Психологія політичного мислення

Date: 2015-10-07; view: 507.

Мислення взагалі— це вища абстрактна форма пізнання об'єктивної реальності.

Політичне мислення пов'язане передусім з пізнанням реалій, що разом становлять політичне життя в усій його різноманіт­ності. Іншими словами, політичне мислення — це опосередко­ване й узагальнене відображення людиною (політиком) полі­тичних явищ і процесів об'єктивної дійсності в їх історичних, часових зв'язках і відносинах.

Як і будь-яке інше, політичне мислення щонайтісніше пов'язане з мовою — основним знаряддям формування та спосо­бом існування думки (думок).

Мислення, розумова діяльність людини взагалі органічно і нерозривно пов'язані також з реальною соціальною практикою, яка, власне, і є джерелом розумової діяльності.

Політичне мислення уможливлює наукове пізнання всього, що зумовлює політику, її існування, пізнання суті та особливос­тей політичних явищ і процесів. Воно дає змогу не лише пізна­вати, а й передбачати, прогнозувати розвиток політичних подій, сприяє формуванню особистості, її навичок, здібностей, полі­тичної культури.

Політичне мислення політика розвивається і формується під час безпосередньої активної пізнавальної діяльності, під впли­вом і на основі всього досягнутого людством у процесі його істо­ричного розвитку.

У психології взагалі та в політичній психології конкретно ак­тивно дискутуються питання про тип політичного мислення як певний спосіб використання індивідом інформації для отриман­ня відповідного результату. Дехто з учених підтримує погляд американського вченого Ш. Розенберга, який наголошує на іс­нуванні трьох типів політичного мислення: послідовно-ситуа­ційного, лінійного та систематизованого.

Послідовно-ситуаційне мисленняакцентує увагу на тому, що політична реальність — це нібито певна послідовність та узгод­женість подій, явищ, ситуацій. Людям (політикам) з таким ти­пом мислення важко абстрагуватися, узагальнювати, відшуку­вати певні аналогії.

Лінійне політичне мисленнявластиве тим, хто пов'язує пев­ну політичну подію з якоюсь основою, а інші вважає похідними першої. Таке мислення доволі аналітичне.

Систематизоване політичне мисленняпритаманне тим, хто вважає, що політика будується на системі певних відносин, явищ, процесів, подій.

Політичному мисленню властиві практично такі самі розу­мові дії та операції, як і будь-якому іншому, зокрема аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, абстрагування, класифіка­ція, систематизація.

Таке саме стосується і форм мислення, позаяк результати процесу мислення (думки), як відомо, існують у формі суджень, міркувань, умовиводів і понять.

Окремо слід згадати індивідуальні особливості політичного мислення. Вони зумовлені характером життя людини-політика, особливостями діяльності, типом нервової діяльності, співвідно­шенням сигнальних систем.

Коротко охарактеризуємо основні індивідуальні особливості мислення.

Самостійність мислення.Вона притаманна людям (у тому числі тим, хто займається політикою), здатним самостійно ста­вити перед собою і розв'язувати певні завдання без допомоги ззовні, з боку інших людей. Такі люди доволі активно й ефек­тивно враховують і використовують крім власного досвід інших людей, творчо його опрацьовують, критично підходять до аналі­зу теорії та практики суспільного життя.

Критичність мислення.Люди з такою особливістю мислення не просто критично оцінюють усе, що знають, бачать, уміють і роблять самі та інші люди, вони не піддаються сліпо впливу ду­мок, поглядів, спонукань інших людей. Як правило, такі люди (політики) добре володіють мистецтвом визначення відмінності між "за" і "проти", прийняття виважених рішень. Обидві ці особливості мислення, як правило, формуються зі здобуттям людиною не лише знань, а й відповідного життєвого досвіду.

Глибина мислення.Ця особливість мислення властива лю­дям (політикам), які вміють глибоко проникати в сутнісні особ­ливості певних сентенцій, явищ, подій; відокремлювати основне від другорядного, стороннього; визначати причинно-наслідкові зв'язки та особливості розвитку суспільних явищ тощо.

Гнучкість мислення.Така особливість мислення обмежено поширена. Вона властива тим, хто вміє швидко змінювати дум­ки, звільняючись від того, що вже закріпилося в них самих, в їхній свідомості в результаті життєвої практики, або що є недос­коналим, хибним, застарілим, неточним. Такі політики швидко опановують різноманітні й особливо прогресивні політичні тех­нології і досконало ними володіють. Або вміють вдало діяти під їх впливом. Уміння вибирати часто нетрадиційні, нестандартні прийоми та засоби вирішення конкретних проблем допомагає таким політикам добре адаптуватися до конкретної суспільної, політичної ситуації, діяти раціонально та ефективно.

Широта мислення.Якщо людина (політик) здатна охоплюва­ти широке коло питань, пов'язувати їх, виокремлювати основне і другорядне й після цього приймати альтернативно-оптимальні рішення, це означає, що вона глибокодумна. Така якість най­частіше характерна для людей високоосвічених, ерудованих, з широким кругозором.

Швидкість мислення.Така якість притаманна людям (полі­тикам), які вміють швидко розібратися у складних ситуаціях, приймаючи найпоміркованіші, правильні, найоптимальніші рі­шення. Певною мірою швидкість мислення залежить і від пси­хологічного стану людини, рухливості її нервових процесів, од­нак здебільшого люди набувають такої якості в результаті ґрунтовного навчання, тренування власної розумової діяль­ності.

Творчість мислення.Ця якість особливо потрібна людині, що займається духовною, творчою, політичною діяльністю. Вона пов'язана насамперед з умінням мислити нестандартно, оригі­нально, досконало володіти знаннями і досвідом діяльності ін­ших людей, приймати нестандартні рішення.

Зазначені індивідуальні особливості політичного мислення розвиваються і вдосконалюються лише у процесі постійної розу­мової та практичної діяльності людини.

Будь-яка політична дія є результатом почуттєвого сприйнят­тя, відповідного осмислення конкретних ситуацій, явищ, вчин­ків найрізноманітніших суб'єктів політики.

Аналізуючи політичні події, явища, процеси, політик постій­но повинен розглядати їх не лише в сутнісному стані, а й стосов­но психології окремих суб'єктів.

Синтезуючи політичні явища, політик ставить за мету визна­чити логіку їх розвитку, спрогнозувати перебіг подій, усвідоми­ти, кому і якою мірою певні дії потрібні й вигідні.

У політичному мисленні своєрідно виявляються абстрагуван­ня та конкретизація, оскільки будь-які дії мають бути перекла­дені мовою політики з огляду на політичні ідеї, цілі, погляди, позиції, інтереси.

Політичний аналіз передбачає, по-перше, вивчення взає­модії функціонуючих структур у політиці, а по-друге — встанов­лення зв'язків і особливостей, розвиток і використання яких можуть забезпечити найбільший ефект у політиці.

Своєрідною функцією процесу політичного мислення є полі­тична ідеалізація. Для ідеальних побудов, прогнозів у політиці потрібні раціональні, виважені підстави, засади, на яких такі прогнози базуються. За інших обставин політична ідеалізація є елементарним фантазуванням, прожектерством і реальних ус­піхів політику, політичній силі не ґарантують.

Вкрай обережно політик повинен використовувати різні ана­логії у процесі політичного мислення, позаяк такий шлях пошу­ку істини, прийняття політичного рішення доволі спрощений. Аналогія не може бути достатнім аргументом при прийнятті політичного рішення, оскільки ідеально схожих політичних процесів практично не існує та й не може існувати.

З огляду на те що в політичній діяльності доволі поширене моделювання як розумове уявлення про щось більш-менш конк­ретне (програми партій, рухів, державні плани, економічні мо­делі тощо), політичне моделювання предметне і широко застосо­вується.

Завершити розгляд проблем політичного мислення доцільно низкою новел.

Певною мірою всі люди однакові. Це найпомітніше спостері­гається тоді, коли вони належать до однієї раси, нації, етносу, культури. Однак між людьми є багато й такого, що робить кож­ного неповторним, особливим. Це — особистісна неповторність, позаяк кожна людина — виключний, унікальний витвір приро­ди і Бога. Будь-які спроби нівелювати людей, звести до певного шаблону, стандарту, залишити без власних відмінностей одно­значно призводять до трагедій сотень тисяч громадян. Підтверд­женням цього є колишні тоталітарні системи комуністичного

виховання, які заподіяли величезної шкоди насамперед пересіч­ним людям, яких позбавляли особистісних рис, називаючи єди­ною спільнотою — "радянським народом".

Концепцій особистості багато. Однак найчастіше психологи і психіатри використовують цей термін для позначення особливо­го стилю поведінки, що найпомітніше засвідчує особистість.

Індивідуальні відмінності людей найбільшою мірою виявля­ються в їх темпераменті, манері поведінки, спілкуванні.Ці від­мінності істотно впливають на характер, особливості політичної, суспільно корисної діяльності. Саме тому в політиці широко ви­користовують такі явища, як імідж, іміджмейкерство. Вони пе­редбачають створення або довершення своєрідного портрета політика, громадського діяча з метою зробити його яскравішим, вигіднішим, помітнішим. За основу створення кращого іміджу політика беруть найяскравіші його риси, відмінності або ство­рюють їх штучно.

Кожна людина як особистість має певні потенціали розвитку. Найважливішим є духовний потенціал як результат усієї жит­тєдіяльності людини — її праці, пізнання, спілкування. Іншими словами, крім конституційно-психологічних передумов форму­вання індивідуальності, які людина певною мірою успадковує природно, генетично, існує ще суттєвіше — те, що напрацьо­вується переважно цілеспрямовано впродовж усього життя. Це напрацювання може мати різний зміст, характер, особливості й часто навіть вступати в суперечність з тим, що є в людині гене­тично, від її природного стану, обдарування, здібностей. Отже, неповторність, своєрідність людини — це поєднання генетичної і розвинутої, набутої неповторності, а духовно-психологічний потенціал не статичний. Звідси виключно унікальна роль осві­ти, виховання, їх вплив на духовний розвиток і становлення лю­дини як суб'єкта всіх соціальних перетворень.

У процесі політичної діяльності, як і будь-якої іншої, і особ­ливо розумової, людина стикається з різноманітними соціально-психологічними бар'єрами, намагається їх обійти або подолати. Насамперед це соціально-психологічні бар'єри діяльності та спілкування. Так, досягнення, здобуття нових, ґрунтовніших знань потребують твердості, цілеспрямованості, працелюбності, щоб примусити себе засвоїти нову, складнішу інформацію. Отже, самовдосконалення, саморозвиток — це складний, су-

перечливий психологічний процес, де домінуючу роль відіграє не так зовнішній виховний вплив на особистість, як її власна воля, цілеспрямованість і працелюбність.