Основні цінності тоталітаризму — Сила, Порядок.

Date: 2015-10-07; view: 492.

Основні цінності лібералізму — Добро, Розум.

До політичних рухів,що спонукають до ліберального устрою життя, належать християнська демократіята ліберальна де­мократія.

Основні гасла лібералізму — власність, свобода, батьківщи­на, партнерство.

На противагу лібералізму тоталітаризмяк модель відносин влади і особистості виходить з положення переваг цілого над частиною, а також повного підпорядкування людини владі, де­ржаві. З його позицій людина практично не має права і потреби у свободі вибору, тобто вона перед владою беззахисна. Історична практика останнього сторіччя виразно довела, до яких жахли­вих результатів у знущанні над людиною доводять тоталітарист-ська ідеологія і практика її реалізації.

До політичних рухів,що спонукають до встановлення тоталі­тарних режимів та відповідного устрою життя, належать фа­шизмі комунізм.

Основні гасла тоталітаризму — справедливість, порядок, де­ржава.

При розгляді найпринциповіших аспектів проблеми людини і політики слід виходити з основних положень про права люди­ни.Не вдаючись до детального розкриття цього питання, проци­туємо влучний вислів М. Бердяєва: "Свобода людської особис­тості не може бути дана суспільством і не може за джерелом і ознакою залежати від нього (суспільства. — М.Г.). Вона нале­жить людині як духовній істоті... Невіддільні права людини, що встановлюють межі влади суспільства над людиною, визнача­ються не природою, а духом. Це духовні права, а не природні права, природа таких прав не встановлює" [22, с. 254-255].

При цьому окремо можна розглянути питання прав людини за такими підходами: природно-історичний, юридично-пози­тивістський, марксистський.

Тепер акцентуємося на такому моменті. Аристотель, обстою­ючи пріоритет держави у відносинах "людина — держава", ра­зом з тим заперечував здержавлення суспільства, тоталітарну

уніфікацію громадян. Він вважав, що людині, сім'ї конче необ­хідна певна автономія. Саме тому людина й повинна бути полі­тично активною, брати дієву участь у суспільно корисних спра­вах. Така демократія, однак, не робила і не зробить громадянина вільним від сваволі правителів, не створювала і не створить умов для його активної політичної діяльності.

Майже одночасно з поняттям людини як "істоти політичної" (за Аристотелем) з'явилося поняття "державна людина". Такою людиною вважався той, хто вміє промовляти, тобто вільно і до­ступно висловлювати власні думки у процесі спілкування. Так, оратора, який за часів Аристотеля спробував би прочитати про­мову з паперу, народ міг би закидати камінням. Державною лю­диною тоді не вважався і той громадянин, навіть правитель, який задля здобуття популярності в народі звертався до "утроб і гаманців" людей, влаштовував для здобуття власного авторите­ту банкети, займався благодійництвом у формі роздавання ре­чей, продуктів харчування тощо. Вважалося, що такі дії не прос­то розмежують громадян, а й розбестять тих, хто до такого вдається.

Проблему "людина і політика" важко усвідомити, не ро­зуміючи основного змісту, якостей, структури, рівнів існування та функцій політики.

У політичних науках існує таке поняття, як "політичний світ".Це — світ публічний, публічного життєвого простору.

Публічний політичний світяк внутрішнє середовище полі­тичного світосприйняття завжди конструюється суб'єктом ви­ходячи з певних його світоглядних засад. Ці засади покликані й забезпечують суб'єкту відповідну легітимацію і водночас дають змогу запропонувати й відтворити власну інтерпретацію світу, виокремити себе з-поміж інших суб'єктів.

Політичний світ може репрезентуватися у двох основних зрі­зах.

Перший зріз політичного світу — це простір політичної ек­зистенції, пов'язаний з відповідним феноменом публічності. Він формується боротьбою поглядів, ідей, інтересів, позицій.

Другий зріз політичного світу спостерігається тоді, коли йдеться про відносини "друг — ворог", в яких поняття "ворог" є основним, ключовим. Звідси з'являються в політичному світі,

політичній життєдіяльності й такі поняття, як "протистояння", "боротьба", "війна".

Публічний світ,на думку В. Кривошеїна, як внутрішнє сере­довище політичного світосприйняття — це особлива сфера жит­тєдіяльності людей, пов'язана з публічно-владними відносина­ми та інститутами, принципами, нормами, що ґарантують життєспроможність певної спільності людей, реалізацію їх спільної волі, інтересів і потреб.

Публічний політичний світ має певні об'єкти,які окремі до­слідники поділяють на три основних групи.

Перша група об'єктів— персоніфіковані: публічні політики, партійні лідери та функціонери, державні діячі та ін.

Друга група об'єктів— інституційні: держава та її органи, органи місцевого та регіонального самоврядування, політичні партії, громадянсько-політичні об'єднання, організації та ін.

Третя група об'єктів— ідеологічні: ідеології, програми, про­екти та ін.

Базовими, основними для політичного світосприйняття є саме персоніфіковані об'єкти, яких В. Кривошеїн поділяє на персонажів маси (виборці) і еліти (лідери).

Інституційні об'єкти політичного світу однорідніші.

Ідеологічні об'єкти політичного світу перебувають в одній ек-зистенційній площині з політичним світом і відповідно з полі­тичним світосприйняттям.

Зауважимо ще й на такій принциповій особливості: політич­не світосприйняття є своєрідною ареною зустрічі чуттєвого і ра­ціонального.їх зіткнення, поєднання робить політичний світ надто складним, динамічним і рухливим.

Об'єктивно політика пронизує всі сфери існування суспільс­тва,безпосередньо або опосередковано впливає на зміст життя всіх громадян. І це цілком природно, позаяк людина певною мірою залежна від інших людей, від відносин з ними, від усього, що відбувається в суспільстві. Можна не бути політиком вищого ешелону, політиком середнього рівня або соціально активною людиною, проте багато змін у житті суспільства залежить безпо­середньо від соціального статусу, поведінки, позиції, як кажуть, пересічного, окремого громадянина. Оскільки більшість людей саме такими й є, а велика, загальнонаціональна політика — то справа політичних лідерів, еліти, якій громадяни в певний

спосіб делегують відповідні повноваження. І роблять вони це під час виборів, референдумів, опитувань громадської думки або у процесі масових громадських, політичних акцій — маніфеста­цій, мітингів, пікетів тощо. Навіть доля держави вирішується в такий спосіб, як визначиться більшість громадян країни, а не лише її лідери. Отже, політичний процес залежить від поведін­ки, дій, позицій навіть окремо взятого громадянина,а не лише від політика вищого рівня. Особливо це виявляється при ради­кальних громадсько-політичних змінах, перебудовчих проце­сах, коли постає потреба мати, враховувати, образно кажучи, єдину інтегральну думку, точку зору нації, народу, усіх грома­дян країни щодо будь-яких явищ, особливо загальнонаціональ­ного, загальнодержавного рівня. Згадаймо бодай події останньо­го часу в Україні — референдум щодо питання про незалежність, соборність України, парламентські, президентські вибори, акції громадського протесту або підтримки.

Активними учасниками політичного процесу є окремі грома­дяни, групи тиску, інтересів, політичні партії, об'єднання.

Громадянин як учасник політичного процесу.Громадянин — це індивід, що належить до конкретної держави, перебуває під її владою і користується її заступництвом. Він характеризується такими якостями, як правослухняність, вміння поєднувати власні та суспільні (державні) інтереси, почуття обов'язку перед Батьківщиною.

Вирізняють у їх співвідношенні природні (безумовні) і грома­дянські (умовні) права людини. Сутність, особливості таких від­носин визначені в Декларації прав людини і громадянина (1789 р.) та Загальній декларації прав людини (1948 р.).

Поняття громадянина в суспільних науках характеризує ін­дивіда насамперед як "політичну людину".

Окремі й надто важливі права людина отримує від моменту народження. Це такі основні природні права: на життя, влас­ність, соціальний захист, медичне обслуговування. Інших прав людина набуває після досягнення певного віку (політичні, гро­мадські права, право на працю, взяття шлюбу та ін.). Відповідно за отримані права та їх порушення громадянин відповідальний перед суспільством, державою.

У реальному житті громадянин є не лише об'єктом політич­ного впливу з боку держави. Він водночас є активним суб'єктом

політичного процесу. Свого часу Платон, Аристотель громадя­нином вважали лише того, хто бере активну участь у законодав­чій і судовій діяльності.

Політична позиція людини (індивіда) засвідчує її грома­дянськість, тобто сутність соціального особистісного інтересу до громадянсько-політичних процесів, громадського життя. Гро­мадянськість є показником політичної культури, політичної зрілості людини.

Участь громадян у політичній діяльності, як і звичайний що­денний інтерес до політики, зумовлюється низкою обставин як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру.До перших слід за­рахувати реальний стан суспільних відносин, соціально-еконо­мічне, політичне становище у країні, до других — рівень полі­тичної культури, громадянської свідомості, підготовленості конкретних осіб до політичної діяльності. Про це йтиметься далі, а поки що слід визнати домінантною думку про те, що про­блема "людина і політика" не лише доволі складна і неод­нозначна, а й завжди актуальна.її необхідно розглядати обов'язково в контексті реального стану конкретного суспільс­тва, відносин, які в ньому склалися, а також політичних про­цесів, що відбувались і відбуваються. Що тут важливо?

Перше. Незадовільний соціальний стан, соціальний захист не лише окремих громадян, а й великих соціальних груп, со­ціальних класів призводить до того, що рівень політичної актив­ності представників таких груп далеко не однаковий. Згадаймо масштаби участі у процесах державотворення громадян Украї­ни, особливо інтелігенції ще три-п'ять років тому, соціальну, політичну активність, яку останнім часом демонстрували, зок­рема, шахтарі, вчені, вчителі. Так чи так, але глибоко проаналі­зувати причинно-наслідкові аспекти такої активності — завдан­ня не лише складне, цікаве, а й вкрай актуальне.

Друге. Саму собою політичну діяльність, участь у ній грома­дян не можна розглядати лише як проблему одноаспектну — що це, мовляв, дає для вирішення загальнодержавних проблем. Так само важливо, що дає така діяльність безпосередньо особі, конк­ретній людині, як сприяє формуванню її громадянської позиції, впливає на суспільно корисну, конструктивну діяльність. Адже відомо, що рівень політичної активності громадян безпосередньо залежить від їх політичної культури з одного боку і рівня демок-

ратизму в суспільстві — з іншого боку. Отже, важливо, якою мірою власне суспільство, держава зацікавлені й стимулюють суспільну активність людей, підтримують її. Це питання особ­ливо актуальне для постсоціалістичних авторитарних, тоталі­тарних країн, де демократичні процеси лише понад десяток років тому почали розвиватися, а громадянське суспільство в його реальному стані ледь започатковується.

Розглядаючи проблему суспільної свідомості, політичної ак­тивності громадян, особливо слід зважати на те, що необхідно враховувати не лише реалії сьогодення, а й історію, генезу, істо­ричні джерела формування політичної свідомості конкретного народу. "Політизація сучасного світу, — зазначає український політолог Б. Гаєвський, — викликала до життя віками існуюче в народі (йдеться про народ України. — М.Г.) бажання безпосе­редньо брати участь у політичній діяльності, перебрати на себе тягар про власний добробут, який створюється не лише засоба­ми виробничої праці у сфері матеріального і духовного вироб­ництва, а й за допомогою політики" [43, с. 3]. Такий стан справ справді характерний для України в її нинішній суспільно-полі­тичній ситуації, для складних політичних процесів, що в ній відбуваються.

Відносини людини і політики можна певною мірою система­тизувати.