ПОЛІТИКИ

Date: 2015-10-07; view: 378.

ДЕРЖАВА — МІСЦЕ ФУНКЦІОНУВАННЯ

СОЦІАЛЬНА СИСТЕМА, СУСПІЛЬСТВО,

Розділ З

Політика, її існування, прояви, реалізація можливі лише в суспільстві, певній соціальній системі, яка й надає політиці від­повідних ознак, особливостей, характеру.

Саме собою суспільство розвивається не інакше, як певна со­ціальна система, що існує за рахунок самоорганізації. Це склад­ний, суперечливий процес, в якому можна віднайти об'єктивне і суб'єктивне, позаяк суспільні перетворення, трансформації від­буваються через наявність великої кількості суб'єктів суспіль­ного життя. Це — люди, групи людей, класи, соціальні структу­ри тощо.

Соціальноюназивають цілеспрямовану систему,що піддаєть­ся змінам, удосконаленню, або поліпшенню, оскільки становить певну сукупність індивідів і функціонує на основі певної єдності умов життєдіяльності людей як визначального системоутворю­ючого чинника [138,с. 332].

Найповніше таке визначення поняття "соціальна система": це цілісне соціальне утворення (особистість, соціальні група, спільність, суспільство), основним елементом якого є люди, їх зв'язки та взаємовідносини [174,с. 19].

У кожній суспільно-політичній системі є кілька основних підсистем, що тісно взаємодіють і взаємозалежні. Це — вироб­нича система (економіко-господарська), соціальна, духовна, політична. Політична система — це механізм реалізації спільної волі та спільного інтересу всіх основних елементів системи [39, с. 9].

Можна умовно об'єднати соціальну і духовну підсистеми, що становлять основу громадянського суспільства.

Виробнича підсистема забезпечує практично умови для існу­вання всіх підсистем, суспільно-політичної системи загалом.

Загальною і найскладнішою соціальною системою є суспіль­ство. Це цілісна соціальна система, яка може трактуватися в широкому та вузькому розумінні.

У широкому розумінні суспільство— це надіндивідуальна духовна реальність (Е. Дюркгейм); взаємодія людей, які є про­дуктом соціальних дій, тобто орієнтованих на інших людей (М. Вебер); сукупність відносин та зв'язків між людьми у про­цесі їх спільної діяльності (К. Маркс).

У вузькому розумінні суспільство — це конкретно історич­ний тип певного суспільства, країни, їх організація. На цій ос­нові розрізняють суспільство аграрне, індустріальне, інформа­ційне та ін.

Суспільства поділяють ще на традиційне і модернізоване. Кожне з них має характерні ознаки.

Традиційне суспільствохарактеризують:

• просте відтворення;

• природний розподіл і спеціалізація праці;

• ремісничі технології;

• домінування общинно-корпоративних цінностей;

• персоналізація міжособистісного спілкування;

• пошана до традицій, авторитету;

• орієнтація на минуле, традиції;

• примітивна система управління спільнотою (спадкоємна влада);

• спонтанні (непослідовні) соціальні зміни.
Модернізоване суспільствохарактеризують:

• індустріалізація, становлення сучасного ринкового госпо­дарства;

• радикальні зміни у структурі зайнятості;

• розширення свободи діяльності людини;

• підвищення ролі науки, знань, інформації;

• досконала система соціального забезпечення та підтримки громадян.

Суспільства є двох основних видів: закрите і відкрите.

Закрите суспільство— це, як правило, тоталітаристське сус­пільство (К. Поппер), де домінують різні заборони, табу, обме­ження. Таке суспільство набирає особливо загрозливих характе­ристик, коли монопольно перебирає на себе власність на засоби виробництва. Тоді влада і власність фактично зливаються, зро-

щуються, і будь-які можливості утворення громадянського сус­пільства видаються примарними, нереальними. Така ситуація і склалася, зокрема, у Росії після 1917 р.

Відкрите суспільство — це суспільство демократичне, в яко­му громадяни не просто можуть, а змушені приймати самостійні рішення. Іншими словами, вони по суті й об'єктивно є вільними особистостями. У такому разі вони й становлять громадянське суспільство.

Визначення феномену "громадянське суспільство" треба роз­починати з такого. Тривалий час держава і громадянське суспіль­ство розумілись і трактувались як одне й те саме. Одним з перших ці поняття спробував розмежувати Дж. Локк. Він узяв основою власність, яка не лише притаманна особистості, а й створюється, існує задовго до утворення держави. На думку Дж. Локка, держа­ва якраз і покликана захищати власність. Держава може розпас­тися, зникнути, а суспільство не зникає, як і власність.

III. Монтеск'є вважав, що громадянське суспільство виникає раніше держави. Після його природного стану, сім'ї, героїчного часу це, мовляв, четвертий ступінь розвитку людської історії. Держава і громадянське суспільство, як стверджував Ш. Мон­теск'є, тісно взаємопов'язаний, і їх розрив у результаті зникнен­ня однієї зі сторін призводить до краху суспільного розвитку взагалі.

Г. Гегель доводив, що громадське суспільство — це безпосе­редньо приватне життя людей, громадян. Це — складне співвід­ношення інтересів людей, суспільних груп, класів, взаємодію яких регулюють закони. Згідно з Г. Гегелем особливу, доміную­чу роль у формуванні громадянського суспільства відіграє влас­ність. Однак держава є вищим ступенем розвитку людської спільноти порівняно з громадянським суспільством.

К. Маркс та Ф. Енгельс в історії розвитку людства на перше місце висували не державу, а громадське суспільство. Так, у праці "До критики гегелівської філософії права" К. Маркс ствер­джував, що громадянське суспільство є рушійною силою істо­ричного розвитку і відносини між державою і громадянським суспільством — це відносини між публічною владою та індиві­дуальною свободою. Мало того, у марксизмі-ленінізмі держава є не що інше, як зброя в руках економічно правлячого класу і ви­користовується насамперед для утиску і експлуатації пригніче-

них класів. Звідси — вчення про класову боротьбу, відмирання держави та ін.

За іншою точкою зору громадянське суспільство перебуває між економічною структурою і державою (А. Грамші),тобто є своєрідною надбудовою. Це— не "усі матеріальні відносини" (К. Маркс), а саме відносини ідеолого-культурні, як вважав А. Грамші.

Попри всі розбіжності точок зору під громадянським суспіль­ством розуміють переважно незалежну від держави особливу сферу суспільної діяльності, що складається з різних соціаль­них груп, рухів, об'єднань, спільнот (національних, територіаль­них).Усі вони повинні виражати і обстоювати інтереси грома­дян, інтегрувати їх як загальний інтерес.

При розгляді питання відносин між державою і громадянсь­ким суспільством важливо, що власне суспільство має відповід­ний пріоритет над державою, позаяк остання є не інакше як ре­гулятором певних суспільних відносин, ґарантом забезпечення та здійснення прав і свобод людини.

Громадянське суспільство має такі основні ознаки:

• особливу, відокремлену від держави структуру суспільс­тва (асоціації, добровільні об'єднання громадян);

• відповідну вільним ринковим відносинам політичну систе­му, що забезпечує пріоритет громадянського суспільства над державою;

• домінування громадянського права над приватним;

• сферу і умови вільної реалізації найрізноманітніших інте­ресів людини;

• вільний обмін продуктами діяльності між незалежними виробниками;

• форми безпосереднього вільного спілкування людей;

• плюралізм ідей, вартостей, соціальних цінностей;

• максимальну свободу особистості, її розвитку і самореалі-зації.

До основних інститутів формування та існування грома­дянського суспільства належать:

• сім'я;

• церква;

• засоби масової інформації;

• наукові, професійні, громадські об'єднання і асоціації гро­мадян.

Суспільство і держава — поняття, які не збігаються і прин­ципово не можуть збігатися.

Поняття "суспільство" ширше, позаяк це сукупність історич­но сформованих форм спільної діяльності людей або конкретний тип соціальної системи, певна форма суспільства.

Поняття "держава" вужче, позаяк це певна організація полі­тичної влади.

Суспільство історично виникає раніше держави. І це природ­но, оскільки об'єднання у форму держави є результатом розвит­ку та ускладнення суспільства, суспільних відносин.

Відтак поняття "держава" вужче поняття "суспільство".У суспільстві окрім держави є багато недержавних структур — політичних партій, рухів, організацій, об'єднань, асоціацій, груп та ін.

Держава в суспільстві посідає найважливіше місце і відіграє головну роль насамперед як засіб управління, організації веден­ня загальних суспільних справ.

Громадяни беруть участь у політичній життєдіяльності, полі­тичному процесі не лише безпосередньо, а й як члени, активіс­ти, керівники відповідних громадських організацій, спілок, об'єднань, асоціацій.Більшість з них, зокрема недержавні, не­партійні об'єднання, не мають на меті безпосереднє оволодіння владою, проте, безумовно, впливають на владу, владні структу­ри, а відтак і на практичну політику за рахунок організованості, часто доволі близьких відносин із владою, її структурами, орга­нами підтримки громадськості.

У сукупності діяльність таких об'єднань ще називають сус­пільно-політичним рухом, оскільки в ньому є й суспільний, і політичний аспект. Іншими словами, вони мають подвійну при­роду.

Громадська організація — це добровільне закріплення фор­мальним членством об'єднання людей, що спільно здійснюють управління громадськими справами згідно з метою, законними інтересами і правами своїх членів на основі певних норм, про­цедур і правил.

Громадські організації мають специфічні ознаки і функції.

Ознаки громадських організаційтакі:

• добровільний характер членства;

• організаційна єдність, що оформлена і забезпечується ста­тутом;

• відкрите проголошення мети діяльності;

• відповідна постійність складу і структури;

• наявність організаційно-статутних норм, що регулюють діяльність організації;

• самоуправління;

• певна матеріальна база, що формується насамперед за ра­хунок внесків членів організацій.

Функції громадських організаційтакі:

• безпосередня участь в управлінні громадськими справами;

• участь (опосередковане право) в управлінні державними справами;

• виховання громадянської позиції, політичної культури громадян;

• забезпечення, захист прав і свобод громадян;

• розвиток соціальної активності громадян. Типологізувати громадські організації можна так:

• громадсько-політичні організації;

• творчі спілки і об'єднання;

• профспілкові організації;

• добровільні товариства;

• корпоративні об'єднання;

• організації і об'єднання, утворені за демографічною озна­
кою та ін.

З розмаїття громадянських об'єднань вирізняються такі, діяльність яких перебуває ближче до політики (різні громадські організації, у тому числі молодіжні), має соціально-протестний характер (окремі профспілкові організації) та абсолютно не сто­сується політики (любительські об'єднання — дозвільні, "фа­натів", колекціонерів тощо).

Функціонуютьтакож громадські об'єднання, діяльність яких має нечіткий, прихований характер.За відповідних умов і об­ставин вони можуть швидко політизуватись і відповідно транс­формуватись.

Доволі своєрідні в політичній життєдіяльності суспільства громадські рухияк великі об'єднання громадян. За метою, ха­рактером діяльності вони бувають консервативні, реформа­торські, демократичні і реакційні, революційні та контрреволю­ційні.

До характерних ознак рухів належать відсутність постійної чисельності та фіксованого членства; доволі епізодичний зв'язок між членами руху; специфічність форм участі у громадянсько-політичній життєдіяльності (мітинги, пікети, демонстрації, звернення).

За природою громадські рухи поділяють на стихійні, слабо-та високоорганізовані, довго- та короткочасні. Як правило, з до­сягненням мети або за остаточної поразки громадські рухи само-ліквідовуються, розпадаються, припиняють існувати. Вони є також свідченням багатоаспектності політичної, соціальної життєдіяльності, політичного плюралізму, несталості суспіль­но-політичної ситуації, недостатньої консолідації політичних сил та ін.

Громадськими організаціями, об'єднаннями, що істотно впливають на політичні процеси, є спілки підприємств (Фран­ція — Національна рада французьких підприємств; США — Торгова палата, Національна асоціація промисловців та ін.), рух (організація) споживачів, профспілкові організації і об'єд­нання.

Багато громадських об'єднань виникають стихійно і від­повідноює їх діяльність.Стихійність не є ознакою слабкості. Скоріше навпаки, це ознака того, що рух, організація корінням сягає вглиб мас, їх інтересів і потреб.

Суттєвою особливістю багатьох об'єднань, рухів тощо є їх ма­совість. При цьому залежно від стратегічної орієнтації вони поділяються на консервативні і протесту. Перші, як правило, обстоюють соціальний і політичний порядок, що склався, другі вимагають їх демонтажу, удосконалення, зміни.

Об'єднання і рухи поділяють також на реформістські та ре­волюційні.Реформістські, як правило, діють у межах чинних законів і порядку, тоді як революційні жорстко протестують проти влади, існуючого стану справ, а то й закликають до на­сильницьких дій.

Загальна декларація прав людини проголосила невіддільним право людей на свободу об'єднуватися. При цьому рівні умови для діяльності об'єднань людей покликана створювати держава.

В Україні громадяни (ст. 36 Конституції України) мають пра­во на свободу об'єднання в політичні партії та громадські органі­зації з тим, щоб захистити власні права і свободи, задовольнити

політичні, економічні, соціальні, культурні, духовні та інші ін­тереси, за винятком лише встановлених законом в інтересах на­ціональної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я громадян або захисту прав і свобод інших людей.

Забороняються (ст. 37 Конституції України) утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, про­грамні цілі, мета або дії яких спрямовані на ліквідацію незалеж­ності України, зміну конституційного ладу насильницьким спо­собом, порушення територіальної цілісності й суверенітету держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганда війни, насильства, розпалювання міжетніч­ної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я людей. Політичні партії та громадські органі­зації не можуть мати воєнізованих формувань. Забороняється також створення політичних партій, керівні органи або струк­турні осередки яких розміщуються за межами України, а також будь-яких структурних осередків політичних партій в органах виконавчої, судової влади, у Збройних Силах України, Націо­нальній гвардії, Прикордонних військах, на державних підпри­ємствах, в установах, організаціях та навчальних закладах.

Оскільки в найдемократичнішому, найгуманнішому суспіль­стві інтереси громадян, різних соціальних груп все ж різняться, а то й конфліктують, демократія як така не може діяти автома­тично, сама собою. Вона існує за рахунок відповідних правил, процедур, норм, традицій, зрештою, спеціальних структур, що й забезпечують управління суспільством.

Звідси беруть початок ідея і вчення про правову, гуманістич­ну державу, в якій право обмежує владу в інтересах народу. Без цього годі й казати про громадянське суспільство.

Як зазначалося, існує багато неузгодженостей щодо генези громадянського суспільства взагалі. Так, одні фахівці вважа­ють, що таке суспільство виникає одночасно з виникненням людства. Інші вважають, що таке суспільство існує при устале­них капіталістичних відносинах і за певного рівня розвитку.Однак про громадянське суспільство може йтися, коли з'являється громадянин як самостійний, індивідуальний член суспільства, який має відповідні права, свободи і водночас відповідальний перед суспільством за всі свої дії і вчинки [40, с. 19].

Американський вчений Т. Пейн стверджує, що громадянське суспільство протистоїть державі, і що менше, образно кажучи, є держави як найбільшого зла, то краще [128, с. 224]. Так само вважають А. Токвіль, Дж. Міль, багато інших політологів, філо­софів, істориків.

Якщо й не дотримуватися певного радикалізму у визначенні суті громадянського суспільства, то все ж можна пристати до думки, що громадянське суспільство доволі принципово запере­чує суспільство традиційне, оскільки людина в ньому розкуті-ша, вільніша, воно має багато громадських асоціацій, утворень, об'єднань, які певною мірою перебирають на себе функції де­ржави.

Така точка зору так само не стала, позаяк у визначенні суті громадянського суспільства, його рис, особливостей справді є багато суперечностей і крайнощів. Громадянське суспільство часто і, на наш погляд, помилково визначають саме як неде­ржавне, як систему незалежних об'єднань громадян— інсти­тутів, що протистоять державі [61, с. 145]. Це ідеалізоване виз­начення громадянського суспільства, яке подається у формі безконфліктного, безкризового, не "зіпсованого" ані владою, ані грошима. При цьому доволі вдалимє таке визначення поняття "громадянське суспільство": це недержавний сектор політики і економіки, який доповнюється тією частиною політичних і ду­ховних відносин у державі, які функціонують як традиції та процедури демократії, зміцнюючи суверенітет народу, де допус­каючи з боку держави порушення прав і свобод людини [61, с. 146].

Основними є такі структурні одиниці громадянського сус­пільства (в ідеалізованому розумінні його суті):

• в економіці, економічній сфері— створені з ініціативи громадян дрібні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, інші виробничі структури;

• у соціальній сфері— сім'я, органи самоврядування, само­управління, політичні партії, громадські об'єднання.

Відтак основними інститутами громадянського суспільства є сім'я, школа, церква, добровільні організації, об'єднання, асо­ціації.

Рух до громадянського суспільства, соціальної, демократич­ної, правової держави є визначальною тенденцією світового роз-

витку. Тому постає багато питань не лише теоретичного харак­теру стосовно того, як будуються, якими мають бути відносини правової держави і громадянського суспільства.

По суті громадянське суспільство як ширша, об'ємніша со­ціальна структура є основою правової держави.У свою чергу, держава як найважливіший елемент політичної системи, со­ціальний суб'єкт і фактично офіційний представник суспільства загалом відіграє велику роль у розв'язанні соціально-економіч­них, політичних, духовних питань і проблем суспільства.

Особливості взаємовідносин, взаємовпливу держави і грома­дянського суспільства слід розглядати залежно від того, що таке рівна країна як суспільна цілісність.

Взагалі існують два великих і специфічних типи суспільних цінностей. Перший охоплює велику глибину історичного роз­витку людства: рід, плем'я, родові та племінні союзи. Перелі­чені спільноти вважаються традиційними, або архаїчними, ло­кальними групами. Другий тип суспільних цінностей виникає у процесі становлення держави і цивілізації й називається вели­ким суспільством [14, с. 31]. При цьому важливо зважати на таке. У традиційних суспільствах принцип соціальної інтеграції справді був органічно властивий структурі суспільства. Суспіль­ні зв'язки сприймалися в ньому як природні й на сімейному рів­ні, і на рівні соціальної цілісності.

Україна, як і десятки подібних країн, вже давно не є тради­ційним суспільством. Попри всі існуючі проблеми вона є сус­пільством, де суспільні зв'язки мають, що називається, пере­важно штучний характер, а тому повинні узгоджуватися на добровільних засадах. Позаяк нині Україні слід по-справжньо­му переходити до великого суспільства, остаточно полишаючи суспільство тоталітарне, складне питання традицій і новацій постає особливо гостро.

Згідно з цим окремі фахівці наголошують на необхідності ін-тенсивнішої модернізації власне соціокультурної системи в так званих суспільствах перехідного характеру, до яких належить і Україна. При цьому вважається, що надто важливо позбутися своєрідного культурного шоку, який є результатом взаємо­зв'язку трьох культуротворчих векторів [143, с. 11]:

• нової системи цінностей, що "імпортується" із країн захід­ної цивілізації;

• старої "радянської" системи цінностей, настанов і стерео­типів поведінки, які поки домінують у суспільній свідо­мості;

• цінностей традиційної національної культури, що відрод­жується в нових незалежних країнах.

Відтак у суспільствах перехідного характеру постає потреба узгодження, консенсусу традиційної (старої, набутої) культури і нової (ліберальної), що народжується і утверджується.

Громадянське суспільство, у свою чергу, не є чимось сталим, статичним. До того ж воно завжди становить певний соціальний ідеал, перспективу суспільного розвитку.

Останнім часом дедалі популярнішою стає теорія так звано­го відкритого суспільства.

Власне поняття "відкрите суспільство" першим застосував А. Бергсон, а розробив і ввів у вжиток англійський філософ К. Поппер, зокрема у праці "Відкрите суспільство і його воро­ги". Спрощено це — суспільство, яке існує як противага практи­ці ізоляціонізму, у ньому громадяни критично ставляться до різних заборон, пересторог.

Основу відкритого суспільства становлять демократичні інс­титуції і процедури, свобода створення різних асоціацій, об'єднань громадян.Особистість, людина в такому суспільстві визнається і визначається найвищою цінністю, а держава фак­тично не втручається у дрібні проблеми громадян. Крім того, відкрите суспільство може існувати за умови вільної творчості громадян, наявності вільного ринку, свободи слова, преси, висо­кої духовності людини, не обтяженої певною ідеологією. У ре­зультаті звичним є вільний обмін думками, точками зору.

У відкритому суспільстві громадяни мають можливість віль­но обирати правлячу еліту, максимально демократично зміню­вати владу, яка монопольно не належить будь-якому класу, со­ціальній групі. У ньому передбачений захист національних меншин, забезпечується свобода віросповідання людини, здійс­нюється ненасильницька реформа соціальних інституцій тощо.

К. Поппер називав відкрите суспільство "благим", "вели­ким", суспільством з надто розвиненою демократією. На його думку, відкрите суспільство повинно мати і обстоювати такі цін­ності, які допоможуть кожній людині максимально саморозви-нутись і самореалізуватися.

Серед механізмів перетворення економічних, політичних, со­ціальних відносин на відкрите суспільство основним називають демократію прямої участі. Йдеться про залучення до вирішення всіх державних справ, проблем життєдіяльності суспільства якомога більшої кількості громадян. У політичній сфері, як вва­жають прихильники ідеї відкритого суспільства, потрібна так звана плюралістична демократія, яка дає можливість урівнова­жити інтереси, потреби різних, у тому числі й конкуруючих со­ціальних груп.

Утворення відкритого суспільства можливе лише за умови високого розвитку науки, освіти, культури, формування найдос­коналішої моделі управління суспільними процесами.

Відкрите суспільство базується на тісному поєднанні індиві­дуальних і колективних свобод, стійких гуманістичних засадах.

Однак вважати відкрите суспільство своєрідним ідеалом, прямою протилежністю "закритого суспільства" не слід. Воно є лише одним зі шляхів демократичної організації життя, досяг­нення високого рівня індивідуальної і суспільної свободи. І все ж загальносвітова ситуація поступового переходу від індуст­ріального, капіталістичного, економічного (сучасного) суспільс­тва до інформаційного, постіндустріального, посткапіталістич-ного, постекономічного об'єктивно підтверджує можливість утворення якщо не ідеального, то доволі виразно відкритого сус­пільства, перевагою якого є примат людини, свободи, демок­ратії, значно більший динамізм розвитку, ніж інших сус­пільств.

Досліджуючи певну модель суспільства, неодмінно треба враховувати, що на теперішній характер і особливості сус­пільств істотно впливають три аспекти: суспільна, тотальна криза, що торкнулася більшості сфер життєдіяльності людства; залежність розвитку суспільств від стану культури, ціннісних орієнтирів; реальний стан демократії, її характер у конкретно­му суспільстві.