Ідеологічних принципах, яка має власні структури і має на меті здобуття та утримання державної влади, реалізуючи інтереси своїх членів і симпатиків.

Date: 2015-10-07; view: 353.

Кожна партія вирізняється також серед інших насамперед ідеологією, організаційною структурою, формами і методами діяльності, соціальною базою і електоратом, матеріальними можливостями, лідерами.

Ідеологія партії— це цінності, навколо яких (поділяючи їх) об'єднуються в партію різні люди. Може йтися і про політичну ідеологію (комуністи, соціал-демократи, ліберали, консервато­ри, фашисти та ін.). У будь-якому разі ідеологія — це своєрідні базові цінності та пріоритети прихильників окремо взятої пар­тії.

Організаційна структура— це зовнішня будова партії, яка зазвичай визначається і закріплюється в її статуті. Йдеться про керівні органи, регіональні (обласні, міські, районні), первинні організації, їх взаємопідпорядкованість, зв'язок таін.

Форми і методи діяльності політичних партій, як правило, мало чим різняться.Це — збори, мітинги, демонстрації, робота

зі ЗМІ, рекрутування до лав партії молоді, партійне навчання та ін. Усе залежить від мети, завдань, конкретної ситуації.

Соціальна база і електорат.До першої зараховують ті основні класи, соціальні групи, які є членами партії, її прихильниками, тобто становлять основу партії, до другого — громадян, які за різних обставин підтримують конкретну партію на референду­мах, під час опитування громадської думки, голосують на вибо­рах. Зрозуміло, що електорат рухомий, нестабільний. Його кіль­кість, як правило, визначається вдалим проведенням партією виборчої кампанії, використанням різних виборчих технологій і популярністю окремих політичних лідерів.

Матеріальні можливості— це фінанси партії (внески, пожер­твування, спонсорство, інші джерела), приміщення, транспорт, засоби інформації.

Лідери.Авторитету, популярності, силі більшість партій зобов'язані лідерам, партійній еліті, активу. Іноді партію уособ­люють з її лідером, а є партії, які фактично й складаються з од­ного лише лідера.

Політичні партії часто утворюються насамперед за націо­нальною ознакою. За підрахунками вчених у 1917 р. у Російсь­кій імперії діяли 244 партії, більшість з яких була створена саме за національною ознакою.

Роль і непересічне значення політичних партій у функціону­ванні суспільства, відносинах між людьми, соціальними група­ми, класами тощо зумовлені основними функціями партій.Пе­релічимо їх.

1. Представництво інтересів.Політичні партії виражають і обстоюють інтереси своїх членів перед владними структу­рами, іншими політичними партіями, об'єднаннями, профспілками тощо. Від того, як активно та результатив­но це робиться, і залежать сила, авторитет, популярність конкретної партії.

2. Комунікативна функція.Партія створює умови і забезпе­чує можливості обміну інформацією, ідеями, поглядами, позиціями між членами організації. Це найважливіший ресурс для розвитку партії, забезпечення її соціального статусу і авторитету.

3. Розробка політики та здійснення політичного курсу.Йдеться про теоретико-практичну діяльність партії. З од-

ного боку, без розробки і поглиблення теоретичних засад розвиток партії неможливий, а з іншого боку, без практич­ної діяльності, реалізації ідей і планів партія, образно ка­жучи, мертва, недієздатна.

4. Функція добору, підготовки і виховання політичного ак­тиву, політичної еліти.Дієві політичні партії постійно працюють з масами, молоддю, рекрутуючи з останньої но­вих членів, формуючи актив, професійно займаються під­готовкою партійної еліти, підвищенням теоретичного і практичного рівня однопартійців.

5. Соціалізація населення.Навіть якщо партія не ставить цього завдання перед собою окремо, спеціально, вона пос­тійно впливає на формування світогляду пересічних гро­мадян, які є її членами або прихильниками. Цьому сприяє ідеологічна, пропагандистська діяльність партії, її зв'язки із засобами масової інформації, а насамперед — діяльність засобів інформації, якими розпоряджається партія.

Вже цих основних функцій достатньо, щоб усвідомити, як ва­гомо партії впливають на суспільний розвиток, суспільні відно­сини. Це однаковою мірою стосується і масових, і так званих кадрових партій.

Позаяк політичних партій, у тому числі й в Україні, багато, їх можна класифікувати і за такими ознаками:

• соціальною програмою, базою — буржуазні, дрібнобуржу­азні, селянські, пролетарські тощо;

• ідеологічними особливостями — комуністичні, соціальні, ліберальні, консервативні, соціал-демократичні, клери­кальні тощо;

• ставленням до суспільних перетворень — реформаторські, консервативні, радикалістські;

• методами, засобами діяльності— парламентського типу (переважно діють під час виборів і референдумів), ради­кального типу (діють так, що іноді виходять за межі пра­вового поля держави).

Наявність великої кількості політичних партій неодмінно зу­мовлює формування у країні певної партійної системи.Такі системи не існують, як правило, лише за військових диктатур, де часто діяльність партій взагалі заборонена.

Існують одно-, дво- та багатопартійні системи.

Однопартійні системи(наприклад, КПРС у колишньому СРСР), як правило, існують в авторитарних, тоталітарних режи­мах. Часто партії в них практично зростаються з владою, влад­ними структурами і про реальний розвиток демократичних про­цесів взагалі казати важко, а то й неможливо.

Двопартійні системиіснують у країнах, де сильні дві полі­тичні партії, наприклад, у США, Англії, де партії поперемінно час від часу приходять до влади.

Багатопартійні системиіснують у країнах, де фактично жод­на з політичних партій неспроможна отримати значну перевагу насамперед на виборах, а відтак і сформувати парламентську більшість, наприклад, Україна, Росія. За таких обставин реаль­ністю може бути лише утворення у країні коаліційного уряду.

У політичній життєдіяльності десятками прикладів підтвер­джується, що для ефективного демократичного розвитку найоп-тимальніша двопартійна система з наявністю легітимної право­вої опозиції.За умов багатопартійності надто важко досягти консенсусу при формуванні більшості в парламенті, а відтак ко­аліційного уряду. Остання ситуація поширена і характерна для молодих, нестабільних держав, держав так званого перехідного періоду розвитку.

За даними Ф. Рудича, до середини XX ст. у світі налічувалося 190 самостійних держав. У 19 з них діяльність політичних пар­тій заборонялась, у 20 — функціонувала одна, так звана проуря-дова партія, у 142 — існувало кілька політичних партій [166,с. 54].

Завершуючи розгляд питання про партії, зауважимо, що ста­тус політичних партій, їх місце і роль у суспільному розвитку різні в різних країнах. Так, у ст. 2 Закону України "Прополі­тичні партії в Україні" від 5 квітня 2001р. наводиться таке виз­начення політичної партії: "це зареєстроване згідно з законом добровільне об'єднання громадян — прихильників певної за­гальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою участь у виборах та інших політичних заходах".

Якщо ідентифікувати наведене щойно поняття з іншими, ви­являється, що воно надто недосконале, розмите і звужене в полі­тичному аспекті, позаяк більшість словників визначають полі­тичну партію як політичну організацію, засновану на певних

Таке визначення точніше, якщо зважати на існуючі підходи, завдяки яким подають, обумовлюють єство політичних партій як своєрідних соціально-політичних утворень, структурних оди­ниць політичної системи суспільства.

Партійне будівництво в сучасній Україні сягає джерелами в роки появи НРУта УРП (1989-1990рр.), коли практично вод­ночас було заборонено КПУ. Фактично це перший період партій­ного будівництва в Україні, основною домінантою якого були антикомунізм, романтизм і демократизм. Політичні партії, що виникали в цей час, ще мало, і це цілком природно, відповідали реальним потребам громадян, суспільства. Здебільшого це були партії "проти", ніж "за", хоча й вони мали велику соціальну базу, позаяк започатковувалися на несприйнятті, гострій кри­тиці тоталітарного минулого, КПРС, КП України.

Другий період партійного будівництва в сучасній Україні пов'язують з реєстрацією НРУ як політичної партії, з першими виборами до Верховної Ради України на змішаній основі (1998р.), а третій період — після виборів до Верховної Ради Ук­раїни 1998р., коли сім політичних партій та один блок, який складався з двох політичних партій, подолали чотиривідсотко­вий бар'єр, і у вищому законодавчому органі України було вже 24 політичних партій. Саме на цьому, третьому етапі партійного будівництва багато політичних партій збільшуються й кількіс­но, утворюють структури в областях, районах, містах України, починають активно здійснювати парламентську діяльність, для чого створюють парламентські групи і фракції. Іншими слова­ми, відбувається складний і неоднозначний процес формування багатопартійності як об'єктивний результат утворення політич­них партій, їх структуризації, зміцнення.