стає беззмістовним. Закон тотож­ності спрямований і на тих осіб, які досить нечітко і неконк­ретно ведуть мову про якийсь факт чи ситуацію.

Ø У практиці ділового спілкування це часто зустрічається: повідомляється про щось, але ведеться мова про інше (побічне). Так, великої помилки при-пускаються ті, хто, описуючи один важливий факт, переходить на деталі, забуваючи про суть і мету предмета. Наприклад, подекуди на службових нарадах, засідан­нях доповідач, повідомляючи про мету свого виступу, відсту­пає від конкретики і починає говорити про сторонні речі. Мета в такому випадку не досягнута і час втрачений марно.

Відповідно до закону суперечності (протиріччя) одночасно істинними не можуть бути два висловлювання, одне з яких ствер­джує що-небудь про предмет, а інше заперечує те ж саме, у тому ж самому предметі, у той же самий час.

Наприклад:

За результатами змагання найвищі показники має цех № 7. Не менш високі показники має й цех № 4.

Очевидне протиріччя: вищих результатів може досяг­ти тільки один цех. Отже, з двох суджень одне істинне, а інше ні.

Закон виключення третьогоявляє собою твердження: якщо є два взаємосуперечливих судження про предмет, то одне з них обов’язково істинне, а інше помилкове, і між ними не може бути середнього, тобто третього суд­ження, яке могло б бути також істинним у тому ж самому відношенні, у той же самий час. Закон виключеного тре­тього діє у таких випадках:

1. Коли одне з суджень що-небудь стверджує, а інше заперечує те ж саме щодо одиничного предмета або яви­ща. Наприклад: судження

Завод виконав план не повністю

збігається із судженням

Завод не виконав план

і може бути висловлене самостійно. Однак у строгому мір­куванні ним не можна замінити судження

Завод не виконав план.

2. Коли одне із суджень що-небудь стверджує щодо ці­лого класу предметів або явищ (виходить, і щодо кожного предмета або явища, яке входить до цього клас), а інше те ж саме заперечує щодо частини предметів або явищ цьо­го класу. Наприклад, судження

Усі підприємства міста виконали план;

ВАТ «Сілур» не виконав план суперечать одне іншому: якщо перше судження істинне, то друге — помилкове, і навпаки. Завжди при зіткненні справді суперечних, взаємовиключних суджень з метою усунення невизначеності потрібно визначити, яке з цих суджень істинне, а яке помилкове, і не шукати істину у до-датковому судженні. Якщо ставиться конкретне питан­ня, яке вимагає однозначної відповіді, то спочатку необ­хідно дати відповідь саме на це питання.

Закон достатньої підставиформулюється так: щоб ви­знати судження про предмет істинним, треба вказати до­статні підстави. Істинність висунутих положень потрібно доводити. Не можна приймати за істинні бездоказові тве­рдження. Закон достатньої підстави припускає послідов­ність і арґументування висловлювань, тобто внутрішній зв’язок і взаємообґрунтованість думок у міркуванні. Пра­цівник, який щось стверджує або заперечує, повинен об­ґрунтувати свої судження. Починаючи спростовувати ар­ґументи опонента, ми таким чином зобов’язуємося довес­ти їхню хибність, тобто навести достатні докази для ви­знання арґументів опонента неправильними (див. Культу­ра проведення суперечки).

Демонстрація – процес виведення тез із арґументів називається в риториці де­монстрацією (від лат. demonstratio — показування). Демонстрація показує, наскільки вдало побудована вся арґументація. Саме на цьому етапі особливо важливою є мовна тактика, вміння вибуду­вати і показати мовні конструкти та їх лек-сико-граматичне наповнення. Виділяють демонстрацію логічну і паралогічну.

Логічна демонстрація потребує від промовця дотримання правил виведен­ня умовисновків і логічних аналогій.

Паралогічна демонстрація допускає неврахування правил і навіть використання їх від супро­тивного. Тут вступає в дію фігуральна мова.

Продемонструвати доказ означає подати тезу і пред’явити арґу­менти. Способи коректної демонстрації передбачені викладеними вище логічними законами та теорією арґументації. Некоректну демонстрацію в риториці називали логічними помилками — паралогізмами. Антична риторика їх не цуралася. Логічні помилки на­вмисне використовували для того, щоб заплутати адресата, збити з пантелику, хай сам вибирається на правильний шлях. Такі логічні операції називали софізмами, а вчителів риторики — софістами. Вони проголосили мірою всіх речей людину, істинним вважали не тільки те, що реально таким було, а й те, в істинності чого могли співбесідника переконати. У мистецтві переконання ритори-софісти досягай вершин риторичного ефекту, який створювався фігураль­ним мовленням — фігурами слова (тропи) і фігурами думки. Тропи і фігури з погляду логіки є паралогізмами, логічними помилками.

Пізніше демонстрацією стали називати просто ілюстрацію (лат. illustratio від illustro — освітлюю, пояснюю) предмета мови, його фізичний (наочність) чи вербальний (мовний: слово, речення, текст) образ, тобто те, що є відповіддю на імператив: покажи, наведи приклад.

Демонстрація показує, наскільки правильно і доцільно сформу­льовані тези та арґументи і які при цьому трапляються логічні по­милки.

Логічні помилки бувають двох типів: помилки у результаті не­точного визначення предмета і поділу понять та помилки у струк­турі силогізму.

Логічні помилки у результаті неточного визначення

предмета і поділу понять

До цієї групи логічних помилок належать такі:

1. Суперечності в самому визначенні (contradiction in adjecto). Цю помилку мають у собі вислови про поняття, що містять протилежні ознаки, які не можуть одночасно в ньому бути (холодне полум‘я, квадратне коло).

2. Визначення невідомого через невідоме (iqnotum per ignotum). Така помилка трапляється тоді, коли промовець не знає освітнього рівня, пізнавальних можливостей слухачів і посилається як на при­клад на те, чого вони не знають. У результаті не виникає сподіва­ного ефекту пізнання і зворотного зв’язку, крім запитання: а це що таке?

3. Заперечення замість визначення (vsa negationis) — така по­милка трапляється тоді, коли, не знаючи точної дефініції, йдуть від протилежного (чорне — це не біле; доведи, що ти не ведмідь).

4. Тавтологія (гр. tauto logos — те саме слово; лат. idem per idem — те саме, за допомогою того самого) — помилка, при якій поняття визначається само через себе («я» є «я»), тобто двічі відтво­рюється те саме, не поповнюється новою інформацією.

Тавтологія може бути риторичною фігурою.

5. Плеоназм (гр. pleonasmos — надлишок, надмірність) — близь­ка до тавтології помилка. Різниця між ними полягає у тому, що тавтологія — це повний повтор, а плеоназм — частковий, при якому зміст одного поняття є частиною іншого, здебільшого ширшого поняття: місяць березень (березень тільки місяцем і є),рівна поло­вина (якщо половина, то вже рівна) тощо.

Плеоназм також може бути риторичною фігурою.

6. Полісемія (гр. polysemos — багатозначний) також може стати причиною помилки, якщо обрати з двох чи кількох значень не те, що треба, що відповідає меті спілкування.

7. Номінативна підміна (fallacia secundum dictionem) також може стати помилкою, коли позначене певним словом поняття на наступ­ному етапі вже позначається іншим словом (продукти — їжа — харчі).

8. Непорівнювані поняття (notiones disparatae) — ця помилка трапляється при аналогійній арґументації, коли предмет по­рівнюється з дією або дія з обставинами тощо.

9. Порівняння замість визначення (via negationis) — ця помилка трапляється тоді, коли мовець, не знаючи точного визначення, на­магається приблизно пояснити через порівняння з чимось, чого також точно не знає (кава — це щось як наркотик).

10. Змішування суттєвого з випадковим (fallacia accidentis) трап­ляється тоді, коли промовець не знає категоріальних, обов’язко­вих ознак та факультативних, тимчасових, додаткових і ці додат­кові представляє як основні, але це не є так (Усі жінки люблять телевізор).

11. Називання роду замість виду і виду замість роду, перенесення предмета з одного роду чи виду в інший — такі помилки трапля­ються тоді, коли промовець не володіє таксономією предмета роз­мови і не вміє розрізняти рід та вид.

12. Побудова лінійних ланцюжків там, де мають бути ієрархічні: дерева і яблуні зацвіли; ми і люди уважно слухали.

Помилкова основа поділу або класифікації (fundamentum) приведе до не-суттєвих ознак (жінки романтичні, чоло­віки — ні) або до суперечливих висновків.

Логічні помилки у структурі силогізму

Логічні помилки цього типу можуть бути пов’язаними з вище розглянутими помилками визначення і поділу понять.

1. Первинна неправда (proton pseudos) — помилкова теза викладу стає причиною наступних помилкових суджень або взагалі заво­дить їх у глухий кут: помилка породжує помилку. Якщо проголо­сити помилкову тезу, що столи сплять, а цей предмет є нашим сто­лом, то висновок, що наш стіл спить, буде таким же помилковим, як і теза.

2. Підміна тези (ignoratio elenchi — недоведення доказу) може трапитися через незнання промовцем матеріалу або через надмірне захоплення ним, тоді губиться ниточка міркування. Не довівши попередньої тези і не зробивши висновок, про-мовець переходить до іншої тези, починає її доводити, але результату втішного не буде, бо не було нормального початку.

3. Змішування кількох питань в одному (fallacia plurium interrogationum) приведе до помилкового висновку, тому що в ході логічної процедури у структурі силогізму не можна буде відповісти на всі запитання відразу. Наприклад: Усі люди або щасливі (ро­зумні, дурні, ледачі), або ні.

4. Змішування причини і наслідку може трапитися з вини про­мовця, який нас-тупну подію подає як причину попередньої, хоча вона є наслідком. Або так невиразно подасть події, що не можна зрозуміти, де наслідок, а де причина: все згоріло // була пожежа; не зібрали врожай // пропало все.

5. Арґументація неправдивими судженнями (fallacia falsi medii) приводить до неправдивого висновку.

6. Помилки в першому терміні і (або) в середньому терміні си­логізму призведуть до неточності у висновку: всі чоловіки є зрад­никами, Іван є чоловік; висновок: Іван є зрадником.

Цю саму логічну помилку можна кваліфікувати як іншу помил­ку — ігнорування необхідних умов для середнього терміну силогіз­му, бо не вказано, в яких умовах чоловіки можуть бути зрадниками.

7. Порочне коло (сirculus vitiosus) — типова логічна помилка, коли теза підтерджується тими самими арґументами, з яких сама виведена, у результаті утворюється коло, з якого іншого виходу немає, повертаємося до тези (наприклад, у мовленні дітей: люблю, бо подобається; подобається, бо я таке люблю).

Дві логічні помилки — висновки про все ціле за його частиною і висновки про частину за її цілим — бувають тоді, коли частинане однорідна з цілим, не зливається з ним, коли ціле не є гомоген­ним, тобто таким, що субстанційно є єдиним.

Помилка в останньому посиланні (ad infinitus) доказу не при­веде арґументацію до чіткого завершення або переведе її на іншу тезу. Тоді опонент скаже: То ми не про це говоримо.

ОСНОВНІ ЗАКОНИ РИТОРИКИ

Перший закон(концептуальний) формує й розвиває уміння всебічно аналізувати предмет дослі­дження і вибудовувати систему знань про нього (задум і концепцію).

Другий закон(моделювання аудиторії) формує і розвиває уміння вивчати в системі три групи ознак, які визначають психологічний портрет будь-якої аудиторії:

· соціально-демографічні;

· соціально-психологічні;

· індивідуально-особистісні.

Третій закон(стратегічний) формує й розви­ває уміння розробляти програму діяльності на основі створеної концепції із урахуванням психологічного портрета аудиторії:

· визначення цільової установки діяльності (н а в і щ о?);

· виявлення й розв’язання суперечностей у до­сліджуваних проблемах;

· формулювання тези (основної думки, власної по­зиції).

Четвертий закон(тактичний) формує й розвиває уміння працювати з фактами та арґументами, а також активізувати мисленнєву діяльність співрозмовника (аудиторії), тобто створити атмосферу інтелектуальної й емоційної співтворчості.

П’ятий закон(мовленнєвий) формує й розви­ває вміння володіти мовленням («одягати» свою думку в дієву словесну форму).

Система п’яти умінь, кожне з яких виробляється шляхом оволодіння відповідним законом риторики, й становить зміст того поняття, яке ми назвали «організацією мисленнєво-мовленнєвої діяльності».

Шостий закон(ефективної комунікації)формує й розвиває вміння встановлювати, зберігати й закріплювати контакт з аудиторією як необхідну умову успішної реалізації продукту мисленнєво-мовленнєвої діяльності.

Сьомий закон(системно-аналітичний) формує й розвиває вміння рефлексувати (виявляти й аналізувати власні відчуття з метою навчитися робити висновки з помилок і нарощувати цінний життєвий досвід) та оцінювати діяльність інших, тобто визнача­тися, як допомогти іншому ефективніше здійснювати його діяльність, а також — як навчитися збагачувати себе цінним досвідом іншого.

ПРАКТИЧНИЙ БЛОК

1. Відредагуйте подані нижче словосполучення і речення. Поясніть, чим

викликані помилки при їх написанні ( або перекладі).

І. Виписка з протоколу. Подача документа, особовий рахунок в ощадному банку, текучість кадрів, прийняти заходи з поліпшення ситуації.

ІІ. 1. Документ включає важні відомості.

2. У звіті зустрічаються прорахунки.

3. Винахід за своїм змістом протирічить суспільним інтересам.

4. У плані розроблені міроприємства на поліпшення працьової дисципліни.

5. Кожний слідуючий службовий запит з погашення заборгованості платні службовцям ускладнює повне виплачення усієї зарплати.

2. Виберіть правильні варіанти із запропонованих. Поясніть свій вибір.

Внести предложения – внести пропозицію; забезпечити рішення проблеми – вирішити ( розв’язати) проблему, згідно з наказом – згідно наказу, повинно бути зроблене – має бути зроблено, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України – відповідно постанови Кабінету Міністрів України, прошу надати мені відпустку – прошу Вашого дозволу про надання мені відпустки, у самий найближчий час – незабаром, міроприємства – заходи, проводити боротьбу – боротися, прискорити погодження – погодити, порядок денний – повістка денна, вплинути – здійснити вплив, брати участь – приймати участь, наступні члени групи – слідуючі члени групи, відрядна посвідка – посвідчення про відрядження.

3. Надайте правильний варіант відповіді.

1. Виберіть правильно побудовану конструкцію:

а) відсутній по хворобі;

б) відсутній за хворобою;

в) відсутній через хворобу.

2. Виберіть правильний варіант оформлення фрагмента протоколу :

а) повістка дня;

б) повістка денна;

в) порядок денний.

3. Виберіть правильний варіант оформлення фрагмента автобіографії:

а) поступив у жалізнодорожний технікум;

б) вступив у жалізнодорожний технікум ;

в) вступив до залізничного технікуму.

4. Виберіть рядок з правильними назвами документів :

а) довіреність, довідка, пояснювальна записка;

б)доручення, справка, пояснювальна записка;

в) доручення, довідка, пояснювальна записка.

5. Виберіть правильний варіант уживання словосполучення:

а) звільнитися по власному бажанню;

б) звільнитися за власним бажанням;

в) звільнитися з власного бажання.

4. Прочитайте кожний із текстів, визначте стиль, до якого належить кожен із них. Сформулюйте вимоги до мовлення, які треба враховувати під час їхнього читання.

СИЛА ПЛЕВАКО

Старенька вкрала бляшаний чайник, вартістю дешевше п’ятдесяти копійок. Вона… підлягала суду присяжних. За нарядом , або так з примхи, захисником старенької виступав Плевако.

Прокурор вирішив завчасно паралізувати вплив захисної промови. Плевако й сам висловив усе, що можна було сказати на захист старенької : бідна старенька, тяжкі злидні, крадіжка незначна, підсудна викликає не обурення, а лише жаль. Але – власність є священною, весь наш громадський благоустрій тримається на власності, якщо ми дозволимо людям хитати її, тоді країна загине.

Встав Плевако :

- Багато лиха, багато випробувань довелося вистраждати Росії за її більш як тисячолітнє існування. Печеніги мордували її, половці, татари, поляки. Дванадцять мов звалилися на неї, захопили Москву. Усе витерпіла, усе подолала Росія , лише міцніла й зростала від випробувань. Але тепер, тепер… Старенька вкрала старий чайник ціною у тридцять копійок. Цього Росія, звичайно, не витримає, від цього вона загине безповоротно.

Виправдали.

В. Жалінскайте

ПОРАДИ ХОРОШОМУ ОРАТОРУ

Головні речення. Головні речення. Головні речення.

Ясний план у голові – і якомога менше на папері. Факти або звернення до почуттів. Праща або арфа. Оратор – не енциклопедія. Енциклопедія є у людей вдома.

Один і той самий голос втомлює. Говори не більше сорока хвилин. Не шукай ефектів, які ведуть до головної мети. Трибуна безжальна: людина на ній більш оголена, ніж на пляжі.

Пам’ятай: чим коротша промова, тим менше шансів провалитися.

В. Дуб

5.Перекладіть текст, прочитайте, намагайтеся зрозуміти його зміст у цілому, зверніть увагу на попередній переклад окремих слів і словосполучень, виходячи з контекстуального значення, визначте слова, якими ви збагатили свій індивідуальний словник.

Для нас, украинцев, родным является украинсий язык. Но исторические судьбы нашего народа сложились так, что нам, украинцам, очень близок и дорог язык русского народа. Два родственных языка переплетаются многими нитями. Это не только облегчает, но и затрудняет овладение и родным, и русским языком. Сотни слов, одинаково звучащих в обоих языках, имеют различный смысл. Слово, звучащее в одном языке с патетической окраской, в другом – иногда приобретает иронический смысл. Игра оттенков, тончайших чёрточек эмоционально – эстетической окраски слов в обоих языках является для нас источником духовного богатства.

БЛОК ІНДИВІДУАЛЬНИХ ДОМАШНІХ ЗАВДАНЬ

1. Доберіть синоніми до слів увічливий, авторитет, ставлення, суспільний, референдум, гуманність.

2. Виправте помилки в тексті.

Уявлення про риторику завжди було неоднозначним, а це пов’язано з різним змістом риторичних запитань у пев­ну історичну епоху, з різними співвіднесеннями каноніч­них, постійних регламентацій й творчої свободи, з різни­ми розуміннями універсальних вимог до ритора і меж його індивідуальності, що виявляється, зокрема, і в дотриман­ні мовної норми та можливому її порушенні. Уявлення про красномовство завжди формується в умовах соціально визначеної естетики і пов’язане з потребами суспільства. Якщо форма й змістові особливості риторичного тексту — переконання історично і соціально змінні, то мета — зав­жди однакова: переконання через мовний вплив на ауди­торію.

3. Перекладіть висловлювання українською мовою. Визначте засоби мовної

виразності, використані оратором.

Мы знаем неизбежное и грустное: мы все пришли в этот мир, чтобы навсегда уйти. И знаєм радостное: сама жизнь — благо. Но жизнь прожить — не поле перейти. Что ж, где история прокатывается над нашими головами. Если апрель — месяц весни и ожидания — принес осознание необходимости действия, то сейчас настала пора осмисле­ння каждым исторической логики непреложнных законов развития.

...В самой демократической Древней Греции шесть черних фасолин, озна-чающих шесть голосов против, подписали смертний приговор Сократу, величайшему философу всех времен и народов. Демагогия, клевета, крикливость лжецов и обманутих, коварство завистливых перевесили чашу весов справедливости.

4. Складіть коротеньку промову, дотримуючись пра­вил риторики.

5. Визначте, які якості особистості розвиває риторика, і доведіть це.

6. Прочитайте афоризми, і обравши один з них як тему, підготуйте експромтом виступ на одну-дві хвилини.

1. Чим старші стають люди, що живуть духовним життям, тим більше розширяється їхній розумовий кругозір, тим більше ясніє їхня свідомість; люди ж, що віддаються мирському життю, з роками тупіють усе більше і більше (Талмуд).

2. Життя духу вище за життя плоті і незалежне від неї. Часто в теплому тілі укладений закоцюблий дух і в жирному — дух злиден­ний і кволий. Що означають для нас всі багатства світу, коли ми убогі духом? (М. Торо).

3. Тіло знесилюється внаслідок посилених занять і надмірної втоми; дух, завдяки вправам, стає більш діяльним і жвавим (Цицерон).

4. Здоровий дух — у здоровому тілі (Ювенал).

5. Висока душа при найменшій нагоді прагне до до­бродійності; душа низька не інакше, як плазом, іде до своєї мети (Конфуцій).

6. Головні турботи повинні бу­ти присвячені душі, потім менш важливі турботи — тілу, що підкоряється душі; гроші повинні займати третє і останнє місце (Платон).

Тема 3 (4): «Поняття етики ділового спілкування, її предмет і завдання».

План

1. Поняття спілкування.

2. Сутність і зміст етики ділового спілкування.

3. Етичні норми і нормативи.

4. Професійна етика.

5. Вчинок як першоелемент моральної діяльності.

ПОНЯТТЯ СПІЛКУВАННЯ

Спілкування є однією з універсальних реальностей буття людини, специфічним видом і необхідною умо­вою її діяльності. Від нього значною мірою залежить психологічний клімат в організації, на підприємстві, їх організаційна і виробнича мобільність, конкурентні позиції на ринку. Його характер обумовлюється етніч­ними, професійними, віковими, ґендерними та багать­ма іншими параметрами, які необхідно знати і врахо­вувати. Адже правильно організоване спілкування не тільки забезпечує ефективний обмін інформацією, а й дає змогу глибше пізнати партнера, спрогнозувати особливості подальшої ділової взаємодії з ним, іноді роз­пізнати за начебто вишуканими манерами некорек­тні наміри тощо. А багато виробничих проблем час­то є породженням саме непрофесійного, невмілого спіл­кування.

Спілкування— сукупність зв’язків і взаємодій індивідів, груп, спільнот, під час яких відбувається обмін інформацією, досвідом, уміннями, навичками і результатами діяльності.

Усне ділове спілкування передбачає всілякі способи взаємодії між співрозмовниками за допомогою вербальних (словесних) і невербальних (поза, жести, міміка, одяг, знаки, символи) засобів.

Залежно від способу сприймання інформації, кількості учас­ників, форми спілкування можна поділити на такі види:

Ø контактне (безпосереднє);

Ø дистанційне (телефонне, селекторне);

Ø діалогічне (з одним співрозмовником);

Ø монологічне (доповідь, промова);

Ø полілогічне (диспут);

Ø усне (розмова, бесіда);

Ø письмове (листи, телеграми, електронні засоби);

Ø міжперсональне (нарада, колоквіум);

Ø масове (збори, мітинг);

Ø офіційне, функціональне (пов’язане зі службовою діяль­ністю);

Ø приватне, інтимно-сімейне (у невимушеній, неформальній обстановці);

Ø анонімне (між незнайомими — вулиця, транспорт).
Кінцевий позитивний результат спілкування залежить не стільки від мотивів, якими керується людина, скільки від умін­ня їх сформулювати й викласти.

Кожний із наведених вище видів передбачає дотримання відповідних етичних норм і правил спілкування. Людина може по-різному ставитися до свого співрозмовника, але етикет у по­єднанні з почуттям власної гідності та самоповаги не дозволяв їй відкрито висловлювати негативні оцінки чи іншим чином виявляти не-гативне ставлення.

Різні прояви мовленнєвого етикету супроводжують більшість ситуацій між-персонального, як і будь-якого іншого спілкування. Незалежно від змісту розмови мовці послуговуються вислов­люваннями, що включають певні етикетні знаки. Вони й склада­ють тематичні об’єднання різних за структурою мовних одиниць (слів, словосполучень, речень) на ознаку привітання, подяки, ви­бачення, побажання, прощання тощо. Кожне тематичне об’єднан­ня є частиною доволі розґалуженої системи засобів вираження мовного етикету.

Вибір тієї чи іншої одиниці формул увічливості залежить від:

v ситуації;

v професії;

v соціального статусу;

v статі;

v освіти;

v віку.

За умов умілого володіння та врахування цих складових мовець має більше можливостей досягти поставленої мети.

Науковцями розроблені основні постулати безконфліктно­го спілкування:

ü постулат семантичного зв’язку (наявність загальної теми);

ü новизна інформації у викладі точок зору;

ü уникання зайвої деталізації;

ü постулат детермінізму (знання причинно-наслідкових відношень, явищ, подій);

ü постулат тотожності (наявність спільної вихідної точки зору для обох співрозмовників);

ü обізнаність із минулим;

ü прогнозування майбутнього;

ü істинність у словах і діях, словах і реаліях.
Дотримуючись цих постулатів ділового спілкування та норм літературної

мови, співрозмовники завжди дійдуть згоди й по­розуміються.

СУТНІСТЬ І ЗМІСТ ЕТИКИ ДІЛОВОГО СПІЛКУВАННЯ

Функціонування підприємства, як і життєдіяльність суспільства, пов’язане зі спілкуванням людей, яке є необхідною умовою узгодження ідей, думок, вироблення і організації виконання рішень.

Зі спілкуванням пов’язані звичні уявлення про люд­ські контакти і відносини, стосунки, які виникають на основі професійних, побутових, творчих та інших спіль­них інтересів. Елементарною функцією спілкування є досягнення взаєморо-зуміння на зовнішньому, формаль­ному, рівні: за допомогою усмішки, рукостискання, при­язного слова тощо. Однак уже на цьому етапі можливі не­передбачені непорозуміння. У слов’ян, американців прийнято вітатися рукостисканням, лапландці труться носами, жителі Самоа обнюхують один одного, латино­американці обнімаються, французи цілують один одного в щоку, народи Кавказу обнімаються й цілуються, тобто користуються певними знаками — одиницями умовного коду, мовою, яка формувалась віками, комунікативним знаряддям, яке створювали на-роди і раси. Елементарні мови (наприклад, мова вітальних жестів) варіюються не лише в межах національних культур, а й усередині кож­ної з них: у професійних, станових, статевих чи вікових групах і навіть у сім’ях. Використання елементарних комунікативних засобів може спричинити і взаємне не­розуміння, оскільки смисловий план людського спілку­вання охоплює складні психологічні, моральні, куль­турні та ідейні мотиви, думки, настрої і почуття, якими одна людина обмінюється з іншою.

Розвиток індивіда, існування його як особистості не­можливі без зв’язку із суспільством, без спілкування з іншими людьми. Історичний досвід і практика свідчать, що ізоляція людини від суспільства спричиняє цілкови­ту втрату людської особистості, її соціальних якостей і властивостей. Спілкування охоплює всю багатогран­ність духовних і матеріальних форм життєдіяльності людини і є її суттєвою потребою, формою людської взає­модії, через яку індивіди фізично і духовно впливають один на одного, формують уявлення про світ, приходять до взаєморозуміння, оскільки воно передбачає обмін думками і почуттями з іншими людьми, а також звер­нення людини до самої себе: власної душі, спогадів, сумління, мрій.

Глибинний суспільний смисл спілкування полягає у задоволенні потреби у великому багатстві, яким є внут­рішній світ іншої людини, у вмінні поділяти її почуття.

Спілкування є процесом виховання і самовихован­ня, в якому люди впливають одне на одного без дидак­тики і моралізування. Тому такими важливими є мо­ральний зміст і культурні форми спілкування як форми творчості, яка допомагає виявити і розкрити кращі якості особистості. Воно вибудовується на повазі до гід­ності іншої людини, дотриманні сформованих людс­твом норм моралі, звичаїв тощо.

Найзмістовнішим, ємним і виразним засобом люд­ського спілкування є слово, мова. Уміння говорити і слухати, вести бесіду — важлива умова взаєморозумін­ня, перевірки істинності чи помилковості своїх думок, уявлень. Однак і «мова тіла» (погляд, жест, поза, особ­ливості поведінки при розмові) може виявляти став­лення до людини, характеризувати культуру співроз­мовника.

При спілкуванні завжди відбувається обмін інфор­мацією — комунікація. Однак спілкування і комуніка­ція не тотожні за своїм змістом.

Комунікація (лат. соттипісо — спілкуюсь із кимось) — смисло­вий та індивідуально-змістовий аспект соціальної взаємодії; обмін інформацією у різноманітних процесах соціальної взаємодії.

Зіставлення обох понять дає підстави для висновків, що «спілкування» є загальним за своїм змістом, а «ко­мунікація» — конкретним, яке позначає лише один із його типів (соціальну взаємодію).

Комунікація буває вербальною (словесною) і невербальною, тобто безсловесною, тілесно чуттєвою. Зміст комунікації може бути різноманітним, але це завжди повідомлення, яке повинно забезпечити досягнення певної мети. Спілкування передбачає не просто обмін інформацією, а й обмін знаннями, враженнями, по-чут­тями та емоціями. З одного боку, вони швидкоплинні, з іншого — стійко позиціонують індивіда щодо інших людей і предметів. Здатність відчувати людина набуває тільки у спілкуванні.

Почуття, які супроводжують процес спілкування, надають йому відтінку задоволення чи незадоволення, полегшують чи утруднюють його. У стандартній кому­нікативній ситуації почуття майже не виявляються. За непередбачених обставин або за різкої зміни відносин вони «вриваються» у спілкуванні. Почуття домі-

нують і тоді, коли людина втрачає контроль над собою і не може впливати на розвиток ситуації у потрібному їй напрямі.

Ділове спілкування,як складова частина культури управ­ління, повинне ґрунтуватися на засадах етичних норм, певних ритуальних правил ділових взаємин, знання й уміння, які пов’я­зані з обміном інформацією, використанням способів і засобів взаємовпливу та взаєморозуміння. У цьому контексті вагомого значення набуває моральний аспект ділового спілкування.

Етика ділового спілкування ґрунтується на таких правилах і нормах поведінки партнерів, колег, які сприяють розвиткові співпраці, розв’язанню поставлених проблем. А це й зміцнення взаємодовіри, постійне інформування партнера щодо своїх намірів та дій, а також запобігання обману й порушенню взятих зобов’язань.

ЕТИЧНІ НОРМИ І НОРМАТИВИ

Морально-етичні норми поведінки людини найкраще розкриваються в спілкуванні. Етичний аспект спілкування може бути розкритий через мо­ральний зміст міжособистих стосунків. В основі етики ділових відносин по­винні бути координація і гармонізація інтересів сторін. При цьому важливо, щоб стосунки здійснювались етичними засобами і в ім’я морально виправда­них цілей. Ринкові відносини надають діловим партнерам свободу вибору, разом з тим вони збільшують кількість варіантів рішення, породжуючи комп­лекс певних етичних дилем.

Ефективність взаємодії залежить не лише від обопільного намагання парт­нерів досягти спільності у поглядах та порозумінні, щирості у викладенні своїх поглядів з обговорюваної проблеми, прагненні дотримуватись принципу рівноправності сторін, а й від дотримування моральних норм.

Не зважаючи на всю проблематичність і складність вибору моральної позиції, слід у взаємовідносинах дотримуватись таких норм:

· у моралі немає абсолютної істини і найвищого судді серед людей;

· етичні промахи інших людей не слід «роздмухувати», роблячи «з мухи слона»;

· власні промахи слід визнати й не допускати в подальшому;

· хвалити краще інших, а претензії залишати собі;

· моральне ставлення оточуючих до особистості врешті-решт залежить від неї;

· практичним утвердження норм моралі повинно бути - «почни з себе».

Великий вплив на суспільну мораль здійснюють засоби масової інфор­мації, передусім телебачення. На жаль, деякі приватні телеканали безсором­но пропагують шляхом показу західної кінопродукції культ жорстокості, на­с