Влада, боротьба за неї неможливі без політичних криз та конфліктів, без політичної опозиції.

Date: 2015-10-07; view: 385.

Політична криза — це надзвичайний стан окремої політич­ної інституції або й комплексної політичної системи, що уне­можливлює їх подальше існування та функціонування і потре­бує відповідних змін [166, с. 124].

Основними є такі причини політичних криз:

• неоднакове ставлення людей до засобів і результатів пра­ці;

• зниження рівня життя людей, окремих соціальних груп;

• розподіл людей на тих, хто керує, і тих, кими керують;

• недосконалість методів управління;

• відмінності інтересів суспільних груп, незбіжність ціннос­тей;

• релігійна непримиренність, фанатизм тощо.

Розглянемо питання щодо природи та особливостей політич­них конфліктів.

Конфлікт — надто поширене явище в людському житті. Не­має людей, які абсолютно уникали б конфліктів, не були хоча б якоюсь мірою їх учасниками, а свідками і поготів. Де є людина, там існує й конфлікт. Конфлікт — невіддільний атрибут, еле­мент розвитку.

Слово "конфлікт" походить від лат. соп/іісіиз — зіткнення і практично в незмінному вигляді входить в інші мови (соп/іісі — англ., коп/Ш— нім., соп/Ш — фр.). У російській мові воно вживається ще з XIX ст. У першій третині XX ст. термін "конфлікт" з'явився в Енциклопедичному словнику Російського бібліографічного інституту "ГРАНТ" (1924-1934 рр.) у такому визначенні: "Конфлікт — зіткнення, суперечка, зокрема, розпов­сюдження точок зору між урядами і народними представниками" [96].

Конфлікт — це зіткнення проблемних або розбіжних інте­ресів, дій, поглядів окремих особистостей, представників полі­тичних партій і громадських організацій, об'єднань, етнічних, соціальних груп, держав та їх органів.

З наведеного визначення терміна "конфлікт" зрозуміло, що таке поняття не може належати якійсь окремій галузі науки і практики. За даними О. Анцупова і О. Шипілова, конфлікти вивчають як мінімум одинадцять галузей знань — психологія, політологія, соціологія, філософія, історія, педагогіка, мистецт­вознавство, правознавство, соціобіологія, математика, військові науки. І кожна з цих та інших наук використовує власні понят­тя конфлікту — військовий, правовий, регіональний, художній, етнічний, міжнаціональний та ін. [9].

Зрозуміло, що кожна наука наділяє (наповнює) поняття кон­флікту і специфічним змістом. Скажімо, економісти часто ото­тожнюють конфлікт з конкуренцією, психологи — з певними "утрудненнями", "напруженістю", соціологи — з поняттями "дебати", "опозиція" [67].

Інтерес до розробки загальної концепції конфлікту першим виник у соціології. Це пов'язано з працями Г. Спенсера, М. Ве­бера, Л. Гумпловича. Згадані та інші автори розглядали конф­лікт як головний стимул соціального розвитку.

Згодом, з появою праць Р. Дарендорфа (Німеччина), Л. Козе-ра (США) сформувалась окрема галузь знань — соціологія конф­лікту. К. Томас, Д. Раппопорт, Р. Доз, Л. Томпсон ґрунтовно розробили психологічні аспекти конфлікту, що було значним кроком вперед у його дослідженні.

Нині існує окрема, специфічна наука — конфліктологія. Ві­домий російський вчений А. Здравомислов зазначає, що "конф­лікт — це найважливіший аспект взаємодії людей у суспільстві, своєрідна клітинка соціального буття. Це— форма відносин між потенційними або актуальними суб'єктами соціальної дії, мотивація яких зумовлена цінностями і нормами, інтересами і потребами, що протистоять одні одним" [73,с. 94].

Досліджуючи конфлікт, слід пам'ятати, що й нині існують, як зазначалося, різні підходи до визначення суті конфлікту. Скажімо, уявлення про конфлікт як інтрапсихічний феномен, пов'язаний із суперечностями в самій людині, особистості. Так, К. Холл і Г. Ліндсней зазначають, що "по суті усі теоретики осо­бистості будь-якої віри і утверджень, вважають, що в особі діють протилежні тенденції, які можуть вступати в конфлікт" [209, с. 105].Така точка зору не нова, не унікальна. Ще 3. Фрейд вва­жав, що людина постійно перебуває у стані внутрішнього і зов­нішнього конфлікту з тими, хто її оточує, і зі світом загалом. Йдеться про так звані внутрішні конфлікти людини, про які, зокрема, багато зазначав К. Хорні, інші вчені. Внутрішні конф­лікти найскладніші, позаяк їх уникнення, розв'язання, вихід з них найбільшою мірою пов'язані з особистістю, її психічним станом, волею тощо.

Становлять інтерес погляди на конфлікт представників так званої гуманістичної психології, які стверджують, що "оскільки людська природа визначається не тим, що робить людина, а тим, як вона усвідомлює своє буття, її природа ніколи не може бути визначена повністю" [119,с. 7].Отже, на думку гуманістичних психологів, конфлікт неминучий. Однак той же Р. Мей, напри­клад, доводить, що "скінченна цілісність людської особистості не лише неможлива, а й небажана... Особистість динамічна, а не статична, її стихія — творчість, а не скніння. Наша мета — но­вий, конструктивний перерозподіл напруження, а не абсолютна гармонія. Повне усунення конфліктів веде до застою, нашим за­вданням є перетворення деструктивних конфліктів на конструк-

тивні" [99, с. ЗО]. Найскоріше такий підхід, як і гармонія відно­син між людьми, групами — то майже ідеальний варіант, якого можна хіба що бажати, однак досягти майже неможливо.

Конфлікт — це об'єктивне, закономірне явище, що постійно супроводжує людину,потребує від неї певних сил, вміння пере­борювати труднощі, невдачі, окремі негаразди, формує життє­вий досвід боротьби з такими труднощами. Інша річ — характер, особливості конфліктів, специфіка їх перебігу, наслідки розв'язання тощо. Так, доволі часто конфлікт, ще не завершую­чись, переходить або породжує наступний конфлікт і до того ж ще складніший.

До найважливіших складових конфліктів належать сторони, що конфліктують; зона розбіжностей між конфліктуючими сто­ронами; мотиви конфлікту; дії.

Конфлікти розрізняють за суб'єктами, рівнем конфліктних відносин та об'єктом.

Конфлікти можуть виникати навмисно (з чиєїсь ініціативи) і невимушено, на основі вже існуючих суперечностей. Розрізня­ють такі види суперечностей:

• що сформувалися в результаті соціально-економічного і матеріально-побутового становища людей;

• зумовлені неприйняттям політики тих, хто реально має владу.

Звісно, не всі суперечності, у тому числі політичні, спричи­нюють конфлікти. Щоб виник конфлікт, суперечності мають бути кимось усвідомлені, а поведінка відповідно вмотивована.

Окремі дослідники об'єктивне існування конфліктів поясню­ють довготривалою нерівноправністю становища, в якому пере­бувають соціальні групи суспільства.

Конфлікти поділяють також на рольові та соціальні.

Рольовий конфлікт(від лат. соп/іісіиз — зіткнення) — це внутрішній конфлікт особистості, пов'язаний з необхідністю людини поперемінно, а то й одночасно виконувати різні ролі. Наприклад, протягом дня чоловік може виконувати ролі батька, сина, керівника, підлеглого, пішохода, водія, коханця та ін. Звісно, такий калейдоскоп соціальних ролей змушує людину мобілізувати власні знання, навички, фізичні та психологічні можливості й вміння.

Соціальні конфліктипов'язані із зіткненням інтересів людей і можуть призводити до глибоких суперечностей. Такі конфлік­ти мають не лише дезінтегруючі, руйнівні наслідки, а й сприя­ють стабілізації, інноваційній діяльності.

Соціальні конфлікти розмежовують за соціальним рівнем конфліктуючих сторін, поділяючи їх на загальносоціальні, або макрорівневі (класові, етнічні, соціально-професійні), міжгру-пові (між формальними та неформальними підрозділами в ор­ганізаціях), міжособові та внутрішньоособистісні, або рольові, таін.

Людина постійно перебуває в різних конфліктах— вну-трішньоособистісних, міжособових, групових, службових, політичних, міжнаціональних, міжнародних та ін.Отже, завж­ди існує потреба вміти врегульовувати конфлікти, особливо в нестабільних суспільствах. І хоча протилежностями конфлікту є злагода, єднання, згуртованість, мир, конфлікти — норма життя людини, її суб'єктивна, особистісна, а отже, і суспільна реальність.

Психологія конфліктів значною мірою розвивається на базі психології окремої особистості, особистостей, причетних до кон­кретного конфлікту.Позаяк конфлікти завжди пов'язані із зіткненням інтересів і поглядів людей, то в їх зародженні, роз­витку, розв'язанні величезну роль відіграє психологічний чин­ник [84, с. 17].

Упродовж останніх десятиліть інтенсивно почала розвивати­ся конфліктологія — самостійна наукова дисципліна, що має комплексний характер і тісно пов'язана з такими галузями нау­кового знання, як філософія, соціологія, історія, економіка, культурологія, правознавство, педагогіка, політологія, психо­логія, математика, воєнна наука та ін.

Оскільки конфліктологія вивчає конфлікти і шукає засоби їх врегулювання, вона має багато спільного з політичною психоло­гією хоча б тому, що політичних конфліктів людству, зрозуміло, не бракувало за будь-яких часів.

У процесі розвитку будь-якого суспільства, людства загалом неминучі соціальні конфлікти саме як процеси розвитку відно­син, наслідки дій людей і прагнення протилежних цілей.

Конфлікти можуть зумовлюватись об'єктивними та суб'єк­тивними причинами.

Серед суспільних конфліктів виокремлюють насамперед політичні та економічні.

Мабуть, не існує в політології такої проблеми, до якої справді виявляли б інтерес так багато вчених, як до політичних конф­ліктів. їх вивчали і вивчають Р. Дарендорф, К. Боулдінг, Л. Ко-зер, Р. Макк, Р. Снайдер, К. Кучер, Г. Зіммель, К. Маркс, Р. Преторіус, Е. Дюркгейм, Дж. Рекс, Т. Парсонс, В. Овчинни-кова, А. Здравомислов, В. Семенов, А. Романюк, Ю. Запрудсь-кий, В. Іванов та інші зарубіжні й вітчизняні вчені. Це свідчить не лише про складність, багатогранність і неоднозначність фено­мена "політичний конфлікт", а й про те, що життя людських спільнот уявити без конфліктів просто неможливо.

Політичний конфлікт, як зазначалося, є насамперед формою взаємовідносин окремих особистостей, партій, політичних груп, громадських об'єднань, класів, держав, окремих політиків, гро­мадських діячів з приводу відносин влади, а тому політичні кон­флікти можна певним способом типологізувати.

Основними є такі типи політичних конфліктів:

• внутрішньополітичні;

• зовнішньополітичні (міжнародні);

• міждержавні;

• міжетнічні;

• між військово-політичними союзами (коаліціями);

• міжкласові;

• всередині військово-політичних союзів (коаліцій);

• внутрішньопартійні;

• міжрегіональні;

• внутрішньоелітарні;

• міжрелігійні;

• між міжнародними політичними організаціями;

• міжособові.

Окремо, що надзвичайно важливо насамперед для практич­них політичних процесів, політичної життєдіяльності, слід аналізувати проблеми, механізми, а найпростіше — методи розв'язання конфліктів.

Найпоширеніші такі методи розв'язання конфліктів:

• "уникнення";

• відкладення;

• зближення позицій протилежних сторін з допомогою посе­редника;

• третейські розбирання, або арбітраж;

• переговори конфліктуючих сторін на основі наявного ба­лансу інтересів.

Перш ніж розв'язувати конфлікт,спробувати перемогти в ньому або уникнути конфлікту, необхідно його проаналізувати.Для цього потрібно:

• визначити рівень напруженості, яка виникла;

• оцінити реальні сили окремих сторін конфлікту;

• визначити основні причини конфлікту;

• віднайти безпосереднє джерело, привід для конфлікту;

• визначити суть ідеологічних, екологічних, політичних, інших вимог (якщо такі є) конфліктуючих сторін.

Предметом політичного конфлікту завжди була і є влада. Лю­дей оточує складний світ предметів. Влада діє на цей світ пред­метів, а через вплив на них впливає на людей, на відносини, що склалися між ними.

Влада постійно намагається встановити певні норми суспіль­ного життя і потім постійно здійснює контроль над дотри­манням цих норм. Далеко не завжди такі норми відповідають інтересам більшості громадян. Конфлікти характеризують, поділяють, типологізують також за особливостями суспільства і влади.

На думку Ф. Хайєка та інших відомих політологів, фактично можна розглядати дві основні модифікації конфліктів — конф­лікти авторитарної (тоталітарної) і демократичної влади.У пер­шому випадку маємо, образно кажучи, "рух без світлофорів", коли влада перебирає на себе практично повну відповідальність за все, що відбувається в суспільстві, позбавляючи людей свобо­ди вчинків, дій і творчості.

Другий тип конфліктів Ф. Хайєк характеризував як такий, що притаманний "суспільству світлофорів". У ньому "водії" (громадяни. — М.Г.) "самі обирають маршрут, тобто визнача­ють мету і засоби своєї предметної діяльності згідно з власними інтересами" [84, с. 213-218]. Зрозуміло, що коли розглядати особистість, то другий тип конфліктів набагато складніший саме з психологічних позицій.

Саме принципи демократії і лібералізму роблять владу гнуч­кішою, стійкішою і гуманнішою, хоча, як відомо, демократія багатьма філософами визнавалася так само далеко не ідеальною формою правління, владарювання, устрою, організації життя. Кажуть так: демократія не забезпечує раю, однак і не дає пере­могти пеклу, і це найголовніше її призначення.

Політичний конфлікт можна також розрізняти як такий, що стосується всього політичного простору (наприклад, між гілка­ми влади), і як конфлікт всередині владних структур, коли сто­рони воюють за перерозподіл влади або розширення владних повноважень.

Політичний конфлікт — це надмірне загострення взаємовід­носин сторін у політиці або їх зіткнення, пов'язане з відміннос­тями їх становища в суспільстві.

Джерелами політичних конфліктів є конкуренція, суперниц­тво, антагонізм, ворожість у сферах економіки, політики, полі­тичних інтересів.

Незалежно від характеру всі політичні конфлікти, як зазна­чалося, тією чи іншою мірою стосуються влади, владних інтере­сів. Так, чи можна, наприклад, вважати суто економічним кон­флікт в Україні з питання приватизації землі? Найбільшою мірою це політичний конфлікт, позаяк власність на землю — це політична власність, політична проблема.

Одним із показників можливого політичного конфлікту, а то й політичної кризи є політична напруженість.Для неї властиве поширення серед широких верств населення настроїв невдово­лення існуючим становищем у певних сферах життя або існую­чим соціальним устроєм загалом. Така ситуація в суспільстві спостерігається напередодні системної кризи, коли активізуєть­ся діяльність політичних партій, громадських організацій, ор­ганізовуються мітинги, маніфестації, пікети, посилюється міг­рація тощо. Це можуть бути передумови системної або несистемної, локальної, регіональної та іншої, але кризи.

У суспільстві завжди існують системні та несистемні політич­ні конфлікти.

Системні конфліктистосуються базових засад та принципів існування суспільства. Здебільшого ці конфлікти відіграють дез-інтегруючу роль.

Несистемні конфліктиосновних засад суспільства не торка­ються і дезінтегруючої ролі не відіграють, хоча й становлять певні загрози.

Політологи розрізняють три основних типи політичних кон­фліктів: інтересів, цінностей, ідентифікації.

Конфлікти інтересів,як правило, спостерігаються у високо-розвинених, стабільних країнах, де час від часу перерозподіля­ються власність, капітали тощо. Вважається, що розв'язувати такі конфлікти найлегше.

Конфлікти цінностей, або ціннісні конфлікти,навпаки, ха­рактерні для держав нестабільних, з нестійким державним уст­роєм. Ці конфлікти розвиваються навколо таких цінностей, як свобода, рівність, автономія, справедливість тощо, для уточнен­ня їх розуміння та реалізації.

Конфлікт ідентифікаціїнастає тоді, коли суб'єкт політично­го процесу намагається ототожнювати себе з відповідною со­ціальною групою. Такий політичний конфлікт був, зокрема, у Росії під час відомого штурму Білого дому, коли різні соціальні групи намагалися довести, яка з них найдемократичніша, "най-народніша" і справді бажає кращої долі для нової Росії.

Доволі поширені політичні конфлікти між різними гілками влади, партіями, рухами, громадськими об'єднаннями, окреми­ми політичними лідерами, фракціями і групами в парламентах, апаратами уряду і президента, місцевою і центральною влада­ми, різними класами, соціальними групами.Це природно і особ­ливо характерно для нестабільних суспільств, що перебувають у так званому перехідному стані від однієї системи соціально-еко­номічних, політичних відносин до іншої, позаяк саме в них над­то помітно виявляються відмінність і навіть різка протилеж­ність інтересів і потреб усіх соціальних та політичних суб'єктів.

Залежно від кількості учасників (сторін) політичні конфлік­ти можуть бути двосторонніми (двоскладовими) і багатосторон­німи (багатоскладовими).