Політичні відносини умовно зводять до двох типологічних груп.

Date: 2015-10-07; view: 377.

Перша групаполітичних відносин — це відносини верти­кального типу між різними суб'єктами політики (органами вла­ди, політичними партіями, індивідами, соціальними групами, спільнотами, політичними лідерами та ін.).

Друга групаполітичних відносин — це відносини горизон­тального типу (між членами одних спільнот, партій, об'єднань, націями, етносами, релігійними течіями, рухами таін.).

Розрізняють такі політичні відносини: компромісу, консенсу­су, солідарності, суперництва, конфлікту, ворожі та ін. [138, с. 50].

Політична свідомість. Це— сукупність уявлень і почуттів, поглядів і емоцій, оцінок і установок, які відтворюють ставлен­ня людей до існуючої і бажаної політики, що визначають здат­ність людини брати участь в управлінні справами суспільства і держави.

Соціально-психологічні феномени, що пов'язані зі ставлен­ням людини до суспільних інститутів, насамперед до відповід­них інститутів влади, визначаються таким поняттям, як "полі­тична свідомість".

Основними типами політичної свідомості є тоталітарна, ав­торитарна, демократична, анархістська.

Особливості політичної свідомості виявляються у відповід­них експектаціях — очікуваннях, вимогах щодо норм виконан­ня індивідом певних соціальних ролей; різновидах соціальних санкцій, що впорядковують систему відносин і взаємодії у спіль­ності. На відміну від офіційних приписів, норм такі експектації часто мають неформалізований і не завжди усвідомлений харак­тер [225, с. 339].

Найвдалішу класифікацію типів політичної свідомості здійс­нив сучасний український вчений Г. Щокін. Зокрема, він виріз­нив такі типи:

• соціалізм(концентрація власності, крайній ступінь — еко­номічне безправ'я);

• монархізм(концентрація влади, владний авторитаризм, крайній ступінь — тиранія);

• націоналізм(родове, вузькогрупове світосприйняття, крайній ступінь — шовінізм);

• лібералізм(розподіл власності, крайній ступінь — еконо­мічний монополізм);

• анархізм(розподіл влади, владна децентралізація, край­ній ступінь — повне безвладдя);

• інтернаціоналізм(всеродове, загальногромадянське сві­тосприйняття, крайній ступінь — імперський космополі­тизм).

Політична свідомість виконує регулятивну, оцінну, інтегру­ючу, пізнавальну, прогностичну та мобілізуючу функції. Така свідомість може бути масовою, груповою та індивідуальною;

• політичні та правові норми(закони, програми, платфор­ми);

• політична організація.Це — держава, політичні партії, рухи, громадські організації, об'єднання, групи тиску, лобістські групи та ін.

Фактично нині відносини людини і політики по-різному трактуються з позицій лібералізму, тоталітаризму, ідеологів християнстватощо. Тому діалектика реальних зумовленостей і відносин людини і політики потребує глибшого і предметнішого аналізу.

Лібералізмвизначально, по суті був своєрідною гуманістич­ною реакцією на політичну беззахисність особи в її відносинах з державою. Саме він спробував, проголошуючи політичну нерів­ність усіх людей у суспільстві, відокремити індивіда від суспіль­ства, держави.

Особу лібералізм утверджує як головний елемент політичної системи, наполягаючи при цьому на необхідності обмеження сфери дій і повноважень держави стосовно особи, людини. Звід­си логічно випливає висновок, що саме індивід повинен бути і є джерелом влади, а держава відповідно — результат певних до­мовленостей вільних людей відносно спільного життя. Звідси логічний висновок: держава повинна бути підконтрольною лю­дям.

Взагалі ліберальні ідеї стосовно відносин людини і держави, а відтак людини і політики, нині не лише популярні, особливо в західних країнах, а й практично підтвердили і підтверджують свою вагомість, коли йдеться про права і свободи людини як

пріоритету демократичної побудови суспільства, відносин між громадянами та іншими суб'єктами політики, про розподіл вла­ди, повагу до приватної власності та ін.