Політична ідеологія

Date: 2015-10-07; view: 454.

У реальній політичній життєдіяльності політичної психології як явища взагалі (в ідеальному вигляді) об'єктивно так само не існує. Скоріше це симбіоз багатьох ідеологій, ідейних напрямів, поєднання ідейного, духовного, психологічного.

Структуру політичної ідеології за М. Чмаєм та М. Жмігрод-ським, що найобґрунтованіше, становлять чотири елементи [121, с. 70]:

• загальні переконання, які окреслюють прийнятні в межах певної ідеології цінності й становлять наріжний камінь при оцінюванні суспільно-політичних явищ;

• загальні уявлення про світ, закони та принципи, що в ньо­му діють;

• сукупність суджень, які окреслюють умови реалізації встановлених політичних цінностей;

• конкретні програми політичної діяльності та політичні гасла.

Кожна ідеологія базується на певній системі цінностей. Націй основі ідеології поділяють натакі: що захищають і вдоско­налюють існуючі підсистеми (економічну, соціальну, духовну та політичну). їх називають захищаючими, або консервними;за­перечують існуючі економічну, соціальну, духовну та політичну підсистеми. їх називають радикальними, або революційними;поєднують перші дві групи ідеологій. їх називають реформістсь­кими.

Класифікацій ідеологій багато. Найпоширеніша класифіка­ція за особливостями системи цінностей, які сповідують їх при­хильники. Це— лібералізм, консерватизм, соціалізм, анархізм, націоналізм, расизм, соціал-демократизм, комунізм, анархо-синдикалізм, корпоративізм, сталінізм, фашизм, єврокомунізм, націонал-соціалізм, маоїзм, голізм.

Можна погодитися з позицією, що ідеологія — це система прийнятих, визнаних цінностей, в яких визначено докорінні ін­тереси нації, класу, групи, їх позиції стосовно інших людей, класів, держав, історико-суспільного розвитку інших ідеологій [121,с. 72].

Як зазначалося, одним зі складних і неоднозначних у полі­тичній психології, або психології політики, є питання свідо­мості.

Свідомість(лат. сопзсіепііа— свідомість від соп— разом, спільно та зсіепііа — знання). У XVIII ст. категорія свідомості трактувалась як "співзнання", у XIX ст. — як належність до певного "Я".

Окрім індивідуальної свідомості про яку вже йшлося, виріз­няють також суспільну як умовну суму ідей і цінностей, при­значених для спільної інтеграції.

Суспільна свідомість, у свою чергу, має як складові політич­ну, правову, економічну, релігійну свідомість та ін.

Узагальнено політична свідомість — це суб'єктивний образ політичної системи, політичного режиму або певне опосередко­ване відображення політичної життєдіяльності суспільства, суттю якого є проблеми влади, формування, розвиток і задово­лення інтересів та потреб політичних суб'єктів [121,с. 46].

Існують такі рівні політичної свідомості:

• політико-психологічний,або емпірично-буденний(відчут­тя, настрої, наміри, воля, установки, переконання);

• науково-теоретичний,або політико-ідеологічний(цін­ності, ідеї, концепції, доктрини, теорії);

• політико-дієвий(на рівні доктрин: консервативної, рефор­містської та ін.).

Політична свідомість є відтворенням реалій буття, тобто вона тісно пов'язана з розвитком продуктивних сил, особливостями політичної системи суспільства та суспільно-політичними відно­синами, що існують у цій системі, станом освіти, культури, ду­ховності взагалі.

Як одна з найважливіших характеристик політичної жит­тєдіяльності суспільства політична свідомість має певні умови виникнення, особливості та шляхи формування. Передумова формування такої свідомості полягає в тому, що людина в пев­ний час починає усвідомлювати власну групову належність,

ідентичність і водночас те, що вона нездатна реалізувати власні та групові інтереси без вступу в певні відносини з політичною владою. Політична свідомість притаманна конкретній людині вже тоді, коли вона усвідомлює свій громадянський статус, гро­мадянську позицію, а разом з ними і реальну потребу впливати на владу.

Для формування політичної свідомості вкрай необхідні аналі­тично-критичне ставлення до навколишнього середовища, дійс­ності та всебічне їх осмислення, наявність у людини конкретних норм, цінностей, ідеалів, чітке усвідомлення власної мети і мети політичної сили, структури (групи, партії, об'єднання, організа­ції тощо), до якої людина неформально належить, якій симпати­зує або яку підтримує.

За змістом політична свідомість включає певні політичні ідеї, погляди, теорії, інтереси, настрої, почуття,а за специфікою прояву активно впливає на інші форми суспільної свідомості, часто має доволі високий ступінь відбиття соціально-класових інтересів.

Розрізняють політичну свідомість масову, групову, індивіду­альну, буденну, науково-теоретичну.Кожна з них має певну спе­цифіку і особливості, однак їх можна класифікувати й так. Пер­ші три форми політичної свідомості пов'язані з її суб'єктами, а дві останні визначаються глибиною відтворення дійсності.

Буденна свідомість формується на основі повсякденного жит­тя людей, досвіду їх діяльності. Для неї характерні нестійкість, суперечливість, фрагментарність, відповідна емоційність, не-систематизованість.

Науково-теоретична політична свідомість відрізняється від буденної тим, що базується на цілеспрямованому дослідженні, постійному аналізі політичного процесу. А тому вона системати-зованіша, цілісніша, здатна прогнозувати розвиток та зміни.

До основних типів політичної свідомості належать де­ржавна та недержавна.

Державний, або етатистський, тип політичної свідомості ба­зується на позиції, що найвищими, найважливішими є інтереси держави (Н. Макіавеллі, Т.Гоббс).

Недержавний, або анархістський, тип політичної свідомості, навпаки, виникає там, де політичну владу вважають злом, а де­ржаву — експлуататором, ворогом свободи.

Основні функції політичної свідомості такі:

• пізнавальна — система знань про політичну дійсність за­галом;

• оцінювальна — забезпечення і сприяння орієнтації в полі­тичній життєдіяльності на основі оцінювання політичних подій;

• регулятивна — орієнтування стосовно участі в політич­ній життєдіяльності;

• інтегруюча — сприяння об'єднанню окремих соціальних груп, суб'єктів політичного процесу на основі спільних ідей, цінностей, установок;

• прогностична — передбачення особливостей розвитку політичного процесу, подій;

• нормативна — створення загальноприйнятного образу майбутнього.

Наука та ідеологія істотно різняться. Якщо основна мета на­уки полягає в пошуку абсолютної істини, то для ідеології основ­не — захист та обґрунтування інтересів певних соціальних сил, що такі істини сповідують. Звісно, для цього політики і політич­ні сили використовують результати наукової діяльності.

Наука єдиніша, цілісніша, а ідеологія — урізноманітненіша, диференційованіша, позаяк політичні інтереси різних учасни­ків політичної життєдіяльності надто різняться. Існує безліч те­орій, ідей, ідеалів, інтересів, цінностей, програм, символів — усього, з чого, власне, і складається кожна окремо взята, конкретна ідеологія.

Як і більшість форм суспільної свідомості, політична свідо­мість має два рівні — ідеологічний та психологічний. Позаяк більший інтерес становить другий рівень, то політичну сві­домість можна вважати сукупністю почуттів, усталених на­строїв, традицій, ідей і певних теоретичних систем, які відтво­рюють найістотніші інтереси великих соціальних груп, їх ставлення одна до одної і до політичних інститутів суспільства [86,с. 207].

Політична свідомість є не що інше, як сприйняття людиною частини життєвої реальності, що безпосередньо пов'язана з полі­тикою. Це суб'єктивний образ відповідної політичної системи.

Носіями політичної свідомості є багато суб'єктів: особистість, група, клас, нація, маса, суспільство.Свідомість кожного з цих

суб'єктів має певні особливості й потребує окремого наукового розгляду.

Структурно політична свідомість включає такі аспекти:

• політико-психологічний — настрої, почуття, наміри, ус­тановки, мотиви, переконання, воля таін.;

• політико-ідеологічний — цінності, ідеали, ідеї, доктри­ни, погляди, концепції, теорії;

• політико-дієвий — свідомість консервативна, ліберальна, радикальна, реформістська таін.

Політична свідомість формується у процесі пізнання суб'єктом певних політико-владних відносин, політичних інте­ресів, установок, цінностей, а також у процесі політичного ви­ховання, формування політичної культури суб'єкта політики.

Складним психолого-соціальним феноменом є національна самосвідомість як багаторівневе, багатофункціональне явище. При цьому доцільно зауважити, що усвідомлення людиною на­самперед себе є основою усвідомлення інших, а відтак націо­нальна самосвідомість є передумовою, основою свідомого бачен­ня та розуміння всього, що оточує націю, робить її унікальною, неповторною. Аналогічно, що більше нація знає про сусідів, інші спільності, то більше вона пізнає себе. У цьому зв'язку про націю може йтися, з одного боку, як про спільноту, що має спе­цифічні ознаки та особливості, а з іншого боку, вона певною мірою набирає ознак, властивих іншим націям і народам.

Проблему свідомості потрібно розглядати в тісному зв'язку з проблемою цінностей, ідеологій.

Як зазначалося, для кожного суспільства характерні певні ідеї, цінності, норми, у тому числі й політичні. Усі вони мають соціальне коріння — історичне, економічне, політичне.

Політичні ідеї в основі, суті — не реальність, а уявне, позірне бачення людьми певних явищ, станів, тобто ідеї завжди відріз­няються від реальності,лише окреслюючи бажання людини, спонукаючи її до дії з метою реалізації ідей, їх перетворення на реальні цінності.

Політичні ідеї, погляди, уявлення, об'єднуючись у певну сис­тему, утворюють політичну ідеологію.Тому структурно політич­ні ідеології складаються з політичних теорій, ідей, суспільно-політичних ідеалів, цінностей, концепцій політичного розвитку, політичних символів, програм тощо.

Політичні ідеології виникли в епоху Просвітництва, позаяк було висунуто ідею прогресу та обґрунтовано можливості ство­рення раціонального суспільного порядку на основі певних, сформульованих людьми ідей та цілей. Це було суттєвим посту­пом у суспільному розвитку людства взагалі.

Існує кілька тлумачень ідеології як суспільного явища.

Прихильники розширювального тлумачення ідеології(зок­рема, Т. Парсонс) вважають, що ідеологія — це система ціннос­тей, властива конкретному суспільству, яка орієнтує соціальну діяльність людей у конкретному напрямку.

Директивне тлумачення ідеологіїбуло властиве марксистам. Вони намагалися виокремити ідеологію з інших форм політич­ної свідомості та вбачали в ній різновид наукового знання, при­таманний певному соціальному класу, насамперед класу-гегемо-ну — пролетаріату.

Відомі політологи, соціологи, політичні психологи М. Вебер, Е. Дюркгейм, К. Мангейм наголошували на культурологічному тлумаченні ідеології.

Роль ідеологій у суспільному житті зумовлюють такі їх ос­новні функції:

• орієнтаційна — спрямовує діяльність людей;

• інтегративна — узгоджує інтереси людей;

• соціально-представницька — відображає та захищає ін­тереси певних соціальних груп населення;

• амортизаційна — послаблює соціальне напруження;

• пропагандистська — формує відповідний імідж держави, класу, нації та ін.

Серед багатьох ідеологій виокремлюють три основні, найпо­ширеніші — лібералізм, соціалізм, консерватизм.

Кожну з цих ідеологій можна так само певним способом роз­межувати, розглядати різні її форми, моделі.

Ліберальну ідеологію поділяють на класичний і сучасний лі­бералізм.

Існує багато форм соціалізму, зокрема, часто його неправиль­но ототожнюють з марксизмом, соціал-демократією.

Консерватизм так само можна розглядати за різними модифі­каціями — французькою, американською та ін.

Політичні ідеології виконують такі важливі соціальні функ­ції: пізнавальну, мобілізаційну, нормативно-регулювальну, контрольну, політичної соціалізації.

Базою свідомості є знання,які усвідомила, засвоїла особа. Разом з тим свідомість — це не тільки знання, а й відповідне ставлення до них і, що важливо, активне їх використання на практиці у процесі самореалізації, соціальних перетворень, які відбуваються в суспільстві. Це потрібно враховувати і при виз­наченні та дослідженні феномена політичної свідомості.

Оскільки політична свідомість є вираженням інтересів лю­дей,кожна група людей, клас формують власний тип ідеології, зумовлений їх місцем у системі суспільного виробництва, за­кріпленого відносинами власності.

Наявність і взаємодія різних типів політичної свідомості на­бирає форм ідеологічного протиборства. їх розглядають не лише в політичній психології, а й у таких науках, як філософія полі­тики, конфліктологія, соціальна психологія, політологія таін.

Ідеологічне протиборство, хоча й здійснюється на основі та за допомогою специфічних політичних технологій, все ж доволі складне і важко прогнозоване явище.

Політична свідомість, як і свідомість взагалі, має два рівні, які тісно переплітаються і взаємодіють — буденний (емпірич­ний) і теоретичний (науковий).