Анархо-синдикалізм

Date: 2015-10-07; view: 440.

Анархо-синдикалізм, або революційний синдикалізм — течія в робітничому русі, яка має на меті знищення капіталістичного

ладу шляхом революційної боротьби синдикатів (французька назва профспілок) [140, с. 21-22].

Позаяк основна функція буржуазної держави полягає в за­хисті привілейованих прошарків суспільства, анархо-синди­калісти вважають, що саме боротьба з нею і є головним важелем у розвалі капіталістичного ладу. При цьому для робітничого класу важливіше економічне підґрунтя для об'єднання, аніж політичне.

Анархо-синдикалізм проти парламентської діяльності, зок­рема, політичних партій, позаяк вона обов'язково зумовлює компроміси, поступки. Не підтримує він і такі форми боротьбі й протесту, як революція, а обстоює форму прямого тиску на робо­тодавців, підприємців шляхом об'єднання робітників, проф­спілковий рух, демонстрації, саботаж. Саме за рахунок такої прямої дії, на думку прихильників ідей анархо-синдикалізму, можна створити кращі умови для життя робітничого класу в ме­жах існуючого суспільного ладу. Переходу ж капіталістичної власності від власників до профспілок може сприяти загальний (загальнонаціональний) страйк, після чого саме профспілки візьмуть на себе турботу про організацію виробництва і розподіл продуктів на соціалістичних принципах та умовах.

Фактично джерелом існування анархо-синдикалізму є наяв­ність у робітничому середовищі дрібнобуржуазного світогляду та ідей.

Расизм

Расизм (фр. гасе, від італ. газза — природа) — це сукупність антинаукових концепцій, в основу яких покладено положення про фізичну і психічну нерівноцінність людських рас, про вирі­шальний вплив расових ознак на історію суспільства, про одвіч­ний поділ людей на "вищі" і "нижчі" раси, з яких перші ніби покликані панувати, а другі приречені бути об'єктом експлуата­ції; політика, що базується на расистських теоріях [138, с. 292].

Основними расами є європеоїдна, монголоїдна і негроїдна. Кожна з них має певні особливості — біологічні, психологічні, генетичні та ін. З огляду на це всередині XIX ст. перші расистсь­кі теорії базувалися на твердженні, що саме раси є суб'єктами історії, а тому жодне змішування рас неприпустиме.

Расистські погляди і теорії активно слугували політиці ко­лонізації, призвели до винищення цілих народів в Америці, Азії, Австралії, Океанії, під час другої війни спричинили гено­цид багатьох націй і національностей.

Біологічні дослідження останньої чверті XX ст. виразно за­свідчили, що расові відмінності людей не вирішальні, а тому й не можуть слугувати будь-якому розподілу людей.

Нині расизм зосереджується у визначних документах ООН як явище, що суперечить, заперечує права людини. У світі точить­ся гостра боротьба за подолання расизму в будь-яких формах і проявах.

Доктрина "держави добробуту"

Фактично це — своєрідна "золота середина" між ліберальною і соціалістичною теоріями, яку часто ще називають доктриною "конвергенцій".

В економіці прихильники цієї доктрини закликають відмо­витися як від ринкових механізмів, так і від моделі соціа­лістичної (планової) економіки та практики господарювання.

Теоретичною базою цієї доктрини є економічна теорія і погляди Дж. Кейнса, який стверджує, що подолати економічні кризи, безробіття цілком можливо шляхом державного регулювання, ефективнішого управління господарськими справами.

У цьому разі йдеться про посередницьке втручання держави у приватну економіку, про активну соціальну політику держави, ефективний розвиток соціальних послуг.

Посередницька функція держави в регулюванні приватної економіки полягає в характері й особливостях державних замовлень, конкретній податковій, митній політиці.

Доктрина "держави добробуту" не є суто теоретичною. її доволі послідовно реалізує Швеція, інші скандинавські країни, а у США, Франції, Німеччині вона свого часу була поширена як доктрина "народного капіталізму".

В окремих європейських країнах, США, Канаді у другій половині XX ст. сформувалася система суспільних відносин, яку прийнято називати державою загального добробуту.Основ­ний принцип соціальної спрямованості державної політики в та-

ких країнах — турбота про підвищення добробуту всіх верств населення.

Найпоширенішими моделями держави загального добробуту є ліберально-демократична, консервативна, соціал-демокра-тична.

Контрольні питання

1. Соціальна система. Суспільство. Держава.

2. Людина і політичний процес: особливості індивідуальної участі в політичному процесі та за допомогою громадських організацій.

3. Громадянське суспільство: сутність та особливості станов­лення.

4. Відкрите суспільство.

5. Цінності та їх роль у формуванні конкретного суспільства.

6. Проблеми сучасного геополітичного вибору.

7. Демократія і суспільний розвиток. Різновиди демократії.

8. Моделі виборчих систем. Особливості їх використання в політичному процесі.

9. Політична система суспільства.

10. Політична ідеологія: сутність, рівні, функціонування.

11. Основні політичні доктрини.