Розглянемо політичну психологію як науку.

Date: 2015-10-07; view: 346.

Як явище політична психологія виникла разом з політичним життям. Як зазначалося, фактично політична психологія вио­кремилася в науку з політології лише в 60-ті роки XX ст. Одна з причин цього полягала в тому, що політичні партії, організації, об'єднання змушені були шукати нові методи ефективного уп­равління учасниками політичного процесу.

Політична психологія як наука, наукова дисципліна базу­ється насамперед на ідеях, концепціях таких видатних філосо­фів, соціальних і політичних психологів різних часів, як Т. Гоббс, Дж. Локк, І. Бетман, Г. Спенсер, А. Сміт, Т. Петерсон, Р. Мертон.

Методологію підходів до вивчення психологічних, соціальних процесів, основні методи їх дослідження політична психологія свого часу запозичила в соціології та соціальної психології.

Більш-менш узагальненого, усталеного визначення поняття "політична психологія", як зазначалося, не існує. Разом з тим наведемо кілька найвдаліших.

Окремі дослідники трактують політичну психологію як нау­кову дисципліну, яка виникла в результаті політизації психоло­гії та психологізації політики. При цьому її об'єктивно вважа­ють відносно самостійною складовою системи політичних наук.

Найзагальнішим і найпростішим можна вважати таке визна­чення політичної психології: це наука, що вивчає психологічні аспекти політичної життєдіяльності.

Багато фахівців політичну психологію визначають як систе­му проявів суспільної психології (тобто свідомості), які виража­ють ставлення людей до політичної системи, спрямовують і ха­рактеризують їхню поведінку в політичній життєдіяльності суспільства [175,с. 94].

На думку фахівців з проблем засобів масової інформації, зв'язків з громадськістю, політична психологія дає змогу пізна­ти внутрішні аспекти політичного портрета лідера і виборця, мотиви, якими вони керуються, приймаючи певні рішення, ре-алізуючи власні дії. Іншими словами, політичну психологію розглядають під певним конкретним і практичним кутом зору, що так само важливо і об'єктивно зумовлено.

Отже, політична психологія — це галузь психології, яка вив­чає психологічні компоненти (настрої, думки, почуття, ціннісні

орієнтації тощо) політичної життєдіяльності суспільства, що формуються і виявляються на рівні політичної свідомості на­цій, класів, соціальних груп, урядів, індивідів і реалізуються в їхніх конкретних політичних діях [126,с. 27].

Сучасний український політолог В. Бебик слушно наголо­шує, що політична психологія складається зі свідомих (раціо­нальних) та позасвідомих (ірраціональних) елементів і тому поєднує логіку соціальної взаємодії з логікою інстинктів, реф­лексивність (свідоме відображення дійсності) та рефлекторність (безсвідому форму мислення) [19].При цьому доцільно зауважи­ти, що в такому ракурсі політична психологія як наукова дис­ципліна, складне суспільне явище надто малодосліджена, особ­ливо у країнах пострадянського простору.

Відома ще й так звана двовимірна модель політичної психо­логії,прихильниками якої є, зокрема, психологи на чолі з Т. Адорно. Ця модель зумовлена історико-традиційним існуван­ням чітко визначених дуалістичних партійно-політичних сис­тем республіканців і демократів (СІЛА), лібералів і консерва­торів, правих і лівих. Звісно, у "чистому" вигляді такої моделі практично не існує, але в політичній життєдіяльності вона має важливе значення, позаяк найчастіше політичні сили поділя­ються на два основних протилежних табори.

У тоталітарному суспільстві психологія беззастережно і одно­значно обстоювала принципи класовості. Навіть визнаючи ін­дивідуальність окремо взятої людини, психологи в колишньому СРСР, наприклад, стверджували, що "в індивідуальній своєрід­ності будь-якої людини тією чи іншою мірою виявляється за­гальнокласове, оскільки багатогранність особистої долі має межі, які визначають належність до певного класу" [179,с. 120].Саме на такому твердженні і ґрунтувався загальний висновок про те, що "у спільності психологічних рис, типових для членів класу, і виявляється реальність класової психології" [179,с. 121].Далі висновувались особливості співвідношення психо­логії та ідеології класів, їх спільне та особливе, обґрунтовували­ся історичний характер і динаміка класової психології. Такий методологічний підхід до визначення поняття "психологія" був вкрай необхідний для комуністичної ідеології авторитарних ре­жимів, яким взагалі притаманне невілювання особистості, схильність до ідеологізації так званої класової психології.

Беззастережно обстоюючи класовий характер психології, В. Ленін стверджував, що є психологія буржуа і пролетаря; він закликав "уміти зрозуміти особливості, своєрідність рис психо­логії кожного прошарку, професії тощо... маси" [91, т. 41, с. 192], доводив, що пролетаріату в умовах капіталізму властивий "справжній потяг до соціалізму" [91, т. 11, с. 386].

Основними є такі функції політичної психології:

• пізнавальна — дає змогу людині чітко орієнтуватися в політичній життєдіяльності й вибирати способи власних Дій;

• адаптаційна — сприяє пристосуванню суб'єкта політики до навколишнього середовища;

• мотиваційна — надає можливість втілювати наміри в певні політичні дії.

Певна обмеженість наведеного пояснення сутності політичної психології очевидна. Слід виходити з того, що її основою є влас­не психологія як наука про психічне відображення дійсності у процесі життєдіяльності, внутрішнього світу людини, конкрет­них її зв'язків із зовнішнім світом, про можливості розвитку психіки людини. Мають рацію спеціалісти в галузі політичної психології (зокрема, російський вчений О. О. Яблокова), які вва­жають, що політичну психологію потрібно розглядати у вузько­му і широкому значеннях. У першому випадку це наука, яка вивчає психологічні аспекти політичної діяльності, поведінки і певних відносин як специфічної сфери соціальної життєдіяль­ності й особливості осіб, що безпосередньо беруть участь у полі­тичних діях. У другому випадку політична психологія як на­ука розглядає явища суспільної та індивідуальної психіки, пов'язані з політикою в усіх її особливостях і проявах. Саме різ­ні підходи до розуміння сутності, а потім і об'єкта та предмета політичної психології насамперед зумовили дискусії щодо влас­не назви цієї наукової дисципліни. Мало того, недостатня визна­ченість об'єкта і предмета політичної психології є результатом того, що й нині терміни "політична психологія" і "психологія політики" часто плутають або вважають майже тотожними. З огляду на викладене окреслимо предмет, об'єкт і метод політич­ної психології.