Професійною етикою називають кодекси поведінки, що забезпечують моральний характер тих взаємовідносин між людьми, які випливають з їхньої професійної діяльності.

Date: 2014-02-26; view: 1725.

Широкомасштабна економічна діяльність не може успішно здійснюватися при відсутності деяких загальних етичних норм. Тобто повинна існувати загальноприйнята «угода» відносно того, яка поведінка є допустимою, а яка – ні.

Деякі з цих загальних норм записані у вигляді законів і нормативів. Інші ж явно не записані, проте повинні чітко усвідомлюватися та виконуватися громадянами суспільства. Сукупність цих формальних і неформальних норм, їх виконання, ставлення до них включається до поняття професійної етики. Поведінка, яка не відповідає встановленим стандартам, вважається неетичною.

До поняття професійна етика відносять моральні обов’язки, в яких відбивається ставлення представника певної професії до об’єкта праці, до колег за професією, до партнерів, до суспільства загалом. Це насамперед усвідомлення своєї моральної відповідальності й готовність виконувати свій професійний обов’язок.

Центральним поняттям професійної моралі є поняття професійного обов’язку, яке поєднується з поняттям відповідальності. Проаналізувати результати своєї праці з позиції загальнолюдських моральних цінностей спеціалістів допомагає професійна совість. Вона пересікається з таким поняттям, як професійна честь, професійна гідність, професійна справедливість. Від професійного такту залежать взаємини з іншими людьми, вирішення ними під час спілкування ділових проблем – ділова етика.

Сучасний рівень професійного етикету в Україні формується з орієнтацією на європейські стандарти та із урахуванням національно історичного досвіду та культури.

ВЧИНОК ЯК ПЕРШОЕЛЕМЕНТ МОРАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

...4 вересня 1965 р. в незадовго перед тим відкритому столичному кінотеатрі «Україна» від­бувалася прем’єра фільму С. Параджанова «Тіні забутих предків». Зустріч творчої групи з гляда­чами, що передувала показові стрічки, була по-справжньому хвилюючою: адже всесвітньо визна­ний шедевр нарешті могли побачити й оцінити на батьківщині, куди його так довго не допускали. Виступали режисер, оператор, хтось з акторів... Аж раптом публіка почула схвильовані слова юнака, який, дедалі напружуючи голос, говорив про те, яких зусиль коштувало «пробити» цей тала­новитий і щирий фільм, як важко взагалі стало дихати на Україні; про арешти, які розпочалися серед української інтелігенції... «Громадяни! Невже ми допустимо повторення 37-го року?!» — неначе шмагав покірливі душі присутніх трем­тячий від власної правоти юнацький голос — але в динаміках уже наростало виття, і хтось непомітний, схаменувшися, відтягав непередбаче­ного промовця від мікрофона... Зала вирувала, люди почали підводитися з місць — аж ось роз­почався фільм. На екрані попливли чарівні кар­патські краєвиди, замерехтіли трагічно-прекрасні епізоди життя, сцени жорстокості й любові. Й не було, здавалося, у залі людини, яка не відчувала б серцем усієї повноти правди, що спалахнула на мить у цьому зіткненні слова й фільму. Багато хто з присутніх, як виявилося згодом, запам’ятав ту мить назавжди.

Юнака, що зламав крихку благонадійність «небезпечної» прем’єри, звали Іваном Дзюбою. Його протест підтримали Василь Стус, В’ячеслав Чорновіл, які були в залі. Усі вони незабаром поплатилися. Стуса, зокрема, було відраховано з аспірантури Інституту літератури АН УРСР, згодом за продовження «дисиден­тської» діяльності арештовано й засуджено. Помер він у спецтаборі на Уралі 4 вересня 1985 р. — день у день через 20 років після того пам’ятного для київської інтелігенції вечора...

Отже, що таке вчинок?

У ґалузі трудової діяльності людини елементарною осмисленою цілістю є реалізація тієї чи іншої мети, у ґалузі наукового пізнання — встановлення чи відкрит­тя певної істини, у мистецтві — творення художнього образу, так у царині власне моральної активності такою цілістю, що надає останній довершеної й осмисленої форми, постає не що інше як учинок. Уся справа, однак, у тому, як розуміти саму моральну діяльність, адже, з одного боку, вона не існує як щось особливе поряд з іншими предметно визначеними різновидами діяльності людей, з іншого ж — мало не в кожному з цих різновидів діяльності — економіці, політиці, спорті й т. д. і т. п. — рано чи пізно відшукується свій власний моральний аспект.

Найчастіше, якщо не зважати на проміжні позиції, зустрічаються два підходи до розуміння суті моральної діяльності — більш широкий і більш вузький. Згідно з першим, ширшим підходом, діяльність єморальною, якщо узгоджується з вимогами моралі, її нормами та цінностями. Якщо людина сумлінно виконує свій обов’язок, з повагою ставиться до ближніх, дотриму­ється правил порядності, у нас є підстави вважати її поведінку, її діяльність моральною — на відміну від діяльності аморальної, що порушує приписи моралі.

У вужчому ж розумінні власне моральною є лише така діяльність, яка ґрунтується на усвідомленому виборі її суб’єкта й має на меті активне утвердження певних моральних цінностей. З такого погляду можна говорити про домінуюче моральне значення тих або інших проявів людської активності як про їхню спе­ціальну ознаку, зовсім не вважаючи при цьому всі інші форми цієї активності чимось обов’язково амораль­ним.

Указане розрізнення є важливим для нас, оскільки воно дає змогу зрозуміти, що справж­ній моральний учинок є явищем рідкісним у повсякденно­му людському житті. Можна бути чесною, порядною, доброю людиною і не здійснювати при цьому жодних учинків — поки складність моральної поведінки залишається суто «технічною» складністю виконання певних зобов’язань і не тягне за собою сумнівів від­носно самих духовно-моральних засад, що їх репрезен­тує дана особистість, пов’язуючи з ними уявлення про власну гідність. Інакше кажучи, якщо певний обов’язок є безсумнівним, виконувати його легко в моральному відношенні (навіть якщо у відношенні фізичному це вимагає граничних зусиль усього людського єства), й особливої потреби в такому «кванті» суто моральної активності, як учинок,- не виникає. Інша справа, коли ця безсумнівність відпадає і ми усвідомлюємо пробле­матичність, дискусійність ціннісних засад нашого буття, усвідомлюємо, що обстоювати їх у полеміці з опонентами можемо лише шляхом власного вибору, власної відповідальної дії. Саме в такому разі проста відмова плескати в долоні, простий намір розмовляти рідною мовою стають учинком — не тому, що важко, мовляв, виконувати вимоги людської моралі, а тому, що потрібно захищати її духовно-ціннісні основи.

Враховуючи сказане, вчинок можна визначити як практичний акт цілеспрямованого утвердження певних моральних цінностей у ситуації, де ці цінності беруться під сумнів або заперечуються. Беручись захищати дані цінності, людина наче виступає з ряду (звідси російське «поступок»), відокремлюється від маси, втручається у відкриту подієвість буття, розв’язку якої заздалегідь передбачити неможливо. Саме відсутність онтологічних гарантій щодо стверджуваних цінностей і пов’язана з цим неминучість морального ризику відрізняють учи­нок від того, що називається «героїчним учинком» або подвигом, — діяння, спрямованого ско-ріше на досяг­нення певної мети, аніж на її полемічне ствердження у світі. Подвиг — зрушити з місця, «подвигнути» якусь украй важку у фізично-життєвому відношенні, але безсумнівно потрібну справу. Вчинок — зробити щось за рішенням власної совісті, на свій страх і ризик, без сподівань на загальне схвалення власних моральних мотивів

За всієї своєї ризикованості справжній учинок, звичайно, із самого початку несе в собі потужній мо­ральний пафос; втручаючись у рутинний перебіг справ, він утверджує в ньому дієвість совісного суду, преро­гативи вищих людських цінностей. У зв’язку з цим слід підкреслити, що за своєю конкретною етичною спря­мованістю вчинок може бути добрим або злим, але він принципово не може бути бездуховним — смисловий універсум людської духовності знаходить у ньому свою безпосередню реалізацію, предметно продовжується в неповторній ситуації його здійснення.

За словами відомого соціопсихолога І. С. Кона, «всі вчинки здійснюються в конкретній ситуації», тобто визначаються не лише абстрактними закономірностя­ми моральної сфери, а й реальним людським спів-буттям у світі. Універсальність морального вибору набуває у вчинку форми й присмаку конкретної внутріситуативної діяльності, підпорядковується до певної міри власній логіці останньої. Той же згаданий на початку розділу виступ І. Дзюби і В. Стуса, як і будь-який справжній учинок, мав поза всім іншим і цілком кон­кретну ситуативну мету. Утвердження цінностей у цупкій структурі вчинку по суті невіддільне від «суворої прози» практичного цілепокладання — тільки завдяки цьому воно й не лишається голою декларацією, а постає дієвим проявом людського духу тут і тепер, у «силовому полі» даного моменту.

Разом з цим, «замикаючися» на конкретну ситуа­цію, моральний учинок незмінно виходить за її межі — або, завдяки акумульованій ним духовній енергії, підносить саму цю ситуацію на рівень високої драми людської свободи й цінностей, де історія моральності постає перед нами в цілісних сценах на зразок похо-ван­ня софоклівською Антігоною свого брата Полініка, присяги, що її приносить датський принц Гамлет духові вбитого батька, розкаяння Родіона Раскольникова перед Сонечкою Мармеладовою тощо. Здатність мо­рально-смислового ядра вчинку до «трансцендування» за межі наявного контексту життя безпосередньо пов’язана з масштабністю тих цінностей, що їх репре­зентує й утверджує суб’єкт учинку. У кожному разі, ґрунтуючись на виборі, тобто орієнтації на те бажане, що вже якимось чином сформувалося і заявило про себе в людському житті, вчинок розкриває, робить ак­туально присутніми в наявній дійсності певний духовно ціннісний порядок, певну систему смислових натя­гів, що виходять далеко за межі діючого суб’єкта. Відтак, осмислюючи людський учинок, намагаємося начебто «про-читати» його, розпізнати (за низкою принципово вже засвідчених у суспільній свідомості взаємопов’я­заних ознак) той порядок цінностей, що його обстоює суб’єкт даного вчинку. Так і згаданий виступ в «Украї­ні» здобував свій реальний сенс лише в контексті ут­верджуваної ним загальної ціннісної позиції — як притишеної на той час, але живої в інтелігентській свідомості системи цінностей українського національ­ного життя, так і універсальних цінностей людської моральної автентичності.

Таким чином, здійснюючись у певній ситуації, на­чебто «вибухаючи» в ній, учинок незмінно окреслює навколо себе своєрідне смислове поле, що залучає його до надситуативних духовно-ціннісних зв’язків куль­тури, поле, здатне радикально змінити весь сенс вихід­ної ситуації в цілому. Осяяна вчинком, ця ситуація набуває якісно нових рис, що вже не можуть бути зведені до її попереднього стану; для сформованої християнською традицією моральної культури Європи прообразом цієї необоротності справжнього вчинку постає не що інше, як самий божественний Першо-вчинок — хресна жертва Христа, після якої, як ствер­джували вже отці християнської церкви, світ змінився у самій своїй основі й принципово вже ніколи не може бути таким, яким був раніше. Так і людські вчинки хоч на крихтину, але змінюють світ довкола нас: мужнє утвердження власної гідності, прощення, адресоване ворогові, прояв співчуття там, де на нього не сподівалися, — вносять у наше життя елементи цієї моральної необоротності.

Як бачимо, справжній моральний вчинок за своєю суттю є досить вагомим зрушенням у всій структурі людського буття, взятого в єдності його духовних, мо­ральних і безпосередньо життєвих аспектів. Особа, що зважується на вчинок, неминуче йде на певний ризик — передусім моральний, але нерідко й на фізично-життєвий також, інколи — на свідому самопожертву. Разом з тим кожен учинок означає певний зсув реаль­ності, яка оточує діючого суб’єкта, — реальності куль­турної, соціальної, реальності особистих стосунків. Кожен учинок вводить до цієї реальності дещо нове й водночас щось у ній руйнує, розриває ті чи інші уста­лені зв’язки. Є вчинки, які в окресленому онтологіч­ному плані відіграють глибоко конструктивну роль; чимало й таких, що призводять переважно до дест­рукції, порушення органічних відносин.

Саме з огляду на те, що повноцінний учинок є сильнодіючим засобом людського втручан­ня у світ, першою етичною настановою щодо нього, хоч як це парадоксально, має бути: не зловживати вчинком. Як неможливо спілкуватися із суб’єктом, якому спало б на думку вибудовувати стосунки з бли­жніми, аж до найменших подробиць, виходячи ви­ключно зі свідомості моральних принципів, так само нестерпним для оточення виявився б і той (а такі люди трапляються), для кого будь-яка життєва справа або акт спілкування були б можливими лише у формі вчинку — з обов’язковою імперативністю прийнятих рішень, на­в’язливими демонстраціями своїх конечних цінностей, легким ставленням до розриву налагоджених, хай навіть недосконалих стосунків, і т. д. і т. п. Вище вже йшлося про те, що вчинок за своєю суттю є в людській поведінці явищем рідкісним; так воно, очевидно, й має бути.

Водночас учинок лишається осердям, першоеле­ментом моральної діяльності, у відриві від якого остан­ня просто втрачає свій смисл. Людина, не здатна до вчинків, не є справжнім суб’єктом моральності. Отже, друга етична настанова щодо вчинку має вимагати го­товності його здійснити, коли в цьому виникає потреба. Саме цією готовністю визначається мораль­на зрілість людської особистості.

Зазначена обставина варта особливої уваги, оскіль­ки традиційно культура вчинку є однією з найслабших ланок нашої моральної культури. Ще на початку XX ст.

О. Шпенглер, а згодом М. М. Бахтін писали про «кризу вчинку» в сучасному світі; у східнослов’янському регіоні ця криза значно поглибилася за роки радянсь­кої влади, коли загальноприйнятою нормою поведінки стало «мудре» правило «Не виступай!» Світ, що потре­бував активного людського втручання, все більше перетворювався на світ Учинку, який не відбувся. Як засвідчив ще Чорнобиль, навіть подвиг, навіть героїчне діяння виявлялися для нашого співвітчизника чимось більш зрозумілим, природним і «легким», ніж «звичайний собі» моральний учинок: підбирати з ризиком для життя радіоактивний брухт зрештою було кому, а от підійти до мікрофона чи телекамери і, знехтувавши дурними заборонами, чітко й своєчасно попередити людей про небезпеку — добровольців не знайшлося...

Можна було б гадати, що за останні роки справи в цьому відношенні змінилися. І справді, ми стаємо більш жорстокими, рішучими, скандальними — але ж чи зростає разом з тим наша здатність до морального вчинку? Хіба не спостерігаємо й досі згубну звичку в усьому йти за гуртом — на добре й на зле? Хіба викорінені вже в нашому суспільстві давні стереотипи тоталітарного мислення, яке перешкоджає особистості зважитися на самостійний крок? Хіба не прислуха­ємося ми й сьогодні до гучних закликів «згори» там, де потрібно керуватися лише голосом власного сумління?

Тож проблема здолання кризи вчинку і нині стоїть перед нами.

ПРАКТИЧНИЙ БЛОК

1. Прочитайте. З’ясуйте, до яких етикетних си­туацій належать подані мовні

формули та якими з них можна скористатися за офіційних обставин.

1. Привіт. Здрастуйте. Доброго ранку. Наше щире вітання. Добрий день. Добридень. Вечір добрий. Добрий вечір. Доб­рого здоров’я. Я Вас вітаю.

2. До побачення. До завтра. На все добре. Бувайте. Усім вітання. Тим часом. Мені час. До зустрічі. Скоро побачимось. Щасливо.

3. Спасибі. Дякую. Щиро дякую. Дуже дякую. Дозвольте висловити вдячність. Глибоко вдячний. Дякую від усього серця. Ви зробили мені велику послугу. У великому боргу перед Вами. Складаю подяку.

4. Так. Гаразд. Обов’язково. Авжеж. Добре. Чудово. Ще б пак. Ви маєте рацію. Не заперечую. Звичайно. Безсумнівно.

5. Дякую, не треба. На превеликий жаль, ні. Ні, я не можу. Про це не може бути й мови. Нічого подібного. Це марну­вання часу. Я про це іншої думки. Шкода, але я мушу відмо­витися. Це неможливо.

6. Перепрошую. Вибачте. Мені дуже шкода. Даруйте за клопіт. Прошу вибачення. Вибачте, що завдав(-ла) стільки клопоту. Не згадуйте про це.

7. Це не так? Не може цього бути? О! Тільки уявіть собі! Подумати тільки! Хто б міг подумати! Як дивно!

2. Змоделюйте стандартну ситуацію звернення до незнайомої особи (виконують 2 студенти). Розташуйте у правиль­ній послідовності потрібні фрази у розмові.

3.Ви на вулиці зустрілися зі своїм викладачем. Якими словесними формулами ви скористаєтесь під час вітання? Запишіть ці формули.

4.Ви із одногрупниками зустріли свого товариша. Познайомте студентів з ним (змоделюйте діалог).

5.Запишіть стереотипні висловлювання, що вико­ристовуються для розради людини, її заспокоєння, втішання.

6.Змоделюйте ситуацію: Ви незадоволені вчин­ком свого товариша, зробіть йому зауваження, а він Вам повинен дати відповідь.

7.Вам треба подякувати партнерові за послугу. Як це краще зробити (усно змоделюйте ситуацію).

8.Ваш колега повідомляє інформацію, яка, на вашу думку, є неправдивою. Запишіть етикетні фор­мули висловлення сумніву.

9. Висловіть власну думку про те, чи потрібно знати стандартні етикетні формули.

10.Ви зустріли одногрупницю, яку давно не ба­чили. Зробіть їй приємність — скажіть комплімент (змоде­люйте усно цю ситуацію).

11. І.Запишіть речення. З’ясуйте, які норми повного етикету вони виражають.

1. Піфагор застерігав: «Перш ніж почнеш говорити, дай час дозріти думці під твоїм язиком».

2. «Заговори, щоб я тебе побачив»,— писав давньогрець­кий філософ Сократ.

3. «З ким доводиться мати справу, — говорив Езоп, — з тими будь поступливим і чемним».

4. «Слово має силу так діяти на стан душі, як ліки діють на тіло, — стверджував давньогрецький філософ Горгій. — Подібно до того, як різні ліки вигонять різні соки із тіла, притім одні припинять хворобу, а інші — життя, так і слова — одні сповнюють слухачів смутком, другі тішать, треті ля­кають, четверті викликають сміливість, п’яті ж якимось лихим переконанням отруюють і зачаровують душу».

5. Давньокитайський філософ V—IV століття до нашої ери Конфуцій говорив: «Достатньо, щоб слова були змістов­ними», — проте іноді цього буває замало.

II. Поясніть розділові знаки.

12. І. Перекладіть українською мовою.

П. Сформулюйте основні правила, яких слід дотримува­тись під час безпосереднього спілкування.

Благородный муж думает о девяти вещах: о том, чтобы видеть ясно; о том, чтобы слышать четко; о том, чтобы его лицо было приветливым; о том, чтобы его поступки были почтительными; о том, чтобы его речь была искренней; о том, чтобы его действия были осторожными; о необходимости помнить о последствиях своего гнева; о необходимости помнить о справедливости, когда есть возможность извлечь пользу (Конфуций).

Довідка: благородный — шляхетний; почтительный — поважливий, шанобливий; искренний — щирий; последствия — наслідки; извлечь — мати, дістати, здобути.

13.І. Прочитайте діалог. Вкажіть на помил­ки у мовному оформленні.

II. Опишіть ситуацію, що склалася, реченнями з прямою мовою, використовуючи формули ввічливості. Поясніть розділові знаки.

У відділі кадрів:

— Я б хотів знати, чи оформили ви мою особову справу?

— Як ваше прізвище, ім’я, по батькові? На якій посаді працюєте? Коли подавали документи?

— Данилець, зварник, сьомого.

— Вашу особову справу ще не оформлено, бо ви подали не всі документи.

— Чому ж ви про це не попередили мене раніше? Адже ви дивились документи!

— У мене було багато роботи, я просто не звернула уваги.

14. Назвіть різновиди спілкування за використання знакових систем.

15. Допишіть речення:

1. Вербальним називається спілкування …

2. Невербальним називається спілкування …

3. До невербальних засобів належать …

4. Ольфакторні засоби – це …

5. На невербальні засоби впливає …

6. До візуальних засобів належить …

16. Назвіть різновиди спілкування за характером зв’язку.

17. Назвіть і усно опишіть типи особистостей (залежно від їх ставлення до моральних цінностей і до спілкування).

БЛОК ІНДИВІДУАЛЬНИХ ДОМАШНІХ ЗАВДАНЬ

1.Змоделюйте діалог між Вами і незнайомою людиною, до якої Ви звернулися із запитанням.

2.Запишіть етикетні формули вітання. Якими з них можна скористатися під час зустрічі із старшою за віком людиною?

3.Змоделюйте діалог знайомлення без посеред­ника

4.До поданих дієслів додайте займенники, утво­рені словосполучення запишіть.

Вибачте, пробачте, простіть.

5.За поданим зразком допишіть стандартні слова і звороти, що поширюють дієслівне ядро із змістом приві­тання.

6.Змоделюйте діалог між особами, одна з яких висловлює пропозицію, інша — відмову.

7.Запишіть етикетні словесні формули зауважен­ня й відповіді на них.

8. За поданим зразком допишіть стандартні слова і звороти, що поширюють дієслівне ядро із змістом поради.

9.Запишіть прощальні формули, враховуючи вік, стать, соціальне становище співрозмовника.

Товаришеві: ...

Викладачу: ...

Рідній людині: ...

Директорові установи:...

10.Продовжіть речення. В якій етикетній ситуації ними можна скористатися?

Я переконаний, що ...

Мені здається, що ...

Як на мене, то ...

Мушу зауважити, що ...

Я іншої думки щодо ...

На завершення вважаю за доцільне ще раз ...

11.За поданим зразком допишіть звороти, що по­ширюють дієслівне ядро висловлення подяки і розкривають її причину.

12.І. Прочитайте. З’ясуйте, що виражають ці мовні конструкції.

II. Усно змоделюйте мовну ситуацію, в якій можуть бути використані такі мовленнєві вислови.

Скажіть, будь ласка, ... .

Дозвольте мені ... .

Чи не могли б Ви ... .

Будьте ласкаві, допоможіть ... .

Дозвольте запитати ... .

Будьте такі ласкаві, поясніть ... .

Чи можу я попросити ... .

13.І. Прочитайте формули мовного етикету, якими супроводжується знайомство:

Дозвольте відрекомендуватися ....

Мене звуть ....

Моє ім’я ... , моє прізвище ... .

Дозвольте представити (відрекомендувати) Вам ....

Дозвольте познайомити Вас із ... .

Знайомтесь, це ... .

Познайомте мене, будь ласка, з ... .

Дуже радий з Вами познайомитись ... .

Дуже приємно ....

II. Усно змоделюйте ситуації знайомства, використовуючи візитні картки і подані формули ввічливості.

14. І.Прочитайте. Знайдіть серед висловів мовленнєвого етикету вислови нейтральної тональності.

1. Доброго ранку. Добрий день. Добридень. Добрий вечір. Вечір добрий. Добривечір. Здрастуйте. Здорові будьте Доброго здоров’я. Скільки літ. Привіт. Вітаю. Салют. Дозвольте вітати Вас від імені ... Наше щире вітання.

2. До побачення. До завтра. Вибачте, мені час. На все добре. До зустрічі. Бувай. Бувайте здорові. Усього найкра­щого. Вітання всім. Прощавайте. Тим часом. Хай вам щас­тить. Сподіваюсь, ми скоро побачимось. Бажаю добре провести час. Щасливо. Добраніч. На добраніч.

3. Дякую. Щиро дякую. Спасибі. Велике спасибі. Красно дякую. Вельми дякую. Дуже дякую. Висловлюю вдячність. Дозвольте висловити вдячність. Глибоко вдячний. Складаю подяку. Дуже вдячний за Вашу турботу. Дуже вдячний за щиросердний прийом (допомогу, усе). Я Вам дуже зобов’язаний. Дякую від усього серця. Це дуже люб’язно з Вашого боку. Не знаю, як Вам дякувати. Ви зробили мені велику послугу. Я у великому боргу перед Вами. Як же мені віддячити Вам за Вашу допомогу?

4. Так. Напевно. Обов’язково. Безперечно. Безсумнівно. Безумовно. Звичайно. Будь ласка. Прошу. Гаразд. Добре. З приємністю. З радістю. Ще б пак. Авжеж. Чудово. Згода. Не заперечую. Ви маєте рацію.

5. Ні, дякую. Дякую, не треба. На жаль, ні. Ні, це не так. Ні, я не можу. Це неможливо. Ви помиляєтесь. Я не поділяю Вашої думки. Я іншої думки. Шкода, але я мушу відмовитися. Про це не може бути й мови. Не варто про це нагадувати. Нічого подібного. Цього не може бути. Це мар­нування часу.

6. Вибачте. Пробачте, що турбую Вас. Перепрошую. Мені дуже шкода. Не згадуйте про це. Даруйте за клопіт. Вибачте, що завдав стільки клопоту. Прощу вибачення.

7. Невже? Це не так? Не може бути? О! Тільки уявіть собі! Хто б міг подумати!

Я не можу повірити цьому. Як дивно! Як ви мене здивували! Подумати тільки!

II. Опишіть мовні ситуації, використовуючи речення з прямою мовою і потрібні формули ввічливості.

1. Ви запізнилися на заняття (роботу).

2. Ви не можете підготувати матеріали для звітної доповіді.

3.Вас запросили на наукову конференцію до Львова.

4. Вам виплатили заборговану заробітну плату і компенсацію за нанесені моральні збитки.

5. Ви отримали призначення на відому фірму.

15. Виберіть правильні стандартні етикетні формули.

Вибачаюсь, мені час іти; вибачте, мені час іти. До нас­тупної зустрічі; до слідуючої зустрічі. Сподіваюсь, що ми скоро побачимось; сподіваюсь, що ми швидко побачи­мось. Передайте вітання моїм друзям; передавайте вітан­ня моїм друзям. Пропоную вам зіграти в шахи; пропоную вам зіграти в шахмати. Ми до-говорились з Вами; ми до­мовилися з Вами. Ви правильно вирішили; ви вірно вирі­шили. Вельмишановний Дмитре Степановичу; вельмишанований Дмитро Степанович. Зробіть мені послугу; надайте мені послугу. Я маю до вас прохання; у мене до вас прохання. Дякую Вам; дякую Вас. Дозвольте подя­кувати Вам; дозвольте подякувати Вас. Це невірно; це неправильно. Усього доброго; на все добре. Мені дуже жалко; мені дуже жаль. Прийміть найсердечніші вітан­ня; прийміть самі сердечні вітання. Бажаю успіхів; зичу успіхів. Маю честь рекомендувати; маю за честь ре­комендувати.

16. Доберіть синоніми до етикетних формул спілкування.

Прошу, проходьте. Щасливої дороги. Це справді так. Авжеж, можна увійти. Гаразд, я погоджуюся з вами. Я мушу відмовитися. Не гайте даремно часу. Зичу Вам здо­ров’я. Бажаю приємно відсвяткувати Різдво Христове. Шановна громадо. Я дуже вдячний. Вітаю Вас. Прийміть мої співчуття. Я вважаю, що це не так. Про-шу вибачення.

17. Випишіть висловлювання відомих людей про спілкування та його значення в житті людей.

18. Ви стоїте в черзі за квитком і раптом штовхнете того, хто стоїть попереду. Як ви будете реагувати?

Тема 5 (7): «Терміни і термінологія. Загальнонаукові терміни. Спеціальні терміни».

План

1. Терміни і термінологія.

2. Лексика за сферою вживання.

3. Джерела, походження, способи творення термінологічної лексики.

4. Правила вживання термінів.

ТЕРМІНИ І ТЕРМІНОЛОГІЯ

Літературна мова, крім загальновживаної частини, має численні підмови, які задовольняють потреби спілкування людей у найрізноманітніших сферах. Однією з таких підмов є наукова мова(інші назви - мова науки й техніки, фахова мова), найголовнішу частину якої становить термінологія.

Наукова термінологія - вище породження людської думки, національної за своїми витоками і формою, міжнародної за поширенням. Професійне спілкування в будь-якій ґалузі неможливе без термінології.

Вивчення проблем термінології надзвичайно актуальне з кількох причин.

По-перше, термінологія є головним джерелом поповнення лексичного складу високорозвинених сучасних мов. Саме термінологія як частина природної людської мови є найуніверсальнішим засобом зберігання, передавання, оброблення інформації. Обсяги ж інформації зростають шаленими темпами: за даними науковців, зараз її обсяги подвоюються через кожні п’ять-сім років, що спричиняє так званий “термінологічний вибух” - появу великої кількості нових термінів.

По-друге, наукове знання інтернаціональне за своєю природою. У сучасному світі відбуваються потужні інтеграційні процеси, які не оминають наукової сфери і висувають проблему міжнародної стандартизації термінів як основи для порозуміння між фахівцями різних країн.

По-третє, українська термінологія, яка повинна розвиватися разом із термінологіями інших національних мов, має низку специфічних проблем, зумовлених історично, гостру потребу у створенні національних термінологічних стандартів, термінологічних словників тощо.

Термін (лат. Terminus – божество меж та кордонів) – це одиниця історично сформованої термінологічної системи, що визначає поняття та його місце в системі інших понять, виражається словом або словосполученням, служить для спілкування людей, пов’язаних єдністю спеціалізації, належить до словникового складу мови іпідпорядковується її законамабо слова або словосполучення, які виражають точно визначені спеціальні наукові і технічні поняття.